Особливості адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу

курсовая работа

1.1 Поняття адаптація та основні чинники, що впливають на успішну адаптацію дитини

Відомо, що процес адаптації - це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

Адаптація (з лат. «пристосування») - пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

У психологічній літературі поняття адаптації розкривається як сукупність особливостей біологічного виду, які забезпечують йому специфічний спосіб життя в умовах певного середовища. У дошкільній педагогіці цей термін тлумачиться як активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм та оволодіння відповідними формами спілкування та діяльності [34, c. 140].

А. Авцин, А. Налчаджян, Б. Паригін, Г. Царегородцев вважають, що адаптація - це відповідність між живим організмом і зовнішніми умовами [25, c. 11].

А. Капська, О. Кононко, П. Анохін під адаптацією розуміють процес встановлення динамічної рівноваги між особистістю та середовищем, зумовлений активною взаємодією людини з довкіллям.

Н. Аксаріна, Н. Ватутіна, Р. Калініна адаптацію дітей дошкільного віку розглядають як процес пристосування до конкретних умов [4, c. 10].

В. Грібелем, Р. Нізель розглядають адаптацію до дитячого садка як «фазу інтенсифікованих розвиваючих потреб» [26, c. 6].

Шибокова С.О. вважає, що адаптація - це не тільки процес звикання дитини до дошкільного закладу, але й формування умінь і навичок у повсякденному житті [33].

Традиційно під адаптацією до дитячого садка розуміють процес пристосування дитини до умов нового середовища. Адаптація є активним процесом, який призводить чи до позитивних, чи до негативних результатів.

Спостереження Д. Тимошенко-Ушакової, О. Нутрєєвої, З. Шейнфельд показують, що хлопчики 3-5 років гірше переносять розлуку з рідними. А найкраще проходить адаптація у віці після 1 року 6 місяців.

Середній строк адаптації - 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років -2-3 тижні; в 5-6 років - 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сімї [26, с. 11].

Тривалість періоду адаптації залежить від наступних причин: від особливостей вищої нервової діяльності і віку дитини; від рівня розвитку; від наявності чи відсутності попереднього тренування його нервової системи; від стану здоровя; від різкого контрасту між умовами у дитячому садку і сімї; від різниці в методах виховання у сімї.

На успішну адаптацію дитини до умов ДНЗ впливають такі чинники:

1. Вік дитини. Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя. Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем [5].

2. Поведінка дитини. Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам. Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група - cюди належить більшість дітей. Вони різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ: голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються,кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів [32, c. 4].

Друга група - кілька дітей, які після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. Ці діти ледь стримують плач, сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група - комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими. Протягом дня розповідають дорослому все, що знають. Із задоволенням демонструють свої вміння: самостійно одягаються, роздягаються, їдять, у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні), на більше у дітей не вистачає обсягу інформації. Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, вони впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини. Малюк з великої сімї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище. Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний звязок із матірю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу. Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити; замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка. Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко, швидко. Інший малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці; шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. Хворобливим, соромязливим дітям необхідно всередині тижня влаштовувати вихідний. Але слід памятати, що тривалі перерви затримують і ускладнюють період адаптації [29, c. 12].

Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійну обстановку, з розумінням ставитися до безпідставного вередування малюка, більше гуляти з ним, пропонувати зняти емоційне напруження активними рухами, цікавою діяльністю. Слід раніше укладати дітей спати після теплої ванни. У цей період треба менше ходити в гості, рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. Огорніть свою дитину любовю, бережіть її нервову систему.

Отже, показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:

- вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10-11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);

- стан здоровя та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);

- індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);

- рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);

- досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виділяються групи дітей з «легкою адаптацією», «адаптацією середньої важкості» та з «важкою адаптацією».

За «легкої адаптації» негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшого звикання до нових умов усе це проходить протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

За «адаптації середньої важкості» емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Протягом першого місяця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7-10 днів і завершується без будь-яких ускладнень [35, c. 3].

За «важкої адаптації» емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі значними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму). У таких дітей простежується бурхлива негативна емоційна реакція і негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка досить часто змінюється вялим, байдужим станом.

