Аналіз індивідуальних психологічних особливостей особи в процесі соціалізації

курсовая работа

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема людини, її сутності та існування має ціле безліч самих різних аспектів, але головний серед них - взаємозвязок соціального і біологічного, духовного і природного. На противагу іншим живим істотам людина як сукупність різних соціальних якостей є в кінцевому рахунку продуктом власної матеріальної і духовної діяльності. Людина не тільки продукт суспільного буття, а й саме суспільне буття - результат людської діяльності.При розгляді проблеми розвитку особистості співвідношення соціалізації й індивідуалізації людини викликає багато суперечок. 

Обєкт дослідження: процес соціалізації Предмет дослідження: аналіз індивідуально психологічних особливостей особистості в процесі соціалізації Мета дослідження: проаналізувати індивідуально-психологічні особливості особистості в процесі соціалізації

Завдання дослідження:

1.Проаналізувати теорії зарубіжних та вітчизняних вчених щодо процесу соціалізації

2.Розглянути індивідуально-психологічні особливості особистості в процесі соціалізації

3.Провести емпіричне дослідження індивідуально-психологічних особливостей особистості в процесі соціалізації

4.На основі проведеного експерименту розробити практичні рекомендації щодо подолання повільності

Методологічною основою дослідження стали положення про активність особистості і про соціальну детермінованість її розвитку, про соціалізацію як соціокультурному процесі, про конкретно історичному характері виховання.

Теоретичною основою дослідження стали розроблені в науці концепції соціалізації (Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андрєєва, Л.С. Виготський, І.С. Кон, А.В.Мудрик, В.С.Мухіна, А.В. Петровський), теорії взаємодії особистості та соціального середовища (Л. І. Божович, В. Г. Бочаров, Р.Т. Гурова, Б.Т. Лихачов, А.С.Макаренко,Л.І. Новікова, В.Д. Семенов,С.Т. Шацький та ін).

Теоретичне значення курсової роботи полягає в дослідженні категорії соціалізації,її етапів, критеріїв; у вивченні потенціалу культурно-дозвільної діяльності всоціалізації особистості.

Практичне значення дослідження визначається тим, що отримані в ньому дані та зроблені на їх основі висновки, можуть стати для подальшого вивчення проблем соціалізації людей.

психологічна особливість особа соціалізація

РОЗДІЛ 1. Теоретичні підходи до процесу соціалізації особистості

1.1 Аналіз підходів зарубіжних вчених до процесу соціалізації особистості

Людина, за своєю суттю, завжди є і буде істотою соціальною, яке з перших днів свого існування оточено і включено у взаємодію з іншими людьми. У ході цієї взаємодії засвоєння людиною соціального досвіду відбувається не пасивно, а активно, у процесі спочатку спільної діяльності з дорослим, потім у процесі активної діяльності самої дитини - спілкування, предметної, ігрової, навчальної, трудової та інших видів практичної діяльності. Як стверджує М. Монтессорі: «Початок розвитку лежить всередині. Дитина росте не тому що він дихає, не тому що він знаходиться у сприятливих умовах температури: він росте тому, що закладена в ньому потенційно життя, розвивається і проявляється, тому, що він плідну зерно, з якого зародилася його життя і розвивається підкоряючись біологічним законам , визначеним спадковістю »[2, с. 236]. 

Відомий німецько-американський психолог, філософ і соціолог Е. Фромм вважав, що соціалізація індивіда починається з перших проявів його ставлення до себе і до інших людей, що призводить, на його думку, за допомогою розвитку форм спілкування до формування «соціального характеру», т. е. до стабільної і чітко вираженої системі орієнтацій. «Соціальний характер», за Е. Фроммом - це «... ядро структури характеру, властиве більшості представників даної культури», і формується він завдяки соціально-економічній структурі суспільства, в результаті чого «члени суспільства різних класів і соціальних груп змушені вести себе так,щоб мати можливість функціонувати у відповідності з вимогами соціальної системи »[11, с. 153].

Отже, людина являє собою цілісну єдність біологічного ,психологічного та соціального рівнів, які формуються з двох: природного і соціального, спадкового і прижиттєво придбаного (А. Г. Спірін) [3]. З самого початку свого життя людина включена в соціальні взаємодії, де властивості особистості залежать від соціальної ситуації, її способу життя, діяльності та спілкування . Перший досвід соціального спілкування людина набуває ще до того як навчиться говорить. У процесі соціальної взаємодії людина набуває певний соціальний досвід, який, будучи субєктивно засвоєним, стає невідємною частиною особистості. Так в одній зі своїх ранніх робіт О. Гезелл писав: «Потенціал розвитку залежить в основному від вроджених моментів, але структура особистості майже без остачі визначається тими соціальними умовами, в яких розвивається юна психіка» [12, с. 453].

