1.2 Вплив батьківських відносин на прояв тривожності у дітей молодшого шкільного віку

Перш ніж розглядати питання, звязані з впливом батьківських відносин, зварним увагу на те, що являє собою тривожність.

У психологічній науці мається значна кількість досліджень, присвячених аналізу різних аспектів проблеми тривожності.

Поняття «тривожність» багатоаспектне. У словниках воно відзначається з 1771 р. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміна. Більшість дослідників сходяться в думці про те, що розглядати це поняття треба диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику.

У психологічному словнику «тривожність» розглядається як схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних розходжень55.

На думку Р.С. Нємова, тривожність визначається, як властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях. В одних випадках люди схили поводитися тривожно завжди і скрізь, в інші вони виявляють свою тривожність лише час від часу, у залежності від обставин, що складаються45,68 .

В.В. Давидов трактує тривожність як індивідуальну психологічну особливість, що складається в підвищеній схильності випробувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі і таких суспільних характеристиках, що до цього не припускають. Певний рівень тривожності - природна й обовязкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний і бажаний рівень тривожності - це так називана корисна тривожність.17,234.

З визначення понять випливає, що тривожність можна розглядати як:

-психологічне явище;

-індивідуальну психологічну особливість особистості;

-схильність людини до переживання тривоги;

-стан підвищеного занепокоєння.

До складу тривожності входять поняття: «тривога», «страх», «занепокоєння». Розглянемо сутність кожного.

Страх - афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини конкретної погрози для його життя і благополуччя.

Тривога - страх невідомо чого. Німецький філософ Пауль Тилих писав, що тривога- реакція на погрозу небуття. Острах чогось, що не має ні назви, ні чіткого вигляду, але погрожуючого людині втратою себе, утратою свого «я».

Тривогу визначають як відчуття неконкретної, невизначеної, ненаправленої погрози, неясне почуття небезпеки. Чекання небезпеки, що насувається, сполучається з почуттям невідомості: людина не усвідомлює, відкіля вона може грозити. Тривога на відміну від страху - не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у виді радісного хвилювання, що хвилює чекання.

Почуття тривоги належіть в більшій мірі людям з розвинутим почуттям власного достоїнства, відповідальності, боргу і підвищенно чуттєвим до свого положення і визнання серед навколишніх. У звязку з цим тривога виступає і як просочене занепокоєнням почуття відповідальності за життя і благополуччя як своє, так і близьких.

Обєднуючим початком для страху і тривоги буде почуття занепокоєння.

При гостро виникаючому почутті занепокоєння людина губиться, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить невлад, невиразним тремтячим від хвилювання голосом і часто замовкає зовсім. Погляд відсутній, вираження обличчя злякане. Усередині всі «опускається», холодіє, тіло стає важким, ноги ватяними в роті пересихає, подих перехоплює, щемить в області серця, обличчя блідне, і вся людина «обливається пітом». Одночасно вона робить багато зайвих рухів, переминається з ноги на ногу, поправляє без кінця одяг або стає нерухомою та скованою. Перераховані симптоми гострого занепокоєння говорять про перенапругу психофізіологічних функцій організму.

Почуття занепокоєння в залежності від психічної структури людини, її життєвого досвіду, взаємин з навколишніми може мати значення як тривоги, так і страху. Людина, що знаходиться в стані беззвітного, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а людина, що боїться визначених обєктів чи думок, відчуває страх.

Поряд з визначенням дослідники виділяють різні види і рівні тривожності. Наприклад, Ч. Спилбергер виділяє два види тривожності: особистісна і ситуативна (реактивна).

Особистісна тривожність - це стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність субєкта до тривоги та предбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широке «віяло» ситуацій як загрозливе, відповідаюче на кожну з них визначеною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті визначених стимулів, розцінювані людиною як небезпечні, звязані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.16, 234

Ситуативна тривожність - характеризується субєктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності та динамічним у часі.17.

А.І,. Захаров звертає увагу на те, що в молодшому шкільному віці тривожність ще не є стійкою рисою характеру, має ситуаційні прояви, тому що у дитини саме в цей період відбувається становлення особистості.

А.М. Парафіян виділяє види тривожності на основі ситуацій, звязаних:

-з процесом навчання - навчальна тривожність;

-з уявленням про себе - самооцінна тривожність;

-з спілкуванням - міжособистісна тривожність.

