Конфлікти та шляхи їх розв’язання спеціалістами у центрах зайнятості

курсовая работа

1.2 Характеристика конфлікту

Розвиток будь-якого суспільства, будь-якої соціальної спільності або групи і навіть окремого індивіда являє собою складний процес, який не завжди протікає гладко і нерідко повязаний з виникненням, розгортанням і дозволом протиріч. Ці протиріччя обумовлені тим, що різні люди займають різні позиції, керуються різними інтересами, переслідують різні цілі, а тому, прагнучи реалізувати свої потреби, інтереси та цілі, досить часто вступають у протиборство один з одним. Індивіди, соціальні групи і навіть країни шукають можливість перешкодити суперникові досягти певної мети, задовольнити свої інтереси, прагнуть змінити його погляди, уявлення, оцінки, позиції. Поява інформації, прийнятною для однієї сторони і неприйнятною для іншої (чутки, плітки), стимулює неадекватну поведінку. Прикладом такої ситуації можуть служити чутки про скорочення штату в організації. Розбіжність цінностей і цілей співробітників з цілями організації є суттєвою причиною для розвитку суперечок.

Для розуміння сутності того чи іншого соціального явища або процесу перш за все необхідно зясувати етимологію слова, яким воно позначається. Розглянемо етимологію латинського слова. Воно складається з приставки означає с, разом з ким-небудь, проти кого-небудь, одночасно, а також дієслова, який перекладається як ударяти, штовхати, зіштовхувати. Таким чином, можна трактувати конфлікт як зіткнення, суперечка, боротьбу, протистояння. Таке трактування досліджуваного поняття неминуче приводить до висновку, що в основі виникнення конфлікту як специфічного соціального феномену лежать обєктивно існуючі протиріччя між окремими індивідами, їх групами, державами і т. д. Комунікативні, або поведінкові, прояви, що не відповідають очікуванням оточуючих, а також протиріччя, повязані з питаннями власності, соціального статусу, владних повноважень, відповідальності і т. д., роблять конфлікт неминучим. І якщо при наявності стількох обєктивних причин застрахуватися від конфлікту не можна, то навчитися керувати ним не тільки можна, але і вкрай необхідно [14, 15].

З точки зору сучасної науки конфлікт як явище виконує важливі функції в психічному житті людини. Найбільш виразно про це заявляє гуманістична психологія. Психоаналітичне розуміння природи людини передбачає, що протягом усього свого життя людина постійно прагне до ослаблення, зменшення конфлікту. Представники гуманістичної психології вважають, що повне усунення конфліктів з життя людини призведе до застою, а тому психологи бачать своє завдання не в позбавленні від конфліктів, а у перетворенні деструктивних конфліктів у конструктивні, так як внутрішня напруженість особистості свідчить про безперервну роботу духовного початку.

Гуманістична модель людини будується на чотирьох основних принципах гуманістичної психології: принципі цілісності особистості, принципі позитивності людської природи, принципі розвитку та принципі активності. Згідно з принципом цілісності «Я» створює унікальний характер переживань людини, яка залежить від цілісності особистості і визначає його взаємодію з зовнішнім світом. З точки зору принципу позитивності людина від природи конструктивний, в змозі вирішити свої проблеми самостійно. Принцип розвитку підкреслює потребу людини в реалізації потенцій, закладених у ньому [14.,22-28].

Ці принципи повністю збігаються з професійними цілями працівників соціальних служб. Завдання соціального працівника співзвучні ідеям гуманістичної психології: творчий потенціал людини повинен бути реалізований повною мірою й у благо суспільства. І нарешті, принцип активності передбачає, що індивід прагне бути самодостатнім і активним.

Базовими поняттями для осмислення природи і сутності конфлікту є: категорія боротьби, протиборства, що виражає особливий стан взаємовідносин соціальних субєктів в конфліктній ситуації, і категорія протиріччя, що виражає обєктивне підґрунтя, на якому розгортається конфліктний процес. На основі їх аналізу процес переходу від визначального виникнення конфліктної ситуації обєктивного протиріччя до відношення протиборства конфліктуючих субєктів-йде через усвідомлення даного протиріччя самими субєктами як сторонами виник суперечливого ставлення.

У певному сенсі конфлікт - це усвідомлене протиріччя. Реальними носіями соціальних конфліктів, як і будь-яких соціальних процесів і змін, є соціальні субєкти. В якості основи будь-якого носія конфлікту виступає породжувана обставинами незадоволеність його субєктів-носіїв. Тому саме незадоволеність являє собою соціальний феномен, в просторі якого відбувається трансформація обєктивної суперечності в його усвідомлення соціальними субєктами. Вона може розглядатися і як своєрідна точка відліку цього процесу.

