3.1.5. Особливості розвитку творчих здібностей інвалідів по зору.

Здібності – це своєрідні властивості людини, її інтелекту, які проявляються у навчальній, трудовій, науковій та ін. діяльності і є необхідною умовою успіху.

Природжені передумови в розвитку здібностей називаються задатками. Здібності, за їх діапазоном, бувають загальні і спеціальні. За видами розрізняють здібності репродуктивні і творчі. За рівнем розвитку: обдарованість, талант, геніальність.

Здібності людини спираються на її знання, вміння та навички, але не зводяться до них, вони є умовою успішного оволодіння певною діяльністю.

Розрізняють загальні і спеціальні здібності. Від загальних здібностей залежить успішність у декількох видах діяльності, більш вузька діяльність вимагає специфічних здібностей.

За визначенням І.П.Павлова, до загальних здібностей особистості можна віднести такі її індивідуально-психологічні властивості, які характеризують приналежність людини до одного з трьох типів особистостей: художнього, мислительного та середнього.

Таке визначення типології побудоване на переважанні першої або другої сигнальної системи. При переважанні першої сигнальної системи в діяльності людини проявляється "художній" тип, при другій – "мислительний". Рівновага обох систем дає "середній" тип.

Порушення зору не впливають на тип особистості. Серед сліпих та слабозорих, так само як серед зрячих, є багато "художників" та "мислителів".

"Художньому" типу властива яскравість реагувань, вразливість, емоційність.

"Мислительному" типу властиві вміння оперувати абстрактними поняттями, математичними залежностями. Слід згадати відомих в Україні та за її межами незрячих вчених доктора фізико-математичних наук Г.Є. Цейтліна, кандидата економічних наук С.А.Васіна, кандидата психологічних наук Є. Клопоти та ін.

В розвитку спеціальних здібностей спостерігається наявність певних задатків (музичного слуху – в музичних здібностях; уяви – літературних здібностях). Загальні і спеціальні здібності взаємопов’язані і доповнюють один одного.

Здібності розвиваються в діяльності. Для людини з глибоким порушенням зору не властива, наприклад, образотворча дяльність з використаннях пензля, різнокольорових фарб, в таких випадках у людини художнього типу не будуть розвиватись образотворчі здібності, але вони можуть замінитись розвитокм здібностей до скульптури.

Здібності людини проявляються в її творчості. Теорія і практика тифлології довели, що порушення зору, в цілому, відбиваючись на активності людини мають вплив і на прояви творчої активності. Доведено, що корекційно спрямована стимуляція творчих здібностей інвалідів по зору має позитивні результати. Відсутність такого спрямування викликає протилежний ефект. Так, наприклад, відомо, що в реабілітаційних центрах з налагодженою корекційно-реабілітаційною роботою незрячі дорослого та похилого віку ведуть змістовний, наповнений творчими справами образ життя, а в домашніх умовах – навпаки.

Так, проведені В.З Кантором дослідження творчої активності інвалідів по зору похилого віку відмічає її редукованість стосовно до соціально-побутової і художньо-культурної сфери. Автором було проанкетовано.138 сліпих та слабозорих респондентів у віціц від 70 до 79 років. Зясовано, що в соціально-побутовій сфері інваліди по зору похилого включаються в роботу по дому, яка вимагає творчого підходу. Зокрема, розповсюдженими були відповіді про те, що при відсутності зору кожне заняття повязане з видумкою, використанням нестандартних способів його виконання.

Проте, інваліди похилого твіку зовсім мало включені в домашню роботу. Дуже мало, хто з них займаються кулінарією, ще менше квітництвом та городництвом, а ще менше рукоділлям, шиттям та ін.

Дуже рідко інваліди по зору залучені, до домашніх культурних занять з вокальної творчості залучені, до літературної творчості ще менше, і зовсім рідко інваліджи присвячують свій час флоризму та грі на музичних інструментах.

В той же час, відмічає В.З.Кантор, художньо-творча діяльність приваблює інвалідів по зору похилого віку і якби вона була організована за місцем проживання, 74 відсотки опитаних бажали б займатися нею. Що стосується мотивів такої діяльнсті, то вони повязані з комунікативними потребами і бажанням психологічно послабити негативні побутові навантаження.

Особливо слід підкреслити роль естетичної творчості інвалідів по зору, різноманітного художнього змісту, яка сприяє подоланню негативних психічних станів, допомагає профілактувати, компенсувати або “врівноважувати” особистісні акцентуації, тобто такі риси характеру або сукупність якостей, які виходять за межі певних психологічних норм. Некомпенсовані акцентуації, як відомо, можуть обумовлювати серйозні соціально і індивідуально негативні наслідки, викликати агресію по відношенню як до інших, так і до себе.

