Психолог та міжособистісні стосунки у класі
Поведінка підлітків за своєю суттю є колективно-груповою. Це специфічний тип міжособистісних стосунків, де відносини будуються на рівних, і свій статус у групі треба заслужити й відстояти. Саме в групі однолітків виробляються вміння співвідносити свої інтереси з інтересами інших, підкорятися колективній відповідальності та разом із тим уміти постояти за себе, за свої погляди і права. Крім того, група однолітків є одним із факторів, що зумовлюють активність особистості підлітка. Доведено, що соціальна активність підлітків може формуватися за двома основними напрямами: по шляху інтеграції особистості з групою, засвоєння індивідуальних норм, цінностей та ролей, що склалися в ній, або по шляху протистояння особистості групі, протидії груповому тискові.
Отже, для того, щоб краще зрозуміти внутрішній світ та проблеми підлітка, необхідно вивчити його в групі однолітків. У школі такою групою є клас, в якому навчається дитина.
Учнівський клас часто називають колективом, хоча, психологічно це не зовсім правильно.
Колектив — найвища стадія розвитку групи, що об'єднує людей як процесом спільної діяльності, так і її організацією.
Відносини в групі психологи визначають через певні поняття. Це, зокрема, відповідальність, колективізм, згуртованість, контактність, відкритість, організованість, інформованість та ін. У колективі всі ці показники набувають найвищого свого значення.
Шлях кожної групи до колективу індивідуальний. Він має як позитивні, так і негативні моменти (кризи). Ці кризи можуть відбуватися в різні періоди становлення групи, бути більш-менш глибокими чи затяжними. А головне, що практично у кожній групі є свої внутрішні проблеми, які не дають їй змогу піднятися до рівня колективу.
Таким чином, колектив — у психологічному розумінні цього поняття — трапляється дуже рідко і може розглядатися як певний еталон, якого треба прагнути.
Тому шкільний клас — це група, яка в кожному конкретному випадку перебуває на тому чи іншому етапі свого розвитку (дифузна, асоціація, корпорація, група-автономія, колектив).
Група може впливати на підлітка як позитивно, так і негативно.
Позитивний вплив групи на особистість полягає в тому, що:
— в групі індивід зустрічається з людьми, які є для нього основним джерелом духовної культури;
— відносини між людьми несуть у собі, як правило, позитивні соціальні норми та ціннісні орієнтації, які присвоює особистість;
— у групі підліток може навчитися комунікативним умінням і навичкам;
— від членів групи індивід отримує інформацію, яка дає йому змогу правильно сприймати й оцінювати себе, зберігати та закріплювати позитивне у своїй особистості, позбавлятися від недоліків;
— група емоційно підкріплює дитину, що є вкрай необхідним для її розвитку.
Негативний вплив групи на особистість полягає в тому, що:
— вплив і психологічний тиск інших людей може нівелювати та деіндивідуалізувати особистість;
— група може гальмувати творчість особистості, прояви її своєрідності;
— під тиском загальногрупової думки можуть бути уніфіковані індивідуальні погляди й міркування;
— група може сприяти розвиткові конформізму;
— група гальмує розвиток особистості, якщо сама перебуває на низькому рівні розвитку.
Таким чином, взаємодія особистості й групи має неоднозначний характер. Мета шкільного психолога — використовуючи позитивні впливи групи на підлітка, нівелювати негативні.
Як правило, індивід належить до різних груп. їх кількість залежить від різних видів відносин та діяльності (наприклад, дворова компанія, спортивна секція і т. п.). Для шкільного психолога важливо вивчити принаймні одну групу однолітків, до якої належить підліток, — клас. Це зумовлено передусім тим, що майже весь свій час учень проводить у школі, саме в групі класу. Крім того, навчальна діяльність є одною з провідних для інтелектуального розвитку особистості у цьому віці, і відносини між учнями класу впливають на її успішність.
Клас можна розглядати з різних точок зору. По-перше, це офіційна (формальна) група, яка має офіційний статус, права і обов'язки своїх членів, а також визначає головний санкціонований вид діяльності — навчальну діяльність. По-друге, на дітей, що входять до складу групи, великий вплив справляють дорослі люди — вчителі. По-третє, клас одночасно є неформальною (неофіційною) групою, яка розвивається спонтанно й незалежно і яка для кожного свого члена може бути або референтною, або байдужою.
Виходячи з цього місце кожного підлітка в класі можна розглядати з погляду його офіційного і неофіційного становища.