Крім різновидів тривожності, розглядається її рівнева будівля.

І.В. Імедадзе виділяє два рівні тривожності: низький і високий. Низький необхідний для нормального пристосування до середовища, а високий викликає дискомфорт людини в навколишньому соціумі. Б.І. Кочубей, Є.В. Новікова виділяють три рівні тривоги, звязаної з діяльністю: деструктивний, недостатній і конструктивний.

Тривожність як психологічна особливість може мати різноманітні форми. На думку А.М. Парафіян, під формою тривожності розуміється особливе сполучення характеру переживання, усвідомлення вербального і невербального вираження в характеристиках поведінки, спілкування і діяльності. Форма тривожності виявляється в стихійно складених способах її подолання і компенсації, а також у відношенні дитини до цього переживання.

Вивчення форм тривожності проводилося в процесі індивідуальної і групової практичної психологічної роботи з дітьми та підлітками. Відомо, що існує 2 категорії тривожності: 1. відкрита - свідомо пережита та прояснююча в поводженні і діяльності у виді стану тривоги; 2. схована - у різному ступені не усвідомлювана, що виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його, або непрямим шляхом через специфічні способи поводження.

Усередині цих категорій були виявлені і піддалися спеціальному аналізу різні форми тривожності. Виділяються три форми відкритої тривожності.

Гостра, нерегульована чи слабко регульована тривожність - сильна, усвідомлювана, що виявляється зовні через симптоми тривоги, самостійно справитися з нею індивід не може.

Регульована та компенсуюча тривожність, при якій діти самостійно виробляють досить ефективні способи, що дозволяють справлятися з наявною в них тривожністю. За характеристикою використовуваних для цих цілей способів, усередині цієї форми виділилися дві субформи: а) зниження рівня тривожності та б) використання її для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. Ця форма тривожності зустрічається переважно в молодшому шкільному і ранньому юнацькому віках, тобто в періодах, зумовлених як стабільні.

Важливою характеристикою обох форм є те, що тривожність оцінюється дітьми як неприємне, важке переживання, від якого вони хотіли б позбутися.

Культивіруєма тривожність - у цьому випадку, на відміну від викладених вище, тривожність усвідомлюється і переживається як коштовна для особистості якість, що дозволяє домагатися бажаного. Культивіруема тривожність виступає в декількох варіантах. По-перше, вона може зізнатися індивідом як основний регулятор його активності, що забезпечує його організованість, відповідальність. У цьому вона збігається з формою 2.б, розходження стосуються, як відзначалося, лише оцінки цього переживання. По-друге, вона може виступати як деяка світоглядна і ціннісна установка. По-третє, вона нерідко виявляється в пошуку визначеній «умовній вигоді від наявності тривожності і виражається через посилення симптомів. У деяких випадках в одного досліджуваного зустрічалися одночасно два чи навіть усі три варіанти.

Як різновид культивуємої тривожності може бути розглянута форма, що ми умовно назвали «магічною». У цьому випадку дитина, підліток як би «заклинає злі сили» за допомогою постійного програвання в розумі найбільш тривожних його подій, постійних розмов про них, не звільняючись, однак, від страху перед ними, а ще більш підсилюючи його за механізмом «зачарованого психологічного кола».

Говорячи про форми тривожності, не можна не торкнутися також проблеми так називаної «замаскованої» тривожності. «Масками» тривожності називаються такі форми поведінки, що мають вид яскраво виражених проявів особистісних особливостей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині разом з тим переживати її в змякшеному виді і не виявляти зовні. У якості таких «масок» найчастіше описуються агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійність та ін. Агресивно-тривожний тип найбільше часто зустрічається в молодшому шкільному і підлітковому віках і при відкритих, і при схованих формах тривожності як у виді прямого вираження агресивних форм поведінки. Тривожно-залежний тип найбільше часто зустрічається при відкритих формах тривожності, особливо при гострої, нерегульованої і культивіруемої формах50,310.

Підвищена тривожність впливає на всі сфери психіки дитини: афективно-емоційну, комунікативну, морально-вольову, когнітивну. Виділяють агресивно-тривожний та залежно-тривожний типи (з різним ступенем усвідомлення тривоги).

Дослідження В.В. Лебединського дозволяють зробити висновок, що діти з підвищеною тривожністю відносяться до груп ризику по неврозах, негативному поводженню, емоційним порушенням особистості.

