Діагностика та корекція психологічних девіацій

Під девіаціями (відхиленнями) у поведінці особистості ми розуміємо такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, зокрема моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим тощо. У відповідності з цим виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну), медичних (поведінка хворої людини) та інших норм.

Діагностика та корекція відхилень у поведінці — це майже завжди розв'язання питання про їхні причини. Причинно-наслідкові зв'язки при цьому можуть бути багатомірними та неоднозначними. Так, за порушенням учнем дисципліни на уроці можуть стояти неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсутність інтересу до предмета, вороже ставлення до вчителя і т. ін.

Для того щоб педагог бодай у загальних рисах уявляв собі можливі варіанти відхилень та їхні причини, спробуємо об'єднати їх в окремі групи.

Близько 25 % відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими пограничними (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема акцентуації та ін. До їх діагностики, профілактики та корекції доцільно залучити психологів та дитячих психіатрів.

Безпосередньо пов'язані зі школою ситуації, що сприяють виникненню в учнів пограничних нервово-психічних розладів, переважно такі: неспроможність справлятися з навчальним навантаженням; вороже ставлення педагога; зміна шкільного колективу; неприйняття дитячим колективом.

Указані ситуації породжують шкільну дезадаптацію, так званий шкільний стрес, дидактогенії та врешті-решт школофобію. До перелічених чинників слід додати й розумове перевантаження. Так, частота неврозів від молодших до старших класів збільшується у хлопців у 22 рази, у дівчат у 3,3 раза.

Головне місце серед невротичних розладів посідають астенічні стани.

Доведено, що інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття та ін. Одним із напрямів профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити, щоб 40 учнів у класі перебували на одному етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один обсяг матеріалу був адекватно зорієнтований на всіх. Дослідження показують, що значного ефекту в плані індивідуального підходу до учнів можна досягти при зменшенні числа учнів у класі бодай до 25 осіб.

Нерідко причиною невротичних розладів у дітей слугує ярлик невстигаючого. Гостро ранить психіку школярів відсутність поваги до них з боку педагогів. Намагаючись "відігратися", учні в свою чергу починають поводити себе грубо, з викликом, роблять все усупереч вимогам дорослих.

Окрему категорію складають учні з порушеннями в пізнавальній сфері. До неї насамперед належать розумово відсталі діти. Такі діти мають навчатися виключно у спеціальних закладах. У звичайній школі наявність такої дитини може бути лише винятком — наслідком недогляду батьків та педагогів. У таких випадках педагог після консультації з дефектологом повинен направляти дитину на медично-педагогічну комісію для визначення її дефекту та подальшої долі. У звичайній школі мова може йти про невстигаючих дітей, а також про дітей з низьким рівнем інтелектуального розвитку Робота з першою групою має розпочинатися з визначення причин їхнього невстигання та розробки програми його подолання. При цьому можна використовувати досвід класів диференційованого навчання.

Дослідження показують, що значна частина дітей зі зниженим інтелектуальним розвитком характеризується низьким рівнем пізнавальних потреб, а також певним відставанням у формуванні емоційно-вольової сфери (тобто вони погано вчаться тому, що не хочуть учитись, а не хочуть тому, що їм не цікаво). Причиною подібного явища може бути асинхронія психофізичного розвитку, за якої прискорене фізичне та статеве дозрівання поєднується з відставанням у формуванні сфери мотивів та потреб, незрілістю регулятивної сфери, порушенням працездатності.

Іноді асинхронію психофізичного розвитку підсилює синдром мінімальної мозкової дисфункції. При поєднанні цього синдрому з мікросоціальною занедбаністю не отримує належного розвитку пізнавальна сфера. Виникає невідповідність між високим рівнем споглядально-дійового, тобто практичного, інтелекту та недостатньо розвиненим абстрактно-поняттєвим мисленням, що породжує шкільну дезадаптацію через нехіть до навчання. У таких випадках починати педагогічну корекцію з намагань ліквідувати низьку успішність учня недоцільно, оскільки втрачено надто багато часу для формування навичок самостійної навчальної праці і пропущено сензитивні періоди для розвитку відповідних мислительних дій та операцій. Тому коли такого учня примушують учитися, це породжує у нього протестові реакції, наражання на конфлікт зі школою і прискорює входження до асоціальних угруповань. Одним із виходів з такої ситуації є заняття з такими учнями — або індивідуальні, або в так званих групах вирівнювання.

