Плоди агресії

На власному досвіді й спостерігаючи за іншими, ми починаємо розуміти, що агресивність може здобуватися. В експериментальних умовах слухняні тварини перетворювалися в лютих забіяк; з іншого боку, що повторюються поразки ведуть до формування покірності долі (Ginsburg & Alice, 1942; Kahn, 1951; Scott & Marston, 1953).

І ми також починаємо розуміти, що агресія може заохочуватися й винагороджуватися.Дитина, що своїми агресивними діями з успіхом залякує інших дітей, стає усе більше агресивною. Агресивні хокеїсти - ті, хто найчастіше сидить на штрафній лаві через грубу гру,- приносять своїй команді більше балів, чим неагресивні гравці (McCarthy & Kelly, 1978a, 1978b). Канадські хокеїсти-юніори, чиї батьки схвалюють грубу гру, демонструють більше агресивний стиль гри (Ennis & Zanna, 1991). У цих випадках агресія є інструментом одержання певної винагороди.

Колективне насильство теж може бути дохідною справою. Після заколоту на околицях Ліберті-Сіті президент Картер прибув туди, щоб особисто завірити жителів у тім, що він зацікавлений у якнайшвидшому наданні їм федеральної допомоги. У результаті бунту в Детройті в 1967 році автомобільна компанія Форда збільшила кількість найманих робітників з національних меншостей, що дало привід акторові-комікові Дику Грегори пожартувати: «Минулим улітку вогонь підійшов занадто близько до заводу Форда. Не підпали своїх мустангів, бебі». Коли в 1985 році почастішали заколоти в Південно-Африканський Республіці, уряд анулював закони, що забороняють змішані шлюби, запропонував відновити «цивільні права» чорного населення (за винятком права голосу), а також скасувало ненависні пропуски, за допомогою яких здійснювався контроль за переміщеннями чорношкірих. Справа тут не в тім, що люди свідомо планують безладдя, покладаючись на їхню інструментальну цінність, а в тім, що іноді агресія добре оплачується. У всякому разі, вона привертає увагу.

Те ж саме вірно й відносно терористичних актів, за допомогою яких не володіють впливом і владою люди заволодівають загальною увагою. «Убий одного - злякаєш десять тисяч», - запевняє древня китайська приказка.

Альберт Бандура розробив теорію соціального навику. Він був переконаний у тім, що ми вчимося проявляти агресію не тільки тому, що це вигідно,- ми також переймаємо її як модель поводження, спостерігаючи за іншими людьми. Як і більшість інших соціальних навичок, ми засвоюємо агресивну манеру поводження, спостерігаючи за діями навколишніх і відзначаючи наслідку цих дій.

На думку Бандури (1979), повсякденне життя постійно демонструє нам моделі агресивного поводження в родині, субкультурі й засобах масової інформації. Діти, чиї батьки часто прибігають до покарання, звичайно використовують такі ж агресивні форми поводження у відносинах з навколишніми. Батьки домагаються від дітей слухняності за допомогою окриків, ляпанців і потиличників і в такий спосіб викладають урок агресії як метод рішення проблем (Ratterson & others, 1982). Дуже часто таких батьків самих у дитинстві піддавали фізичним покаранням (Bandura & Walters, 1959; Strans & Gelles, 1980). Хоча більшість дітей, що випробували на собі жорстокий обіг дорослих, не стають надалі злочинцями або жорстокими родителями, 30 % з них все-таки зловживають покараннями своїх дітей: вони карають їх учетверо частіше, ніж середньостатистичний батько (Kaufman & Zigler, 1987; Widom, 1989). Усередині родини часте насильство веде до насильства.

Соціальне середовище за межами будинку надає широкий вибір агресивних моделей поводження. У співтовариствах, де чоловічий стиль «мачо» викликає замилування, агресія охоче передається новому поколінню (Cartwright, 1975; Short, 1969). Пофарбована насильством субкультура підліткових банд демонструє підліткам зразки агресивного поводження. У таких видах спорту, як футбол, за проявом насильства на ігровому полі в більшості випадків випливають прояву насильства серед уболівальників (Goldstein, 1982).

Серед тих, хто успадкував цю культуру, сьогодні спостерігається втроє більша кількість убивств у порівнянні з убивствами серед білого населення в містах Нової Англії, заселених вихованими й чималими пуританами, квакерами й нащадками голландських селян. Культурні спадкоємці пастухів більш схвально ставляться до дитячих бійок, частіше стають активними прихильниками військових ініціатив і виступають за придбання особистої зброї.

Отже, люди зіштовхуються з агресивністю й на власному досвіді, і при пасивному спостереженні агресивних моделей поводження. Але в яких ситуаціях придбані ними навички одержують практичну реалізацію? Бандура затверджує (1979), що агресивні дії мотивовані різноманітними аверсивними переживаннями — фрустрацією, болем, образами.

Аверсивні переживання викликає в нас емоційне порушення. Але те, будемо ми поводитися чи агресивно ні, залежить від очікуваних наслідків прояву насильства. Агресія більш імовірно виявиться тоді, коли ми порушені й коли агресивні дії здаються нам безпечними й обіцяють певну вигоду.