Тривожна дитина має неадекватну самооцінку: занижену, завищену, часто суперечливу, конфліктну. Вона випробує утруднення в спілкуванні, рідко виявляє ініціативу, поводінка - приневротичного характеру, з явними ознаками дезадаптації, інтерес до навчання знижений. Їй властива непевність, боязкість, наявність псевдокомпенсуючих механізмів, мінімальна самореалізація.

Одним з факторів, що впливають на появу тривожності у дітей, як вказують А.І. Захаров, А.М. Парафіян та інші, є батьківські відносини.

Наприклад, існує залежність між кількістю страхів у дітей і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, відчуваючі дітьми, які належали матерям у дитинстві чи виявляються зараз. Мати, що знаходиться в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, так чи інакше нагадуючих про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог. 27, 82

Приведемо добірку досліджень закордонних і вітчизняних авторів по даній проблемі.

К. Монпард вважає, що жорстоке виховання приводить до характерологічного розвитку гальмового типу з лякливістю, боязкістю й одночасним виборчим домінуванням; маятникове виховання (сьогодні заборонимо, завтра дозволимо) - до виражених афективних станів у дітей, неврастенії; виховання, що опікує, приводить до почуття залежності і створенню низького вольового потенціалу; недостатнє виховання - до труднощів у соціальній адаптації.

С. Блюменфельд, І. Александренко, Г. Героргиц вважають, що батьківська гіперпротекція чи радикальна зневага приведе до нестійкості й агресивності дітей.

П.А. Лесгафт говорив про те, що недостатнє і жорстоке відношення до дитини дає «злісно-забитий» тип дітей, із заглибленістю в себе, з нестійкістю поведінки і порушеннями в комунікативній сфері; занадто пестливе - «мяко-забитий» тип із залежною поведінкою, холодністю і байдужістю; виховання за типом «кумир сімї» - честолюбство, гіперстаранність, прагнення бути першим і розпоряджатися іншими.

І.М. Балинський вважав, що строге несправедливе відношення до дітей у сімї є причиною розвитку в них хворобливого щиросердечного стану; надмірне-поблажливе відношення - причиною, що переходить через край емоційності у дітей; надмірна вимогливість - причиною щиросердечної слабості дитини.

В.Н. Мясищев, Є.К. Яковлева, Р.А. Зачепецький, С.Г. Файєберг говорили про те, що виховання в суворих умовах, але суперечливих вимог і заборон веде до виникнення фактора, що привертає, до неврозу, навязливих станів і психастенії; виховання за типом надмірної уваги і задоволення всіх потреб і бажань дитини - до розвитку істеричних рис характеру з егоцентризмом, підвищеною емоційністю і відсутністю самоконтролю; предявлення до дітям непосильних вимог - до етіологічного фактору неврастенії.

Є.Г. Сухарєва робить наступні висновки: суперечливе і принижуюче виховання веде до агресивно-захисного типу поведінки дітей з підвищеною збудливістю і нестійкістю; деспотичне виховання - до пасивно захисного типу поведінки з гальмуванням, боязкістю, непевністю і залежністю; гіперопікою, запобігання - до інфантилізованого типу поведінки з яскравими афективними реакціями.

Вітчизняні і закордонні автори звертають увагу на те, що батьки часом будують свої відносини з дитиною не усвідомлюючи, що вони просто копіюють модель виховання їхніх власних батьків 30.

Дослідження В.С. Мухіної, Т.А. Рєпіної, М.С. Лисиної та інших указують, що причиною побудови негативного відношення батьків до дитини є незнання психологічних особливостей віку, завдання, змісту, форм, методів виховання дитини.

З погляду навчання і розвитку, основними особливостями дитини молодшого шкільного віку є те, що:

а) дитина може довільно керувати своєю поведінкою, а також процесами уваги і запамятовування, емоційними реакціями (А.В. Запорожець).

б) у будь-якому виді діяльності може вийти за межі миттєвої ситуації, усвідомити тимчасову перспективу, одночасно удержати у свідомості ланцюжок взаємозалежних подій чи різні стани або речовини процесу (Н.Н. Поддъяков).

в) ведуче значення набуває розвиток уяви (Л.С. Виготський).

Таким чином, досліджуваний матеріал дозволив нам визначитися в сутності поняття тривожності і її вплив на особистісний розвиток дитини. Одним з факторів, що впливають на її розростання, є особливості батьківського відношення до дитини: суворого, жорстокого відношення, стилі виховання, позиція батьків стосовно дитини, відсутність емоційного контакту з дитиною, обмеженість у спілкуванні з ним, незнання вікових і індивідуальних особливостей дитини.

