logo
РОЗДІЛ 3

3.1.1. Дослідження проблеми особистості в історії тифлопсихології

Протягом століть принциповим вважалось питання про різницю між зрячими та сліпими. Розглядались переважно гносеологічні аспекти цього питання. Вчені сперечались з приводу пізнавальних можливостей сліпих, ступеня адекватності відображення сліпими оточуючої дійсності.

Глибокий аналіз історії розвитку наукових поглядів та знань про психіку сліпих зробив О.Г.Литвак.1 В його роботах проаналізовані різні концепції та теорії періоду становлення тифлопсихології, які зводились до недооцінки або переоцінки впливу сліпоти на пізнавальну діяльність і особистісний розвиток людини. О.Г.Литвак відмітив певну подібність цих поглядів, яка полягає в розриві чуттєвого та понятійного в розумінні процесу пізнання людиною світу або наданні переваги одній з сторін цього процесу і, відповідно, однобічному підході до пояснення процесів психічного розвитку в умовах сліпоти і компенсації недоліків в психічному і особистісному розвитку. Світоглядні позиції філософів обумовлювали уявлення про сліпу людину як людину особливу, яка відрізняється від зрячої за своїми пізнавальними можливостями. Сліпу людину розглядали як таку, яка має обмежені пізнавальні можливості, або, навпаки, як людину, яка має переваги в розвитку деяких сторін психіки, а саме логічних форм відображення, абстрактному мисленні.

Аналізуючи погляди вчених на наявність особливостей в розвитку особистості при порушеннях зору Л.С.Виготський писав, що дитина з дефектом не є обов'язково дефективною дитиною. Ступінь її дефективності чи нормальності залежить від наслідків компенсації. Процес формування особистості при сліпоті він пояснював таким чином: "…сліпота, як органічна неповноцінність, дає поштовх для процесів компенсації, що призводять до виникнення ряду особливостей в психології сліпого і перебудовують всі окремі і поодинокі функції під кутом зору основного життєвого завдання. Кожна окрема функція психічного апарату сліпого представляє свої особливості, часто дуже значні порівняно зі зрячими; представлений сам собі, цей біологічний процес утворення і накопичення особливостей та ухилів від нормального типу в бік, у випадку життя сліпого в світі сліпих, безперечно призвів би до створення особливої породи людей. Під тиском соціальних вимог зрячих, процесів надкомпенсації і користування мовою, однакових у сліпих і зрячих, весь розвиток цих особливостей складається таким чином, що структура особистості сліпого в цілому має тенденцію до досягнення певного нормального типу".2 Далі в тексті статті він наводить такий приклад: "вірно кажуть, що сліпий більше розуміє світ зрячих, ніж зрячі світ сліпого. Таке розуміння було б неможливим, якби сліпий в розвитку не наближався до типу нормальної людини."3

Тифлопсихології початку ХІХ – на початку ХХ століття характерна зміна поглядів на сліпу людину, як на особливу особистість. Саме на цей період припадає розвиток експериментальних досліджень в тифлопсихології. Було доведено можливість адекватного відображення дійсності особами з глибокими порушеннями зору, наявність загальних закономірностей психічного розвитку сліпих та зрячих.

У світлі теорії компенсації сліпоти було з’ясовано, що розвиток особистості сліпої та слабозорої дитини обумовлений складною взаємодією біологічних, соціальних та аномальних факторів (О.Г.Литвак). При цьому роль окремих факторів у розвитку різних структурних компонентів виявляється неоднаковою. Тут виділяються три основних варіанти:

  1. у розвитку головних властивостей особистості при глибоких порушеннях зору ключовими є соціальні фактори: світогляд, переконання, моральні якості, спрямованість особистості, які відносно незалежні від аномальних та біологічних;

  2. дія соціальних факторів у певній мірі опосередковується аномальними і біологічними, що відбивається на широті діапазону вибіркового ставлення людини з порушеним зором до оточуючої дійсності, впливає на повноту психічної діяльності, але не торкається, її змісту (інтереси, інтелектуальні властивості, тощо);

  3. існують такі властивості особистості з порушеним зором, котрі на початкових етапах свого розвитку знаходяться в залежності від глибини та часу появи патології органу зору (пізнавальна активність, перцептивні потреби, тощо).

Наші дослідження, присвячені вивченню ролі глибини порушення зору в формуванні особистості дозволили зробити висновок про те, що існування інваліда по зору в соціальних групах, об'єднаних за ознакою подібності ушкоджених функцій, якими є колективи спеціальних шкіл-інтернатів, орієнтує його на вироблення в собі таких складових особистості, які відповідають ціннісним орієнтирам саме цієї групи. Зокрема, такими виявляються своєрідності спрямованості особистості, обмеженої можливостями перцептивного досвіду, та такої, яка протягом шкільного дитинства в переважній більшості випадків засвоює цінності групи, властиві спеціальній школі-інтернату для дітей з порушеннями зору. Таким чином, вимальовується своєрідна модель особистості випускника такої школи, якій властиві всі ознаки спрямованості особистості, але в переломлюванні до наявного досвіду життя в умовах зорової та родинної депривації, орієнтованої на соціальну роль, яку їй належить виконувати в самостійному дорослому житті. Це, в першу чергу, значимі якості і властивості особистості, необхідні для визначення та становлення міцної життєвої позиції людини.

Слід підкреслити, що цілісного дослідження структури особистості в тифлопсихології не проводилось. Здебільшого розглядалися окремі питання спрямованості особистості дітей з вадами зору, особливостей їх соціального статусу та його самоусвідомлення, (В. М. Акімушкін, В.В. Кобильченко, О. Г. Литвак, Моргуліс І.С., Синьова Є. П., Солнцева Л.І., Стерніна О.М., та інші), життєві плани випускників шкіл для сліпих дітей (Мустафаєв Г. Ю.), своєрідності розуміння свого внутрішнього світу та інших (Земцова М.І., Солодова Н. І., Самойлов А. Ф.), афективна сфера дітей з порушеннями зору (Некрасова І.О., Синьова Є.П.), розвиток діяльності особистості при глибоких порушеннях зору (Єрмаков В.П., Литвак О.Г., Синьова Є.П., Солнцева Л.І.,), професійне самовизначення (Єрмаков В.П., Мустафаєв Г.Ю., Фесенко О. Я. та ін.). Майже відсутні в спеціальній психологічній літературі цілісні дослідження розвитку та формування у дітей з вадами зору мотивації поведінки, потреб, уявлень про самого себе як особистості, ставлення до оточуючого, тобто - спрямованості особистості, обмеженої можливостями перцептивного досвіду.