Офіційне становище людини в системі відносин називається позицією. Від позиції, яку займає людина в групі, залежить ступінь її потенційного впливу на вчинки інших членів групи. Неофіційною соціально-психологічною характеристикою становища людини в системі міжгрупових відносин є статус. Він указує на ступінь дійсного авторитету і впливу підлітка на клас. Під час корекції становища особистості у структурі взаємин групи необхідно насамперед намагатися вплинути саме на статус дитини.
Найвищий статус має лідер групи, ним може стати людина, котра має певні здібності, які цінуються іншими членами групи, і водночас має певні риси, необхідні групі саме в даний момент. Шкільний психолог може допомогти підліткам оволодіти певними навичками і вміннями, необхідними лідерові. Ця допомога надається тим, хто відвідує психологічний гурток, факультативи із психології, спеціальні групи психогімнастики тощо.
Лідер може бути загальним (має вплив і авторитет в усіх видах діяльності) або ситуативним (лише у певних видах діяльності, наприклад, у навчанні). За змістом впливу на оточуючих лідер .може бути діловим або емоційним. Усе це треба враховувати шкільному психологові у корекційній роботі.
Може виникнути ситуація, коли статус дитини у класі високий, але вона цього не відчуває і тому не може повною мірою розкритися і повноцінно розвиватися. Або навпаки: статус низький, а дитина відчуває себе лідером і поводиться згідно з цим. Це відчуття залежить від внутрішньої установки — особистісного, суб'єктивного сприйняття підлітком свого статусу, незбіг внутрішньої установки з реальною ситуацією може свідчити про нерозвиненість уміння сприймати інших людей, про незрілість певних етапів діяльності та спілкування, про неадекватну самооцінку. Допомогти наблизити внутрішню установку підлітка до сприйняття дійсного стану особистості в групі — одне із завдань шкільного психолога.
Статус — це ставлення класу до учня. Учень теж може певним чином ставитися до класу. Від цього залежатимуть і роль, яку вибере собі підліток, і його місце в групі.
Група, норми, оцінки та цінності якої не байдужі для індивіда, є референтною для нього. Та група, членом якої індивід хоче бути, на норми й цінності котрої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці, є позитивною референтною групою, а та, яка викликає протест і неприйняття, — негативною референтною групою. Отже, клас для підлітка може бути або байдужим, або референтно позитивним, або референтно негативним. Від того, як ставиться учень до класу, великою мірою залежать його самопочуття і місце в класі.
Основу всіх групових відносин складають моральні норми й цінності. Відповідність поведінки людини цим нормам суттєво впливає на його становище в системі відносин групи. Вплив цей багатогранний: з одного боку, якщо людина підгримує норми, що склалися в групі, її авторитет серед оточуючих підвищується; з іншого боку — підвищення її статусу впливає на інших, і вже від неї залежить сукупність групових норм і цінностей, що складаються. Порівнюючи цінності класу з цінностями підлітка, психолог може вказати на причину того чи іншого становища особистості в групі, і навпаки, проаналізувавши цінності лідера чи авторитета класу, можна прогнозувати напрям розвитку в ньому моральних цінностей і норм.
Таким чином, різні члени групи мають неоднаковий вплив на її розвиток і функціонування. Це залежить від тієї соціальної ролі, яку має та чи інша особа. Саме підлітковий вік є сенситивним для активного пошуку себе в різних ролях. Експериментування з соціальними ролями допомагає знайти свій шлях у житті за власним сценарієм, шляхом переосмислення норм суспільства. Узявши на себе певну роль, людина починає діяти згідно з очікуваннями щодо неї оточуючих і незабаром звикає до цієї ролі. Прийняття на себе ролі багато в чому визначає оцінку людини іншими. Це в свою чергу впливає на самосприйняття й самооцінку. Відтак психологові необхідно вчасно коригувати невдалий вибір (чи нав'язування) тієї чи іншої ролі, намагатися якомога розширити рольовий діапазон кожної дитини.
Таким чином, ставлення однокласників до підлітка, ставлення підлітка до однокласників та задоволеність цими взаємовідносинами і визначають, на наш погляд, місце учня у структурі класу.
З часом, безперечно, розвиваються як особистість, так і група, до якої вона належить. Етапи їхнього розвитку можуть не збігатися: як правило, розвиток групи і міжособистісних стосунків у ній проходить швидше, ніж суттєві зміни в особистості. Тому місце підлітка у структурі взаємин групи доцільно розглядати з урахуванням сталості чи мінливості особистості та особливостей розвитку даного класу.
