1.3. Вплив стилю сімейного виховання на формування агресивності у підлітковому віці

Підлітковим у сучасній психології прийнято називати вік 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові. Особливе місце підліткового періоду в циклі дитячого розвитку відображено в таких назвах: «важкий», «кри­тичний», «перехідний». Така оцінка зумовлена багатьма очевидними якісними змінами, що відбуваються в цьому віці. Останні нерідко набувають характеру ламання попередніх особливостей, інтересів і стосунків дитини.

Підлітковий вік називають перехідним, тому що він характеризується переходом від періоду дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Підліток одночасно і дитина, і дорослий, а точніше – вже не дитина і ще не дорослий. Перехід від дитин­ства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмін­ність усіх сторін розвитку в цей період фізичного, розумового, морального, соціального та духовного [1, с. 82].

Витоки агресивності визначаються конкретними соціальними обставинами життя і розвитку під­літка, його соціальним становищем у світі дорослих. Вирі­шальна роль у психічному розвитку підлітка належить перш за все системі соціальних стосунків, які встановлюються з навко­лишнім світом. Біологічний фактор має вплив на підлітка опосередковано, через систему соціальних стосунків з оточенням.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає в тому, що він включається в нову систему стосунків і спіл­кування з дорослими та ровесниками, займаючи серед них нове місце, виконуючи нові функції. У школі це виявляється в тому, що підліток у зв'язку з предметним навчанням пови­нен встановлювати стосунки не з одним, а з багатьма вчителями, враховувати своєрідність їх особистостей і ті вимоги (часом суперечливі), які ставить кожен учитель [23, с. 35].

Важливим чинником розвитку агресивності підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних зразків і цінностей, на побудову таких стосунків з дорослими, ровесниками і друзями, які задовольняють його. Під­літки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, а це значною мірою розширює сферу їх соціального спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, формування моральних якостей.

Серед негативних форм поведінки підлітка виділяються грубість, впертість. Це пов'язано, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися. Вони не терплять недовіри, байдужого тону, насмішок, нотацій, особ­ливо в присутності друзів [19, с. 271].

Розвиток соціальної дорослості є процесом становлення готовності до життя в суспільстві дорослих як повноцінного і рівноправного члена. Це новоутворення є стрижневою особ­ливістю особистості, її структурним центром, оскільки виражає нову життєву позицію підлітка стосовно людей і світу, визначає специфічну спрямованість і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій.

Підліток намагається долучитися до життя і діяльності дорослих. При цьому в першу чергу переймаються більш доступні, чуттєво сприйнятливі сторони дорослості: зовнішній вигляд і манера поведінки (розваги, види відпочинку, косметика, різноманітні прикраси тощо). Засвоєння зовнішніх ознак чоловічої та жіночої дорослості робить підлітків дорослими у власних очах, а також, як їм здається, і в очах оточення, що дуже важливо у плані самосвідомості. Така дорослість набувається шляхом наслідування, і це найлегший спосіб досягнення відчутної дорослості [23, с. 51].

Підліток прагне не просто уваги, але розуміння і довіри дорослих. Він прагне відігравати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому співтоваристві утвердилася позиція, що перешкоджає соціальній активності підлітка: він дитина і повинен слухатися. В результаті між дорослими і підлітками росте психологічний бар'єр. Прагнучи подолати його, багато підлітків вдаються до агресивних форм поведінки [5, с. 106].

Необхідно допомогти підліткові пережити цей важкий для нього етап зрілості, а для цього перш за все важливо встано­вити з підлітком щирі, довірливі стосунки, дати йому усвідо­мити, що його розуміють і розділяють переживання, при цьому цінують і поважають його таким, яким він є. Подібний контакт знімає напруження в міжособистісних стосунках, допомагає підліткові подолати замкнутість у власному внутрішньому світі, підтримує його позитивне ставлення до власного «Я», висвітлює нерідко йому самому невідомі, але схвалювані іншими якості його особистості.

В результаті досліджень одержано дані, що свідчать про прояви агресивності у підлітковому віці. При цьому розглянуто такі форми агресивності, як фізична, непряма, вербальна і негативізм [11, с. 106-107].

У підлітків 12-13-річного віку переважає фізична агресивність і найменше виражена агресивність непряма. Причому вербальна агресивність і негативізм, по суті, знаходяться на одному ступені розвитку. У підлітків 14-15 років найбільш вираженим стає негативізм (64%), спостерігається зростання фізичної, а також вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і збільшується порівняно з молодшим віком, все ж таки менш виражена.

