Агресивна поведінка та самооцінка підлітка

дипломная работа

1.3 Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки у підлітків

Здобуває особливу актуальність дослідження девіантного поводження неповнолітніх і шляху його корекції в звязку зі зниженням вікових границь. Найчастіше корені агресивності і підвищеної тривожності ідуть у раннє дитинство, чи закріплюючи згладжуючи в більш пізньому віці.

У літературі різними авторами запропонована безліч визначень агресії:

1).Під агресією розуміють безліч різноманітних дій, які порушують фізично або психічну цілісність іншої людини ( або групи людей), наносячи їй матеріальну шкоду, перешкоджають її інтересам або ж ведуть до її знищення.

2) Під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження.

3) Під агресією розуміються акти ворожості, атаки руйнування, тобто дії, що шкодять іншому чи обличчю обєкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі нанести чи шкоду збиток чи особистості суспільству.

4) Агресія - реакція, у результаті якої інший організм одержує болючі стимули.

5) Агресія - фізична дія погроза такої дії з боку однієї особи, що зменшують волю генетичну пристосованість іншої особи.

6) Агресія - злісне, неприємне, що заподіює біль навколишнім, поведінка.

З цієї безлічі визначень агресії жодне не є вичерпним і загальновживаним.

У побуті термін «агресія» має широке поширення для позначення насильницьких загарбницьких дій. Агресія й агресори завжди оцінюються різко негативно, як вираження наявності культу грубої сили. В основному ж під агресією розуміється шкідливе поводження. У понятті «агресія» поєднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від злих жартів, пліток, ворожих фантазій, до бандитизму й убивств. У підлітковому житті нерідко зустрічаються форми насильницького поводження, обумовленого в термінах «задерикуватість», «драчливість», «озлобленість», «жорстокість». До агресивності близько підходить стан ворожості. Ворожість більш вузька по спрямованості стан, що завжди має визначений обєкт. Часто ворожість і агресивність сполучаються, але нерідко люди можуть знаходитися у ворожих відносинах, однак ніякої агресивності не виявляють. Буває й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, до яких ніяких ворожих почуттів не харчують.

Питання про ті, чому люди проявляють небезпечні агресивні дії, довго було предметом серйозної дискусії. Висловлювались подивися відносно причин виникнення агресії. Її природи , факторів, що впливають на її виникнення. Ці погляди дуже відрізняються один від одного. Алі при всій різноманітності висунутих теоретичних висновків, більшість з них припадає під одну з чотирьох наступних категорій.

Агресія відноситься в першу чергу до:

1) вроджених схильностей або задатків

2)потреб, які активізуються зовнішніми стимулами

3)пізнавальних та емоційних процесів

4) актуальних соціальних розумів у сполученні з попереднім навчанням

У теорії соціального навчання, запропонованого Бандурою, агресія розглядається як деяка специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується так само саме, як і багато інших форм соціальної поведінки.

Згідно з Бандурою, вичерпний аналіз агресивної поведінки потребує обліку трьох моментів:

1) способу засвоєння подібних дій

2)факторів, провокуючих їх появу

3) розумів, при яких смороду закріплюються.

Теорія соціального навчання розглядає агресію, як соціальну поведінку, що включає в собі дії, за якими стояти складні навички, потребуючи усебічного вивчення. Деякі знання про агресивну поведінку не даються при народженні, люди повинні навчитися вести собі агресивно.

У теорії соціального навчання особливо підкреслюється роль навчання і без посереднього досвіду в засвоєнні агресії, але не відштовхується також внесок біологічних факторів, тобто здійснення агресивної дії залежить від основних нейрофізіологічних механізмів.

Ще один спосіб засвоєння людиною широкого діапазону - пряме заохочування такої поведінки. Отримання заохочення за агресивні дії підвищує вірогідність того, що подібні дії будуть повторюватись і далі. Поряд з цим способом велику роль грає навчання агресії за допомогою спостереження за іншими.

Коли агресивні реакції засвоєні, на перший план виступають фактори, відповідаючи за їх регуляцію - контроль, посилення та зберігання. Існують три види заохочення та покарання, які регулюють агресивну поведінку:

1) матеріальне заохочення і покарання, суспільна хвала або засудження, та послаблення або підсилення негативного відношення з боку інших.

2) Регулюється вікарним досвідом

3) Людина може сама собі назначити заохочення або покарання

Також можна описати деякі форми прояву агресії. Дві найважливіші форми, з якими доводитися стикатися батькам, вчителям, робітникам правопорушник органів, є наступні.

1.Недеструктивна агресія. Тобто, стійка, неворожа чи самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої цілі. Ця агресія викликана частіше вродженими механізмами, які служать для адоптації в навколишньому середовищі, для задоволення бажань та досягнень цілей. Ці механізми функціонують, хоча і досить примітивного, з моменту народження.

