Аналіз вміння і готовність особистості до спільної групової діяльності

курсовая работа

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Міжособистісна спільність передбачає взаємозвязок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозвязку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. Зазвичай виокремлюють три моделі спільної діяльності:

* спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших);

* спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним);

* спільно-взаемоповязана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).

Також стверджується, що для організації спільної діяльності необхідне просторово-часове узгодження. У процесі спільної діяльності взаємодія може відбуватися з раніше незнайомими людьми, котрі повязані виконанням певного спільного для них завдання. Взаємодія немовби пронизує колективну діяльність, передбачаючи при цьому, що в ході спільної діяльності субєкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності й наміри один одного.

Будучи найважливішим колективоформуючим фактором у дитячих групах, як і в будь-якому іншому співтоваристві, спільна діяльність -- це здатність жити й працювати спільно. Л. С. Виготський підкреслював роль спільної діяльності для розвитку психіки людини, показавши, що «внутрішні» психічні процеси виступають перетвореними формами «зовнішньої» колективної діяльності людей, результатом їх співробітництва. Культурно-історичний підхід до аналізу психічних явищ виявив необхідність звертання до історії розвитку людського суспільства, до вивчення різних культур, що відбивають певний щабель суспільно-економічних формацій.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ УМІННЯ І ГОТОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Команда та колектив як субєкти спільної діяльності

Команду можна охарактеризувати як певну групу людей, обєднаних досягненням спільної мети, яка багато в чому відповідає особистим цілям кожного. Команда характеризується рядом ознак, основні з них такі:

- команда складається із трьох або більше чоловік;

- члени команди, відповідно до відведеної їм ролі, беруть участь, у міру своєї компетентності, у спільному досягненні поставлених цілей;

- команда має свою індивідуальність, своє обличчя, що не завжди збігається з індивідуальними якостями її членів;

- для команди характерний високий ступінь контактів усередині, у ній переважають неформальні відносини;

- команда має ясну, впорядковану структуру, зорієнтовану на досягнення поставлених цілей і виконання певних завдань;

- команда періодично оцінює свою ефективність;

- команда - довгострокова група, вона не може бути короткочасною, оскільки її основні характеристики не встигнуть одержати розвиток;

- команда для її учасників обовязково є як групою членства, так і референтною групою. (Референтною є група, норми якої людина приймає для себе, хоча учасником її може й не бути [3, с. 44]. Група членства - це група, членом якої особа є, але норми її може й не приймати. Команда - це група, жоден учасник якої не може не приймати її норм).

Більшість дослідників відзначають три ключові ознаки команди: співробітництво, розмаїтість завдань, відповідальність за всю роботу в цілому та її аналіз. Зазвичай цілі, що висуваються перед командою, не можуть бути досягнуті окремими її членами через обмеженість в часі і ресурсах, а також через неможливість оволодіти одному членові команди всіма необхідними знаннями й уміннями.

Існують два правила, принципово важливих для ефективної роботи команд. Перше - це правило мінімального оптимального розміру команди. Зайві люди руйнівно діють на командну взаємодію. Друге правило, прямо повязане з першим: створення ефективних команд - це точне позиціювання учасників, визначення кожному його особливого місця й ролі в командній роботі [16, с. 26].

Необхідною умовою для виникнення й розвитку команди є спільна соціальна діяльність. Це дозволяє інтерпретувати команду як колективного субєкта діяльності й говорити, що вона існує не у вакуумі, а в певному соціальному просторі. Команда є ланкою конкретної соціальної системи. У звязку з цим можна зазначити, що в команді встановлюються не просто стійкі контакти між її членами, а такі, в яких реалізуються звязки, опосередковані спільною діяльністю.

Командний дух, сприятливий соціально-психологічний клімат, творча атмосфера, взаєморозуміння, довіра, згода і взаємодопомога досягаються при дотриманні певних умов. Головна - ототожнення членами команди особистих і групових цілей та інтересів і почуття взаємної відповідальності за дії кожного. При дотриманні цієї умови виникає так званий синергетичний ефект, коли фізичні й інтелектуальні зусилля одного множаться на зусилля інших, і згуртована команда може вирішувати завдання, непосильні для звичайної групи фахівців.

