Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

дипломная работа

І.1 Поняття та види адаптації людини

Адаптація (від латинського слова adaptatio -- приладжування, пристосування) -- це властивості організму пристосовуватися до дії факторів навколишнього середовища. Проблема адаптації притягає останнім часом увагу багатьох дослідників і розглядається у фізіології, соціології, психології, педагогіці.

Це повязане з тим, що політична, економічна, соціальна й навіть екологічна ситуація швидко змінюється не тільки в нашій країні, але й у світі викликає в житті сучасної людини велику кількість стресів. І для того, щоб вижити в таких умовах, від кожної людини потрібна максимальна гнучкість у пристосуванні до нових умов життя. Зміни, що супроводжують адаптацію, зачіпають всі рівні: від молекулярного (мобілізація захисних сил організму) до морального (психологічна стійкість до різних впливів) і професійного (професійні навички, уміння, професійна орієнтація).

Ця проблема може бути розглянута на процесуальному й змістовному рівнях. Адаптація проявляється як механізм вхождення субєкта в різні обєднання, формальні й неформальні групи. Адаптація може бути показником професійного навчання й розвитку людини (О.О. Головей, Є.А. Климов, О.Н. Коржова, К.К. Платонов, З.О. Решетова).

Проблема адаптації людини є однією з основних у системі сучасного психологічного знання. Проте, багато концептуальних положень довгий час розроблялися переважно у фізіологічно орієнтованих дослідженнях і акцент робився, насамперед, на фізіологічних і психофізіологічних закономірностях адаптації до окремих факторів зовнішнього середовища, до різних видів професійної діяльності або в цілому до екологічної системи.

Соціальна адаптація -- інтегративний показник станів людини, що відбиває її можливості виконувати певні біосоціальні функції:

- адекватне сприйняття навколишньої дійсності й власного організму;

- адекватна система відносин і спілкування з навколишніми;

- здатність до праці, навчання, до організації дозвілля й відпочинку;

- здатність до самообслуговування й взаємообслуговування родині й колективі;

- мінливість адаптивність поводження відповідно до рольових очікувань інших.

Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі. Цим обумовлене віднесення соціальної адаптації до одного з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Ефективність соціальної адаптації в значній мірі залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе й свої соціальні звязки.

Останнім часом у концептуальні моделі всі частіше включається людина як субєкт адаптації, тобто як усвідомлює й переживає зміни у своєму власному "Я", як активно й самостійно формує необхідні їй стратегії адаптації не тільки до динамічного зовнішнього світу, але й до освоюваних ролей і позицій, що тягнуть зміни "Я".

Питання про структурні й динамічні прояви адаптації до різних аспектів власного "Я", яке піддається змінам, все частіше зачіпає гуманістично-орієнтована психологія особистості, що включає адаптивність у феномен самоактуалізації й самореалізації.

Адаптація має кілька аспектів. Біологічний (загальний для людини й тварин) містить у собі пристосування організму до умов середовища, які змінюються і які є стійкими: температурі, атмосферному тиску, вологості, освітленості й ін.; фізичним умовам, а також до захворювання, втрати якогось органу або обмеженню його функцій. До прояву біологічної адаптації відноситься ряд психофізіологічних реакцій. Інакше кажучи, адаптація -- це пристосування будови й функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Біологічні механізми адаптації вивчені поки недостатньо, але П.К. Анохін, І.А. Аршанський, К.М. Биков і ін. показали, що будь-які пристосувальні реакції в організмі здійснюються під контролем центральної нервової системи, де формуються спеціальні фтасціональні системи адаптації.

Отже, процеси адаптації спрямовані на збереження гомеостаза: стійкості організму до перепадів температури, недоліку кисню, зміні барометричного тиску й т.п.

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи (на рівні “оперативного спокою”), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається не повною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу.

Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості й навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності (процесу), що дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби й реалізовувати повязані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальній діяльності людини, її поводженню, вимогам середовища. Психічна адаптація є суцільним процесом, що, поряд із властиво психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), містить у собі ще два аспекти:

1. оптимізацію постійного впливу індивідуума з оточенням;

2. встановлення адекватної відповідності між психічними й фізіологічними характеристиками.

Вивчення адаптаційних процесів тісно повязане з уявленнями про емоційну напругу й стрес. Це послужило підставою для визначення стресу як неспецифічної реакції організму на пропоновані йому вимоги, і розгляд його як загального адаптаційного синдрому.

Відомий закордонний психолог Ганс Сельє, основоположник західного вчення про стреси й нервові розлади, визначив наступні стадії стресу як процесу:

1) безпосередня реакція на вплив (стадія тривоги);

2) максимально ефективна адаптація (стадія ресистентності);

3) порушення адаптаційного процесу (стадія виснаження).

У широкому змісті ці стадії характерні для будь-якого адаптаційного процесу.

Одним з факторів стресу є емоційна напруженість, що фізіологічно виражається в змінах ендокринної системи людини. Приміром, при експериментальних дослідженнях у клініках хворих було встановлено, що люди, які постійно перебувають у нервовій напрузі, важче переносять вірусні інфекції. У таких випадках необхідна допомога кваліфікованого психолога.

Основні риси психічного стресу:

1) стрес -- стан організму, його виникнення припускає взаємодію між організмом і середовищем;

2) стрес -- більш напружений стан, ніж звичайний мотиваційний; він вимагає для свого виникнення сприйняття погрози;

3) явища стресу мають місце тоді, коли нормальна адаптивна реакція недостатня.