2.Ворожачи деструктивність. Тобто зла, жорстока поведінка, яка причиняє біль навколишнім. Злість, бажання помсти, які також можуть бути формою захисту, але не несуть за собою більшість особистих проблем та змушують страждати навколишніх людей. Ворожачи деструктивність, на відміну від не деструктивної агресії, не проявляється відразу після народження. Вона викликається й активізується частіше за усіх у результаті сильних неприємних переживань.

Науково обґрунтованими і досить інтересними для батьків, педагогів, психологів є характеристики форм агресивних реакцій, які виділили А. Басс та А. Дарка.

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншого лиця.

2. Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму ( лемент, зварювання) так і через зміст словесних звертань іншим особам ( погроза, прокляття).

3. Непряма агресія - використання проти інших осіб пліток, жартів, та прояв не спрямованих та неупорядкованих вибухів люті.

4. Негативізм -опозиційна форма поведінки, спрямована проти авторитету та керівництва, яка може наростати від пасивного опору до активних дій проти вимог, правил, законів.

5.Роздратування - схильність до роздратування готовність при найменшому збуджені вилитися в різкість, грубість.

6. Підозрілість - схильність до недовіри та обережному відношенню до людей, впевнення, що навколишні мають намір зробити шкоду.

7. Образа - проявлення заздрості та ненависті до навколишніх, замовлені почуттям гніву, незадоволеність кимсь або всім світом за дійсні або вигадані страждання.

8. Аутоагресія - почуття провини, відношення і дії до собі та навколишніх, які виникають з можливого переконання самого досліджуваного в тому, що він є поганою людиною.

Подібні форми агресії в тій чи іншій мірі зустрічаються в поведінці підлітків. Ці форми представляють собою своєрідний захисний механізм. За класифікації Е. Фрома виділяється два види агресії :

1) “ доброякісна” - виявляється в момент небезпеки і носити оборонний характер, небезпека зникає і загасає даний агресія.

2) “ злоякісна” - являє собою деструктивність, буває спонтанною, повязана зі структурою особистості.

Р. Берон та Д. Річардсон у своїй роботі “ Агресія” виділяли чотири основні детермінанти агресії:

· соціальні;

· зовнішні;

· індивідуальні;

· біологічні.

На думку цих авторів, ключова роль у розвитку агресії належить індивідуальним, особистісним детермінантам. Під ними розуміють передпосилки для виникнення та розвитку агресії, зосереджені в основному в стійких рисах характеру та схильностях потенційних агресорів. Часто в агресії велику роль відіграють атрибуції відносно намірів інших. Коли люди вважають, що незрозумілі дії інших викликані дурними намірами, смороду швидше за усі відплатять їм тім же самим, ніж коли смороду розуміють, що ці дії викликані зовсім іншими мотивами. Подібні випадки викликають інтерес до наступної особистісної характеристики - тенденції переписувати іншим ворожі наміри, навіть якщо таких намірів і немає. Ця тенденція відома як атрибуція ворожості. Це може привести індивіда до більш частих, ніж звичайно, агресивним зіткненням з іншими. Деяку роль у причинах агресивної поведінки відіграють і такі риси, як дратівливість та емоційна чутливість. Відмічений взаємозвязок між тенденцією відчувати сміттям та відповідати агресією. Люди, відчуваючи провину, також відчувають гнів та ворожість - смороду сердяться на самих собі за ті, що своєю поведінкою примусили собі засумніватися у власній цінності. Таке відчуття потім переноситися на тихнув, через кого виникла провина.

Значимість соціальних детермінант обумовлена тім, що сама агресія не виникає в соціальному вакуумі. На агресивну поведінку впливають присутність та дії інших людей з соціального оточення. Найбільш пильну увагу психологів приваблює така соціальна передпосилка агресії, як фрустрація, тобто блокування цілеспрямованих реакцій. Пересічення одним індивідом цілеспрямованої поведінки іншого може виявитися детонатором агресії. Друга специфічна передпосилка агресії - вербальний чи фізичний напад. Пряма провокація фізичними діями часто викликає аналогічну відповідь. Вербальна провокація також може викликати агресивні дії. Наявність проблемних провокацій говорити про те, що агресія - це процес взаємодії по меншій мірі двох людей. Тобто агресія виникає не в соціальному вакуумі, а являється відповіддю на реальні або придумані дії та наміри інших людей. Розрізняють типи ординарної і парадоксальної соціалізації агресії.

- Ординарна - безпосереднє засвоєння навичок агресивної поведінки і розвитку агресивної готовності особистості, або в результаті прямого, діяльного досвіду, або - як наслідок спостереження, скоює на особистість навіть більший вплив, ніж безпосередній діяльний досвід.