Команда створюється для вирішення конкретних завдань в організації. Такі завдання можна умовно поділити на два види:

1) вирішення назрілих проблем (подолання кризи, вироблення нового продукту тощо);

2) регулярний моніторинг організаційної ситуації й вироблення стратегічних рішень у випадку нестабільної ситуації.

Команда необхідна організації як новий потужний ресурс її розвитку саме в ті моменти, коли там явно виникають проблеми з відповідальністю за виконання й досягнення бажаних результатів. Команда передбачає орієнтацію керівника на групові методи роботи й делегування повноважень.

Інша справа у спорті, де команда, її склад, чисельність, форми взаємодії, контакти (умовні чи фізичні) тощо, регламентуються нормами (правилами змагань) [7, с. 112].

У цьому звязку доречно відзначити, що нині в соціальній психології інтенсивно формується досить широке коло нових наукових напрямів дослідження групових явищ у різних сферах громадського життя. Їх особливістю є неодмінна практична спрямованість. До одного з них слід віднести й проблему команди (управлінської, спортивної, тренінгової, ділової тощо). В теоретичному плані ця проблема базується на понятті „груповий (колективний)” субєкт чи „група” як субєкт [11, с. 48].

Початок активного використання поняття „колективний субєкт діяльності” (або синонімічного йому „субєкт спільної діяльності”) у вітчизняній психології припадає на кінець 1970-х - початок 1990-х років. Це поняття психологи почали розробляти в межах концепції спільної діяльності. Вже на початку 1960-х років внутрішній розвиток соціальної психології й практичні потреби (наприклад, підготовка екіпажів для роботи в космосі, впровадження бригадних форм роботи в промисловості) викликали постановку проблеми групової діяльності. На той час переважали експериментальні дослідження. Теоретичне їх узагальнення збагатило психологію глибшою розробкою таких понять, як „група”, „колектив”, „міжособистісні відносини”, „задоволеність трудовою діяльністю й колективом”.

Спочатку спільна діяльність сприймалася як певне детермінуюче середовище та умова існування групи. Пізніше в уявленні про роль спільної діяльності було внесено принципові зміни: не тільки зміст спільної діяльності визначає групові процеси, але й соціально-психологічні властивості й стани групи істотно впливають на характеристики спільної діяльності й можуть у різній мірі її трансформувати. Отже, підкреслюючи не пасивну, а активну сутність групи (колективу) стосовно виконуваної нею спільної діяльності, психологи ввели в обіг поняття „колективного субєкта діяльності”. Реалізуючи обєктивно задані параметри діяльності, колективний субєкт переломлює, опосередковує їх через найхарактерніші його субєктивні властивості.

Не будь-яка група є субєктом спільної діяльності, не можна оголосити будь-яку спільноту людей субєктом. Тільки за умови певних характеристик її можна вважати справді групою.

Як основні характеристики колективного субєкта діяльності виокремлюють [9, с. 132]:

* цілеспрямованість (прагнення до основної значимої мети);

* вмотивованість (діяльне ставлення до спільної праці);

* інтегрованість (взаємозвязок і взаємозалежність членів колективу);

* структурованість (чіткість взаємного розподілу функцій і відповідальності);

* узгодженість (взаємна обумовленість дій взаємодіючих субєктів);

* організованість або керованість (підпорядкованість певному порядку діяльності);

* результативність (здатність досягати позитивного результату).

Крім перелічених змістових характеристик є ще одна, але вже скоріше формального характеру - просторово-тимчасові умови трудової діяльності.

Отже, поняття „колективний субєкт” і „колектив як субєкт” можуть трактуватися однаково, і тому перше стає лише гносеологічним смислом колективу. „Колективний субєкт” розуміється як альтернатива „індивідуальному субєктові” або „субєктові” взагалі. Фактично акцент робиться на тім, що „колективний субєкт” - це не одна і не окрема людина, а люди, звязані з іншими людьми й включені в певну їх спільноту [6, с. 11].