Для того, щоб будувати позитивні відносини з дитиною, важливо знати, як це робити. Розглянемо дослідження авторів по даній проблемі.

1.3 Підходи до корекції тривожності у дітей у системі дитячо-батьківських відносин

На думку вітчизняних і закордонних авторів (А.І. Захаров, Є.Б. Ковальова, Р.В. Овчарова, А.А. Осипова, А.С. Спиваковська, А. Адлер, К. Роджерс, Г.Л. Лендрет та інші) дуже важлива корекція різних порушень емоційних станів і дисгармонії в розвитку особистості.

Корекція - це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поводження людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.

Психологічна корекція - це така діяльність, що спрямована на підвищення можливості участі клієнта у всіляких сферах (у навчанні, поводженні, у відносинах з іншими людьми), на розкриття потенційних творчих резервів людини. Психологічна корекція розрізняється по видах і формам.

По видах: симптоматична, каузальна; пізнавальної сфери; особистості; афективно-вольової сфери; поводження; міжособистісних відносин.

По формах: індивідуальна; групова; змішана; програмована; директивна; недирективна; дуже коротка; тривала; загальна; приватна; спеціальна.

Незважаючи на розходження в теоріях, цілях, процедурах і формах корекційної роботи, психологічний вплив у цілому зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншій49,385.

Р.В. Овчарова, ґрунтуючись на причинах неефективності батьківських відносин, таких як: педагогічна і психологічна неграмотність батьків; ригідні стереотипи виховання; особистісні проблеми й особливості батьків, внесені в спілкування з дитиною; вплив особливостей спілкування в сімї на відносини батьків до дитини та ін., пропонує як основний метод корекції когнітивно-поведінковий тренінг.

Когнітивно-поведінковий тренінг здійснюється за допомогою рольових ігор і програми відеотренінгу.

Обґрунтування методу: сімя - цілісна система. І саме тому проблема «батьки-дитина» не може бути вирішена тільки завдяки психокорекції дитини чи батьків. Рівнобіжна робота дозволяє збільшити ефективність занять47,15.

А.А. Осіпова виділяє як засіб корекції дитячо-батьківських відносин - соціально-психологічний тренінг. Під соціально-психологічним тренінгом розуміється практика психологічного впливу, заснована на активних методах групової роботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчання знанням, умінням, технікам у сфері спілкування, діяльності і корекції.

Соціально-психологічний тренінг - один з методів активного навчання і психологічного впливу, здійснюваного в процесі інтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвищення компетентності в сфері спілкування, у якому загальний принцип активності того, якого навчають, доповнюється принципом рефлексії над власним поводженням інших учасників групи. У процесі соціально-психологічного тренінгу застосовуються різні методичні прийоми: групова дискусія (базовий методичний прийом), рольова гра, невербальні вправи і так далі49,338.

Є.Б. Ковальова, досліджуючи тривожність дітей, звернула увагу, що на збільшення тривожності молодшого школяра впливають емоційні дитячо-батьківські відносини. У результаті дитина знаходиться під тиском батьків. Як корекцію тривожності у дітей пропонувала вплив на її самосвідомість через рівень її розвитку.

Методи корекції органічного рівня: фіто- і вітамінотерапія, вправи на релаксацію і зосередження, звернути увагу на режим дня, харчування, прогулянки, достатній сон.

Методи корекції індивідуального рівня самосвідомості спрямовані на стабілізацію емоційного стану, на розвиток емпатії й адекватних захисних проявів (ігрова терапія, окотерапія, діяльна терапія та інш.).

Методи корекції особистісного рівня: вправа за типом «Втілення в образ», терапевтичне спілкування, а також ефективні проективні методики: малювання страхів, складання розповідей по спеціальних картинках і так далі.

На думку А.Г. Харчева, сімя для молодшого школяра - «соціальний мікроскоп», у якому він поступово прилучається до соціального життя. Нерідко у вихованні дітей допускаються помилки, що звязані з неправильним уяленням батьків про виховання дитини, незнання її психологічних, вікових і індивідуальних особливостей, що приводить до порушень у системі дитячо-батьківських відносин.

