1.3 Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків

Як вже зазначалося, підлітковий період вважається перехідним етапом між дитинством (з його повною залежністю від старших і неможливістю проіснувати без них) та дорослим віком (з його прагненням до самостійного життя, відтворення й вихованню нащадків). Підлітковий вік називають пубертатним періодом, тому що він охоплює процес статевого дозрівання від перших ознак і до повного завершення [20, с. 42].

Перехідним підлітковий вік є і в соціально-психологічному відношенні. Саме на цей період припадає формування характеру, тобто основи особистості. У цей період виявляються і закладаються деякі інші особистісні компоненти -- здібності, нахили, інтереси, значна частина соціальних відносин. Цей вік називають «важким». Становлення характеру, перехід від опіки дорослими дитинства до самостійності -- усе це відкриває й загострює слабкі сторони особистості, робить її особливо вразливою і сприйнятливою до несприятливих впливів середовища. Бурхливі нейрогормональні перетворення цього періоду поєднуються з виявленням прихованих у ньому генетично зумовлених задатків.

Межа підліткового віку у медичній, педагогічній, психологічній, соціологічній і юридичній літературі розуміється по-різному: від 11-14 років, як від 14-18 років, як від 12-20 років і так далі. З позиції підліткової психології до цього віку раціонально відноситься весь період статевого дозрівання -- від його перших ознак до досягнення повної зрілості, що збігається з віком юридичної самостійності -- 18 років [27, с. 14].

З психологічної точки зору, період статевого дозрівання ділять на дві стадії -- негативну і позитивну. У першій з них (до 15 років) підліток протиставляє себе іншим, особливо старшим, усюди суперечить, не підкоряється встановленим правилам і порядкам У позитивній стадії (з 16 років) виступає протилежна тенденція до соціалізації, прилучення до духовних цінностей свого часу. [10, с. 12]

У підлітковому віці організм переживає значні зміни, які будуть суттєво впливати на всі сфери подальшого біологічного, психологічного й соціального розвитку: під час пубертатного періоду трапляються глибокі тілесні зміни; змінюється також характер мислення, проходячи крізь якісні і кількісні перетворення; соціальний розвиток іде по двом лініям -- звільнення від батьківської опіки і встановлення нових відносин з однолітками; і, нарешті, розвиток самоусвідомлення характеризується становленням нової субєктивної реальності, а саме, ідентичності як продукту сексуальних, когнітивних і соціальних трансформацій. Таким чином, зміни у цьому віці послідовно охоплюють чотири сфери розвитку: тіло, мислення, соціальне життя й самоусвідомлення.

Особливий інтерес становлять дослідження, автори яких зясовують соціальні умови розвитку особистості підлітка, повязані передусім із середовищем, в якому він перебуває [8, с. 14].

Численні наукові розвідки свідчать про те, що важливу роль у формуванні особистості підлітка відіграють стосунки з іншими людьми. Спілкування з іншими людьми постає головним чинником розвитку особистості в підлітковому віці. Пріоритет належить інтимно-особистісному спілкуванню як провідній діяльності цього вікового періоду.

Агресивні дії підлітків виступають засобом досягнення значущої мети; способом психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності та способом задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні [25, с. 3].

На думку Н.Ю. Максимової, відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушення взаємодії дитини з навколишнім світом. Незадоволеність підлітка стосунками з оточуючими, ставленням оточуючих до нього, порушення стосунків підлітка із соціальним середовищем частіше за все є передумовою виникнення агресивної поведінки. Агресія виступає засобом психологічного захисту від уже існуючих негативних стосунків підлітків з дорослими і однолітками, є неконструктивним способом самоствердження [12, с. 19].

Існують факти [17], які свідчать про різні прояви агресії підлітків на різних стадіях підліткового віку. До уваги бралися фізична, непряма, вербальна форми агресії і негативізм.

Виявилося, що у дітей 10-11-річного віку переважає фізична агресивність і менш за все виражена непряма. А вербальна агресія та негативізм знаходяться на одному щаблі розвитку. У підлітків 12-14 років найбільш вираженим стає негативізм (64%), відзначається зростання фізичної і вербальної агресії, тоді як агресія непряма, хоч і дає істотний рух у порівнянні з молодшим підлітковим віком, але все-таки менш виражена. Що стосується 15-16-річних підлітків, то на перший план у них виходить вербальна агресія (72%), що на 20% перевищує цю форму в 12-13 років і майже на 30% в 10-11 років. Агресія фізична й непряма підвищується несуттєво, так само, як і рівень негативізму. Але протягом усього підліткового віку спостерігається чітко виражена динаміка всіх форм агресії від молодшого до старшого підліткового віку [17, с. 2].

Разом із тим, якщо у 10-11-річних дітей має перевагу фізична форма агресії, то по мірі дорослішання у підлітків 14-15 років на перший план виходять її вербальні форми, домінуюче значення набуває негативізм.

