Особливості прояву егоцентризму у підлітковому віці

дипломная работа

2.1 Психологічні новоутворення підліткового віку

Підлітковий вік - період напруженого внутрішнього життя людини, що є вирішальним у формуванні і розвитку особистості. Він знаменує собою перехід від дитинства до дорослості.

Основне новоутворення цього віку - соціальна свідомість. Формується вміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, але й через власні вимоги. Е. Шпрангер виділяє наступні новоутворення підліткового віку - відкриття „Я”, виникнення рефлексії та усвідомлення своєї індивідуальності. Завдяки рефлексії на себе та інших підліток просувається в напрямку самопізнання. Він прагне зрозуміти самого себе. Хто „Я” - головне питання віку.

Самосвідомість за Л.С. Виготським [4;193], найвища з усіх перебудов, до яких схильна психологія підлітка. Формування самосвідомості це не що інше, як певна історична стадія у розвитку особистості, яка неодмінно виникає з попередніх стадій. Самосвідомість, таким чином, не первинний, а довільний факт в психології підлітка і виникає вона не шляхом відкриття, а шляхом тривалих роздумів.

На думку Р.С. Нємова [14;121] у підлітковому віці триває процес формування і розвитку самосвідомості дитини. На відмінну від попередніх вікових етапів він так само, як і наслідування змінює свою орієнтацію і стає скерованим на усвідомлення людиною своїх особистісних особливостей. Вдосконалення самосвідомості у підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до власних недоліків. Бажаний образ „Я” у підлітковому віці зазвичай складається з переваг інших людей, які вони цінять. Оскільки в якості взірців для наслідування підлітків виступають як дорослі, так і ровесники, ідеал який створюється, виявляється в певній мірі суперечливим. Він має в собі якості як дорослого, так і більш молодої людини, причому далеко не завжди ці якості виявляються сумісними в одній особі. В цьому, напевно, полягає одна з причин невідповідності підлітків своєму ідеалу та їх постійних переживань з даного приводу.

Головна нова риса, яка зявляється в психології підлітка, на думку Р.С. Нємова, це більш високий рівень самосвідомості. Підлітковий вік - це час загострення прагнення до пізнання і оцінки самого себе, до формування цілісного, образу „Я”.

І.С. Кон [10;23] розглядає розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку. Біогенетична психологія виділяє ріст самосвідомості і цікавості до власного „Я” у підлітків безпосередньо в процесі статевого дозрівання. Статеве дозрівання, стрибок в рості, зміцнення фізичної сили, зміна зовнішніх контурів тіла дійсно активізує у підлітка інтерес до себе і до свого тіла.

Перебудова самосвідомості повязана не стільки з розумовим розвитком підлітка, скільки з появою в нього нових питань про себе і нових контекстів кутів зору, під якими він себе розглядає. Підліток починає сприймати і осмислювати свої емоції вже не як похідні від певних зовнішніх подій, а як стан власного „Я”.

Більшість порівняльно-вікових досліджень підтверджує, що перехідний вік, особливо 12-14 років, супроводжується значними, а іноді драматичними змінами у змісті і структурі Я-концепцій.

За даними Р. Сіммоне і подружжя Розенберг [6;17], які обстежили близько 2000 дітей і підлітків від 8 до 17 років, в 12-14 років помітно посилюється схильність до самоспостереження, соромязливість, егоцентризм, знижується стійкість образів „Я”, знижується загальна самоповага і суттєво змінюється самооцінка деяких якостей.

Дуже важливий компонент самосвідомості - самоповага. Ц поняття є багатозначним, воно включає і задоволення собою, і прийняття себе, і узгодження свого наявного і ідеального „Я”. Самоповага - особистісне ціннісне судження, виражене в установках індивіда до себе. В залежності від того, чи йде мова про цілісну самооцінку себе як особистості чи про якісь окремі соціальні ролі, виділяють загальну і часткову самоповагу. Оскільки висока самоповага асоціюється з позитивними, а низька - негативними емоціями, мотив самоповаги - це особиста потреба максималізувати переживання позитивних і мінімізувати переживання негативних установок по відношенню до себе (Г.Каплан).