Можливими причинами «важкої адаптації» можуть бути:

Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу. Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж починає жаліти себе, вередує, відмовляється відвідувати дитячий садок. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися - віддам до дитячого садка». Коли дитина починає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожують залишити її в ньому, якщо вона не припинить плакати та вередувати. Подібні установки викликають у дитини страх перед дошкільним закладом та погіршують самопочуття в період звикання до незнайомого оточення. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку і про те, що там на неї чекає. Це теж негативно впливає на процес адаптації [24, c. 5].

Несформованість навичок самообслуговування. У деяких сімях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заощадити час, батьки поспішають нагодувати й одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних навичок.

Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини. Несформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Вихователь у дитячому закладі пропонує дитині діловий стиль спілкування, який відрізняється від емоційного, звичного для дитини в сімї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування (воно передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу [31, c. 4].

Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками. Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки - щоб запобігти можливим інфекційним захворюванням, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалася з «поганими» дітьми тощо. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею.

Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу. У випадках, коли домашній режим і режим дитячого закладу кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дискомфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не голодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути подвійним подразником. Фізіологічний дискомфорт призводить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричинює психосоматичні захворювання [23].

Затримка формування емоційних звязків між дитиною та вихователем. Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адаптація», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намагання вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливостях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги як із боку вихователя й батьків дитини, так і з боку практичного психолога.

Батькам необхідно запамятати, що кожна дитина проходить через три фази адаптації.

Перша фаза - гостра фаза чи період дезадаптації - організм вихованця відповідає бурхливою реакцією на нові впливи. Фаза супроводжується коливаннями в соматичних станах і психічному статусі. Відбувається ломка сформованих раніше динамічних стереотипів: режимних моментів і спілкування. Підвищується збудливість, тривожність, агресивність дитини. На цьому етапі дитині притаманні поганий сон, апетит, настрій, часті респіраторні захворювання. Можуть зявлятися небажані для цього віку звички, наприклад, дитина починає ссати пальці, гризти нігті. Етап триває від 2-3 днів до 1-2 місяців.

Друга фаза - поступового пристосування. Характеризується адекватною поведінкою малюка. Дитина шукає оптимальні реакції на зовнішні впливи. Вихованець намагається включатися у спільну діяльність, стає більш активним, зацікавленим, урівноваженим. Малюк звикає до прийому їжі, асортименту страв, їх смакових якостей; вчиться чути свій голос, відкликатися на звернення вихователя, його прохання. Формуються навички самообслуговування. Фаза поступового пристосування триває від 1 тижня до 2-3 місяців.

Третя фаза - компенсації - період відносно сталого пристосування. Характеризується швидким темпом розвитку. Організм знаходить оптимальні варіанти реагування на нові умови життя. Починає активно засвоюватися нова інформація. Зменшується хворобливість, дитина пристосовується до режимних моментів. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку [3].

В. Грібель, Р. Нізель визначають такі критерії повної адаптації дитини: прояв ініціативи і незалежної поведінки, соціальна інтеграція та адекватна поведінка в групі, позитивний емоційний настрій, дотримання правил, адекватна поведінка при розлученні з батьками, хороші взаємовідносини з вихователем [6, с. 9].

У залежності від індивідуальних особливостей дитини тривалість проходження наведених фаз різна. О. Нутрєєвої, З. Шейнфельд виділяють три групи дітей за характером адаптації:

Перша група - пристосування до нових умов життя в дітей проходить легко. Вихованці активно відгукуються на комунікативні звертання оточуючих, радо налагоджують нові контакти(навіть з незнайомими людьми), мають багато приятелів і друзів. Цим дітям властива швидка активна реакція на новизну. Процес вироблення умінь і навичок протікає нормально і продуктивно. Загальний емоційний тонус їх частіше мажорний. Такі дошкільники рідко вередують, не схильні до афективних реакцій. На ситуацію вони реагують активно, виразно, але «не виходять із себе». У сімї спілкування батьків з дитиною доброзичливе.