Т. Шибутані визначає соціалізацію як процес, за допомогою якого люди навчаються ефективно брати участь в соціальних групах. Особистість соцыалызована, коли вона здатна брати участь в узгоджених діях на основі конвенціональних норм [20]. Двосторонній процес соціалізації передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних звязків і активне їх відтворення. Тобто людина не тільки адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, що формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, а й завдяки своїй активності перетворює їх на власні цінності, орієнтації, установки.

Джерела сучасної концепції соціалізації містяться у працях американського психолога Альберта Бандури (1925), французького соціолога і юриста Габріеля Тарда, американського соціолога Толкотта Парсонса (1902-- 1979)[20]. Нині процес соціалізації наука розглядає в широкому і вузькому розумінні цього поняття. Соціалізація у широкому розумінні -- це визначення походження і формування родової природи людини (йдеться про філогенез -- історичний процес розвитку людства), у вузькому -- процес включення людини в соціальне життя шляхом активного засвоєння нею норм, цінностей та ідеалів. З урахуванням цього соціалізацію можна розглядати як типовий та одиничний процеси. Типовий процес визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних та інших відмінностей. Повязаний він із формуванням типових для певної спільноти стереотипів поведінки. Соціалізація як одиничний процес повязана з індивідуалізацією особистості, виробленням нею власної лінії поведінки, набуттям особистого життєвого досвіду, тобто зі становленням індивідуальності [20]. Серед багатьох учених побутує думка, що соціалізація тісно повязана з адаптацією -- пристосуванням організмів до навколишнього середовища. Вони трактують соціалізацію як безперервну адаптацію живого організму до оточення, як його здатність пристосовуватися до реакцій інших людей. За іншою точкою зору, адаптація є складовою соціалізації, її механізмом.

1.2 Аналіз підходів вітчизняних вчених до процесу соціалізації особистості

Інтенсивна розробка теоретичних аспектів проблеми соціалізації особистості, що розгорнулася в радянській філософії, соціології, соціальної педагогіки та соціальної психології в 70-і роки (Е. А. Домбровський, В. С. Марков, Л. М. Сніжко, Е. В. Соколов та тощо) і отримала своє продовження у 80-ті роки (Т. А. Гаврилова, О. Ф. Морозова, В. В. Москаленко, В. Я. Силі, Л. К. Синцова, Л. Ф. Філіппова та ін .), сприяли активному обігу до закордонних дослідженням у цій галузі, в тому числі і вітчизняних вчених-педагогів (Л. Б. Боярська, Б. Л. Вульфсон, Є. Г. Гребенюк, Р. Г. Гурова, З.А. Малькова, Е. С. Панасенко, В. Я. Піліповскій, Т. Ф. Яркіна та ін.)[14]. Історичний пріоритет у вивченні соціалізації належить західним науковим школам, чий стаж досліджень у названому напрямку обчислюється з кінця Х1Х століття (Ф. Х. Гіддінгс, Е. Дюркгейм, Г. Зіммель, Г. Тард та ін), тоді як у вітчизняній науковій літературі радянського періоду аж до рубежу 60-х - 70-х років, коли були зроблені перші спроби обєктивного аналізу питання (Н. В. Андрєєнкова, П. С. Лебедєв, Ю. А. Левада, В. С. Мерлін, Б.Д . Прагін та ін), сам термін «соціалізація» використовувався виключно заради його критики [3]. Г. М. Андрєєва дає наступне визначення: «Соціалізація - двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних звязків, з іншого боку - процес активного відтворення індивідом системи соціальних звязків за рахунокйого активної діяльності; активного включення в соціальне середовище » [14] У вітчизняній психології прийнято вважати, що розвиток особистості відбувається в процесі її соціалізації та виховання. Оскільки людина - істота соціальна, то не дивно, що з перших днів свого існування він оточений собі подібними, включений до різного роду соціальні взаємодії. Перший досвід соціального спілкування людина набуває в рамках своєї родини ще до того, як починає говорити. У подальшому, будучи частиною соціуму, людина постійно набуває певного субєктивний досвід, який стає невідємною частиною його особистості. Цей процес, а також подальше активне відтворення індивідом соціального досвіду називається соціалізацією [16].