Взагалі навряд чи можна в сучасних умовах виявити ізольовану діяльність індивіда.

Ширше тлумачення „колективного субєкта” можна уявити через спільно діючу групу людей. Будь-яка сукупність людей, що проявляє себе через будь-які форми спілкування, поведінки, діяльності, взаємодії тощо, і є колективним субєктом. Тому групи можуть бути реальними чи потенційними субєктами. При цьому „груповий” і „колективний” субєкти найчастіше не диференціюються, а „колективність” сучасна соціальна психологія розуміє як „спільність”, що принципово [5, с. 54].

Необхідність цього зауваження викликана тим, що колективність не можна змішувати з колективістськими відносинами й з колективізмом як психологічною якістю колективу або особистості в колективі, що було характерно для радянської соціальної психології.

Звичайно, можливі й інші трактування згаданих психологічних понять, але в багатьох працях цей термін оминають, психологічні довідкові видання поки їх не містять, а отже й не тлумачать.

Незважаючи на неоднозначність тлумачень колективного субєкта, варто визначити більш-менш чітко його ознаки, що необхідно й достатньо для того, аби визнати групу колективним субєктом. Такою ознакою, на нашу думку, може бути взаємодія, тобто взаємний обмін між членами групи інформацією, діями, особистісними змістами, психічними станами тощо. Вона включає такі компоненти: інформування, комунікацію, інтеракцію, перцепцію, трансакцію, персонакцію. В основу останньої покладено такі особистісні механізми, як персоніфікація, ідентифікація (перенесення свого „Я”, своїх особистісних якостей на іншу людину, порівняння себе з нею) та ідентифікація (перенесення особистісних якостей іншого на самого себе - уподібнення).

2.2 Дослідження соціально - психологічних особливостей уміння і готовності особистості до спільної діяльності

Для дослідження уміння і готовності особистості до спільної діяльності використовувалися наступні методики: діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності (В.А. Лосенков); визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В. Бойко); діагностика прийняття інших ( за шкалою Р. Фейя).

Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності В.А. Лосенкова (див. Додаток А).

Інструкція. Пропонований тест-опитувач містить 20 питань (питання до методики див. у Додатку А). До кожного з питань дана шкала відповідей. Уважно прочитайте кожне питання й обведіть кружечком номер обраної вами відповіді. У тесті немає «поганих» або «гарних» відповідей [19, с. 38]. Постарайтеся відчути себе вільно й відповідати щиро. Надавайте перевагу тій відповіді, яка першою приходить вам у голову.

Обробка результатів.

У процесі обробки результатів підраховують величину показника імпульсивності ПІ. Він являє собою суму балів, набрану по шкалах усього тесту-опитувача.

У даному тесті-опитувачі чотирибальна шкала відповідей.

Для питань 1, 2, 3, 5, 8, 9, 10, 13, 16 номер шкали відповідає кількості балів, тобто 1, 2, 3 або 4.

Для питань 4, 6, 7, 11, 12, 14, 15, 17, 18, 19, 20 бали підраховуються по шкалі у зворотному порядку, тобто шкалі 1 відповідають 4 бала; шкалі 2 -- 3 бала, шкалі 3 -- 2 бала й шкалі 1 -- 4 бала.

Таким чином, показник імпульсивності може варіювати в різних людей від 20 до 80 балів.

Аналіз результатів.

Імпульсивність -- це риса, протилежна вольовим якостям: цілеспрямованості й наполегливості. Чим більше величина показника імпульсивності ПІ, тем вище імпульсивність.

Рівень імпульсивності може бути охарактеризований як високий, середній і низький.

Якщо величина ПІ перебуває в межах 66-80, то імпульсивність високого рівня, тобто виражена сильно; якщо величина ПІ від 35 до 65, то рівень середній, імпульсивність помірна, а якщо 34 і менш -- то імпульсивність низького рівня. Високий рівень імпульсивності характеризує людину з недостатнім самоконтролем у спілкуванні й діяльності. Імпульсивні люди часто мають невизначені життєві плани, у них немає стійких інтересів, захоплюються то одним, то іншим [19, с. 44].