Тому що стрес виник головним чином саме від сприйняття погрози, то його виникнення в певній ситуації може виникати по субєктивних причинах, повязаних з особливостями даної особистості. Взагалі, тому що індивідууми не схожі один на одного, від фактору особистості залежить дуже багато. Приміром, у системі “людина-середовище” рівень емоційної напруженості наростає в міру збільшення розходжень між умовами, у яких формуються механізми субєкта, і умовами які тільки створюються. Таким чином, ті або інші умови викликають емоційну напругу не в силу їхньої абсолютної твердості, а в результаті невідповідності цим умовам емоційного механізму індивіда.

При будь-якому порушенні збалансованості “людина-середовище” недостатність психічних або фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб або неузгодженість самої системи потреб є джерелом тривоги.

Тривога, позначувана як:

- відчуття невизначеної погрози;

- почуття дифузійного побоювання й тривожного очікування;

- невизначене занепокоєння,

представляє із себе найбільш сильно діючий механізм психічного стресу. Це випливає з відчуття погрози, що представляє із себе центральний елемент тривоги й спричиняє її біологічне значення як сигнал неблагополуччя й небезпеки. Тривога може грати охоронну й мотиваційну роль, порівнянну з роллю болю. З виникненням тривоги звязують посилення поведінкової активності, зміна характеру поводження або включення механізмів інтрапсихічної адаптації. Але тривога може не тільки стимулювати активність, але й сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведінкових стереотипів, заміщенню їх більше адекватними формами поводження.

На відміну від болю тривога -- це сигнал небезпеки, яка ще не реалізована. Прогнозування цієї ситуації носить імовірнісний характер, а в остаточному підсумку залежить від особливостей індивіда. При цьому особистісний фактор грає найчастіше вирішальну роль, і в такому випадку інтенсивність тривоги відбиває скоріше індивідуальні особливості субєкта, ніж реальну значимість погрози.

Тривога, по інтенсивності й тривалості неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптаційної поведінки, приводить до порушення поведінкової інтеграції й загальної дезорганізації психіки людини. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких змін психічного стану й поводження, обумовлених психічним стресом.

Професор Березін визначив тривожний ряд, що представляє істотний елемент процесу психічної адаптації:

1) відчуття внутрішньої напруженості -- не має яскраво вираженого відтінку погрози, служить лише сигналом її наближення, створюючи тяжкий щиросердечний дискомфорт;

2) гіперестезичні реакції -- тривога наростає, раніше нейтральні стимули здобувають негативне фарбування, підвищується дратівливість;

3) саме тривога -- центральний елемент розглянутого ряду. Проявляється відчуттям невизначеної погрози. Характерна ознака:
неможливість визначити характер погрози, пророчити час її виникнення. Часто відбувається неадекватна логічна переробка, у результаті якої через недостачу фактів видається неправильний висновок;

4) страх -- тривога, конкретизована на певному обєкті. Хоча обєкти, з якими звязується тривога можуть і не бути її причиною, у субєкта створюється уявлення про те, що тривогу можна усунути певними діями;

5) відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, -- наростання інтенсивності тривожних розладів приводить субєкта до уявлення про неможливість запобігання прийдешній події;

6) тривожно-боязке порушення -- викликувана тривогою дезорганізація досягає максимуму, і можливість цілеспрямованої діяльності зникає. При пароксизмальному наростанні тривоги всі зазначені явища можна спостерігати під час одного пароксизму, в інших же випадках їхня зміна відбувається поступово.

Посилення тривоги приводить до підвищення інтенсивності дії двох взаємозалежних адаптаційних механізмів:

1) аллопсихічний механізм -- діє, коли відбувається модифікація поведінкової активності. Спосіб дії: зміна ситуації або відхід з неї.

2) інтрапсихічний механізм -- забезпечує редукцію тривоги завдяки переорієнтації особистості.

Існує кілька типів захистів, які використовуються інтрапсихічним механізмом психічної адаптації:

1) перешкода усвідомленню факторів, що викликають тривогу;

2) фіксація тривоги на певних стимулах;

3) зниження рівня спонукання, тобто знецінювання вихідних потреб;

4) концептуалізація.

Тривога, незважаючи на достаток різних значеннєвих формулювань, являє собою єдине явище й служить облігаторним механізмом емоційного стресу. Виникаючи при будь-якому порушенні збалансованості в системі «людина-середовище», вона активізує адаптаційні механізми, і разом з тим при значній інтенсивності лежить в основі розвитку адаптаційних порушень. Підвищення рівня тривоги спричиняється включення або посилення дії механізмів інтрапсихічної адаптації. Ці механізми можуть сприяти ефективній психічній адаптації, забезпечуючи редукцію тривоги, а у випадку їхньої неадекватності знаходять своє відбиття в типі адаптаційних порушень, яким відповідає характер прикордонних психопатологічних явищ, які формуються при цьому. Організація емоційного стресу припускає утруднення реалізації мотивізації, блокаду мотивованого поводження, тобто фруструацію. Сукупність фруструації, тривоги, а також їхній взаємозвязок з аллопсихічною і інтрапсихічною адаптаціями й становить основне тіло стресу.

Ефективність психічної адаптації напряму залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях у сімейній або виробничій сфері, утрудненнях у побудові неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективній соціальній взаємодії. Також з адаптацією прямо звязаний аналіз факторів певного середовища або оточення, Оцінка особистісних якостей навколишніх як фактору приваблюючого в переважній більшості випадків сполучалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як фактору відразливого -- з її порушеннями.

Але не тільки аналіз факторів навколишнього середовища визначає рівень адаптації й емоційної напруженості. Необхідно також брати до уваги індивідуальні якості, стан безпосереднього оточення й особливості групи, у якій здійснюється мікросоціальна взаємодія.

Делись добром ;)