2 Сутність та особливості релігійного почуття
Особистісне відношення людини до релігійних феноменів у формі переживання власне і є релігійним почуттям. Інтенсивність такого переживання може бути різноманітною: від легкого переживання до пристрасті. Його посилення залежить від міри усвідомлення цього ставлення, яке виявляється через почуття, світосприйняття і світорозуміння людини, її особистісних якостей. Інтенсивність почуття залежить від предмета чи особистості, що його викликають і на які воно спрямовується.
Характеризуючи емоційні явища, П. М'ясоїд [8, с. 374-- 375] виокремлює такі властивості релігійних почуттів:
1) амбівалентність (лат. ambi -- з обох боків і valentia -- сила, міць) -- спостерігається при одночасному переживанні індивідом емоцій, які мають полярні характеристики. Прикладом виявлення амбівалентності є тотемічна трапеза, яку описав у праці «Тотем і табу» 3. Фройд;
2) полярність (лат. polaris, від polos -- вісь) -- вказує на можливість зміни будь-якого почуття на протилежне йому. Приємне може стати неприємним; те, що викликало радість, може заподіяти горе;
3) активність (лат. activus -- діяльний) -- здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (при-гнічувальним) чином впливати на діяльність;
4) інтенсивність (лат. intensio -- напруження, посилення) -- властивість, яка свідчить про ступінь вираження релігійного явища. Діапазон цієї властивості значний: від легкого хвилювання до пристрасті;
5) глибина релігійних почуттів -- залежить від того, викликані вони пересічними чи життєво важливими подіями, а також від того, в якому зв'язку перебувають з об'єктом, що спричинює ці почуття;
6) тривалість релігійних почуттів -- характеризується часом їх існування. Це залежить від особливостей предмета, який їх викликає, а також від інтелекту та способу життя індивіда.
Найвідомішими спеціалістами з емоційно-екстатичного гіпнозу були шамани. Це люди, у яких надзвичайно розвинене екстрасенсорне сприйняття. В такому стані різко підвищується здатність до моделювання психіки інших. Найбільше визнання шамани отримали завдяки вмінню оживляти мертвих. В. Кандиба в книзі «Емоційний гіпноз» наводить приклад того, як шаман вміло управляє емоційно-чуттєвою сферою інших, впливає на глибину переживань, перевтілює їх у ту чи іншу тварину: «Шаман кладе руку на голову приборканому «тигру» і піднімає вгору його скривлене обличчя... Якусь мить тільки тихо лупають барабани, людина-тигр більше не ричить, голова його повільно опускається. Раптово «тигр» падає на землю: із трансу він перейшов у кому... Чаклун нахиляється, дмухає йому в вуха, потім підстрибує і пронизливо кричить. Людина, яка тільки-но лежала перед ним у прострації, слухняно встає і знову починає танцювати» [ 6, с. 309].
Часто можна почути думку, що релігійні почуття є звичайними людськими почуттями і їх особливість полягає у спрямованості на релігійний об'єкт. В. Джемс з цього приводу зауважував: «Є релігійна любов, релігійний страх, релігійне почуття піднесеного, релігійна радість тощо. Але релігійна любов -- це лише спільне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об'єкт. Релігійний страх -- це звичайний трепет людського серця, але пов'язаний з ідеєю божої кари. Релігійне почуття піднесеного -- це те особливе здригання, якого ми зазнаємо в нічну пору в лісі або гірському міжгір'ї, тільки в цьому разі воно породжується думкою про присутність надприродного... Немає особливої елементарної релігійної емоції, а є лише сукупність звичайних емоцій, на які релігійні об'єкти накладають свій характерний відбиток» [3, с. 38].
Почуття ніколи не бувають безпредметними, нейтральними щодо змісту психічної діяльності. Вони завжди виражають емоційне ставлення до об'єкта, який цікавить людину.
Про силу емоційно-чуттєвого навіювання свідчать різноманітні феноменальні явища, зокрема стигмати, чудодійні зцілення тощо. Відомо, що одним із перших був стиг-матизований Джованні Бернадонне, більше відомий під іменем святого Франциска Азизького. Надзвичайно сильне, концентроване самонавіювання, емоційне збудження призвели до утворення на тілі фанатично віруючого Бернадонне крововиливів, навіть виразок. Вони з'являлися саме у місцях, відомих віруючим як ті, куди вбивали гвіздки при мученицькій смерті Ісуса Христа.