Люди з низьким рівнем імпульсивності, навпаки, цілеспрямовані, мають ясні ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставлених цілей, прагнуть доводити почату справа до кінця.

Якщо імпульсивність висока, то слід скласти програму самовиховання, спрямовану на її зниження й збільшення цілеспрямованості. При цьому слід урахувати особливості локусу субєктивного контролю.

Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В. Бойко (див. Додаток Б).

Призначення. Відмінністю даної методики є не тільки доступність, але й широта й інтегральність діагностичного діапазону. Вона дозволяє визначити крім тонких форм проявів агресивності й потребу в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи перемикання агресивності.

Інструкція. У бланку для відповідей проставте свої відповіді -- «так» або «ні» поруч із номером судження (питання до методики див. у Додатку Б).

Обробка даних. Опитувач дозволяє вивести «індекс агресії» в діапазоні від 0 до 55 балів. За кожну відповідь, що відповідає «ключу», нараховується один бал; чим вище оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності [19, с. 52].

Інтерпретація даних.

Низький рівень агресії ( від 0 до 8 балів) звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями.

Невисокий рівень агресії (9-20 балів) відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі обєкти (у цьому, можливо, немає необхідності).

Середній рівень агресії (21-30 балів) звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування.

Підвищений рівень агресії ( від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерних для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації.

Високий рівень агресії (41 і більш балів) повязаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх.

Діагностика прийняття інших за шкалою Р. Фейя (див. Додаток В).

Інструкція. Уважно прочитайте (прослухайте) судження опитувача. Варіанти відповідей по всіх судженнях дані на спеціальному бланку. Якщо ви вважаєте, що судження вірне й відповідає вашому уявленню про себе й інших людей, то в бланку відповідей напроти номера судження відзначте ступінь вашої згоди з ним, використовуючи запропоновану шкалу (у дужках позначений бал, який начисляється за відповідь по прямим пунктам):

практично завжди (0 балів);

часто (1 бал);

іноді (2 бали);

випадково (3 бали);

дуже рідко (4 бали).

Зворотні судження відзначені зірочкою(*). По зворотнім судженням бали начисляються в зворотному порядку (питання до методики див. у Додатку В).

Обробка й інтерпретація результатів. Підраховується сума балів, набрана випробуваним. Сума балів може бути в діапазоні від 0 до 72.

60 балів і більше -- високий показник прийняття інших;

45-60 балів -- середній показник прийняття інших з тенденцією до високого;

30-45 балів -- середній показник прийняття інших з тенденцією до низького;

30 балів і менше -- низький показник прийняття інших [19, с. 27].

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту

Для дослідження уміння і готовності особистості до спільної діяльності використовувалися наступні методики: діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності (В.А. Лосенков); визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В. Бойко); діагностика прийняття інших ( за шкалою Р. Фейя).

Дослідження проводилося на вибірці з пятнадцяти чоловік, учнів восьмого класу віком від дванадцяти до чотирнадцяти років. У дослідженні приймали участь шість чоловіків та девять жінок.

Проведення першої методики (див. мал. 2.1) - «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» (В.А. Лосенков) - дало наступні результати.

Низький показник імпульсивності мають чотири випробуваних, один чоловік та три жінки.

Середній показник імпульсивності мають пять випробуваних, два чоловіки та три жінки.

Високий показник імпульсивності мають шість випробуваних, три чоловіки та три жінки.

Зведена таблиця за результатами першої методики представлена у Додатку А, табл. А.1.

Висновки за першою методикою. Більшість випробуваних мають високий або середній показник імпульсивності. Половина чоловіків мають високий показник імпульсивності. Цей же показник має тільки одна третя жінок. Для жінок розподіл по трьом категоріям результатів тесту є рівномірним.

Малюнок 2.1 Гістограма за результатами методики «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» (В.А. Лосенков)

Проведення другої методики (див. мал. 2.2) - «Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності» (В.В. Бойко) - дало наступні результати.

Низький результат комунікативної агресивності має один випробуваний (чоловік).

