Методики дослідження самооцінки

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка, будучи компонентом самосвідомості, включає поряд із знанням людини про себе оцінку людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей та вчинків. Самооцінка є важливим регулятором поведінки людини.

Самооцінка може бути адекватною та неадекватною. Адекватна самооцінка дозволяє суб’єкту ставитись до себе критично, правильно співвідносити свої сили із завданнями різної складності і з вимогами оточуючих. Неадекватна може бути завищеною (тобто переоцінка себе суб’єктом) і заниженою (недооцінка себе).

Самооцінка виникає під впливом оцінок оточуючих та на основі оцінки людиною результатів своєї діяльності. На ранніх стадіях розвитку дитини виключно велику роль у формуванні самооцінки відіграють оцінки оточуючих, оскільки аналіз власної діяльності їй ще малодоступний. Позитивні оцінки з боку дорослих є важливою умовою збереження дитиною емоційного благополуччя. В подальшому все більше значення починає набувати оцінка результатів власної діяльності і самооцінка стає самостійним результатом поведінки дитини.

Іноді виникає розходження між самооцінкою та оцінками з боку оточуючих. Якщо оцінка оточуючих вище самооцінки, то може виникнути прагнення досягнути рівня оцінки оточуючих; але занижена самооцінка може також привести і до гострому внутрішнього конфлікту і афекту неадекватності.

Більшість методик кількісного виміру самооцінок базуються на основі методу ранжування.