Дуже часто простежується зв'язок між різними видами девіантної поведінки та неповноцінністю центральної нервової системи підлітків (частіше це наслідок пологових травм, перенесених у дитинстві тяжких хвороб тощо). У таких підлітків порушені розумова активність, емоційна сфера, темпи статевого дозрівання. На відхилення поведінки справляють вплив акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні чинники: несприятливе оточення, неадекватні умови навчання тощо. Такі порушення можуть мати патологічний або непатологічний характер. Основним диференційно-діагностичним критерієм тут є логічність, психологічна зрозумілість, пояснюваність дивних на перший погляд учинків (у непатологічних випадках) і, навпаки, їхня алогічність, незрозумілість ні з позиції внутрішнього світу самого підлітка, ані його оточення (патологічний рівень). Звичайно, є й перехідні психологічні стани — між характерологічними та патохарактерологічними реакціями.

Слід зазначити, що основні прояви відхилень у поведінці неповнолітніх пов'язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціонує більш напружено. Через те хлопці менш конформні, важче підкоряються загальноприйнятим вимогам, у несприятливому середовищі в них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.

Психологічні девіації також тісно пов'язані з педагогічною занедбаністю, у походженні якої (крім зниження рівня розвитку психічних процесів — уваги, пам'яті та мислення) велике значення має дефіцит особистості, насамперед примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіантові порушення поведінки відповідає свій тип асинхронїї психічного розвитку. Наприклад, порушення за типом психічної нестійкості пов'язані з незрілістю емоційно-вольової та інтелектуальної сфер та затримкою статевого дозрівання. Асинхронія за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку, з одного боку, та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до свого паспортного віку. Це підсилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дорослих, які також орієнтовані на паспортний, а не реальний вік дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї групи підлітків, значно поглиблює дану асинхронію.

Порушення поведінки за типом підвищеної ефективності пов'язані з прискореними темпами статевого дозрівання, надмірністю проявів типових підліткових реакцій (негативізму, непокори тощо) та наявністю установок на більш дорослий спосіб життя. Асинхронія розвитку проявляється у поєднанні однобічної зрілості та недостатності інтелектуальних інтересів. У формуванні афективної збудливості значну роль відіграє тип сімейного виховання: прояви авторитарності, примусу, жорстокості тощо.

Порушення поведінки за типом розгальмованості потягів також зумовлюються прискореними темпами фізичного та статевого дозрівання, установкою на спосіб життя, що забезпечує реалізацію потреб, пов'язаних із домінуючими потягами. Асинхронія розвитку проявляється у дисоціації між раннім пробудженням потягів та вираженою незрілістю емоційно-вольової сфери, а також особистості в цілому. Даний варіант є найбільш негативним у плані шкільної адаптації, оскільки він, як правило, поєднується з дуже несприятливим сімейним оточенням.

Частіше за все відхилення у поведінці підлітків пов'язані не з одним, а з кількома біологічними й соціальними факторами та їх комплексами, специфічними для розглянутих вище типів. Так, бурхливе статеве дозрівання потребує більшої моторної активності, сприяє підвищенню афективної збудливості, а відтак викликає і конфліктність поведінки, перебудову ієрархії інтересів та потреб, породжує прагнення до більш дорослого способу життя, провокує шкільну дезадаптацію. В той же час підліток з органічною неповноцінністю центральної нервової системи або занедбаний підліток вирізняється тим чи іншим ступенем психічної незрілості. За наявності установок на більш дорослий спосіб життя він часто не має реальних уявлень про нього. Недостатність інтелектуальних інтересів ще більше посилює негативне ставлення до інколи, котра асоціюється з "дитячим" способом життя.

У дошкільному віці ознаками недостатнього психічного розвитку є яскраво виражена психомоторна розгальмованість, а також підвищена збудливість, упертість, реакції відмови.

У молодшому шкільному віці — це низька пізнавальна активність та незрілість емоційно-вольової сфери, що розходиться зі зростаючими вимогами до соціального статусу школяра. Психомоторна розгальмованість поєднується з ейфоричним фоном настрою, підвищений сенсорний голод — із потягом до гострих відчуттів та бездумних вражень. Акцентуються окремі компоненти потягів, такі як інтерес до ситуації жорстокості, агресії. Проявляються невмотивовані коливання настрою, конфліктність, запальність. У відповідь на незначні вимоги та заборони такі спалахи супроводжуються вираженою афектацією, негативним ставленням до шкільних занять та їх прогулами як проявом захисної реакції відмови, характерної для незрілих особистостей. Гіперкомпенсаторні реакції виражаються у прагненні привернути до себе увагу негативними формами поведінки: брутальністю, невиконанням вимог педагога, бешкетами. На кінець молодшого шкільного віку виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, до суспільно корисної праці, а відтак — зростаючий Потяг до асоціальних форм поведінки (дрібні крадіжки, виманювання грошей, значків, жуйок тощо, перші спроби вживання тютюну та алкоголю лід впливом старших).

