1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження спілкування в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів
Проблема спілкування в процесі групової взаємодії розглядалася багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Нижче будуть наведені найзначніші концепції, що мають відношення до досліджуваної теми.
М.С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути [9, с. 152].
Л.П. Буєва припускає, що “спілкування є безпосередньо спостерігаєма і переживана реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії обєктивних суспільних законів і відносин), а спілкування - його індивідуалізовані форми” [11, с. 48].
В.М. Соковкин (1974) аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив.
З точки зору А.Н. Леонтьєва, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування [16, с. 117]
Спробу інтегрувати в межах єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування здійснила Г.М. Андреєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємоповязані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння). Аналіз досліджень психологів приводить до висновку про те, що незалежно від того, чи визнає це сам дослідник, чи ні, але фактично майже всі дослідження орієнтовані на один із вищеназваних теоретичних напрямків.
Поряд з вище переліченими авторами, значення спілкування і його вплив на розвиток особистості вивчали такі радянські психологи, як Б.Г. Ананьєв і В.М. Мясищев. Дослідження Б.Г. Ананьєва націлені на глибоке і всебічне вивчення спілкування, велике значення має осмислення вже здійсненого в цій галузі в минулому, як в психології, так і в суміжних з нею науках [17, с. 123]. психологічний спілкування вербальний
Б.Г. Ананьєв підкреслює, що особливою і головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. Він пише: “Поведінка людини виступає не тільки як складний комплекс видів його соціальної діяльності, за її допомогою приймає форму предметів оточуючий його світ, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різноманітних соціальних структурах”.
Розглядаючи психологічне значення взаємодії, що здійснюється в формі спілкування, Б.Г. Ананьєв неодноразово підкреслює, що, будучи обовязковим компонентом праці, навчання, гри і всіх інших видів діяльності, які передбачають взаємодію людей, вона є основою, без якої неможливе пізнання ними діяльності, формування у них емоційного відклику на цю дійсність і основаного на цьому пізнанні і емоційним відношенням поведінки в цій дійсності.
Спілкування, - пише він, - настільки ж соціальне, як і індивідуальне явище. Тому так нерозривно повязане соціальне і індивідуальне в найважливішому засобі спілкуванні - мові, індивідуальним проявом, механізмом якого є мова [15, с. 62].
Пантоміміка і жестикуляція, інакше кажучи, неречові форми спілкування, стають такими саме тоді, коли експресія поведінки виконує комунікативну функцію. Окрім речових і неречових засобів спілкування, Б.Г. Ананьєв виділяє і внутрішню сторону - пізнання учасниками спілкування одне одного, між особові відносини, саморегуляцію вчинків людини з урахуванням отриманого знання, перетворення внутрішнього світу людей, що приймають участь в спілкуванні [5, с. 82].
Б.Г. Ананьєв чітко показав значимість категорії спілкування для загальної, вікової і педагогічної психології, а також для психології індивідуальних різностей.
В.М. Мясищев також вніс значний вклад в розробку комплексу питань, що стосуються психології спілкування. За думкою В.М. Мясищева, звязок відбиття людьми одне одного в спілкуванні з їх взаємовідносинами очевидний. В спілкуванні відбиваються стосунки людей з їх різноманітною активністю, вибірковістю, позитивним або негативним характером. Засобом або формою спілкування і відносин є відносини людини з людиною.
Причини, які визначають наявність або відсутність відповідності між відношенням і звертанням учасників спілкування, В.М. Мясищев бачив не лише в особливих властивостях кожного з тих хто спілкується, але і в обставинах спілкування, і, зокрема, в характері малої групи, яку утворюють люди, які спілкуються. Він вважав, що взаємовідносини відіграють значну роль в характері процесу взаємодії, і, в свою чергу, представляють результат взаємодії. Ті переживання, які виникають в процесі взаємодії, укріплюють, руйнують або реорганізують відносини.
Також В.М. Мясищев відмічав, що спілкування може впливати на ті або інші характеристики психічних процесів, психічних станів і властивостей людини, істотно змінювати або перебудовувати [6, с. 115]. Роботи В.М. Мясищева, в основному були в галузі загальної психології, але деякі його роботи були розроблені з точки зору медичної психології.
Особливостями ділового спілкування по визначенню А.С. Золотнякова є: партнер в діловому спілкуванні завжди виступає як особистість завжди значуща для субєкта; людей, що спілкуються, вирізняє велике взаєморозуміння в питаннях справи; головне завдання ділового спілкування - продуктивне співробітництво.
До психологічних механізмів сприйняття в міжгруповому спілкуванні по визначенню А.Л. Потєряхіна відносять процес соціальної стереотипізації. Сутність його в тому, що відображення однієї або іншої людини будується на основі одних або інших схем.
Комунікація за твердженням А.Л. Потєряхіна,буде ефективною лише тоді, коли одержувач повідомлення правильно виконає його розшифровування, інакше виникне непорозуміння. Він вважає, що більшість конфліктів виникає при невірному тлумаченні ставлення до партнера. Найчастіше сприймається не сутність справи, а ставлення до неї, тому реагують саме на це [14, с. 125]. Найголовніше для ділового спілкування вміння говорити та вміння вислухати. Вміння говорити передбачає вивірене формування своєї думки, зрозумілість мови подання матеріалу, орієнтація у спілкуванні на реакцію співрозмовника.
На думку А.Г. Ковальова, ділове спілкування - це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією, вагомою для тих, хто спілкується, що передбачає визначення наступних питань: які за якістю засоби комунікації та яким чином вірно ними користуватись в процесі спілкування; яким чином долати комунікативні барєри непорозуміння та робити комунікацію успішною.
Дослідження В. Зігерта та Л. Ланга, свідчать що втрати при монологічному спілкуванні складають близько 50%, а в деяких випадках і 80% від обсягу поданої інформації. Найефективнішою формою спілкування є діалог. В його основі - вміння задавати питання собі та іншим, вільне володіння мовою [12, с. 52].
Розглядаючи структуру діалогового спілкування, П. Міцич виділяє пять його стадій: початок бесіди, передання інформації, аргументація, нейтралізація, прийняття рішень. Цим стадіям відповідають пять основних принципів ведення ділових бесід: звернути увагу співрозмовника, збудити у нього зацікавленість, детально обґрунтувати бесіду, виявити інтереси й усунути сумніви, втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.
- ВСТУП
- РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПІЛКУВАННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
- 1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження спілкування в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів
- 1.2 Основні складові спілкування в соціальній психології
- Висновки до розділу 2
- ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
- Заняття 2. Соціально-психологічна специфіка міжособистісного спілкування
- Соціально-психологічна природа особистості
- Соціально-психологічна специфіка спілкування
- 77 Спілкування
- Соціально-психологічна функція
- Соціально-психологічна характеристика організації
- Соціально-психологічна специфіка спілкування
- 2.Соціально-психологічна характеристика організації
- 2. Характеристика навчання як спільної діяльності. Соціально-психологічні фактори ефективності спільної діяльності.