Трансформація незадоволеності в субєктно-субєктна ставлення дозволяє розглядати її як специфічне явище соціальної дійсності - соціальну напруженість. Конфлікт, як показано вище, за своєю природою субєктивний, оскільки виникає в ході усвідомлення соціальними субєктами своїх інтересів і цілей. Будучи усвідомленим, він може бути дозволений тільки свідомими, субєктивними зусиллями сторін. У звязку з цим темпи процесу усвідомлення, обєктивно різні у різних сторін потенційного конфлікту, визначають різні рівні соціальної напруженості. З точки зору можливостей практичного контролю за наростанням конфліктного потенціалу в суспільстві та вироблення дієвих заходів як щодо його зниження, так і з попередження працівниками соціальних служб велику роль відіграє виділення основних етапів формування і розвитку соціальної напруженості, а також оцінка даних етапів з позицій цієї, по суті, найважливішою, основоположною завдання [20,16-22].

Згідно П. Куконкову цей процес включає наступні етапи: Посилення незадоволеності різних соціальних субєктів умовами життєдіяльності; Виявлення причинно-наслідкового звязку між характером обєкта незадоволеності і діяльністю інших соціальних субєктів, що викликає соціальну напруженість; Посилення соціальної напруженості, що трансформується в конфліктний потенціал; Акумулювання конфліктного потенціалу та його перехід у відкритий соціальний конфлікт [22, 63].

У рамках становлення і розвитку соціальної напруженості зберігається можливість не тільки прогнозування та управління соціальним конфліктом, а й виявлення факторів зниження конфліктогенної активності, нейтралізації конфронтаційного свідомості і поведінки, здатних перетворювати будь-який елемент соціальної незадоволеності у відкритий соціальний конфлікт.

Соціальному працівнику необхідно вміти аналізувати процес конфлікту для визначення стадій розвитку конфлікту і, відповідно, способів його розвязання.

У соціальній роботі відносини співпраці з клієнтами полегшуються ціннісними орієнтаціями фахівця соціальної служби. Соціальний працівник може сприйматися як особа, зацікавлена в досягненні тих же цілей, що і клієнт, і висловлює бажання співпрацювати. Співпраця стає можливим:

1) якщо вироблені суспільством культурні норми і цінності припускають готовність до співпраці та прагнення подолати протиріччя. Така ціннісна орієнтація допомагає соціальному працівнику умовити багатьох клієнтів взяти участь у вирішенні проблеми, яка зачіпає в тій чи іншій мірі інтереси всіх, навіть у тому випадку, коли вони не зовсім довіряють один одному і переслідують різні цілі.

2) на стадії укладання угод зявляється можливість зясувати приховані резерви, що забезпечують необхідні зміни.

3) відмінності в статусах і владних повноваженнях договірних сторін можуть ускладнити досягнення угоди. Можна полегшити його шляхом перерозподілу на певний час владних повноважень між цими сторонами;

4) сторони з неоднаковими владними повноваженнями і становищем у суспільстві можуть вступати в угоди на підставі закону [25, 23-28].

Ігнорування тактики співпраці при вирішенні гострих проблем призводить до генералізації конфлікту - переходу від поверхневих до більш глибоких суперечностей, збільшенню діапазону різних точок зіткнення, яке супроводжується розширенням меж конфлікту.

Дискусія - вид спілкування, цілеспрямований, логічний, усний обмін фактами і думками людей, які беруть участь в обговоренні. Основними цілями дискусії, по суті, є, з одного боку, отримання знань, а з іншого - вирішення проблеми. Дискусія являє собою акт безпосередньої комунікації в офіційно-діловій сфері, здійснюваної за допомогою вербальних і невербальних засобів.

Конструктивну дискусію відрізняють характерні особливості:

- диференційований підхід до предмета обговорення з урахуванням комунікативної мети та особливостей партнерів в інтересах доступного та переконливого викладу позицій сторін; швидкість реагування на висловлювання партнерів;

- критична оцінка думок і пропозицій партнерів;

- аналітичний підхід до обліку та оцінки субєктивних і обєктивних факторів;

- відчуття власної значущості та підвищення компетентності партнерів у результаті критичного розбору інших точок зору з цієї проблеми;

- відчуття причетності і відповідальності у вирішенні проблем [25, 43-45]. Таким чином, обґрунтовані рішення, компетентна діяльність соціального працівника при вирішенні конфліктів - важливі умови вирішення актуальних завдань соціальної роботи.

Делись добром ;)