Людина з високою самоповагою вважає себе не гіршою за інших, вірить в себе і в те, що може перебороти свої недоліки. Низька самоповага, навпаки, передбачає стійке почуття меншовартості, що негативно впливає на емоційне самопочуття і соціальну поведінку. Підлітки з низькою самоповагою особливо вразливі і чутливі до всього, що якось торкається їх самооцінки. Вони хворобливо реагують якщо в них щось не виходить в роботі, або якщо вони знаходять в собі якийсь недолік. Внаслідок цього багатьом з них властива соромязливість, схильність до психічної ізоляції, поринання від дійсності в світ мрій, причому це порівняння не є добровільним. Чим нижчий рівень самоповаги особистості, тим вірогідніше що вона страждає від самотності.

Існують дані про наявність звязку між самоповагою і ставленням до інших людей. Людина, яка позитивно ставиться до себе зазвичай „приймає” і оточуючих, тоді як негативне ставлення до себе часто поєднується з негативним, недовірливим чи недоброзичливим ставленням до інших людей.

На думку Кобильченко А.Г. [8;29] у сучасній психологічній науці однією з найважливіших є проблема вивчення онтогенетичних особливостей самосвідомості. Досліджують самосвідомість переважно в дітей підліткового віку, оскільки саме в цей період відбувається надзвичайно важливі якісні зрушення в психіці дітей. Виділення дитиною себе і усвідомлення свого „Я” здійснюється в процесі розвитку особливості як самостійного субєкта різноманітних дій. Спочатку виділяється фізичне „Я”, а з ускладненням звязків дитини зі світом людей, що її оточують, у спілкуванні з ними виділяється більш складне за своїм змістом духовне „Я”. Тобто, насамперед у спілкуванні особистість виявляє себе як „Я”, а інший субєкт взаємодії виступає як „Ти” або інше „Я”. Взаємодію „Я” і „Ти” зумовлює структура свідомості яка в свою чергу є результатом цієї взаємодії.

Вступ дитини в підлітковий період супроводжується якісними змінами в розвитку самосвідомості, оскільки в підлітка починає формуватися позиція дорослої людини, і хоча ця позиція не відповідає реальному становищу підлітка в житті, проте вже сама її поява означає, що підліток субєктивно перебуває в нових взаєминах з дорослими, світом їхніх цінностей, активно засвоює ці цінності. У підлітковому віці, зазначає С. Рубінштейн, розвиток самосвідомості проходить кілька етапів - від повного незнання себе до все більш заглибленого самопізнання, яке проявляється згодом у самооцінці. Центр тяжіння для підлітка все більш переноситься від зовнішнього до внутрішнього, від відображення більш-менш випадкових рис до характеру вцілому [25;97].

Потреба усвідомити свої особливості й вади виникає з потреби відповідати вимогам інших людей та власним вимогам до себе. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, потрібного для організації взаємостосунків і діяльності. Знання й оцінка себе є обовязковою внутрішньою умовою цього.

Для підлітків характерна домагання на визначення, яке спрямоване на реалізацію себе в сфері фізичного, розумового та особистісного розвитку. В цьому віці загострена потреба на визначення унікальності при психологічній залежності від ровесників, тому підліток ефективно поєднує егопозицію „Не путайте мене з іншими” і конформну позицію „Ми - група ровесників” - адже спілкування з однолітками виступає як потреба і значима діяльність.

Завищені максималістські домагання і можливості їх реалізації знаходяться у більшості випадків у протиріччі, що призводить до так званої кризи ідентичності. Підліток відчуває невпевненість в собі, яка бореться з почуттям власної унікальності.

