2.1 Локус контролю

«Я не буваю в компаніях», - скаржився неодружений чоловік років сорока студенту-психотерапевта Джеррі Фарес. Фарес наполіг, щоб пацієнт пішов на танці, де він танцював з кількома жінками. «Мені так пощастило, - повідомляв він пізніше. - Це ніколи не повториться ».

Коли Фарес розповів про це своєму куратору Джуліану Роттер, ідея, яку той давно обдумував, прийняла певну форму. Експерименти, проведені Роттером, і спостереження, зроблені під час клінічної практики, дали йому можливість припустити, що «деяким людям властиво постійне почуття, що все, що відбувається з ними, визначається зовнішніми силами того чи іншого роду, в той час як інші вважають те, що відбувається з ними в значній мірі результатом їх власних зусиль і здібностей »Роттер назвав цю установку локусом контролю. Разом з Перетц він розробив 29 парних тверджень для вимірювання індивідуального локусу контролю.

Локус контролю - ступінь, в якій люди сприймають своє життя як контрольовану зсередини за допомогою власних зусиль і дій або контрольовану ззовні випадком або зовнішніми силами.

Ті, хто віднесе себе до людей з внутрішнім локусом контролю, з більшою ймовірністю добре вчаться в школі, кидають курити, користуються привязними ременями, використовують контрацептиви, самі вирішують свої сімейні проблеми, заробляють багато грошей і відмовляються від хвилинних задоволень заради досягнення стратегічних цілей.

Наскільки компетентними і ефективними ми відчуваємо себе, залежить від того, як ми пояснюємо невдачі. Можливо, ви знали студентів, які вважали себе жертвами. Вони покладали провину за свої погані оцінки на речі, які не залежать від їхнього контролю, - скажімо, на рівень власного інтелекту, «поганих» вчителів, нікчемні підручники або контрольні роботи. Якщо ж з такими студентами додатково займалися, щоб вони засвоїли більш прогресивну установку: повірили, що зусилля, хороші навчальні навички та самодисципліна можуть змінити становище, їх позначки поліпшувалися.

Успішні люди, швидше за все, оцінять невдачу як випадковість чи подумають: «Потрібен новий підхід». Страхові агенти, які вважають, що невдачі можна контролювати («Це важко, але якщо я буду наполегливий, все піде добре»), продають більше страхових полісів. Вони майже вполовину рідше, ніж їх більш песимістичні колеги, кидають це заняття протягом першого року. Члени студентської команди з плавання, яким властивий оптимістичний стиль пояснення того, що відбувається, виправдовують очікування з більшим ступенем імовірності, ніж песимісти. Як сказав в «Енеїді» римський поет Вергілій: «Вони можуть, бо вони думають, що можуть».