Тема Організація взаємодії практичного психолога з учасниками навчально-виховного процесу
Моніторинг умов та особливостей розвитку особистості учнів.
Психолог та міжособистісні стосунки в класі.
Основні форми роботи з батьками.
Застосування психологічних методів у роботі з батьками.
Правила спілкування психолога з батьками.
Профілактика суїцидальної поведінки серед дітей та учнівської молоді.
Діагностика та корекція психологічних девіацій.
Моніторинг умов та особливостей розвитку особистості учнів.
Під моніторингом ми розуміємо регулярне спостереження за показниками розвитку особистості та його умовами з метою запобігання відхилення від норм. Оскільки розвиток особистості відбувається внаслідок соціалізації індивіда, при розробці основних принципів моніторингу слід ураховувати те, що в дитинстві домінують соціальна ситуація розвитку та провідна діяльність. У зрілому ж віці домінують особистісні новоутворення (світогляд, воля, життєва активність). Відповідно мають мінятися й акценти моніторингу — з умов розвитку на якості та новоутворення особистості.
Розвиток психіки індивіда — це її послідовні, переважно прогресуючі, в цілому незворотні кількісні та якісні зміни. Розвиток психіки відбувається нерівномірно: в ньому чергуються фази прискорення й уповільнення. Крім того, різні психічні функції поводять себе асинхронно: в той час як розвиток одних прискорюється, розвиток інших уповільнюється. Ці особливості також необхідно враховувати при проведенні моніторингу.
Окремого розгляду потребує питання про співвідношення у психічному розвитку зовнішніх та внутрішніх чинників. С.Рубінштейн сформулював тепер уже загальновизнане положення про те, що при поясненні будь-яких психічних явищ особистість виступає як сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються зовнішні впливи. Одним з інтегральних показників, що поєднує діалектичну взаємодію внутрішніх умов та зовнішніх впливів, є рівень соціального розвитку особистості як міра її соціалізованості. Тому соціальний розвиток розглядають як системоутворюючий фактор розвитку особистості. Моніторинг розвитку особистості учня та його умов має базуватися на вікових нормах, які тісно пов'язані з періодами психічного розвитку дитини. Вони визначаються за критеріями, які включають характерні для кожного періоду соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність в її співвідношенні з іншими видами діяльності та відповідний їй рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості.
Оскільки основна мета моніторингу — спостереження за відповідністю психічного розвитку його віковим нормам, а в якості системоутворюючого фактора взяли рівень соціального розвитку, то моніторинг розвитку особистості учня доцільно розпочинати з визначення готовності дитини до навчання в школі. Психологічна готовність дитини до навчання — це комплексна характеристика, в якій розкриваються рівні розвитку тих якостей, що найбільш сприяють нормальному входженню в шкільне життя і формуванню навчальної діяльності. Основні її складові можна встановити за допомогою:
Отож, мотиваційну готовність до навчання можна встановити за допомогою індивідуальної бесіди, яка покаже бажання дитини стати школярем і допоможе виявити адекватність її уявлень про школу. Запитуючи дитину, чи хоче вона йти до школи, чим їй цікавіше займатися: тим, що в садку, чи тим, що в школі, психолог може отримати уявлення про рівень її підготовленості до школи.
Основними показниками емоційної та вольової готовності є певний рівень сформованості довільних психічних процесів; уміння долати посильні труднощі; навички самостійності; володіння доступними навичками поведінки; уміння правильно реагувати на оцінку дорослими правильності виконання завдання; уміння дитини правильно оцінювати свою роботу.
Інтелектуальну готовність дитини до школи доцільно простежувати у трьох напрямках: загальна обізнаність із зовнішнім світом; рівень розвитку пізнавальної діяльності (увага, пам'ять, мислення, мовлення); володіння деякими навчальними навичками (здійснення елементарного звукового аналізу слова, читання по літерах, складах або словами, лічба, підготовленість руки до письма).
Про особистісну (соціальну) готовність дитини можна робити висновки на підставі спостережень за її поведінкою в дитсадку, а також під час бесід із дорослими.
Важливою складовою моніторингу є діагностування дітей з затримкою психічного розвитку (ЗПР). Термін "затримка" підкреслює тимчасовий характер відставання, котрий з часом долається — і тим успішніше, чим раніше виявляється причина. Відповідно до цього розробляються способи корекції, яка забезпечуватиме нормальні умови навчання й виховання цієї категорії дітей.
