1.1 Самопізнання

«Пізнай себе», - переконував грецький філософ Сократ. Ми, звичайно, намагаємося. Ми з готовністю формуємо переконання про себе і без коливань пояснюємо, чому ми відчуваємо і чинимо саме так, а не інакше. Але наскільки добре ми насправді знаємо себе?

«Є одна і тільки одна річ у всьому всесвіті, про яку ми знаємо більше, ніж могли б дізнатися в результаті спостереження ззовні, - зауважив К.С. Льюіс - Ця річ - ми самі. У нас є, так би мовити, внутрішня інформація; ми в курсі справи». Дійсно. Хоча інколи ми думаємо, що знаємо, але наша внутрішня інформація є помилковою. До такого неминучого висновку приходять деякі захоплюючі сучасні дослідження.

ПОЯСНЕННЯ НАШОЇ ПОВЕДІНКИ

Чому ви вибрали свій коледж? Чому ви вибухнули лайкою на вашого сусіда по кімнаті?Чому ви закохалися саме в цієї людини? Іноді ми знаємо. Іноді немає. Якщо нас запитають, чому ми відчували або діяли таким чином, наша відповідь буде скидатися на правду. І все ж, коли причини та визначальні чинники не очевидні, наші пояснення часто помилкові. Фактори, що призводять до серйозних результатів, ми іноді вважаємо нешкідливими. Фактори, що грають крихітну роль, ми іноді сприймаємо як важливі. Ричард Нісбетт і Стенлі Шахтар продемонстрували це, коли попросили студентів Колумбійського університету взяти участь в експерименті, де їм належало витримати серію ударів електричним струмом постійно зростаючій інтенсивності.

Перед цим деякі прийняли пігулки (абсолютно нешкідливі), які, як їм сказали, викликають прискорене серцебиття, нерівне дихання і неприємні відчуття в шлунку - ті самі симптоми, які зазвичай спостерігаються у уражених електрострумом. Нісбетт і Шахтар очікували, що випробовувані віднесуть симптоми електричного удару до дії пігулки, а не електроструму, і тому витримають велику силу удару, ніж ті, хто не отримав пілюлю. Дійсно, ефект був неймовірний - люди, яким дали пігулку, витримували електричні удари в чотири рази більшої інтенсивності.

Після того як випробуваним сказали, що вони витримали велику силу електричного удару, ніж це зазвичай буває, їм було поставлено запитання: чому в їх відповідях не було згадки пігулки? Навіть після детального пояснення експериментатором гіпотез, коли їх запитували більш наполегливо, вони заперечували вплив пігулки. Вони зазвичай говорили, що пігулка, ймовірно, дійсно діяла на деяких людей, але не на них. Типовим відповіддю було: «Я навіть не памятав про пігулці».

Іноді люди думають, що на них вплинуло щось, що не має впливу. Нісбетт і Тімоті Уілсон попросили студентів Мічиганського університету оцінити документальний фільм. Поки частина піддослідних дивилася його, зовні ревіла потужна електропила. Багато хто вважав, що цей відволікаючий шум вплинув на їхню оцінку. Але це не так, їх оцінки були схожі з оцінками контрольних випробовуваних, які дивилися фільм без шуму.

Ще більше наводять на роздуми дослідження, суть яких полягала в тому, що люди кожен день протягом двох або трьох місяців повинні були реєструвати свій настрій. Крім цього, вони відзначали фактори, які могли б впливати на їх настрій, - день тижня, погода, тривалість сну і т. д. На завершальній стадії цих досліджень випробовувані оцінювали, яку вагу мав кожен фактор. Дивно (дані стосуються щоденного настрою), що була дуже маленька взаємозвязок між тим, наскільки важливим вважав людина той чи інший фактор, і тим, наскільки сильно цей фактор в дійсності обумовлював їх настрій. Ці результати наводять у замішання і змушують запитати: наскільки реально ми усвідомлюємо те, що робить нас щасливими або нещасними?

ПРОГНОЗ НАШОЇ ПОВЕДІНКИ

Люди помиляються і в тих випадках, коли прогнозують свою поведінку. У відповідь на запитання, підкорилися б вони наказом нанести людині кілька ударів електричним струмом або коливалися б допомогти жертві в присутності інших, вони цілком заперечували б свою схильність таким впливам. Але, як ми побачимо, експерименти показали, що багато хто з нас піддаються впливу. Більше того, зверніть увагу на те, що виявив Сідней Шраугер, коли на його прохання студенти прогнозували ймовірність можливих подій, які можуть статися з ними протягом найближчих двох місяців (романтичну пригоду, хвороба і т. д.): їх самопрогнози чи були більш точні, ніж прогнози, засновані па досвіді середньої людини. Ми можемо бути впевнені в тому, що іноді самі точно не знаємо, що нас жде попереду. Прогнозуючи своє майбутнє, краще всього згадати те, як ми раніше вели себе в подібних ситуаціях.

