1. Спілкування як психологічна категорія. Комунікативне завдання спілкування

Проблема спілкування має широке значення. Хоча спілкування стало предметом інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для вітчизняної психології. Дослідження в цій царині ведуть свою історію від В.М. Бехтерєва, В.Н. Мясищева, Б.Г. Ананьєва до Г.М. Андреєвої, О.О. Бодальова, П.П. Петровської, Т.С. Яценко та інших психологів, котрі розробляють проблеми спілкування сьогодні.

Поняття „спілкування” вживається у психологічній літературі у різних значеннях:

- як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

- як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв);

- як специфічна, соціальна форма інформаційного звязку (О.Д. Урсун, Л.О. Резников) та інші;

- як взаємодія, стосунки між субєктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Андреєва, К.К. Платонов). При цьому поняття „спілкування” розмежовується з поняттям „комунікація”.

Традицією вітчизняної психології є взаємозвязок поняття „спілкування” із категорією „діяльність”. Спілкування при цьому трактується як певна форма, вид діяльності, а будь-які різновиди спілкування розцінюються як специфічні форми спільної діяльності людей. На основі викладеного можна власне спілкування визначити як процес, спричинений потребами людей у спільній діяльності.

Згідно з концепцією Б. Ананьєва, людина є субєктом трьох основних видів діяльності: праці, пізнання та спілкування. На думку Б. Ломова та його послідовників, спілкування й діяльність - аспекти соціального буття людини. Згідно з їхнім підходом спілкування вивчається з позиції притаманної йому власної самостійності як процес, що необовязково зумовлюється потребами у спільній діяльності, оскільки може бути й самомотивованим. [3; с.72]

У цьому разі спілкування для людини є не лише засобом, а й метою. Можна пригадати безліч ситуацій. Коли спілкування відбувалося, хоча й не було мотивованим потребою у спільній діяльності.

Ідея автономності та самоцінності спілкування узгоджується, зокрема, із концепцією А. Маслоу щодо структури фундаментальних потреб людини. Потреба спілкуватися у концепції А. Маслоу трактується як основна фундаментальна потреба людини. Спілкування необхідне людині щоб поділитися з іншими почуттями й переживаннями, отже, щоб відчути себе людиною. Фрустрація цієї базової потреби призводить до важких стресів. Зрозуміло, що йдеться про особливу цінність спілкування для людини, яке не можна звести до спільної діяльності.

Наголосимо, що у спілкуванні ніхто з партнерів не повинен бути обєктом. Усі учасники спілкування є активними субєктами цього процесу, які визначають його динаміку та зміст. Спілкування завжди є взаємодією, завжди має здійснюватися за формулою „субєкт-субєкт”. Особливо це стосується професій соціономічного типу, до яких належить також професія педагога.

Зрозуміло, що така принципова субєктність спілкування не свідчить про однаковість соціально-рольових позицій та функцій учасників спілкування. Педагогічне спілкування є прикладом соціально-рольової нерівності, а тому завжди існує небезпека, що воно набере, зокрема, маніпулятивного характеру, коли студент стає обєктом впливів та маніпуляцій викладача, які, наголосимо, можуть здійснюватися з найкращих намірів.

В окремих теоретичних дослідженнях зроблено висновок про необхідність формування нового методологічного принципу психології - принципу спілкування (Б. Ломов). Цей принцип покладено в основу вивчення двох основних форм спілкування - як засобу організації діяльності та як задоволення потреби людини у безпосередньому контакті з іншими людьми.

У „Психологічному словнику” спілкування визначається як взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афектно-оцінного характеру. Спілкування - це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно-трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному. Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності.

Специфічна особливість педагогічної діяльності полягає в її нерозривній єдності зі спілкуванням. Можна сказати так: після розвязання педагогічного завдання викладач повинен ще розвязати комунікативне завдання - організувати безпосередню взаємодію із студентами, через яку здійснюється реальний виховний вплив у практичній педагогічній діяльності. Комунікативне завдання є похідним до педагогічного, випливає з останнього та зумовлюється ним. Інакше кажучи, комунікативне завдання є педагогічним, але перекладеним мовою спілкування.

Відповідно до описаної логіки у структурі педагогічного спілкування виокремлюють такі етапи:

прогностичний (моделювання викладачем майбутнього процесу спілкування із студентами під час підготовки до безпосередньої взаємодії з ними);

початковий (організація безпосереднього спілкування із студентами);

управління спілкуванням у педагогічному процесі;

аналізування реалізованої системи спілкування й моделювання майбутньої діяльності.

Для успішного спілкування мають значення такі фактори:

- надійність того, хто говорить;

- зрозумілість його повідомлень;

- врахування зворотних звязків щодо того, наскільки правильно його зрозуміли.

Змістом спілкування є наукові та побутові знання, навички та уміння, сама людина (її зовнішній вигляд, особливості характеру, манера поведінки тощо) або ж колективне розвязання якогось завдання, діяльність. Ставлення та стосунки, які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності, певного емоційного забарвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Від того, як складаються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування у кожного безліч, і чим різноманітніші вони, чим ширше коло спілкування людини, тим багатша й змістовніша сама особистість.

У більшості студентів серед якостей, що характеризують людину як особистість, займає перше місце культура спілкування. Загальна культура, вміння спілкуватися, на думку студентів, залежить від сімейного виховання, яке молоді люди ставлять на друге місце.

Спілкування у студентському віці набуває особливого значення. Воно тісно повязане з навчальною діяльністю, яка здійснює підвищені навантаження на психіку студента, а повноцінне спілкування, як функціонально-рольове, так і емоційно-особистісне, забезпечують збереження психічного здоровя студента.