Важливим є те,що людина непросто засвоює, а й перетворює соціальний досвіду власні цінності, установки, орієнтації, тобто виявляє не пасивність, а активність.П роцес соціалізації тісно повязаний з процесами розвитку особистості і виховання. Розвиток особистості передбачає активність особистості (особистість як субєкт)  Виховання - у широкому і вузькому сенсі (вплив вихователя) і вплив на людину звий системи суспільних звязків з метою засвоєння нею соціального досвіду[22]. Соціалізація включає три взаємоповязані процеси (див. мал. 1.1): 

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 1.1. Процеси соціалізації

1)соціальна адаптація - це активне пристосування до умов середовища за допомогою засвоєння / асиміляції зовнішніх вимог і зміни / акомодації власних реакцій;

2) індивідуалізація - активне пристосування особистості до власних особливостей у формі самопізнання, самоприйняття і самореалізації;

3) соціально-психологічна інтеграція (поступове ускладнення, впорядкованість і узгодження інтрапсихичних компонентів і функцій у відповідність з вимогами соціальної реальності. 

Зміст даних процесів (див. табл. 1.1)

Таблиця 1.1. Структурно динамічна модель соціалізації

Социальная адаптация (+)

Социально-психологическая интеграция (+)

Индивидуализация (+)

Усвоение культурных норм

Понимание и принятие норм

Идентификация с культурными нормами

Развитие индивидуальных смыслов и ценностей

Интериоризация знаний, знаков и средств деятельности

Научение в процессе общения и совместной деятельности

Соответствие субъективной картины мира и реальности

Самореализация в познании и конструктивной деятельности

Обучение взаимодействию с другими людьми

Развитие навыков сотрудничества и разрешения конфликтов

Самоценность, равная ценности другого человека

Опыт привязанности и близких отношений

Типизация свойств и стандартизация действий

Гибкость, оптимизация индивидуального стиля

Самоконтроль поведения

Рефлексия, самопознание, саморегуляция, саморазвитие

Социальная активность личность

Согласование общественных интересов и личных целей

Целевая регуляция

Осознаваемые потребности и бессознательные мотивы

Єдиної класифікації стадій соціалізації ще не вироблено, оскільки різні вчені за основу беруть різні критерії. Наприклад, з огляду на участь у трудовій діяльності Г. Андреева виокремлює дотрудову, трудову і післятрудову стадії соціалізації (соціологічний підхід)[28]. Дотрудова стадія охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, включаючи два самостійні етапи: ранньої соціалізації (імітації і копіювання дітьми поведінки дорослих; ігрової діяльності, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; групових ігор, під час яких діти вчаться розуміти, чого від них чекає група людей) та навчання. Трудова стадія соціалізації повязана із зрілістю особистості, реалізацією та поглибленням нею соціального досвіду. Специфіка післятрудової стадії соціалізації полягає в реалізації потенціалу людей пенсійного віку. Саме в поглядах на цю стадію найчастіше виникають дискусії. Одні вчені вважають, що поняття “соціалізація особистості” несумісне з періодом життя індивіда, коли всі його соціальні функції згортаються. Інші, навпаки, переконані в тому, що в пенсійний період життя людина продовжує відтворювати соціальний досвід [21]

Як зауважив вітчизняний філософ І.С. Кон: «У самому загальному вігляді можна сказати, що процес соціалізації ознобна становлення в людіні образу Я » [14].

Як показав В.М. Соковнін, соціалізація особистості є складним процесом і відбувається на трьох рівнях [3]: 

1) вплив на індивід суспільства в цілому, суспільство передає свої цінності, ідеали, установки через саме спілкування - через егшо «соціально організовану структуру»; 

2) вплив на особистість у сфері масового спілкування через засоби масової інформації; 

3) вплив на особистість у надрах малих груп з контактним спілкуванням [3]. 

Однією з причин подібної багатозначності терміна є те, що поняття «соціалізація» трактується різна залежно від теоретичних орієнтацій дослідників.

Слід зазначіті, що в рамках концепції Б. Г. Ананьєва соціалізація розглядаєтьсяяк двонаправленний процес, що означає становлення людини як особістості і як субєкта діяльності. Кінцевою метою подібної соціалізації є формування індивідуальності. Під індивідуалізацією при цьому розуміється процес розвитку конкретної особистості [21].