Результати наукових пошуків психологів свідчать про гендерні відмінності у агресивних тенденціях поведінки підлітків. Вони констатують, що агресивна поведінка частіше зустрічається у хлопчиків, ніж у дівчаток, а випадки антисуспільних вчинків знаходяться у співвідношенні 10:1. Це пояснюється тим, що психологічне розрізнення у поведінці чоловіків та жінок визначається як статевим деформізмом, загальними особливостями та закономірностями його розвитку, так і специфічного прояву характерних типів мужності та жіночості, рівнем розвитку суспільства. При переході від молодшого шкільного до підліткового віку співвідношення таких поведінкових реакцій, як фізична, вербальна, непряма агресія й негативізм, суттєво змінюється. У хлопчиків впродовж всіх вікових етапів стійко домінує фізична агресія й негативізм, а у дівчаток -- негативізм і вербальна агресія [24, с. 17].

Агресивні підлітки, при всіх порушеннях їх особистісних характеристик та особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відносяться бідність ціннісних орієнтації, їх примітивність, відсутність захоплень, духовних запитів, вузькість та нестійкість інтересів, в тому числі і пізнавальних. У цих дітей, зазвичай, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, наслідуваність, недорозвиненість моральних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість як проти ровесників, так і проти оточуючих дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними конфліктами, егоцентризм, невміння знаходити вихід із складних ситуацій, наявність захисних механізмів над іншими механізмами, які регулюють поведінку. В той же час серед проблемних підлітків зустрічаються і діти достатньо розвинені як інтелектуально, так і соціально. У них агресивність виступає засобом підвищення престижу, демонстрації своєї самостійності, дорослості. [18, с. 95]. Тому розкриття причин та характеру агресивності підлітків потребує проведення певної класифікації умов, створення типології.

Спроби створення типології «важких» підлітків здійснювалися у вітчизняній та зарубіжній психології. Підґрунтям одних бачень наукових класифікацій було психофізіологічне розрізненнях дітей, інші брали за основу особливості їх психосоціального розвитку. Так, наприклад, виділяють групи підлітків, де до першої відносяться діти з психопатологічними рисами характеру; до другої -- з затримкою розумового розвитку і, нарешті, до третьої -- підлітки, які не мають патологічних відхилень, але неправильно виховані, що і породжує впертість, вседозволеність, а в результаті агресивність та інші форми відхилень.

Бєльський П.П. , намагаючись класифікувати важких підлітків, виходив із мотивації їхньої поведінки. Він виділяв:

а) підлітків, які активно намагаються задовольнити елементарні та низькі потреби;

б) слабовільних дітей, які піддалися навіюванню, підбурюванню;

в) підлітки, які діють під впливом істерії та інше [12, с. 20].

Цікавою є типологія І.А. Нєвського, який розрізняє проблемних підлітків за наступними ознаками: а) педагогічно занедбані; б) соціально занедбані (морально розкованих); в) з крайньою соціальною занедбаністю [14, с. 17].

Розвиваючи цю класифікацію, С.Я. Бєлічева також виділяє три групи агресивних підлітків. До першої вона відносить глибоко педагогічно занедбаних підлітків, їх судження примітивні, поверхневі, пізнавальні процеси послаблені. Цих дітей відрізняє здатність до антисоціальних вчинків. Інша група характеризується афективними порушеннями -- підлітки дратівливі, їм характерні істероїдні форми поведінки. До третьої групи відносяться діти конфліктні, розхлябані, невживчиві. Їх мислення інертне, асоціації збіднілі, вони важко сходяться з ровесниками [28, с. 46].

У дослідженнях зарубіжних вчених, починаючи з робіт Хевітта і Дженкінса, був запропонований поділ на дві групи: перша група -- діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади, і друга група -- це підлітки, які відрізняються несоціалізованою агресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення. [26, с. 13]

Відомо, що у дитини в підлітковому віці відбувається переорієнтація одних цінностей на інші. Підліток намагається зайняти нову соціальну позицію, яка відповідає його потребам і можливостям. При цьому соціальне визнання, схвалення, прийняття у світ дорослих та ровесників стає для нього життєво необхідним. Лише їх наявність забезпечує переживання підлітком почуття власної гідності. Тому невипадково, що витоки агресивності підлітків лежать, як правило, в сімї, відношеннях її членів (чвари, відторгнення дитини, її примус, в тому числі покарання) і в меншій мірі в колізіях з ровесниками, вчителями.

Семенюк Л.М., яка виокремлює чотири групи підлітків на основі певного типу поведінки, з врахуванням їх особистісних рис.