Для того, щоб складався позитивний тип дитячо-батьківських відносин, як вважають Т.А. Маркова, Г. Кравцов, Т.Н. Доронов, С.І.Мушенко та інші, треба формувати педагогічну грамотність у батьків. На сучасному етапі склалася система роботи з батьками чи форми співробітництва, що сприяють підвищенню педагогічної культури батьків. У роботі з батьками використовується як колективна, так і індивідуальна форма роботи. До колективних форм роботи відносяться: збори для батьків, практикуми, семінари. До індивідуального: консультації, папки-пересувки, бесіди, відвідування вдома.

У світлі інноваційних підходів до виховання і навчання молодших школярів широке поширення одержали такі форми як: сімейні клуби, конкурси сімейних газет, створення домашньої відіотеки, участь батьків у спортивних дитячих заходах, культпоходи (у театр, музей, кіно, на виставки), відвідування природи і т.д.

Аналізуючи підходи авторів корекції дитячо-батьківських відносин, найбільш значимим, на наш погляд, є форми роботи зі збагачення знань батьків (збори, індивідуальні консультації, різноманітні клуби, вивчення батьками психолого-педагогічної літератури по вихованню дітей). Дослідники звертають увагу, що для корекції дитячо-батьківських відносин можна використовувати тренінг (когнітивно-поведінковий, психологічний, соціально-психологічний).

Допомогу сімї разом з психологами надають фахівці різного профілю: сексологи, юристи, психіатри, педагоги, психотерапевти, соціологи. Зявляються нові центри сімейної педагогіки, організуються програми взаємодопомоги, що у більшому ступені орієнтовані на особистісні проблеми сімї, на вирішення внутрісімейних проблем. Значно виросло число професіоналів-психологів, що мають справу з профілактикою і корекцією психологічних проблем, так чи інакше звязаних з розвитком людини в сімї.

Кожен дослідник, що працює в сімї, створює свою власну інтегративну теорію сімї, що знаходиться відповідно з якої-небудь теоретичною школою, але для цього вимагаються роки напруженої практичної роботи.

В даний час існують кілька напрямків у корекціоній роботі з сімєю:

Психодинамічне.

Системне і стратегічне.

Еклектичне.

Для підходу психодинамічного напрямку характерним є велика увага, що приділяється аналізу історичного минулого членів сімї, їхніх неусвідомлюваних бажань, психологічних проблем і взаємних проекцій, пережитих на ранніх етапах онтогенезу і відтворених в актуальному досвіді. Велике значення придаєтся досягненню інсайту- усвідомленню того, як невирішені в минулому проблеми впливають на сучасні взаємини в сімї і як з цього порушеного контексту відносин виникають неконструктивні способи адаптації до життя в деяких її членів. Робота в рамках даного підходу вимагає великих зусиль як з боку психолога, так і з боку членів сімї, величезних витрат часу, що є економічно менш доцільним, але високоефективним.

Робота в рамках системного підходу будується на положенні овзаємодетермінірованості особистості і міжособистісних відносин, відповідно до якого стиль спілкування, характер взаємодії, тип виховання, з одного боку, і особистісні особливості членів сімї - з іншого, утворять замкнутий, що постійно відтворюється гомеостатичний цикл.

Представники електичного напрямку використовують у корекційній роботі з сімєю різні по своїх психологічних механізмах методи: групову дискусію, рольові ігри, домашні завдання по модифікації поводження, аналіз і інтерпретацію взаємин і т.д.48,440.

Проблема дитячо-батьківських відносин, як видно з численних досліджень психологів і педагогів, дійсно актуальна.

Впливу батьківського відношення на дитину присвячено багато досліджень закордонних і вітчизняних психологів і педагогів (А.В.Петровський, А.І.Захаров, А.Я.Варга, В.В.Столін, С.Соловейчик, П.Ф.Лесгафт та інші).

Батьківські відносини - це система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.

Дослідники виділяють типи батьківських відносин (диктат, опіка, невтручання, паритет, співробітництво). Використання неефективного типу батьківського відношення веде до виникнення тривожності в дитини. Тривожність дитини на початковій стадії виявляється сітуативно, але згодом може перерости в особистісну. Щоб тривожність не придбала особистісний характер, необхідно насичувати батьків знаннями про психологічні особливості віку їхньої дитини, про завдання, форми, методи виховання.

Таким чином, для вивчення особливостей стилів дитячо-батьківських відносин, а також виявлення рівня тривожності у дітей в системі дитячо-батьківських відносин, нами був проведений констатуючий етап дослідження.