Соціальні детермінанти агресії

Сім'я як наукова дефініція є об'єктом дослідження багатьох наук: соціології, філософії, права, психології, педагогіки, валеології, демографії, економіки, медицини тощо.

У родинно-сімейній енциклопедії сімейне виховання визначається як одна з основних форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту, школи, соціального оточення.

Виділяють п'ять компонентів тактики сімейного виховання; диктат, опіка, конфронтація, мирне співіснування, співпраця.

Диктат у сім'ї — це систематичне пригнічення, придушення одними членами сім 'ї ініціативи і почуття власної гідності у інших членів сімейства. Диктат передбачає насильство, наказ, жорсткий авторитаризм. Надзвичайна авторитарність батьків щодо дітей гальмує розвиток таких якостей, як самостійність, ініціативність, почуття власної гідності, віру у свої можливості і, навпаки, виховує грубість і навіть ненависть до батьків. Дитина —жертва такого виховання — виростає заляканою, безвільною, а в майбутньому може стати агресивною.

Конфронтація — сімейна війна між батьками та дітьми. У таких сім'ях застосовується покарання дітей.

У соціальній психотерапії виділяють два типи сімей: тоталітарну (домінаторну) і партнерську. Ознакою тоталітарної сім'ї є: зловживання батьків владою, суворі правила сімейного виховання, здебільшого примусові, відсутність рівноправ'я, спільних сімейних заходів, сімейної єдності, співчуття тощо. Між типом сім 'ї, сімейними відносинами і рисами особистості дітей існують тісні зв'язки. Так, недостатність батьківської любові, ласки, доброти, уваги, турботи, присутність насильства в сім'ї породжує у дітей агресивність, зниження інтелекту, зрив у поведінці ТОЩО.

Д.К. Ушинський зазначив, що страх — саме найбагатше джерело пороків (жорстокість, озлоблення, пристосування, догідництво).

Проблема сімейного насильства до останнього часу була поза увагою вітчизняних дослідників, тоді як у зарубіжній науковій літературі згадана тема досить широко висвітлена. Найбільш поширене фізичне насильство (це вчинок, що був здійснений з метою, або сприймається як такий, що здійснюється з метою завдати іншій людини шкоди) та психічне насильство (свідомий вплив на психічні пізнавальні процеси та емоційно-вольову сферу потерпілого).

За даними соціальних опитувань, насильство в українській сім'ї — досить розповсюджене явище. Соціальні дослідження HAH України свідчать: 68% жінок в країні потерпають від знущань в сім'ї, в тому числі 20%, як правило, від побоїв чоловіка. Встановлено, що майже дві третини сімейно-побутових злочинів супроводжувались фізичним насильством над жертвою.

Аналіз статистичних даних свідчить, що кількість умисних убивств, учинених на 'рунті побутових відносин, зросла з 1996 по 1999 рік на 48 %. Тобто за умови вирішення проблеми насильства в сім'ї можна різко знизити загальний рівень такого особливо тяжкого злочину, як умисне вбивство.

За результатами досліджень, у 57,2% сімейного-по-бутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою. Вартий уваги і той факт, що насильство в сім'ї не є винятковою монополією чоловіків — питома вага осіб жіночої статі, які вчиняють насильство на побутовому ґрунті, — 26,3%.

Якщо насильство в сім'ї, в тому числі і щодо жінок, — потерпілими у всіх випадках стають і діти. Встановлено, що на формування поведінки в зрілому віці значний вплив мають сімейні стосунки. Прояв насильства в сім'ї пород-

ЖУЄ у дітей тенденцію до повторення подібної поведінки у майбутньому.

Залишається досить гострою проблема насильницького ставлення до жінок. Однією з крайніх форм насильства є зґвалтування дівчат та жінок. В Україні щороку офіційно реєструється майже півтори тисячі таких випадків.

Крім того, різні види насильства стосовно жінок залишаються, як правило, прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального насильства. Так, 50% жінок, згідно із соціологічними дослідженнями HAH України, зазнали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них — досить часто.

Слід зазначити, що проблема насильства над жінками — давня хвороба нашого суспільства. Якщо на заході, зокрема під впливом руху за громадянські права, в суспільстві з'явилося розуміння неприпустимості стосунків, заснованих на насильстві, то в нашій державі поки що такого немає. Навіть, наприклад, такі прислів'я, як "люби як душу, а тряси як грушу" або "справа сімейна — справа темна", свідчать, по-перше, про те, що насильство ніби входить в норму стосунків між чоловіком і жінкою, а по-друге, що суспільство стоїть осторонь від сімейних справ, навіть якщо вони і набувають трагічного забарвлення.

Отже, проблема насильства у нашому суспільстві потребує негайного вирішення, а для цього необхідна чітка скоординована діяльність громадських об'єднань громадян, місцевої влади і правоохоронних органів.

Методи дослідження агресивної поведінки

Нині лише недавно зробили агресію об'єктом емпіричного вивчення. Спроба науково дослідити агресію породжує ряд проблем, тому що нас цікавить поведінка небезпечно. Тому в багатьох випадках застосовуються порівняно «безпечні» методи дослідження, такі як опитування і спостереження. Винахідливі дослідники розробляють також методики, що дозволяють вивчати агресію, не заподіюючи нікому реальної шкоди. Експериментальні та не експериментальні підходи в дослідженнях. Дослідники змушені спостерігати і розуміти агресію, не провокуючи при цьому людей заподіювати один одному шкоди. Один з порівняно безпечних способів вивчення агресії полягає в пошуку «природно виникають випадків агресії і реєстрації подій, що супроводжують інциденту». Наприклад, дослідник може оговтатися по барах, злачних місцях, записуючи, хто вів себе агресивно і які агресивні дії скоював (бив посуд, кричав). Схожий метод - опитування людей - яким чином, як часто і за яких обставин вони виявляють агресію. При таких не експериментальних підходах дослідник уникає будь-якого прямого втручання або заохочення поведінки, що заподіює шкоду. Ці методи завжди були і залишаються дуже корисними. Однак у таких процедурах є один недолік: дослідники, застосовуючи такі методи, часто не можуть встановити, які конкретно чинники зумовили, викликали або придушили пряму агресію (наприклад, алкоголь, спека).

Через подібні труднощів багато психологів вважають за краще використовувати для вивчення агресивної поведінки експериментальний підхід. Дослідник маніпулює одним або декількома параметрами, які вважаються стимулюючими чи гнітючими пряму агресію, а потім оцінює результати цієї процедури. Наприклад, якщо ми хочемо застосувати експериментальний підхід для вивчення зв'язку агресивної поведінки з сп'янінням, ми будемо варіювати незалежну змінну, даючи одній групі піддослідних велику дозу алкоголю, а іншій групі - кока-колу з запахом алкоголю. Якщо ми виявили, що люди, які випили коктейль з цим алкоголем ведуть себе більш агресивно, ніж ті, хто пив кока-колу з ароматизатором, ми будемо більш-менш упевнені, що причиною такої поведінки був алкоголь.

Існують різні методи, використовувані для вивчення агресивної поведінки: деякі з них застосовуються виключно в експериментах, інші ж можуть бути використані як в експериментальних, так і в не експериментальних дослідженнях. Методи вивчення агресивної поведінки за допомогою опитування.