Підлітковий вік - є періодом суперечливих станів, мотивів, ціннісних орієнтацій і вчинків. Максималізм і лабільність полярних позицій визначають протилежні тенденції в проявах підлітків: від глибинної ідентифікації з іншим (людиною чи твариною) до умови реалізації його домагань на визнання.

Однією з форм прояву самосвідомості підлітка є прагнення бути і вважатися дорослим. Відчуття дорослості у підлітка - специфічне новоутворення самосвідомості, стрижнева особливість особистості, її структурний центр. Це відчуття виражає нову життєву позицію підлітка по відношенню до себе, людей і світу, визначає специфічний напрямок і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень і афективних реакцій. Специфічна соціальна активність проявляється в більшій чутливості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, що існують в світі дорослих.

Л.С. Виготський детально розглядав проблему інтересів в перехідному віці, називаючи її „Ключем до всіє системи психологічного розвитку підлітка”. В підлітковому віці має місце період руйнування і відмирання старих інтересів, і період дозрівання нової біологічної основи, на якій поступово розвиваються нові інтереси. Л.С. Виготський перерахував декілька підлітків, які він назвав домінантами:

- егоцентрична домінанта (інтерес підлітка до власної особистості);

- домінанта зусилля (потяг підлітка до опору, подолання, до вольових напружень, які іноді проявляються у впертості, хуліганстві, боротьбі проти виховних авторитетів);

- домінанта дальності (установка підлітка на обширні, великі масштаби, які для нього найбільш субєктивно прийнятні, ніж ближчі, сьогоднішні);

- домінанта романтики (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригод, героїзму) [27;151].

В перехідний період проходять перетворення в різних сферах психіки. Кардинальні зміни стосуються і мотивації. В складі мотивів на перший план виступають мотиви, що повязані з світоглядом, з планами майбутнього життя. Стосовно механізму дії мотивів, то вони працюють тепер не безпосередньо, а виникають „на основі свідомо поставленої цілі і свідомо прийнятого рішення” [2;34-41]. Саме в мотиваційній сфері, як вважала Л.І. Божович, знаходиться головне новоутворення перехідного віку.

З мотиваційною сферою тісно повязаний моральний розвиток підлітка, який остаточнім чином змінюється саме в перехідному віці. У цей період виникають і формуються моральні переконання, хоча основа для їх виникнення була закладена значно раніше.

В підлітковому віці проявляється прагнення утвердити себе в якості лідера. Підлітки, готові до соціально-політичної рефлексії, стають практичними лідерами, вони виступають як зразок для інфантильних ровесників і позитивно впливають на їх орієнтацію та просування в процесі навчання. Фактично, ці підлітки і є лідерами.

Лідерство - це здатність людини з відкритою свідомістю рефлексувати і відповідно здійснювати вплив на людей, перетворюючи їх в однодумців, спрямовуючи їх зусилля на досягнення загальних значимих цілей. На вершині свого розвитку лідер формує відповідальне відношення до себе, інших людей, природи і предметного світу. В контексті цього визначення для підлітків гостро виступає феномен взаємодії „Ми” і „Я”. Підліткове „Я” і підліткове „Ми” нерідко протидіють в рамках самосвідомості, що проявляється в мотивах, окремих вчинках і часто в загальній лінії поведінки. „Ми” - це здатність до ідентифікації з іншими, це вміння злитися з всіма в емоційних ситуаціях і в ситуаціях соціального вибору і це здатність відчувати радість від перебування в конкретній спільності. „Я” - здатність до обособлення від інших і це вміння залишитись наодинці з собою, вийти із ситуації групової обєднаності; це вміння відрефлексувати себе як унікальну, ні на кого не схожу особистість [15;419]. „Ми” і „Я” - соціальне загальне і соціальне індивідуальне, - дві сторони людської сутності, які в розвинутій особистості представлені достатньо повно і унікально. Підліток прагне пізнати і пережити обидві сторони, відчути себе між двоєдиними полюсами.

Делись добром ;)