Затримка психічного розвитку виявляється переважно з початком навчання у школі і виражається в недостатності загального запасу знань, в обмеженості уявлень, незрілості мислення, недостатній інтелектуальній спрямованості.
Розрізняють два види ЗПР: затримка розвитку емоційно-вольової сфери, коли порушення в інтелектуальній сфері виражені не яскраво або взагалі відсутні; затримка розвитку інтелектуальної сфери.
Залежно від причин виділяють такі види ЗПР: конституційного походження, соматичного походження, психогенного походження, церебрально-органічного походження.
ЗПР конституційного походження: вага, зріст, гострота зору і слуху дитини, ріст зубів відстають від норми на один - три роки. Візуально таку дитину можна прийняти за дошкільника, чому відповідає і її поведінка та психічна діяльність. Емоційна сфера таких дітей ніби також перебуває на більш ранніх ступенях розвитку: жвава міміка, швидкі, метушливі рухи, піднесеність настрою, дитяча вередливість, несамостійність і т. ін. Причини виникнення такої затримки — алкоголізм батьків, їхній ранній або пізній вік, дитячий рахіт, порушення обміну речовин, діатез у перші роки життя.
ЗПР соматичного походження виражається у відставанні емоційної та пізнавальної сфер при збереженні інтелекту. Даний вид затримки зумовлюється тривалими, часто хронічними захворюваннями — пороком серця, діабетом, розладами нирок тощо. Ослаблення організму гальмує розвиток активних форм діяльності, сприяє формуванню таких рис характеру, як невпевненість у своїх силах, тривожність, боязливість.
ЗПР психогенного походження пов'язана з несприятливими умовами життя й виховання дитини. Чим є молодшою дитина, яка піддається травмуючому впливові (особливо до шести років), тим довше триває її реабілітація. Серед психогенних причин можна назвати такі: травма, викликана сваркою, розлученням батьків, різкий переляк, сильне горе, безнаглядність, надмірна опіка дорослих, авторитарний стиль виховання в сім'ї, нове, особливо іншомовне, середовище, виправлення ліворукості після шести років, тривале перебування дитини в лікувальних закладах.
ЗПР церебрально-органічною походження дуже близька до олігофренії та найбільш складна у подоланні. Вона виникає внаслідок патології вагітності й пологів, інтоксикації, травм нервової системи. Ознаки ЗПР цього виду проявляються у фізичному розвитку (32 % від норми), моторних функціях (69 %), рухові, мові (63 %), навичках охайності, (36 %) і, певна річ, в емоційній та пізнавальній сферах.
Для моніторингу дітей із затримкою психічного розвитку доцільно використовувати такі методи та прийоми: аналіз особливостей читання. Темп читання у дітей із ЗПР дуже повільний — 15 слів за хвилину замість 30—40. При цьому робиться десь 40 помилок: заміна й перестановка літер, цілих складів, неправильні наголоси. Значно відстають вони й щодо розуміння прочитаного;
дослідження рівня розумового розвитку за допомогою спрощеного варіанта матриць Равена.
При проведенні моніторингу розвитку нормальних дітей молодшого шкільного віку необхідно виходити з того, що у цьому віці розвиваються здатність до саморегуляції поведінки та діяльності, а також уміння будувати свої стосунки з оточуючими. Тому в якості основних показників моніторингу слід брати соціально-психологічну адаптованість, здатність усвідомлювати свої почуття та розуміти їх виявлення в інших людей, а також вольові риси характеру (самостійність, упевненість у своїх силах, витримка, наполегливість). У цьому віці діти засвоюють і основні норми та правила поведінки в школі. Отже, знання цих норм і правил, їх усвідомлення та виконання є також показником соціального розвитку дітей.
Соціальні новоутворення дошкільного віку можуть діагностуватися за допомогою:
карти спостережень Скотта, яка дає змогу виявити деякі можливі відхилення від норм психосоціального та фізичного розвитку;
тесту фрустраційних реакцій Розенцвейга (дитячий варі-нт), який показує рівень адаптованості дитини з досить високою надійністю (0,60—0,80) та валідністю (0,75);
традиційних методик дослідження уваги (дитячі варіанти): тесту Бурдона, тесту з кільцями Ландольта, таблиці відшукування чисел та ін.
