3.1.4. Особливості формування характеру особистості в умовах зорової деривації.

В психології поняття характер (від грецького charakter – "риса", "ознака", "відбиток") означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і проявляються в діяльності і спілкування та обумовлюють типові для неї способи поведінки.

Характер людини проявляється в її діяльності.

В структурі характеру виділяють його прояви в ставленнях до праці, до людей, до самого себе, до природи, до речей; властивості характеру, а саме, повнота, цілісність, визначеність, сила та риси характеру – інтелектуальні, емоційні, вольові.

Всі визначені вище структурні компоненти характеру властиві людині з глибоко порушеним зором.

Про вплив фізичних вад на виникнення особливостей в характері дитини показав Л.С.Виготський: "...з дитячої неповноцінності слухової функції (понижений слух) розвивається шляхом реактивних утворень і компенсацій підвищена чуйність, підозрілість, тривожність, зацікавленість і т.п. функції, що прагнуть компенсувати дефект, створити над ним психологічну захисну надбудову… для нас стає осмисленою і зрозумілою логіка характеру, його соціально-психологічна закономірність".⁸ Можна провести аналогію зі сліпою чи слабозорої дитиною. В залежності від глибини порушення зору та умов середовища можуть виникати своєрідні, типово властиві саме такій дитині риси характеру. Так, надмірне опікування або занедбаність можуть сформувати негативні моральні якості (егоцентризм, егоїзм, відсутність почуття обов'язку і товариськості), вольові (недостатня самостійність, нерішучість, навіюваність, впертість, негативізм), емоційні (бездушність, душевна черствість), інтелектуальні (відсутність зацікавленості, почуття нового).

Обмежені контакти з оточуючим викликають замкнутість, некомунікабельність, намагання жити своїм внутрішнім світом.

Вивчення комунікативної сфери слабозорих дошкільників, проведене І.М. Некрасовою ⁹, показало, у 36,3 % з них наявність афективних порушень, які впливають на формування рис характеру. Встановлено, що афективним слабозорим найбільш притаманні такі негативні соціально-комунікативні якості, як конфліктна самооцінка та конфліктність, негативне ставлення до інших дітей, недостатня критичність власної поведінки та її висока соціально-емоційна неадекватність, імпульсивність, недостатній рівень емпатії, продуктивності спілкування та навчальної діяльності, низька вихованість, недостатня пізнавальна активність, висока ригідність ігрових навичок, їх стереотипність, недостатні творчі здібності до моделювання ігрового сюжету, висока вербальна агресія, тривожно-фобічні пристосувальні реакції, егоцентризм, поганий самоконтроль та високе прагнення до лідерства при недостатніх особистісних умовах його реалізації. Перераховані риси, в залежності від особливостей родинного впливу, спричиняють виникнення захисних демонстративних, агресивних або тривожних афективних стереотипів поведінки слабозорих.

Автором дослідження встановлено, що афективним слабозорим дошкільникам частіше притаманні агресивні, тривожні та агресивно-тривожні комунікативні установки – 83% випадків всіх афективних порушень серед слабозорих, та лише у 17% випадків зустрічаються агресивно-демонстративні та демонстративні стилі спілкування. Серед дошкільників з вищою гостротою зору агресивні, тривожні та агресивно-тривожні афективні стани зустрічаються лише у 40%.

Дослідження характерологічних особливостей слабозорих дошкільників в контексті проблеми виникнення у них афективної поведінки, проведене І.М.Некрасовою, показали таку властиву їм рису як немотивована впертість. В повсякденному житті це проявляється у відмові від виконання завдань педагогів, прагненні дитини настояти на своїй думці при виборі варіантів поведінки, навіть у суперечливих випадках. Прояви немотивованої впертості характеризуються збудливістю або загальмованістю – крики, плач, істеричні реакції, гупання ногами, драчливість, або з мовчазним протестом і відмовою від діяльності взагалі. Немотивована впертість більш властива агресивним, агресивно-тривожним і демонстративним слабозорим. Слід відмітити, що слабозорі діти, яким властиве занепокоєння більше піддаються психологічному і педагогічному впливу. Це пояснюється тим, що вони більш навіювані, порівняно з іншими, менш експресивні. Немотивована впертість таких дітей розглядається як захисна реакція на соціальному рівні від більш сильних у комунікативному відношенні однолітків. З бесід з батьками та вчителями можна зробити висновок про те, що у таких дітей немотивована впертість є наслідком суперечливої конфліктної самооцінки, що свідчить про несприйняття дитиною самої себе. Аналіз сімейних взаємостосунків таких дітей показав, що їх характерною рисою є гіперопіка з боку батьків. Таке ставлення батьків до проблем дитини пояснюється їх неадекватною реакцією на ступінь важкості зорової патології дитини та елементарною педагогічною безграмотністю, або наявністю істероїдної акцентуації у одного з батьків. При цьому І.М.Некрасова довела. Що гіперопіка в сім'ях слабозорих дітей є показником тривожних станів самих батьків, які неусвідомлено формують поведінковий стиль своєї дитини за типом "хочу. Але не можу". Внаслідок цього у дитини виникає напруга. Штучно створюються протиріччя між сформованими на цей віковий період об"єктивними передумовами для самостійної практичної діяльності та культивованими батьками інфантильними рисами характеру.

