1.1 Характеристика сучасних сімейних стосунків

Сімя - це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини, індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї, соціальні установки і цінності та ін. [54, с.12]. Гармонія в сімї включає також всі сторони міжособистісних стосунків, сексуальну та поведінкову відповідність. Нормальні сексуальні взаємини є найважливішим фактором, який визначає успішність сімейного життя.

У наш складний час проблема конфліктних взаємовідносин набула особливо важливого значення. Та це і зрозуміло. Адже у всіх сферах суспільного життя - економічний, політичний, культурний і т.п. - постійно тримається висока напруга. Вона має обєктивні причини, завдяки їм ми можемо спостерігати різноманітні суперечки і сутички в сімї. Грунтом, основою для виникнення конфлікту може бути навіть дрібниця, що стала останньою краплею і переповнила вінця терпіння людини.

У сімейних відносинах чітко почали простежуватися тенденції взаємної неповаги, жорстокості. Держава сьогодні (початок ХХІ ст.) у розвязанні сімейних навчально-виховних проблем зайняла пасивну позицію, вона фактично знівелювала роль сімї як своєї основної первинної групи, де формуються не лише погляди підростаючої особистості, а й дорослих, оскільки їх усіх обєднує спільний життєвий простір [44, с.6]. Стійкість сімї, що є духовним осередком, останнім часом, істотно зменшилася через зниження в молоді відповідального ставлення до функцій сімянина, поширення новітніх особливостей суспільних трансформацій (виїзд батьків за кордон на заробітки, неконтрольована пропаганда насильства й агресії, матеріальна й статусна суспільна поляризація громадян тощо). Потенційні засновники сімї часто не тільки не претендують на глибоке пізнання навколишньої дійсності, але й ігронують саму можливість самопізнання як важливого чинника особистісного становлення, не мають елементарних соціальних орієнтацій у міжособистісних стосунках, наприклад, не можуть згадати дат народження найближчих членів родини тощо, нівелюють особливості жіночих і чоловічих соціальних ролей.

Окрему увагу слід звернути на проблему виховання дітей як основний індикатор змісту сімейних відносин, де типовими рисами підростаючих підлітків стають жорстокість, насильство внаслідок слабкого соціального імунітету в батьків стосовно негативних зовнішніх впливів (криза в суспільстві, вплив ЗМІ тощо), вживання алкоголю, наркотиків, неефективної дії окремих соціальних інституцій, наприклад, системи освіти, правоохоронних органів. Крім того самі батьки чи представники старших поколінь часто є їх активними носіями та пропагандистами. Дестабілізація психології сімї спричинила передусім у дітей шкільного віку несприятливі особистісні утворення: "мультикове" світосприймання, "доларизацію" свідомості тощо. Водночас у сімях з високим рівнем психологічної сумісності, які зуміли забезпечити достатній опір негативним соціальним впливам і поки що утримують обвал буденної навчально-виховної ситуації, проблема виховання дітей, як правило, не виокремлювалася, оскільки попередньо нейтралізувалася ситуація загальної сімейної зайнятості та взаємовідповідальності [ 44, с.7]. Велике значення має приклад дорослих. Дисгармонійні відносини і як наслідок маємо і субєктивні причини: незадоволення собою та іншими сприяє виникненню конфліктів, викликає негативні емоції, роздратування, нестриманість. Людина постійно знаходиться у стані переборювання труднощів, тобто внутрішнього конфлікту. Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, повязаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини.

У взаєминах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, повязані з надмірною емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини, Це саме простежується нерідко і в сімях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків.

У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сімя мас притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сімї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків. Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособистісних стосунків у сімї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей.