МУДРІСТЬ І ПОМИЛКИ - САМОАНАЛІЗ

Отже, найчастіше паша інтуїція глибоко помилкова щодо того, що на нас вплинуло і що ми будемо відчувати і робити. Але давайте не будемо перебільшувати. Коли причини нашої поведінки зрозумілі й правильне пояснення збігається з інтуїтивним, наше самоприйняття буде точним. Петер Райт і Петер Ріп виявили, що каліфорнійські студенти передостаннього курсу могли зрозуміти, яким чином такі характеристики коледжу, як його розмір, плата за навчання і віддаленість від дому, впливали на їхнє ставлення до нього. Але коли причини поведінки не очевидні спостерігачеві, вони також не очевидні і самій людині.

Далі я спробую пояснити, чому ми не усвідомлюємо багато чого з того, що відбувається в нашій свідомості. Дослідження сприйняття і памяті показують, що наша свідомість головним чином є результат нашого мислення, а не розумовий процес. Споглядаючи своє ментальне море, ми бачимо тільки його поверхню. Ми відчуваємо результати несвідомої роботи нашого розуму, коли ставимо ментальні годинник на певний час, щоб вчасно прокинутися, або коли спонтанно настає творче осяяння після того, як проблема несвідомо «виношувалася». Творчо мислячі вчені та художники, наприклад, часто не можуть розповісти про розумовому процесі, в результаті якого настав осяяння.

Соціальний психолог Тімоті Уілсон пропонує сміливу ідею: психічні процеси, які контролюють наше соціальну поведінку, відрізняються від психічних процесів, за допомогою яких ми пояснюємо свою поведінку. Тому раціональні пояснення можуть випустити з уваги установки на інстинктивному рівні, який фактично керує нашою поведінкою. У девяти експериментах Вілсон і його співробітники (1989) виявили, що виражені установки по відношенню до чого-небудь або кому-небудь зазвичай досить добре зумовлюють подальшу поведінку. Однак, якщо вони спочатку просили людей проаналізувати свої почуття, звіти про установках ставали зайвими. Наприклад, якщо зустрічаються чоловік і жінка були щасливі своїми взаєминами, то це було непоганим прогнозом того, що вони будуть зустрічатися і кілька місяців по тому.

Але якщо до того, як оцінити своє щастя, вони перераховували доводи, в силу яких, як вони вважали, їх взаємини були хорошими або поганими, то їх звіти про установки були марними для прогнозу майбутніх взаємин.

Очевидно, в процесі аналізу взаємовідносин люди звертали увагу на легковербалізуємі фактори, які насправді були менш важливими, ніж інші аспекти взаємовідносин, які було важче висловити словами.

У більш пізньому дослідженні Вілсон і його співробітники (1993) просили людей вибрати і взяти додому один з двох художніх плакатів. Ті, кого просили спочатку пояснити причину свого вибору, воліли гумористичний плакат (гідності якого вони могли легко описати).

Але через кілька тижнів виявлялося, що вони менш задоволені своїм вибором, ніж ті, хто слідував своєму інстинктивному почуттю і, як правило, вибирав інший плакат.

Мюррей Міллар і Абрахам Тессер вважали, що Уілсон перебільшує наше незнання самих себе. У своїх дослідженнях вони припускали, що концентрація уваги на причинах зменшує успішність звітів про установках для прогнозу поведінки, яка керується почуттями. Якби замість того, щоб змушувати людей аналізувати свої романтичні відносини, Уїлсон спочатку попросив би їх задуматися про свої почуття («Що ви відчуваєте, коли ви разом зі своїм партнером, а що - коли окремо?"), Можливо, їх звіти про установках більшою мірою проникали б у суть. Інші сфери поведінки - скажімо, вибір школи для навчання (на основі вартості навчання), просування в карєрі і т. д., - можливо, більшою мірою обумовлені когнітивними процесами. Для них найбільш корисним може бути аналіз доводів, а не почуттів. Хоч у серця є свої резони, іноді вирішальними виявляються міркування розуму.

Вивчення кордонів нашого самопізнання має два практичних виводи.

Перший - для психологічних досліджень.

Хоча інтуїція випробовуваних може дати ключ до розгадки психічних процесів, не завжди можна покладатися на самозвіт. Помилки в розумінні себе обмежують наукову корисність субєктивних особистих звітів.

Другий висновок - для нашого повсякденного життя. Щирість, з якою люди розповідають і інтерпретують свої переживання, не є гарантією надійності цих звітів. Особисті свідоцтва дуже переконливі, але в них теж можуть бути помилки. Якщо ми будемо памятати про це, то зможемо менше боятися інших і бути менш легковірними.