Саме з причини гіперопіки, як провідного типу сімейних відносин, і культивації інфантилізму серед слабозорих дітей розповсюджені афективні стани за типом "тривожність".

Вивчення такої характерологічної риси дитини як "брехливість" показало її низьку розповсюдженість тому, що брехню вони застосовують як захисний засіб у скрутних ситуаціях, а не з причини особистої вигоди. Поясненням проявів брехливості слабозорих дітей може бути також прагнення закріпити свої позиції в спілкуванні та наслідки утриманськи-агресивної орієнтації в сім'ї.

І.М.Некрасовою встановлено залежність виникнення патохарактерологічних рис від порушення зору. Було встановлено п’ять типів патохарактерологічного розвитку слабозорих дошкільників. (табл. )

Таблиця

Досить розповсюдженою характерологічною особливістю сліпих та слабозорих є акцентуація. Акцентуація виникає в підлітковому віці і визначається як надмірно виражена індивідуальність, в якій своєрідність, несхожість на оточуючих не врівноважується соціально обумовленим, типовим. Акцентуйована особистість в протилежність особистості, яка гармонійно розвивається, має перекручену структуру стосунків з оточуючим світом, іншими людьми, із собою. Поняття акцентуації найчастіше зустрічається в психіатричній літературі, хоча необхідність, перш за все психолого-педагогічного підходу до цієї проблеми очевидна. Порушення поведінки, характерні для окремих акцентуацій, зовні можуть бути подібні до патологічних, але ні за природою, ні за суттю не є наслідком хворобливо зміненої психіки. Та чи інша акцентуація, як правило, відрізняється вибірковою уразливістю до певного роду шкідливостей - при нормальній або навіть підвищеній несприйнятливості до інших. Коли дисгармонія розвитку індивідуальності накладається на властиву підлітковому віку тимчасову дисгармонійність інтелектуального і морального, світоглідного і регуляторного компонентів в особистісній структурі, ці процеси ускладнюються. Акцентуації, які провокують трудновихованість, накладають відбиток на всі індивідуальні прояви підлітка, як з динамічного, так і змістовного боків. Вони відбиваються не лише на формах реагування на зовнішні фактори, силі реакцій, врівноваженості психіки, але і на ціннісно-смисловому боці відношення до основних сфер життя.

Схильність до неадекватної поведінки при акцентуації визначається не стільки ступенем її вираженості, її тяжкістю, загостреністю, скільки її типом. Причому сам по собі тип дисгармонійного розвитку виявляється більш значимим фактором, ніж ступінь вираженості.

В любій акцентуації потенційно закладені як негативні, так і позитивні можливості подальшого розвитку. Тому певні риси акцентуації у того чи іншого підлітка не повинні розглядатись як вирок, приреченість на подальшу дисгармонію у взаємостосунках з людьми.

Наявність у дитини-підлітка з порушеним зором ВКД та установки на інвалідність часто підсилює прояви акцентуацій, надаючи їм певної своєрідності, пов'язаної з недостатнім ідентифікуванням себе з тим чи іншим ідеальним образом, або наданням своїм компенсаторним можливостям зверхнормальної сили. Все це може бути подоланим у звичайних умовах школи-інтернату при посиленій увазі до формування навичок продуктивної взаємодії і взаємопорозуміння в колективі, засвоєння правил та норм суспільного життя, самоконтролю, подолання шкідливих звичок. Для кожного типу акцентуацій можливо виробити специфічний індивідуальний стиль життєдіяльності, в якому б оптимально поєднувались соціальні вимоги, очікування, правила та норми, з одного боку, та індивідуально-неповторні своєрідні особливості особистісного розвитку - з іншого. Тенценції до розвитку акцентуацій мають і зрячі і незрячі підлітки. Виникнення акцентуацій у підлітків пояснюється розходженнями, що виникають при прискореному фізичному розвиткові коли соціальний і моральний від нього відстають. Проте у незрячих ці протиріччя спостерігаються дещо сильніше, оскільки швидкий фізичний розвиток в цьому віці більше відстає від соціального (в соціальному розвиткові сліпа або слабозора дитина відстають від зрячої), при цьому, як ми вже зазначали вище, вони більше схильні до глибокого самоаналізу, результатом якого стає надання своїм властивостям характеру надзвичайної значимості. Підліток прагне незалежності і самостійності, а загальмований соціальний розвиток, обумовлений порушеннями зору, не дає йому цього досягти. Дитина шукає причини в собі і приходить до висновку про свою своєрідність, несхожість на інших.

