Фрустрація й агресія

Теплий вечір. Утомлений після двох годин занять, ви позичаєте в приятеля небагато дрібних монет і квапливо йдете до найближчого автомата з написом «Прохолодні напої». Поки автомат ковтає дріб'язок, ви вже майже відчуваєте смак холодні, освіжаючі коли. Але от кнопка натиснута - і нічого не відбувається. Ви знову натискаєте. Потім клацаєте по кнопці повернення монет. Знову нічого. Тоді ви вже починаєте бити по всіх кнопках не перебираючи й з усією силою трясете автомат. І от з спрагою ви плететеся назад, до своїх підручників. Чи зросте ймовірність того, що ви скажете або зробите своєму сусіду що-небудь неприємне?

Відповідно до однієї з перших психологічних теорій агресії, відповідь буде: «Так». «Фрустрація завжди веде до прояву агресії»,— писали Джон Доллард і його колеги (John Dollard & others, 1939, p. 1). Фрустрація - це все, що перешкоджає досягненню мети (у тому числі й несправний автомат з написом «Прохолодні напої»). Фрустрація підсилюється, коли наша цілеспрямованість має дуже сильну мотивацію, коли ми очікуємо одержати задоволення, але це блокується.

Енергія агресії необов'язково направляється на причину, її що викликала. Поступово ми навчаємося придушувати бажання прямої відплати, особливо коли нестриманість може викликати несхвалення або навіть покарання з боку навколишніх. Замість прямої відповіді ми переносимо наші ворожі почуття на більше необразливі мішені. Саме про такий зсув мова йде в старому анекдоті про чоловіка, що сварить дружину, що волає на сина, що пне собаку, що кусає листоношу.

Класична теорія фрустрації-агресії. Фрустрація створює мотивацію для прояву агресії. Страх покарання або осуду за агресію, спрямовану безпосередньо на першопричину фрустрації, може обумовити перенос агресивного удару на іншу мішень або навіть на себе самого (по даним Dollard & others, 1939; Miller, 1941).

Лабораторні випробування теорії фрустрації-агресії дали змішані результати: іноді фрустрація підсилювала агресивність, іноді - немає. Наприклад, якщо причини фрустрації були цілком зрозумілі, як в одному з експериментів Юджина Бернстайна й Филипа Уорчела (Eugene Bumstein & Philip Worchel, 1962), де асистент експериментатора часто переривав процес групового рішення проблем, тому що в нього постійно виходив з ладу слуховій апарат (а не просто тому, що він був неуважний), фрустрація не приводила ні до роздратування, ні до агресії.

Зрозумівши, що у своєму первісному виді теорія перебільшує значення зв'язку фрустрації й агресії, Леонард Берковиц (Leonard Berkowitz, 1978, 1989) переглянув її. Він висунув припущення, що фрустрація викликає роздратування й емоційну готовність реагувати агресивно. Людина дратується більшою мірою, якщо той, хто викликав у нього фрустрацію, мав можливість діяти інакше (Averill, 1983; Weiner, 1981). Людина, що випробовує фрустрацію, скоріше накинеться на кривдника, коли його провокують на це. Іноді пробка вилітає з горлечка й без провокації. Однак у кожному разі стимули, що асоціюються з агресією, підсилюють агресію.

Берковиц (1968, 1981, 1995) і інші дослідники виявили, що подібним стимулом є зброю, що перебуває в поле зору. В одному з експериментів діти після забав з іграшковою зброєю з більшою готовністю руйнували будівлю з кубиків, зроблену чужими руками. В іншому експерименті розсерджені студенти університету посилали своєму «кривдникові» електричні розряди більшої сили, коли в поле їхнього зору перебували гвинтівка або револьвер (приблизно залишені по недогляду після попереднього експерименту), чим у тому випадку, коли «випадково залишеними предметами» були ракетки для бадмінтону (Berkowitz & Le Page, 1967). От чому Берковиц анітрошки не зачудувався, коли довідався, що половина всіх убивств у США відбувається за допомогою особистої вогнепальної зброї й що якщо вдома зберігається зброя, то з більшою ймовірністю буде вбитий хтось із числа домашніх, а не незваний гість. «Зброя не тільки дозволяє вчинити злочин,- говорить Берковиц, - воно може також підштовхнути до здійснення злочину. Палець тягнеться до курка, але й курок тягнеться до пальця».

Не здивував Берковица й той факт, що в тих країнах, де заборонене носіння вогнепальної зброї, відзначається менша кількість убивств. В Англії вчетверо менше населення, чим у Сполучених Штатах, і в шістнадцять разів менше вбивств. У Сполучених Штатах відбувається 10 000 убивств за допомогою вогнепальної зброї в рік, в Англії — біля десяти. У Ванкувері (Британська Колумбія) і в Сіетлі (Вашингтон) однакові чисельність населення, клімат, економіка й рівень злочинності. Однак у Ванкувері, де строго обмежене придбання вогнепальної зброї, убивств, зроблених за допомогою вогнепальної зброї, у п'ять разів менше, ніж у Сіетлі, і тому загальна кількість убивств на 40 % нижче (Sloan & others, 1988). Після того як у Вашингтоні був прийнятий закон, що обмежує права на володіння вогнепальною зброєю, кількість убивств, зроблених там з його застосуванням, і кількість самогубств різко скоротилася, приблизно на 25 %. Зміни не торкнулися ні інших способів убивства й самогубства, ні сусідніх районів, на які цей закон не поширювався (Loftin & others, 1991).

Зброя не тільки провокує агресію, але й створює психологічну дистанцію між агресором і його жертвою. Як було показано в роботах Милграма, присвячених вивченню підпорядкування, просторова далекість від жертви полегшує прояв жорстокості. Можна вбити ножем, але це сутужніше й трапляється рідше; куди легше зробити вбивство, коли ти просто натискаєш на курок, перебуваючи на значній відстані від жертви.