Виходячи із особливостей підліткового віку, можна визначити такі соціальні новоутворення цього віку, які необхідно діагностувати при проведенні моніторингу:
соціальний досвід підлітка (вміння співпереживати, вміння вислуховувати, готовність до сприйняття інформації);
соціальна регуляція поведінки підлітка (соціальні ролі, самооцінка, рівень домагань, соціальна адаптованість);
соціальні відношення підлітка (інтереси та схильності, потреба у спілкуванні, мотиваційна сфера).
Здатність до співпереживання (емпатія) розвивається у відповідності з комплексом соціальних ролей, освоєних індивідом. У підлітковому віці особистість уже має певний репертуар ролей, ситуацій та можливих позицій як учасник міжособистісної взаємодії. Чим більший соціальний досвід, тим ширший репертуар ролей, а з ним і можливостей розвитку емтатії.
Рівень розвитку емпатії доцільно визначати за допомогою методики Юсупова. Вона дає змогу діагностувати цей рівень у широкому діапазоні — від низького, що утруднює взаємодію з оточуючими, до надто високого, пов'язаного з комплексом особистої провини та хворобливим співпереживанням.
За даними психологів, близько 90 % підлітків та юнаків не вміють слухати інших або є поганими слухачами. У слуханні розрізняють такі елементи, як уважність, щирість намірів слу-хача, активність чи пасивність. Моніторинг цих якостей можливо проводити за допомогою опитувальника "Вміння вислуховувати людину" (І.Юсупов).
Вміння сприймати та осмислювати соціально значущу інформацію необхідно сформувати до кінця підліткового віку, оскільки це необхідно для професійного самовизначення. Чим вищий рівень орієнтації на майбутнє в його економічному, культурному, технічному аспектах, тим вищий рівень готовності до сприйняття й осмислення соціально значущої інформації. Для моніторингу вказаного вміння використовують опитувальник "Готовність до сприйняття нової соціально значущої інформації" (І.Юсупов).
Соціальна регуляція поведінки підлітка включає його соціальні ролі, самооцінку та рівень домагань, соціальну адаптованість. Моніторинг усвідомлення соціальних ролей пропонуємо проводити за допомогою методики "Основне соціальне включення" (А. Бровскі). На перший погляд, вона занадто громіздка, але її використання дає змогу зібрати багату та цікаву інформацію. Для моніторингу самооцінки підлітка та рівня його домагань можливе використання шкали самооцінки, розробленої Г. Прихожан (модифікація відомої методики Дембо—Рубінштейн). Слід звертати увагу на завищені або занижені показники самооцінки та рівня домагань і проводити їх своєчасну корекцію. Визначення рівня соціальної адаптованості підлітка доречно здійснювати за допо¬могою спеціального опитувальника, який дає уявлення не лише про рівень адаптованості, а й про наявність у підлітка внутрішніх та зовнішніх конфліктів, невпевненості в собі тощо.
Соціальні відношення підлітка — це його зв'язок із навколишнім світом речей та людей, що виникає у процесі діяль-ності. Однією з провідних у підлітковому віці є потреба в спілкуванні. Для моніторингу рівня її розвитку можна використовувати опитувальник "Потреба в спілкуванні" (Ю. Орлов). Коло інтересів підлітка визначаєть¬ся, зокрема, за допомогою анкети "Що мені подобається?" (Л. Йоваш). Вивчення мотиваційної сфери можливе за допомогою шкали мотивації схвалення Д.Крауна та Д. Марлоу, адаптованої Д. Богдановою.
У старшому шкільному віці основним психологічним новоутворенням є готовність до особистісного та професійного самовизначення. В основу моніторингу рівня соціального розвитку учнів цього віку ми поклали ціннісні орієнтації, готовність до професійного самовизначення та вміння визначати перспективи свого розвитку. Тут можна рекомендувати методику ціннісних орієнтацій М. Рокича, ряд існуючих опитувальників готовності до вибору професії, а також тест для визначення психологічного віку (Є. Головаха, Н.Паніна), за допомогою якого можна визначити вміння старшокласника будувати певну життєву перспективу.
Ми розглянули основні принципи моніторингу розвитку особистості школяра та її умов, визначили його критерії та деякі показники. Останні, безумовно, потребують уточнення, що стане можливим із розширенням емпіричної бази даних моніторингу. Тож психологи, які працюють у школах, мають активно включатись у створення такої бази.