Не випадково з урахуванням величезних можливостей позитивного впливу різних видів мистецької діяльності на психіку людини у психокорекційній роботі знайшли визнання і виправдали себе методики “арт-терапії”, які цілком придатні і для корекційної педагогіки в різних її галузях (при порушеннях сенсорного, моторного, емоційно-вольового, інтелектуального розвитку особистості, поведінкових девіаціях).

Залучення інвалідів по зору до активної художньої творчості базується на їх великих потенційних можливостях, не обмежується лише метою досягнення психотерапевтичного ефекту, а сягає значно далі – у площину формування соціально і психологічно реабілітованої особистості.

Корекційне виховання, спрямоване на формування у людей з порушеннями зору таких компенсаторних новоутворень особистості, в основі яких лежать вищі потреби самовдосконалення, самоактуалізації в творчій діяльності, а також озброєння їх правильними способами задоволення таких потреб (зокрема, вміннями на високому рівні виконувати різні види художньо-естетичної діяльності) може дуже багато зробити у справі соціально-психологічної реабілітації особистості інвалідів. Про це свідчать багаточисельні приклади високих досягнень людей з тими або іншими глибокими порушеннями фізичного або психічного розвитку у різних галузях мистецтва і літератури.

Інтроспективний аналіз власних переживань інвалідів-митців, результати якого ми збирали шляхом спеціальних бесід-інтерв’ю з ними, доводять, що в процесі художньої творчості для них характерні ті психічні стани і прояви, які, згідно з теорією А.Маслоу, є умовами самоактуалізації особистості. А саме: самовіддане заглиблення у справу, вміння прислухатися до себе, мати і поважати власну думку, здатність відчувати граничні переживання (момент екстазу). У меншій мірі проявляються у інвалідів, які займаються художньою творчістю (за матеріалами їх інтроспективних свідчень) такі важливі для самоактуалізації особистісні характеристики, як конформізм, намагання бути найкращим у даній галузі, здатність до об’єктивного самоаналізу своєї особистості і результатів творчості з виділенням певних недоліків і ставленням до них як до об’єктів самокорекції. Очевидно, що у психолого-педагогічному супроводі процесу розвитку творчих здібностей людей з інвалідністю на спеціальне формування зазначених рис особистості слід звернути належну увагу, оскільки досить часто відповідні прогалини у особистісному ставленні пов’язані з проявами так званих псевдокомпенсаторних утворень у психіці, у характері інваліда за механізмом так званого “психологічного захисту”.

Залучення до активної творчості, зокрема художньої, надає чудові можливості задіяти у вихованні особистості людини з інвалідністю, крім згаданих вище, інших “метапотреб” (за А.Маслоу), присвятити своє життя цінностям істини, краси, добра; альтруїстичну потребу, тобто бути корисним людям; потребу у постійному виборі в альтернативних ситуаціях того рішення, яке веде до духовного зростання, прогресу, найважливішу потребу, яка інтегрує, поглиблює та інтелектуалізує всі інші – потребу бути активним і відповідальним суб’єктом власної життєдіяльності.

Враховуючи величезне компенсаторно-реабілітаційне значення залучення людей з інвалідністю до художньої творчості, розвитку їх естетичних уподобань та здібностей, цій проблемі приділяється значна увага в різних галузях науковій та практичній тифлології.

Ефективний психолого-педагогічний супровід розвитку творчих здібностей інвалідів передбачає реалізацію таких основних принципів цієї роботи:

• безперервність і наступність виховання креативності на всіх вікових етапах розвитку і соціалізації особистості, від молодшого дитинства до юнацького, молодіжного, дорослого віку);

• корекційна спрямованість креативного виховання з використанням його можливостей для поліпшення процесів розвитку і соціалізації особистості, зокрема для профілактики виникнення небажаних характерологічних і поведінкових новоутворень;

• різноманітність форм, змісту і засобів розвитку творчості з їх індивідуалізованою диференціацією та комплексним використанням різних видів мистецтв та наук;

• психолого-педагогічна діагностика художньої обдарованості різних категорій дітей і дорослих з порушеннями зору. Раннє виявлення і розвиток їх творчих здібностей, спеціальна мотивація творчої діяльності;

• професійно компетентне кадрове забезпечення психолого-педагогічного супроводу розвитку творчих здібностей інвалідів;

• створення матеріалів, оригінальних умов для участі інвалідів у творчості, для широкої соціальної презентації і популяризації їх творчих досягнень.