Друга група - адаптація до нових умов життя відбувається повільно, часто з труднощами Поведінка характеризується нестабільністю, періоди зацікавленості грою змінюються байдужістю і вередуванням. Навіть зміна звичних зовнішніх умов життєдіяльності може впливати на самопочуття дітей. Характерною для них є уповільнена реакція на новизну. Необхідність включитися в будь-яку діяльність одразу викликає розгубленість, а нерідко й переляк. Ігрові уміння і навички не сформовані, виробляються повільно.

Третя група - пристосування до нових умов життя майже завжди

болісне і довге. Навіть сама зміна умов часто є глибоким стресогенним фактором. Діти зі схильністю до такого типу - мало активні, соромязливі, замкнуті. Чітко виражена чутливість до найменших подразників [26].

Образливість з можливими хворобливими проявами. Приглушено ображений вияв свого ставлення до оточуючого, здатність вловлювати найтонші реакції стосовно себе. Дітям цього типу властиві часто неадекватні глибокі переживання. Діти цієї групи несамостійні, неконтактні, звичні до нестабільності в режимі дня, швидко втомлюються. При зустрічах з новим, в проблемних ситуаціях підвищена чутливість цих дітей переходить у нервозність (стурбованість, напружене обличчя, нерівномірне дихання, скутість рухів, незграбність, часом сльозливість). Не можуть швидко зорієнтуватися в новій ситуації, рішуче приступати до діяльності, обирати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна водночас ніби і збуджує і гальмує їх активність. В таких малюків переважає потреба в спілкуванні з близькими людьми, вони тільки від них очікують увагу, ласку, доброту, відомості про навколишній світ. Сон і апетит погані або відсутні. Їм притаманна висока захворюваність, що уповільнює звикання до нового оточення [26, с. 13].

Отже, під час адаптаційного періоду особливу увагу необхідно звернути на дітей другої і третьої групи. В адаптаційний період фронтальні заняття з дітьми не проводяться, перевага надається індивідуальним формам роботи. Можлива робота з невеликими підгрупами дітей по 3-4 особи. Не потрібно планувати вдень більше ніж 1-2 форми роботи.

Т. Жаровцева, Т. Науменко, І. Печенко, Н. Захарова зясували, що дотримання певних педагогічних умов в адаптаційний період забезпечує успішне пристосування до садка. Серед таких умов науковцями визначено:

- розширення кола соціальних контактів, спілкування;

- врахування органічних потреб та поступове привчання до режиму дошкільного закладу, активної участі в них;

- забезпечення єдності родинного та суспільного виховання, вимог, які предявляються дитині;

- організація різноманітної і змістовної діяльності у відповідності до інтересів та потреб дитини;

- своєчасне засвоєння дитиною соціального досвіду нового середовища;

- збереження та розвиток повноцінного фізичного, психічного та соціального;

- Я - дошкільника;

- забезпечення емоційного комфорту, задоволення від перебування в дошкільному закладі;

- підготовка вихователів до педагогічного керування процесом адаптації дітей.

З метою покращення емоційного стану вихованців, що відносимо до другої та третьої груп Є. Жердева рекомендує наступні прийоми:

- ігри з піском і водою(дати дітям склянки зі скла, що не бється, різного обєму ложки, лійки, сита, щоб малюк переливав воду з однієї ємкості в іншу чи ловив у ємкості сачком шарики чи рибок); монотонні рухи руками(нанизування кілець пірамідки чи шариків з отворами на шнур);

- стискання кистей рук(дайте дитині гумову іграшку-пищалку, нехай він стискає і розтискає руки і слухає, як пищить іграшка);

- малювання фломастерами, маркерами, фарбами;

- слухання неголосної спокійної музики («Ранок» Е. Грига, «Король гномів» Ф. Шуберта,«Мелодія» К. Глюка);

- заняття зі сміхотерапії [9, с. 21-22].

Підсумовуючи вище викладене, зазначимо, що адаптація вихованця до дитячого садка залежить від багатьох факторів, визначальними серед яких є сімя і вихователі. Всі діти проходить через три фази адаптації. Тривалість проходження фаз різна в залежності від індивідуальних особливостей кожної особистості.

Делись добром ;)