На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв недостатнього психічного розвитку виділяються: асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов'язані з типом розладів поведінки: неузгодженість між прискореним фізичним і статевим та сповільненим психічним розвитком (частіше у дівчат); розходження між паспортним віком та сповільненим психофізичним розвитком (частіше у хлопців); неузгодженість між прискореним фізичним та затриманим статевим і психічним розвитком.

Найбільш несприятливим є явище дисгармонійної акселерації, яке К. Лебединська називає інтенсифікацією статевого розвитку. Воно характеризується не зниженням віку початку статевого розвитку, а різким прискоренням його темпів. Цей варіант асинхронії частіше трапляється у дівчат; для хлопців же більш характерна затримка соматосексуального розвитку.

Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність таких рис психічної незрілості, як залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю, саморегуляції, а також поєднання інфантильності з афективною збудливістю.

Факторами ризику виникнення вираженої декомпенсації поведінки у підлітковому віці є: переважання рис незрілості над тенденцією вікового розвитку; нестійкість, афективна збудливість, розгальмування потягів; акселерація або ретардація соматопсихічного розвитку. Несприятливі умови середовища також є специфічно патогенними для кожного варіанта девіантної поведінки, насамперед це раннє виникнення мікросоціальної та педагогічної занедбаності.

Оскільки девіантна поведінка неповнолітніх включає і статеві відхилення, необхідно бодай коротко розглянути їхні причини та особливості перебігу.

Дослідження показують, що, по-перше, проблема профілактики девіантної сексуальної поведінки не може бути розв'язана без психогігієнічно зорієнтованого статевого виховання, метою якого є формування моральних норм статевої поведінки, та без широкої сексологічної просвіти, що допомагає підліткові правильно усвідомлювати особливості статей та стосунків між ними. По-друге, роль сім'ї у статевому вихованні має бути значно підвищена, оскільки найчастіше саме вона значною мірою є відповідальною за відхилення у психосексуальному розвиткові підлітків.

На наш погляд, найбільш несприятливо позначаються на статевому вихованні підлітків такі чинники: конфронтація між батьками; порушення ними моральних норм; антисоціальні, протиправні чи аморальні погляди батьків; педагогічна неспроможність батьків. Кожний із цих чинників може стати причиною статевої деморалізації дитини та основою виникнення девіантної статевої поведінки.

До інших вад статевого виховання належать перебільшена увага батьків до природних проявів підліткової сексуальності, грубість та нетактовність у цих питаннях. Особливо шкідливо це відносно дівчат, які є більш емоційними, чутливими тощо. Анкетування показує, що лише 10,7 % опитаних дівчат мають взаєморозуміння з батьками та можуть говорити з ними про статеві проблеми. При цьому викликає тривогу той факт, що з 55,3 % дівчат, що мають сексуальний досвід, лише 3,2 % перебувають у довірливих стосунках з батьками і можуть отримати від них відповідну інформацію.

Із бесід з батьками підлітків стало ясно, що причиною такого явища є підкреслено антисексуальна спрямованість сімейного виховання, яка є наслідком не лише нерозуміння батьками вікових особливостей своїх дітей, а й відсутності у дорослих щонайменших уявлень про цілі та методи статевого виховання. В такій ситуації статеве виховання дітей потрібно починати зі статевого виховання батьків.

Неможливість отримання відповіді на питання статевих стосунків від батьків та вчителів змушує підлітків шукати альтернативні джерела інформації. Дослідження засвідчило, що такими джерелами стають: ровесники (51,8 %); сумнівна, а часто й порнографічна література (44,6 %); відео (17,9 %); газети та журнали (16,1 %); телепередачі (3,6 %).

Давно вже не таємниця, що перший досвід статевого життя приходить у неповнолітньому віці. За нашими даними, почали статеве життя в 13 років 6,5 % опитаних дівчат, у 14 років - 16,2 %; у 15 - 38,7 %; у 16 - 29 %; у 17 - 9,7 %. У даній ситуації необхідно, щоб саме школа змогла навчити своїх вихованців вирішувати проблеми, що випливають з цього. Одна з них — небажана вагітність. Отож школа має надавати підліткам вичерпну інформацію про можливості сучасної контрацепції, про психологію та фізіологію статевого життя, про ризик захворювання на СНІД тощо.