Найпоширенішими є 10 типів акцентуацій характеру у підлітків (за типологією К.Леонгарда).

Ригідний тип характеризується застріванням - накопиченням афекту. Особливості такої особистості проявляються таким чином: висока чутливість до образ і несправедливості, злопам”ятливістю, схильністю вступатись за інших, коли до цих інших несправедливо ставляться (цю схильність застівающа особистість вважає соціально цінною якістю), честолюбство, бажання просунутись, що особливо видно, коли защімлюється особистий престиж. У випадках, коли конфлікти все більше нагромаджуються ...приходиться констатувати вже не акцентуйовану особистість, а паранойяльну психопатію, при якій застрівання переходить в патологічну стадію.

Педантичний тип характеризується розгойдуванням афекту, тобто його виникненням та згасанням, новою появою. З цього виникають такі якості педантичної особистості, як нерішучість, внутрішня невпевненість в собі, охайність і добросовісність в роботі (такі люди часто працюють позаурочно не вимагаючи оплати), підвищене почуття відповідальності (неможливість виконати все так, як вимагає добросовісність, робить таких людей нещасними). Особливо слід відмітити, що для педантичних особистостей нерідко легше зняти з себе відповідальність, ніж намагатись справитись з неможливою справою. Крайній прояв педантичності призводить до психопатії, яка характеризується нав”язливими думками, сумнівами, уявленнями із збереженням критичного до них ставлення.

Тривожний тип формується в дитинстві і проявляється в таких якостях як боязкість, покірність, приниженість, довірливість, нездатність відстояти свою позицію перед іншими людьми в конфліктній ситуації, настороженість перед зовнішніми подіями і подразниками. Саме ця остання якість допомагає відрізнити педантичний тип від тривожного - при боязкості тривожної особистості занепокоєність спрямована у зовнішнє, страх народжується зовнішніми подіями, а ні внутрішньою невпевненістю в собі. Крайня ступінь тривожності проявляється фобіями.

Дистимічний тип - акцентуація, яка характеризує субдепресивний темперамент. Леонгард вважає, що для дистиміків характерна грунтовність, загальмованість емоційних та мисленнєвих процесів. Дистимік може бути загальмований та туповатий, але відрізняється серйозністю етичних позицій. Крайній прояв дистимічного темпераменту призводить до депресії.

Гіпертимний тип - протилежний дистимному. Гіпертим рухливий, багатий ідеями, асоціаціями, високою переключаємістю уваги, низькою його концентрацією. Гіпертимік веселий, неохайний і невтримний. Крайній прояв гіпертиму призводить до маніакального стану, підвищеного, збудженого настрою.

Циклотимічний тип характеризується безпричинними коливаннями настрою (важко визначити, що викликало ці коливання - зовнішні, чи внутрішні причини), контактність у веселому товаристві, замкнутість і серйозному. Циклотиміки після якоїсь події ще тривалий час продовжують вібрувати на струні радісного збудження або серйозності, хоча сама подія вже закінчилась. У випадках яскравої вираженості афективно-лабільного темпераменту коливання настрою пов”язані із суто внутрішніми причинами, а не зовнішніми подіями. В таких випадках перед нами не афективно-лабільний темперамент, а циклотимія як вид психопатії.

Демонстративний тип проявляється такими якостями: артистичністю, легкістю перевтілення, прекрасним вмінням відчувати іншу людину і інтуітивним вмінням поводитися з нею, вмінням ігнорувати негативні сигнали з боку оточуючих і, таким чином, зберігати високу самооцінку, схильність приписувати собі різні, досить позитивні якості навіть тоді, коли про них не запитують, вловлювати любу можливість уявити себе з кращого боку. Демонстративні особистості недосить критичні, але підходять до оцінки ситуацій і в своїй поведінці незалежні від фактів. Крайнє виражені демонстративність дозволяє говорити про істеричну психопатію.