Невисокий результат мають чотири випробуваних (два чоловіка та дві жінки).

Середній результат мають шість випробуваних (один чоловік, пять жінок).

Підвищений результат мають три випробуваних (два чоловіка, одна жінка).

Високий результат має один випробуваний (жінка).

Зведена таблиця за результатами другої методики представлена у Додатку Б, табл. Б.1.

Висновки за другою методикою. Більшість чоловіків мають нижче середньої або середню комунікативну агресивність. Більшість жінок мають середню комунікативну агресивність. Серед випробуваних тільки одна жінка має високий результат комунікативної агресивності. Можна узагальнити, що жінки мають більшу тенденцію до комунікативної агресивності, ніж чоловіки.

Малюнок 2.2 Гістограма за результатами методики «Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності» (В.В. Бойко)

Проведення третьої методики (див. мал. 2.3) - «Діагностика прийняття інших» (за шкалою Р. Фейя) дало наступні результати.

Низький показник прийняття інших має два випробувані (один чоловік та одна жінка).

Середній з тенденцією до низького показник мають пять випробуваних (три чоловіка, дві жінки).

Середній з тенденцією до високого показник мають пять випробуваних (два чоловіка, три жінки).

Високий показник прийняття інших мають три випробувані (жінки).

Зведена таблиця за результатами третьої методики представлена у Додатку В, табл. В.1.

Висновки за третьою методикою. Більшість чоловіків мають середній з тенденцією до низького або низький показник прийняття інших. Більшість жінок мають середній із тенденцією до високого або високий показник прийняття інших. Тобто, у жінок більш розвинена здатність до прояву толерантності.

Малюнок 2.3 Гістограма за результатами методики «Діагностика прийняття інших» (за шкалою Р. Фейя)

Висновки за трьома методиками. Як показало дослідження. більшість випробуваних, що мають високу імпульсивність, також мають високий показник комунікативної агресивності (і навпаки). Ті випробувані, що мають високі показники імпульсивності та агресивності, здебільшого демонструють низьку здатність до прийняття інших (і навпаки). Ці тенденції, згідно із результатами дослідження, характерні як для чоловіків, так і для жінок.

Узагалі, високий рівень імпульсивності характеризує людину з недостатнім самоконтролем у спілкуванні й діяльності. Імпульсивні люди часто мають невизначені життєві плани, у них немає стійких інтересів, захоплюються то одним, то іншим [19, с. 44].

Люди з низьким рівнем імпульсивності, навпаки, цілеспрямовані, мають ясні ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставлених цілей, прагнуть доводити почату справа до кінця.

Якщо імпульсивність висока, то слід скласти програму самовиховання, спрямовану на її зниження й збільшення цілеспрямованості. При цьому слід урахувати особливості локусу субєктивного контролю.

Низький рівень агресії звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями.

Невисокий рівень агресії відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі обєкти (у цьому, можливо, немає необхідності).

Середній рівень агресії звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування.

Підвищений рівень агресії. До атрибутів, характерних для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації.

Високий рівень агресії повязаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх.

2.4 Практичні рекомендації щодо покращення ефективності спільної колективної діяльності

Групова робота принципово змінює характер взаємодії членів творчого колективу. Взаєморозуміння при цьому можна досягти набагато швидше, ніж звичайними переговорами. Ніяк не обґрунтовуючи свою пропозицію, кожний учасник робить конкретні дії, обходячи тим самим обмеження вербалізації. Усі учасники працюють, як би поклавши руки на загальний ком глини, намагаючись спільними зусиллями виліпити щось, що відповідає загальному розумінню мети [12, с. 137].

Як би не були розвинені інтелектуальні здатності особистості, вони не можуть вільно проявлятися у творчому процесі, коли на їхньому шляху споруджені численні психологічні барєри. Захищаючи самоповагу людини, запобігаючи можливому падінню її авторитету в очах інших, барєри перешкоджають вільному польоту думки, обмежуючи, іноді до рівня тривіальностей, ті ідеї, які людина дозволяє собі висловлювати [12, с. 146].

Делись добром ;)