Відчуття цілісності й сталості себе та іншої людини — важлива умова внутрішнього благополуччя і встановлення нормальних стосунків з оточуючими. Формування цього відчуття багато в чому залежить від особливостей умов розвитку в підлітковому віці. Якщо зовнішнє і внутрішнє життя підлітка характеризувалося напругою, протиріччями й конфліктами, то сталість психологічних особливостей характеру виявляється досить пізно — десь у віці від 20 до 40 років. Тому налагодження міжособистісних стосунків підлітка може вплинути на його подальший розвиток і життя взагалі. Але це залежить не лише від підлітка, а й від особливостей групи, до якої він належить. Доведено, що чим вищий рівень розвитку групи, тим кращі умови вона створює для виявлення позитивного і для гальмування негативного в особистості.
Вплив із боку групи виявляється у формі емоційного і морального настрою, самопочуття, що домінує в людини під час тривалого перебування в ній. Самопочуття в групі визначає її соціально-психологічний клімат. Соціально-психологічний клімат — це якісний бік міжособистісних стосунків, що проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють чи гальмують продуктивну спільну діяльність і всебічний розвиток особистості в групі. Взаємні симпатії й антипатії, інтенсивність та емоційна забарвленість міжособистісних стосунків по-різному впливають на ефективність групової роботи. При досить простих завданнях, які стали вже звичними і не потребують від членів групи значних спільних зусиль, не викликають емоційної напруги, особистісні стосунки суттєво не впливають на результати групової роботи. Незвичну роботу, яка вимагає скоординованих великих спільних зусиль, краще виконують найбільш розвинуті в соціально-психологічному плані групи.
Показником негативного соціально-психологічного клімату є наявність міжособистісних внутрігрупових конфліктів та протиріч. Основні їх види такі (за Р. Нємовим): конфлікт безвиході; односторонній (позитивний або негативний) конфлікт непевності; односторонній або двосторонній конфлікт потягу-боязливості. При конфлікті безвиході стосунки протилежні за знаком, тому люди перебувають у стані несумісності. Конфлікт непевності полягає в тому, що один з учасників взаємодії не виявляє однозначного позитивного чи негативного ставлення до іншого. Конфлікт потягу-боязливості виникає при амбівалентному (двоїстому) почутті одного чи обох учасників взаємодії.
Існує декілька шляхів зняття упередженого ставлення у групових стосунках:
створення ситуацій, у яких люди сприйматимуть одне одного як рівні за статусом. Це можна зробити, наприклад, за допомогою рольових ігор типу психогімнастики або соціально-психологічного тренінгу;
розвиток у кожної особи в групі здатності адекватно сприймати та оцінювати людей, умінь і навичок міжособистісного спілкування;
стимулювання безпосередніх міжособистісних контактів підлітків, які відчувають взаємну недовіру;
збагачення індивідуального досвіду упередженої людини шляхом його спостереження за стосунками референтних для нього осіб і тих, до кого він відчуває почуття упередженості
З усього сказаного перед шкільним психологом постають такі завдання:
діагностувати рівень розвитку класу, соціально-психологічного клімату в ньому;
запобігати складанню негативного соціально-психологічного клімату і виникненню конфліктів у класі;
допомагати підліткові зайняти належне місце у структурі взаємин класу.
Наведемо деякі проблеми, які можуть спонукати психолога до діагностики становища підлітка в класі: безпосередньо соціально-психологічні проблеми (складнощі інтегрування у групу, наявність міжособистісних конфліктів тощо); проблеми спілкування (відсутність спільної мови з батьками, вчителями, однолітками, замкненість, низька культура спілкування); ідеаційні проблеми, пов'язані з труднощами формування сенсу життя, з професійним самовизначенням, зі сформованістю мотиваційної сфери та дієвої структури навчальних інтересів, з визначенням життєвої перспективи; проблеми становлення рис характеру, адекватних вимогам діяльності та поведінки, прояви агресивності, безвідповідальності, жорстокості, невитриманості на фоні вікових змін у фізіологічному стані тощо; труднощі в самоусвідомленні своїх позитивних або негативних якостей, неадекватна самооцінка, низька саморегуляція, особливо в екстремальних ситуаціях, складнощі у формуванні програми самовиховання, самонавчання та ін.
При діагностуванні місця підлітка у структурі взаємин класу можна використовувати різні методи: спостереження, анкетування, експертних оцінок, експерименту. Загальними критеріями відбору методичного матеріалу є такі: методичний матеріал має відповідати всім необхідним психологічним вимогам (валідності, надійності і т. п.); він не повинен бути громіздким та не забирати в учнів і психолога багато часу; він має відбивати стан розвитку як групи, так і кожного її члена.
Після проведення діагностики психолог консультує підлітка, класного керівника, батьків із метою визначення шляхів допомоги клієнтові. Крім того, за необхідності здійснюється психологічна корекція.