Першу групу підлітків характеризує стійкий комплекс аномальних, аморальних, примітивних потреб, деформація цінностей та відношень. Егоїзм, байдужість до турбот інших, відсутність авторитетів є типовими особливостями цих дітей. Вони егоцентричні, цинічні, озлоблені, грубі, збуджені, дратівливі. У їх поведінці має перевагу фізична агресивність.

Другу групу складають підлітки з деформованими потребами, цінностями. Володіючи більшим чи меншим колом інтересів, вони відрізняються гострим індивідуалізмом, бажанням зайняти привілейоване положення за рахунок пригноблення слабких молодших, їм властива імпульсивність, швидка зміна настрою, брехливість, дратівливість. У цих дітей збочені уявлення про мужність, товаришування, їм приносить задоволення чужий біль. Прагнення до застосування фізичної сили проявляється у них ситуативно лише проти тих, хто слабший.

Характерною рисою третьої групи підлітків є конфлікт між деформованими та позитивними потребами, цінностями, відношеннями, поглядами. Вони відрізняються однобічністю інтересів, пристосуванням, брехнею. Ці діти не прагнуть до досягнення успіху, апатичні. В їх поведінці має перевагу непряма та вербальна агресивність.

Підлітки, які входять до четвертої групи, вирізняються слабо деформованими потребами, але, в той же час, відсутність певних інтересів та досить обмежене коло спілкування. Вони безвільні, схиляються перед більш сильними товаришами, підкоряються їм. Для цих дітей типова боязливість та мстивість. В їх поведінці переважає вербальна агресивність та негативізм
[23, с. 28].

Проблема збільшення агресивних проявів серед дітей та молоді в нашій країні тісно повязані із сьогоденною соціально-економічною й політичною нестабільністю у суспільстві, конкретною ситуацією й умовами виховання у родині, недоліками в організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах, поганою організацією праці на виробництві, неблагополучним побутовим оточенням, негативним впливом антигромадських елементів. Низькою залишається роль громадських формувань в організації дозвілля дітей і підлітків, вихованні в них поваги до закону і загальноприйнятих правил поведінки в суспільстві. Серйозне занепокоєння викликає зниження культурної інфраструктури, що створювалась в Україні десятиріччями, інтересу дітей та підлітків до книги, мистецтва, культурних цінностей. У той же час зростає експансія засобів масової інформації, видань, що пропагують насильство, секс, жорстокість та містицизм [17, с. 2].

Сьогоднішня ситуація є вкрай драматичною, коли стара ідеологія «життя заради світлого майбутнього» була зруйнована протягом дуже короткого періоду, а нова -- життя без «казки», шлях на демократизацію, до ринкових західних умов -- не сформувалась. Ця ситуація, складна навіть для дорослих, виявилась надскладною для підлітків і юнацтва. У результаті, у багатьох із них виникає або повна розгубленість перед сьогоднішнім і завтрашнім днями, або бажання взяти від життя якомога більше і негайно. У молодих формується комплекс неповноцінності, який веде молодь до спотворених форм протесту.

Одним із можливих джерел фрустрації, що веде до агресії, на теперішній час є переглядання сцен розкоші в телевізійних програмах. Це призводить до переходу абсолютної депривації (відчуття позбавленості) до відносної (відчуття повсякденості) [13, с. 508].

Телебачення має непрямий вплив на людей, адже за один рік воно викреслює з життя людини тисячі годин, які вони могли б присвятити іншій діяльності. Телебаченням формується свій світ із певними перебільшеннями, що дуже впливає на розум, мислення дітей і дорослих, які його дивляться, спотворює їх уявлення про навколишній світ і події у ньому.

Вважається, що умови сімейного виховання дитини відбиваються на всьому житті і є важливим моментом формування особистості. Сімя, з точки зору предявлених до неї вимог, повинна максимально забезпечити адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм. Вважається, що умови сімейного виховання дитини відбиваються на всьому житті і є важливим моментом формування особистості. Сімя, з точки зору предявлених до неї вимог, повинна максимально забезпечити адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм. Останніми роками збільшився термін, який проводять підлітки поза сімєю і школою, зростає питома вага товариства однолітків, яка нерідко перевищує вплив батьків і вчителів. Безконтрольність такого спілкування створює потенцію небезпечної ситуації. На формування особистості неповнолітнього значною мірою впливають і недоліки навчально-виховного процесу, існує конфлікт у системі учень-учень, учень-учитель, учень-батьки, батьки-вчитель [2, с. 46].

Як свідчать наукові дослідження, у підлітковому віці соціально-економічні умови мають великий вплив на формування особистості, оскільки сприйняття дитини має високу лабільність, тобто психічні особливості прояву агресивної поведінки знаходяться у прямій залежності від формування соціальних потреб, як наслідок формування мотивів діяльності. Цей віковий період у силу своїх складностей і суперечностей є сенситивним для виникнення ситуацій, які порушують нормальний хід особистісного становлення, створюючи обєктивні умови проявам агресивних тенденцій.