Якщо у 12-13-річних дітей переважають фізичні форми агресивності, то у міру дорослішання у підлітків 14-15 років на перший план виходять її вербальні форми (з 44% в 10 років до 51% у 14-15 років). Крім того, домінуючого значення в подальшому починає набувати не фізична агресія, як у 12-13-річних підлітків, а негативізм. При цьому негативізм зростає у міру дорослішання дітей особливо швидкими темпами.

Разом з біологічними передумовами в розвитку статевих відмінностей серйозну роль відіграють соціальні стереотипи, пов'язані з уявленнями дорослих про поведінку дівчат і хлопців, обумовлені, зокрема, стереотипами фемінності і маскулінності, прийнятими в суспільстві. Загалом агресивні прояви у підлітковому віці мають тенденцію до підвищення.

Існують крайнощі виховного процесу, які створюють високий ризик виникнення неадекватної поведінки підлітка і невстигання його у школі. Розглянемо, як впливає стиль сімейного виховання на навчання дитини підліткового віку [13, с. 226-227].

Авторитарний стиль виховання. Батьки змалку виховують у дитини почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Але негативним є надмірно високі вимоги до дитини, виконання яких потребує максимальної мобілізації всіх розумових та фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах, що стає для неї самоціллю, і через це страждає її духовна сфера.

Ліберальний стиль виховання. Здатність дитини до самоствердження різко знижується. Очікування невдачі стає постійним.

Потуральний стиль виховання. Внаслідок психотравмуючої ситуації в сім‘ї у дитини можуть порушитися процеси запам‘ятовування. У більшості випадків дітям із сімей з потуральним стилем виховання характерне негативне ставлення до навчання, низький рівень навчальної мотивації.

Нестійкий стиль виховання. Непрогнозованість батьківських емоційних реакцій провокує підвищену тривожність, невпевненість у собі, неадекватну самооцінку, а в складних ситуаціях — соціальну дезадаптацію.

Демократичний стиль виховання. Демократичний стиль вважається оптимальним для сімейного виховання, оскільки в цьому випадку батьки вірять в успішну самостійну діяльність дитини, здійснюють адекватний контроль. В школі такі діти мають високий рівень адаптації.

Атмосфера напруженості і конфліктності в сімейній ситуації діє на підлітка різко негативно. Дисгармонія сімейних відносин дає йому зразки агресивності, непостійності, ворожості і асоціальної поведінки. Незадоволення основних потреб дітей швидко виявляється в порушеннях поведінки дитини і у формуванні негативних рис особистості.

Для формування власного «Я» підлітка вирішальним чинником є погляди і поведінка батьків. Завдяки їх правильній позиції підліток створює про себе певну думку. При суворій і відкидаючій позиції дитина відчуває страх і оцінює себе негативно. Виникнення у дітей різного типу порушень в поведінці, пов'язаних з сімейним середовищем, свідчить про зниження виховної функції батьківської сім'ї [5, с. 68].

Батьківський контроль та теплота впливають на прояв дітьми агресії й просоціальної поведінки, формування Я-концепції, інтерналізацію моральних цінностей і розвиток соціальних навичок. Е. Маккобі говорить, що ступінь контролю батьків за діями дітей змінюється відповідно до того, як ті, стаючи дорослішими, набувають навиків самоконтролю і відповідальності за свої вчинки. Теплота й емоційна підтримка з боку батьків є надзвичайно є важливою для розвитку відносин з дітьми, для того, щоб викликати у них аналогічні почуття. Такі відносини полегшують взаємодію між батьками і дітьми, навіть в тих випадках, коли необхідно проявити волю [36, с. 174].

Таким чином, агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, а також через незадоволеність своїм статусом в суспільстві, що виявляється й у відповідній поведінці. Разом з тим на розвиток агресивності підлітка можуть впливати, зрозуміло, природні особливості його темпераменту. Це може бути збудливість і сила емоцій. Вони сприяють формуванню таких рис вдачі, як запальність, дратівливість, невміння стримувати себе. Природно, що у стані фрустрації підліток з подібною психічною організацією шукає виходу внутрішній напрузі, у тому числі і в бійці, лайці і т. ін. Усе вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що основну роль у вихованні підлітків відіграють саме батьки.