Визначивши тип сімї, психологу значно легше працювати з цією сімєю. В умовах сьогодення дуже важко створити міцну неконфліктну сімю. Велику руйнівну роль відіграють такі чинники як незадовільний економічний стан сімї зокрема і держави в цілому, сексуальна революція, яка знецінила роль сімї як такої, натомість запропонувавши альтернативні її форми. Почастішали випадки розлучення, коли партнери розходились через те, що не задовольняли один одного в статевому відношенні, при чому цей критерій нерідко ставився вище, аніж, скажімо, матеріальне становище. Ще одним чинником є жіноча емансипація, з появою якої значно почастішали розлучення, оскільки жінки перестали залежати від чоловіків в економічному і соціальному відношенні [10, с.14].

Великий вплив на молоду сімю мають їх батьківські сімї. Навіть якщо молодята живуть окремо і батьки не можуть втручатись в їх справи, дається взнаки батьківське виховання. Насамперед тут йдеться про гіпер- або гіпоопіку. Ще одним чинником, що впливає на гармонійність сімї, є психологічна готовність до шлюбу i сімейного життя - багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологічної статі особистості, її розвиток, оволодіння стереотипами чоловічої i жіночої поведінки. Благополуччя сімї залежить від специфіки засвоєних ролей чоловіка i дружини, батька i матері. Знання i уявлення про себе як людину певної статі iз специфічними для чоловіка i жінки потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами i формами поведінки, а також уявленнями про сімейне життя служать психологічним фоном шлюбу i впливають на мiжособистiснi відносини подружжя.

Основні сімейні цінності, незважаючи на різні негаразди, залишаються незмінними. Це піклування про дітей, взаємодопомога, взаєморозуміння. Але, зазначимо, що криза духовності в Україні сьогодні спричинила втрату звичних моральних ідеалів, в тому числі і в сімї, члени якої стурбовані не проблемами духовного зростання. Тому, на жаль, формування деформованих уявлень про сімейні цінності зараз посилюється, що виявляється в прагненні подружжя, їх основного носія, уникати відповідальності за сімейні негаразди, звинувачувати в них будь-кого, лише не себе. Прикро, але примітивізм мислення й поведінки є тепер прогресуючою особистісною властивістю [13, с.132]. Спираючись на спостереження, можна зробити припущення, що вони притаманні більшості наших співвітчизників, до того ж не лише молоді. Сімейні проблеми залишаються такими, наче ними ніхто ніколи не цікавився і не думав займатися, а повсякденні уявлення людей про психологію сімї, які передаються з покоління в покоління, особливу про сімейну відповідальність, примітизувалися настільки, що деякі актуальні питання сімейного життя, зокрема захищеність дітей у сімї, набули загальнонаціональних масштабів. Це не випадково, оскільки сучасна сімя перебуває в екстремальних соціальних умовах, які в системі міжособистісних стосунків характеризуються посиленням соціально-психологічної напруженості (недоброзичливість, озлобленість, меркантильність, "тотальний зиск" тощо), поширенням песимістичних настроїв, нестабільності в соціальних очікуваннях, що загострюються через кризовий стан суспільства; втратою або знеціненням життєвих орієнтирів, зниженням впливу ціннісно-мотиваційних чинників до праці, соціально-творчої діяльності, пропагування меркантильності, задоволення одномоментних інтересів [44, c.13].

Справляється таке враження, що історичний час зупинився, а численні наукові дослідження, що стосуються сімейних відносин, і були здійснені останнім часом, не знаходять безпосереднього відгуку в користувача інформації - сімї, незалежно від типу, віку її членів, періоду спільного проживання.

З метою посилення значущості сімейних цінностей необхідно хоча з молодшого шкільного віку популяризувати теоретичні знання про сімю як основу суспільства, протиставляти їх примітивізму мислення й поведінки дорослого оточення, на зразках яких, як правило, зростає ще більш примітивне покоління. Необхідно пропагувати особливу роль жінки в сімї, бо як зазначав О.П.Довженко, треба буде розплачуватися "… за нікчемне, погане виховання молоді, за хамську образу виховання дівчини, за нехтування жіночої природи, за неповагу до неї, за грубість… [14, 280]. Завдання важке, вимагає часу, але доступне для розвязання, бо час - це найбільше багатство [3, 27], а сімя також є ним, бо визначає майбутнє.