2.1. Методики психологічної діагностики впливу стилів сімейного виховання на агресивність підлітків

Вивчення стилів сімейного виховання та їх впливу на особистість дитини є предметом багатьох емпіричних досліджень. На основі різноманітних психологічних методів і методик психологами виявляються особливості сімейного виховання, вплив стилів сімейного виховання на успішність дитини, розвиток її характерологічних якостей тощо.

Для дослідження впливу стилю сімейного виховання на агресивну поведінку підлітків необхідно визначити надійні способи вивчення цієї проблеми і виявити особливості емоційно-вольової і ціннісно-нормативної сфер особистості, які в критичних обставинах можуть сприяти виникненню агресивних форм поведінки. У зв'язку з цим для збору і аналізу фактичного матеріалу важливо застосовувати різні методики, комплексне використання яких забезпечує надійність і достовірність отримуваних даних [12, с. 3].

Для діагностики підліткової агресивності часто використовують опитувальники, які дозволяють отримати надійну інформацію не тільки про внутрішні спонукання дітей і підлітків, але й про результати їх поведінки.

Опитувальник Басса-Дарки (див. додаток А) — одна з найбільш популярних в зарубіж-ній психології методик для дослідження агресії. Згідно відомих уявлень, агресія є одним з поширених способів вирішення проблем, які виникають в складних і важких (фруструючих) ситуаціях і викликають психічне напруження. Опитувальник складається із 8 субшкал, які відображають важливі показники агресії. Цей опитувальник широко застосовується в зарубіжній і вітчизняній практиці. Опитувальник Басса-Дарки виявляє наступні форми агресивних і ворожих реакцій:

1. Фізична агресія (прямий напад) — використання фізичної сили проти іншої особи.

2.Непряма агресія — під цим терміном розуміють як агресію, яка обхідним шляхом спрямована на іншу особу — злі плітки, жарти, так і агресію, яка ні на кого не спрямовується — вибух люті, що виявляється в крику, тупанні ногами, битті кулаками по столу і т. ін. Ці вибухи гніву характеризуються невизначеною спрямованістю і неврегульованістю.

3. Схильність до роздратування — готовність при щонайменшому збудженні до прояву імпульсивності, різкості, грубощів.

4. Негативізм — опозиційна форма поведінки, спрямована зазвичай проти авторитетної людини чи керівника; ця поведінка може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти усталених звичаїв і законів.

5. Образа — заздрість і ненависть до оточуючих, обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.

6. Підозрілість — недовір'я і обережність по відношенню до людей, що грунтуються на переконанні про намір оточуючих западіяти шкоду.

7. Вербальна агресія — вираз негативних відчуттів через форму (сварка, крик) і зміст словесних відповідей (погроза, прокляття, лайка) [24, с. 139-140].

Крім того, виділяється восьмий індекс — почуття провини. Цей індекс виражає можливе переконання обстежуваного в тому, що він погана людина, чинить жорстоко, свідчить про наявність у нього мук совісті.

Опитувальник складається із 75 тверджень на які підліток дає відповідь «так» чи ні». За кількістю збігів відповідей респондентів з ключем підраховуються індекси різних форм агресивності і ворожих реакцій. Підсумовування індексів - 1, 2, 7 дає загальний індекс агресивності (ІА);

• 1, 3, 7 – показує рівень агресивної мотивації;

• 6 і 5 – індекс ворожості (ВЕРБ).

Можна також отримати уявлення про конструктивну або деструктивну спрямованість агресивності, склавши «ІА» і «ВЕРБ».

Фізична агресія, непряма агресія, роздратування і вербальна агресія разом утворюють сумарний індекс агресивних реакцій, а образа і підозрілість – індекс ворожості. Не випадково цей опитувальник є одним із найпопулярніших методів вивчення агресії [25, с. 84].

Створюючи опитувальник, автори вирішили врахувати різні форми агресивних реакцій. А. Басс, віддаючи перевагу біхевіоральному аспекту гіпотези «фрустрація-агресія», пропонував розмежувати дві реакції: реакцію, що виявляється «зовні», активно стосовно до конкретних осіб (власне «агресія»), і реакцію, що полягає в зайнятті особистістю загалом негативної, недовірливої позиції стосовно до оточуючих («ворожість»). Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.

Питання були сформульовані так, щоб найбільшою мірою ослабити вплив суспільного схвалення. Це досягається трьома способами:

а) у змісті відповіді поміщено припущення про те, що не схвалюваний, з погляду суспільства, стан (наприклад, втрата самовладання) вже наступив і йдеться тільки про спосіб його вираження, що акцентує увагу на описі поведінки і відводить від оцінки її причин;

б) питання сформульовані так, щоб залишалася можливість для виправдання описуваної агресивної поведінки;

в) використання звичних розмовних зворотів, штампів, якими люди користуються при описі свого внутрішнього стану і поведінки [21, с. 34-35].

Також для отримання достовірних даних про агресію і агресивність застосовують «Оренбурзьку анкету агресивності» (див. додаток Б) [7]. Ця методика є модифікацією поширеного опитувальника для вивчення ухвалених ризикованих рішень і будується за типом проективних тестів: випробуваному пропонується набір гіпотетичних життєвих ситуацій, у яких він повинен ідентифікувати себе з одним із персонажів і ухвалити рішення про ризиковану (або навпаки, обережну) поведінку.

Разом з тим названі методики виявляють лише наявність агресивних компонентів, дозволяючи діагностувати агресивні тенденції. Але тлумачення отриманих даних вимагає створення спеціальних експериментальних ситуацій для розкриття умов і можливостей корекції підліткової агресивності.

Опитувальник батьківського відношення А. Варги, В. Століна [6] (див. додаток В) батьківське відношення розуміє як систему різноманітних почуттів і вчинків дорослих стосовно підлітка. Із психологічної точки зору батьківське відношення – це педагогічна соціальна установка стосовно підлітка, що включає раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Опитувальник містить 61 питання і передбачає п'ять наступних шкал, що виражають собою ті або інші аспекти батьківського відношення:

1. Прийняття – неприйняття дитини. Ця шкала виражає собою загальне емоційно позитивне (прийняття) або емоційне негативне (неприйняття) відношення до дитини.

2. Кооперація. Шкала виражає прагнення дорослих до співробітництва з дитиною, прояв з їхнього боку щирої зацікавленості й участь у її справах.

3. Симбіоз. Питання цієї шкали орієнтовані на те, щоб з'ясувати, чи прагне дорослий до єднання з дитиною або, навпаки, намагається зберегти між дитиною й собою психологічну дистанцію. Це – своєрідна контактність дитини й дорослої людини.

4. Контроль. Дана шкала характеризує те, як дорослі контролюють поведінку дитини, наскільки вони демократичні у відносинах з нею.

5. Ставлення до невдач дитини. Ця шкала показує, як дорослі ставляться до здатностей дитини, до її недолікам, успіхам і невдачам.