- Парадоксальна - при даному типі агресії відповідні зміни особистості відбуваються поза залежністю від наявності безпосереднього досвіду агресивної взаємодії або спостереження агресії. У даному випадку агресивність формується внаслідок значного досвіду пригнічення можливостей самореалізації ( пригнічення здійснюється поза агресивним контекстом, без прояву фізичної або вербальної агресії без ворожості, навпаки, блокування актуальних особистісних потреб повязано з зайвою “ турботою” про дитину, розпещеністю, гіперопікою).

Агресію не завжди викликають слова або вчинки інших людей. Вона може статі наслідком дії особливостей середи ( зовнішня детермінанта). Найбільш сильний вплив можуть чинити параметри фізичної середи, які створюють дискомфортні умови - спека, гамір, тіснота, забруднене повітря. Також сюди можна віднести засоби масової інформації. Дослідження показали, що вплив екранного насилля підкріплює агресивність, знижує контроль над агресивними реакціями.

Також агресивну поведінку можуть викликати і біологічні процеси. У цьому випадку мова іде про біологічну детермінанту агресивної поведінки. Тобто на агресію впливають такі фактори, як захворювання головного мозку, особливості психодинамічних якостей людини та інше.

Мі вважаємо, що в даному параграфі також треба роздивитись фактори, що обусловлюють агресивну поведінку, тобто зясувати, як люди стають схильними діяти агресивно по відношенню до інших.

Корекційна робота з профілактики поводження, що відхиляється, з підлітками має свої особливості. На початкових етапах не показані групові форми. Не говорячи вже про практично неминучу негативну консолідацію підлітків у групі, індивідуальна робота з підлітком є більш ефективної. Із самого початку, паралельно, необхідно починати роботу з родиною. Після діагностики сімейних відносин і ступеня їхній дисгармонічності повинна випливати психо-корекційна робота як індивідуальна, так і групова. Але основний акцент варто робити на індивідуальній роботі з підлітком. Зовсім неефективними виявляються загальні бесіди про необхідність «добре поводитися».

Особливе місце в корекційній роботі варто приділяти формуванню кола інтересів підлітка також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка - «часу дозвільного існування і неробства» за рахунок залучення до позитивно формуюча особистість заняттям: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом і т.д.

При непродуктивній діяльності в період вільного часу - неминуче швидке повернення підлітка в асоціальну компанію і рецидив делинквентной.

Виходячи з того, що розвиток дитини здійснюється в діяльності, а підліток прагне до затвердження себе, своєї позиції, як дорослий, серед дорослих, то необхідно забезпечити включення підлітка в таку діяльність, що лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час створює можливості підлітку реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих.

Д.И. Фельдштейн виділив соціально визнану і соціально схвалювану діяльність. Психологічний зміст цієї діяльності складається для підлітка в тім, що беручи участь у ній, він фактично прилучається до справ суспільства, займає в ньому визначене місце й утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. У процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності. Але методи і принципи такої діяльності вимагають значного коректування при включенні в неї підлітків, що відрізняються підвищеною агресивністю. Насамперед необхідна організація системи розгорнутої діяльності, що створює жорсткі умови і визначений порядок дій і постійний контроль. За умови послідовності, поступовості прилучення агресивних підлітків до різних видів соціально визнаної діяльності - трудовий, спортивної, художньої, організаторський і інших, - важливо дотримувати принципи суспільної оцінки, наступності, чіткого побудови цієї діяльності.

1.4 Виникнення і розвиток самооцінки в підлітковому віці

Самооцінка виникає і розвивається на основі такої практичної діяльності дитини, що припускає його власну активність і співробітництво з оточуючими людьми, а система виховання й утворення грає в цьому процесі важливу роль.

Говорячи про підлітковий період, багато дослідників відзначають як характерне для цього етапу онтогенезу бурхливий ріст самосвідомості, інтерес до аналізу морально-психологічних якостей іншої людини, зміна оцінного відношення до навколишніх, різкий стрибок у розвитку самооцінки. Самооцінку можна розглядати як механізм переробки знань про себе на рівні афективного процесу, як один з інструментальних показників розвиненості образа “Я“.

Самооцінка часто служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ “ Я “ нерідко спонукує індивіда перебільшувати свої достоїнства і применшувати недоліки. У цілому адекватність самооцінок з віком, очевидно, підвищується. Самооцінка дорослих по більшості показників більш реалістичні й обєктивні, чим підліткові, у чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.

Але тенденція ця не є однозначною. Оцінюючи свої математичні здібності, старшокласник може дорівнювати на усереднену шкільну чи оцінку порівнювати себе з товаришами по класу, більш слабкими чи більш сильними, чи з яким - або великим ученим. Не знаючи еталона, що припускається, і ситуації, у якій виробляється самооцінка, неможливо судити про її чи адекватність помилковості.

Делись добром ;)