Емотивний тип характеризується такими особливостями: м”якосердність і жалоба, які включаються в емоційну ситуацію (буває дуже вражена самою подією і не може виключитись). В патологічних випадках емотивний темперамент переростає в реактивно-лабільну психопатію, схильну до депресій і іноді схильністю до самогубства.

Екзальтований тип - близький до емотивного і проявляється такими особливостями: глибоким реагуванням на окремі події, щирістю почуттів, патетикою, труднощами переходу від одного полюсу почуттів до іншого. При ухилі в бік підвищеного настрою спостерігається ейфорія, легка запалюваність екзальтованої особистості, а при ухилі в бік підвищеного настрою - відчай. Екзальтована особистість відрізняється від демонстративної тим, що почуття і переживання її глибокі, а у демонстративної справа далі “фасаду” не іде.

Неврівноважений тип - проявляється такими особливостями, як полохливість, збудливість, ваговитість і загальмованість, в поєднанні з подразливістю, зверх нормативністю, любов до порядку і вимогливість до себе і оточуючих у виконанні норм і правил поведінки, похмурість у поєднанні з послужливістю, послаблений контроль над потягами (що нерідко проявляється в жадобі і неохайності при їжі, схильності до алкоголізму, грубості в сексуальних відношеннях, невмінні стримувати агресивність рукоприкладство). Неврівноважена людина, як відмічає Леонгард, нерідко любить дітей і тварин. Крайні оцінки за шкалою неврівноваженості характеризують епілептоїдну психопатію.

Деякі акцентуації темпераменту і характеру “гасять” один інший, деякі підсилюють. Так, наприклад, співпадіння неврівноваженості з демонстративністю може виявитись особливо небезпечним в тих випадках, коли демонстративність проявляється у схильності до реакцій типу “короткого замикання”, коли афект переходить одразу в дію, а середня ланка обміркування і зваження вчинка випадає. Тенценції до розвитку акцентуацій мають і зрячі і незрячі підлітки. Виникнення акцентуацій у підлітків пояснюється розходженнями, що виникають при прискореному фізичному розвиткові, коли соціальний і моральний розвиток від нього відстають. Проте у незрячих ці протиріччя спостерігаються дещо сильніше, поскільки швидкий фізичний розвиток в цьому віці більше відстає від соціального (в соціальному розвиткові сліпа або слабозора дитина відстають від зрячої). При цьому, як ми вже зазначали вище, вони більше схильні до глибокого самоаналізу, результатом якого стає надання своїм властивостям характеру надзвичайної значимості. Підліток прагне незалежності і самостійності, а загальмований соціальний розвиток, обумовлений порушеннями зору, не дає йому цього досягти. Дитина шукає причини в собі і приходить до висновку про свою своєрідність, несхожість на інших.

В загальній психології різними авторами визначається багато типів акцентуацій, при глибоких порушеннях зору доводиться спостерігати переважно такі: нестійкий, епілептоїдний, лабільний, істероїдний, шизоїдний та гіпертимний типи. Назви типів акцентуацій говорять не про хвороби, а про наявність в поведінці дитини ознак, властивих тім чи інших психічним захворюванням. При цьому, якщо вчасно не запобігти втручання з боку психолога, педагога або з боку самих батьків, такий стан підлітка може перерости в хворобливий. Батькам можна порадити спочатку визначити чи є у дитини взагалі схильність до того чи іншого типу акцентуації, а при виявленні її застосувати відповідний педагогічний підхід.

Психіатри виділяють характерний для сліпих деприваційний синдром: 1) масивну невротичну симптоматику на ранніх стадіях онтогенезу; 2) рухові стереотипії; 3) феномен патологічного фантазування; 4) стійкі ідеї відношень; 5) іпохондричні зверхцінні ідеї; 6) різноманітні патохарактерологічні реакції; 7) спрямованість до самотності.

Такі характерологічні якості інвалідів по зору як самостійність, активність та відповідальність мають в своїй основі таке психологічне явище як рівень суб’єктивного контролю (РСК). В психології з’ясовано, що ставлення особистості до себе і оточуючого, її поведінка залежать від того, де вона локалізує контроль над значимими для себе подіями: як вплив зовнішніх сил – випадку (екстернальний локус контролю), або як результат власної діяльності (інфернальний локус контролю). Дослідженнями встановлено, що інтернали характеризуються оточуючими як більш популярні, доброзичливі, більше впевнені в собі, які проявляють велику терплячість, для них характерна більш позитивна самооцінка і активна життєва позиція ніж для екстернатів. Екстернальність більше пов’язана із занепокійливістю та ін. психопатологічними симптомами. Ці прояви характеру можуть змінюватись в залежності від ситуації при загальній відносній стійкості.