При розгляді проблеми розвитку особистості співвідношення соціалізації й індивідуалізації людини викликає багато суперечок. Суть даних спорів полягає в тому, що одні психологи стверджують, що соціалізація заважає розкриттю творчих можливостей людини, інші ж вважають, що індивідуалізація особистості - це негативна риса, яка повинна бути компенсована процесом соціалізації. 

Певною мірою умовно А.В. Мудриком було виділено три групи завдань, які вирішує людина на кожному віковому етапі або етапі соціалізації: естетсвенно-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні [15]. 

Природно-культурні завдання - це досягнення певного рівня фізичного і сексуального розвитку. На кожному віковому етапі людині необхідно: досягти певного ступеня пізнання тілесного канону, властивого тій культурі, в якій він жив, засвоїти елементи етикету, символіки, кнесіческого мови (жести, пози, міміка, пантоміміка), повязані з тілом і статеворольової поведінки; розвинути іреалізувати фізичні і сексуальні задатки; вести здоровий спосіб життя, адекватний статі і віку; перебудовувати самоставлення до життя, стиль життя відповідно до статево та індивідуальними можливостями. Все це мати деякі обєктивні і нормативні відмінності в тих чи інших регіонально-культурних умовах. 

Соціально-культурні завдання - пізнавальні, морально-етичні, ціннісно-смислові - специфічні для кожного вікового етапу в конкретному соціумі в певній період його історії. Ці завдання обєктивно визначаються суспільством у цілому, а також етнорегіональних особливостями і найближчим оточенням людини [15]. Специфічні соціально-культурні завдання постають перед людиною на кожному віковому етапі в процесі участі в житті суспільства. Від людини відповідно до його віковими можливостями чекають прилучення до певного рівня суспільної культури, володіння певною сумою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей. На кожному віковому етапі перед людиною стоять завдання, повязані з його участю в сімейному житті, у виробничо-економічної діяльності і т.д. 

Завдання соціально-культурного ряду мають як би два шари. З одного боку, це завдання, які предявляються людині в вербалізувати формі інститутами суспільства і держави. З іншого - завдання, які сприймаються ним із соціальної практики, моралі, звичаїв, психологічних стереотипів безпосереднього оточення.Причому ці два шари не збігаються між собою і більшою чи меншою мірою суперечать один одному. Крім того, той і інший шар може не усвідомлювати людиною або усвідомлюватися частково, а нерідко в тій чи іншій мірі спотворено. 

З іншого - завдання, які сприймаються ним із соціальної практики, моралі, звичаїв, психологічних стереотипів безпосереднього оточення. Причому ці два шари не збігаються між собою і більшою чи меншою мірою суперечать один одному. Крім того, той і інший шар може не усвідомлювати людиною або усвідомлюватися частково, а нерідко в тій чи іншій мірі спотворено. 

Соціально-психологічні завдання - це складання самосвідомості особистості, її самовизначення в актуальній життя і на перспективу, самореалізація і самоствердження, які на кожному віковому етапі мають специфічні зміст і способи їх вирішення.

Як відзначає А. А. Реан, соціалізацію не слід розглядати як процес, що веде до нівелювання особистості, індивідуальності людини, і як антипод індивідуалізації.Швидше, навпаки, в процесі соціалізації і соціальної адаптації людина знаходить свою індивідуальність, найчастіше складним і суперечливим чином. Соціальний досвід, що лежить в основі процесу соціалізації, не тільки засвоюється, а й активно переробляється, стаючи джерелом індивідуалізації особистостi [20].

Слід зазначити, що процес соціалізації здійснюється постійно і не припиняється навіть у зрілому віці. За характером свого протікання соціалізація особистості відноситься до процесів з невизначеним кінцем, хоча і з певною метою. Звідси випливає, що соціалізація не тільки ніколи не завершується, але й ніколи не буває повною [20].

Систематичного аналізу та чіткої класифікації соціально-психологічних механізмів соціалізації у психологічній науці немає. Одні вчені до механізмів соціалізації зараховують наслідування, навіювання, переконання, зараження, інші -- соціальну фасилітацію (англ. facilitate -- полегшувати), конформізм, дотримання норм, окремі -- засвоєння стандартів поведінки, прийняття групових норм, почуття сорому, самоконтроль, соціальний обмін. На думку Г. Тарда, механізм соціалізації включає в себе імітацію, ідентифікацію, керівництво [20].

Делись добром ;)