Йога та індійська традиція

Йо́га (дослівно: «звязок [з Брагманом]») — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних метод, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.

У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму, за вченням якої людина може злити свою душу з Богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. Йога виникла близько 2 ст. до н. е. як вчення ідеалістичного спрямування. Вища мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі.

Основні напрями йоги:

раджа-йога — королівська йога, шлях медитації;

карма-йога — шлях діяння;

джняна-йога — шлях знання;

бхакті-йога — шлях служіння;

Крім чотирьох основних напрямків йоги, існує також багато інших, серед яких широко відома хатха-йога — шлях очищення тіла та розуму.

У філософії індуїзму йогою вважають систему раджа-йоги, викладену в «Йога-сутрах» й тісно пов'язану з базовими принципами санкх'ї. Йога обговорюється в різноманітних джерелах індуїзму, таких як Веди, Упанішади, «Бгагавад-Гіта», «Хатха-йога-прадипіка», «Шива-самхіта» і «Тантри». Кінцева мета йоги може бути абсолютно різною — від поліпшення фізичного здоров'я до досягнення мокші.

Йоготерапія — лікування хвороб і запобігання їм методами йоги.

Етимологія

Санскритське слово йога має багато значень. Воно походить від слова юдж, що означає конролювати, підкорювати запрягати, об'єднувати. Воно може перекладатися як єднання, союз, спряження та засіб. За межами Індії слово йога здебільшого асоціюється з хатха-йогою як формою фізичних вправ.

Історія йоги

Відповідь на питання про те, коли зародилася йога, губиться в давнинi. Уже у ведичних самхітах йдеться про аскетизм, а аскетична практика (тапас) згадується в ранніх коментарях до Вед Брахманах. Однак, йога могла зародитися ще раніше, у доведичній Індії. На печатках часів Індської цивілізації, знайдених у Пакистані, є зображення, що нагадують людей в позах медитації, які можна розцінювати як свідчення на користь такої гіпотези, хоча вирішальних доказів немає.

Техніка досягнення вищих станів свідомості розвивалася в традиціях шраманів та Упанішад. Беззаперечних свідчень існування медитації в добуддійських брахманічних текстах не існує. Перші тексти, які описують техніку медитації, належать буддійській літературі. В індуїстських текстах термін йога вперше зустрічається в Катха-упанішаді, де мова йде про контроль над почуттями і вищий стан, в якому діяльність свідомості припиняється. Подальший розвиток поняття йоги зустрічається в Упанішадах середнього періоду, в Махабхараті, зокрема в Бхагавад-гіті та в Йога-сутрах Патанджалі.Патанджалі вважається засновником філософії йоги. Хоча сам Патанджалі не вживає терміну «раджа», описана ним система відома як раджа-йога (королівська йога). Суть йоги дається в другій сутрі:

Йога — це заборона зміни свідомості.

Використання слова ніродха (заборона) свідчить про те, що Патанджалі був обізнаний із буддійськими ідеями і включив їх у свою систему.

Сутри Патанджалі стали основою системи, яку називають аштанга-йога (йога восьми щаблів): ями, ніями, асан, пранаями, пратьягари, дгарани, дг'яни та самадхі.

З точки зору цієї школи найвищий досяжний стан свідомості не відкриває ілюзорності різноманітності світу. Раджа-йога вважає буденний світ дійсним, а тому найвищий стан свідомості є тільки відкриттям самого себе, а не єдиного для всіх людей універсального абсолюту.

Священий текст «Бхагавад-гіта» використовує термін йога в багатьох значеннях. Її шостий розділ повністю присвячений практикуванню йоги, включно з медитацією. «Бхагавад-гіта» описує три системи йоги: шлях діянь (карма-йога), шлях відданості (бгакті-йога) та шлях знань (джняна-йога).

Хатха-йога

Хатха-йога — система, описана Йогі Сватмарама в трактаті Хатха-йога-прадипіка в 15 столітті. В основному вона відрізняється від раджа-йоги Патанджалі тим, що робить наголос на очищенні фізичного тіла (шаткарма) як шляху до очищення розуму та життєвої енергії прани. В порівнянні із сидячою позою раджа-йоги, призначеною для медитації, хатха-йога розвинула систему поз для всього тіла — асан та дихальних вправ — пранаями. Саме хатха-йога та її сучасні різновиди зазвичай асоціюється зі словом йога в сучасному світі.

Йога в інших традиціях

Буддизм

Практикування станів медитативного занурення входило в практику раннього буддизму. Будда в своїх ранніх проповідях висловлював ідеї, схожі на вчення йоги. Однак, відмінність ідеології буддизму в тому, що медитативні стани ще не є звільненням. Буддизм підкреслює необхідність пробудженої думки навіть в найглибших станах медитації. На відміну від брахманістської думки, що звільнення можливе тільки після смерті, буддизм шукає звільнення при житті.

В 5-4 століттях до нової доби в Індії розвинувся буддистський напрям йогачара, який використовує йогу, як шлях до просвітлення, стану бодисатви.

Близький до йоги за ідеологією дзен-буддизм, одна із форм махаяни. Корені медитативної практики дзен виходять із йоги.

Джайнізм

Джайнізм та йога настільки взаємопов'язані, що деякі дослідники стверджують, що джайнізм є йогою, яка виросла до рівня релігії[2]. Іконографія джайнів зображує просвітлених (тіртханкарів), що медитують в йогівських позах для медитації. За переказом Магавіра досяг стану абсолютного знання, сидячи в мулабандхасані. З іншого боку п'ять приписів ями аналогічні п'яти основним обітницям джайнізму.

Індійська традиція

Індія відкриває перед нами унікальний релігійний символізм, що виходить за рамки простору і часу, що існує ще з давніх часів у вигляді різних ланок однієї і тієї ж ланцюга. Хоча найвідоміші священні писання Індії, наприклад, Веди, були зібрані і записані порівняно пізно, релігійні пам'ятки писемності існували вже в V столітті до н.е. Це підтверджують астрономічні дані, що зустрічаються у «Махабхараті».

Традиція, яку сьогодні називають брахманизмом, кажучи про зміну тимчасових циклів - пралайї і манвантари, розповідає про виникнення Всесвіту, принаймні, про виникнення нашої Сонячної системи. В ті часи, коли Європа перебувала в неоліті, Індія володіла розробленим і завершеним релігійним символізмом і вже мала філософські школи. Релігійний досвід Індії є найбільш повним і всеосяжним серед відомих сьогодні. І той факт, що в більшості своїй цей досвід прийшов до нас в незмінному вигляді, зберігши риси, властиві йому в давнину, сам по собі представляє безперечний феномен і заслуговує великої уваги.

Деякі особливості індійській традиції і культури вражають західного людини, оскільки вони властиві східним світосприйняття, але невластиві західному менталітету.