Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку дитини у підлітковому віці

курсовая работа

2.3 Структура і розвиток самооцінки дитини

Самооцінка - компонент самосвідомості, що включає поряд із знаннями про себе оцінку людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків.

Самооцінка відноситься до центральних утворень особистості, її ядра, значною мірою визначаючи соціальну адаптацію особистості, і є регулятором її поведінки і діяльності. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності та міжособистісної взаємодії (Реан А.А., 2001).

Адекватна самооцінка - дозволяє субєкту поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної труднощі витребування оточуючих.

Негативна самооцінка - низький рівень самоповаги, відчуття власної цінності, формує негативне ставлення до своєї особистості.

Самооцінка - одна зі складових Я-концепції людини, вона повязана з відношенням до себе або окремих своїх якостей, це афективна оцінка уявлення людини про самого себе. Вона може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу-Я можуть викликати більш-менш сильні емоції, повязані з їх прийняттям або осудом. Предметом самооцінки і певного самосприйняття може, зокрема, стати тіло людини, його здібності, його соціальні відносини і безліч інших особистісних проявів.

Велика частина подібних субєктивних оцінок обумовлена відповідними стереотипами, існуючими в тій чи іншій соціальній середовищі. Замислившись над будь-який з характеристик самоопису, людина, швидше за все, в кожній з них зможе виявити хоча б легкий оціночний відтінок, існуючий іноді лише на периферії свідомості. Афективні стану Я-концепції існують в силу того, що її когнітивна складова не сприймається людиною байдуже, а пробуджує в ній оцінки і емоції. Людина засвоює оцінний зміст різноманітних характеристик, присутніх у його Я-концепції, при цьому засвоєння нових оцінок може змінити значення засвоєних раніше.

Якості, які ми приписуємо своєї особистості, далеко не завжди є обєктивними, і очевидно, що з ними не завжди готові погодитися інші люди. Бути може, лише вік, стать, зріст, професія і деякі інші дані, які мають достатню незаперечність, не викличуть сильних розбіжностей. В основному ж у спробі себе охарактеризувати, як правило, присутній субєктивний оцінний компонент. Іншими словами, самооцінка являє собою всю сукупність оціночних характеристик рис особистості людини та повязаних з ними переживань.

Навіть такий, на перший погляд, обєктивний показник, як вік, може для різних людей мати різне значення. Для дорослих молодший шкільний вік - це все ще початок життєвого шляху, відсутність досвіду, а отже, "неможливість адекватної самооцінки". Дитина ж хоча і погоджується зі своїм віковим статусом, але він вже усвідомлює в собі особистість і налаштований на те, щоб з його знанням себе вважалися інші.

Деякі вченні визначають самооцінку як ставлення людини до себе, яке складається поступово і набуває звичний характер. Це ставлення проявляється як схвалення або несхвалення, ступінь якого визначає переконаність індивіда у своїй цінності, значущості.

Таким чином, самооцінка відображає ступінь розвитку в індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до своєї особистості. Тому негативна самооцінка передбачає самозаперечення, неприйняття всього, що входить в сферу людського Я; вона знижує рівень домагань людини, обмежуючи його життєві перспективи.

Структура самооцінки. Взаємодія когнітивного і емоційного компонентів самооцінки.

Когнітивний компонент самооцінки - комплекс переконань про себе, які можуть бути як обгрунтованими, так і необгрунтованими. Показники когнітивного компонента самооцінки: міра реалістичності, спосіб орієнтації при обгрунтуванні самооцінки, різноманітність і широта самооцінюючої суджень, форма (проблематична або категорична) вираження суджень про себе.

Емоційний компонент самооцінки - емоційне ставлення до цього комплексу переконань (оціночні характеристики складових когнітивної самооцінки і повязані з ними переживання), сила і напруженість якого залежить від значимості для особистості оцінюваного змісту.

Структура самооцінки представлена двома компонентами - когнітивним і емоційним. Перший відбиває знання людини про себе, другий - його ставлення до себе. У процесі оцінювання себе ці компоненти функціонують у нерозривній єдності: ні той ні інший не може бути представлений у чистому вигляді. Знання про себе людина набуває в соціальних контактах, і вони неминуче обростають емоціями, сила і напруженість яких залежить від значимості для особистості оцінюваного змісту.

Якісна своєрідність когнітивного та емоційного компонентів надає їх єдності внутрішньо диференційований характер, що визначає особливості розвитку кожного з них.

Дослідниками були виділені три рівня сформованості когнітивного компонента.

1-й рівень. Найбільш високий рівень характеризується реалістичною самооцінкою дитини: переважна орієнтація дитини при обґрунтуванні самооцінки на знання своїх особливостей; наявність здібності дитини до узагальнення ситуацій, в яких реалізуються оцінювані якості; каузальна атрибуція за рахунок внутрішніх умов; глибоку й різнобічну зміст самооцінюючої суджень і вживання їх переважно в проблематичних формах.

2-й рівень. Середньому рівню властиві: непослідовні прояви реалістичних самооцінок; орієнтація дитини при обґрунтуванні самооцінки в основному на думки оточуючих, на аналіз конкретних фактів і ситуацій самооцінювання, каузальна атрибуція за рахунок зовнішніх умов; наявність самооцінюючої суджень порівняно вузького змісту та їх реалізація як в проблематичних, так і в категоричних формах.

3-й рівень. Низький рівень відрізняють: переважна неадекватність самооцінки дитини; обґрунтування її емоційними перевагами (захотілося), відсутність підтвердження самооцінки аналізом реальних фактів, каузальна атрибуція за рахунок субєктивно некерованих умов, неглибоке зміст самооцінюючої суджень і вживання їх переважно в категоричних формах.

Порівняльний аналіз функціонування емоційного і когнітивного компонентів самооцінки по виділених показниками дозволив констатувати наступне.

Взаємодії емоційного і когнітивного компонентів самооцінки не носять в молодшому шкільному віці однозначного, лінійного характеру.

Високий і адекватний рівень задоволеності собою може співвідноситися з високим же рівнем розвитку когнітивного компонента у дитини, в той час як неадекватно завищений рівень задоволеності собою повязаний з більш низьким рівнем розвитку когнітивного компонента.

Середній рівень задоволеності собою виступає тільки в адекватному варіанті і співвідноситься з відносно високими рівнями розвитку когнітивного компонента.

Низька задоволеність собою в неадекватно заниженому варіанті повязана з високим рівнем розвитку когнітивного компонента у дитини, а в адекватному варіанті - з пониженим рівнем його розвитку.

Найбільш виразно у взаємодії когнітивного та емоційного компонентів самооцінки дитини простежуються такі тенденції:

найбільш високий рівень розвитку когнітивного компонента співвідноситься або з адекватно високою, або з явно заниженою самооцінкою, тобто з вираженою незадоволеністю дитини собою, що відбиває його рефлексивно-критичне ставлення до себе;

високий рівень розвитку когнітивного компонента як би задає полярну міру задоволеності дитини собою, в основі якої лежить або впевнено-адекватне, або підвищено-критичне ставлення дитини до себе;

більш низькі рівні сформованості когнітивного компонента менш жорстко повязані з мірою задоволеності дитини собою.

На думку науковців А.В. Захарової та Б.Ю. Худобіна, високий рівень розвитку когнітивного компонента як би задає полярну міру задоволеності собою, в основі якої лежить або впевнено-адекватне, або підвищено-критичне ставлення дитини до себе. Більш низькі рівні сформованості когнітивного компонента менш жорстко повязані з мірою задоволеності дитини собою.

Делись добром ;)