1.3. Вплив сім’ї на формування особистості підлітка

Підлітковим у сучасній психології прийнято називати вік 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові. Особливе місце підліткового періоду в циклі дитячого розвитку відображено в таких назвах: «важкий», «кри­тичний», «перехідний». Така оцінка зумовлена багатьма очевидними якісними змінами, що відбуваються в цьому віці. Останні нерідко набувають характеру ламання попередніх особливостей, інтересів і стосунків дитини.

Витоки агресивності визначаються конкретними соціальними обставинами життя і розвитку під­літка, його соціальним становищем у світі дорослих. Вирі­шальна роль у психічному розвитку підлітка належить перш за все системі соціальних стосунків, які встановлюються з навко­лишнім світом. Біологічний фактор має вплив на підлітка опосередковано, через систему соціальних стосунків з оточенням.

Взаємини батьків і дітей – складна проблема у зв'язку з тим, що стиль взаємин між батьками і дітьми має вплив на розвиток особистості підлітка. Її складність в прихованому характері людських відносин, в трудності і педантичності «зовнішнього проникнення» в них. У житті кожної людини батьки грають велику і відповідальну роль. Вони дають перші зразки поведінки. Дитина наслідує їх і прагне бути схожою на матір і батька.

Коли батьки розуміють, що багато в чому від них залежить розвиток особистості дитини, вони поводяться так, що всі їх вчинки і поведінка в цілому сприяють формуванню у неї тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть їй передати. Такий процес виховання можна вважати цілком свідомим, оскільки постійний контроль над своєю поведінкою, відношенням до інших людей, увагою до організації сімейного життя дозволяє виховувати дітей в найбільш сприятливих умовах, сприяючих їх всебічному і гармонійному розвитку [15, с. 13].

Атмосфера напруженості і конфліктності в сімейній ситуації діє на дитину різко негативно. Дисгармонія сімейних відносин дає їй зразки агресивності, непостійності, ворожості і асоціальної поведінки.

Незадоволення основних потреб дитини дуже швидко виявляється в порушеннях її поведінки і у формуванні негативних рис особистості. Емоційна врівноваженість батьків є необхідною умовою для доброго контакту з дитиною і поводження з нею як із особистістю, що формується. Ці якості дозволяють батькам і дітям взаємно проявляти свої відчуття. Вивчення залежності між практикою сімейного керівництва і агресивною поведінкою підлітка зосередилося на характері і строгості покарань, а також на контролі батьків поведінки своїх дітей [16, с. 19].

Існує ризик, що стиль спілкування, який ґрунтується на силі, завершивши цикл свого розвитку, перетворить дитину на знедолену людину в середовищі однолітків, яка відстає в школі і не дозволить розвинути поведінкові уміння до необхідного рівня. Діти з сімей, в яких не навчають поступливості, агресивні і запальні. Від них відвертаються батьки, приятелі, та і у самої дитини складається вельми негативний образ «самого себе». Якщо батькам не вистачає уміння навчити дитину слідувати певним правилам поведінки, її манерою стають непокора і агресія. Цей стиль спілкування стає домінуючим у відносинах з іншими людьми [22, с. 25].

Важливість міжособистісних стосунків у сім'ї і їх вплив на становлення особистості й поведінки підлітка полягає в тому, що значущий чинник емоційної врівноваженості та психічного здоров'я дитини – це стабільність сімейного середовища. Велике значення має «якість» сім'ї, її виховна здатність. Сім'я, нездатна виховувати, приводить до серйозних порушень в процесі соціалізації дитини. Якщо у дітей погані відносини з одним або обома батьками, якщо діти не відчувають батьківської підтримки, вони, можливо, виявляться втягнутими у злочинну діяльність; такі діти, ймовірно, поводитимуться агресивно стосовно до своїх батьків.

Для формування власного «Я» підлітка вирішальним чинником є погляди і поведінка батьків. Завдяки їх правильній позиції підліток створює про себе певну думку. При суворій і відкидаючій позиції дитина відчуває страх і оцінює себе негативно. Виникнення у дітей різного типу порушень в поведінці, пов'язаних з сімейним середовищем, свідчить про зниження виховної функції батьківської сім'ї [5, с. 68].

Відомо, що сім'я як мала соціальна група є якнайкращим виховним середовищем. Проте деякі чинники, пов'язані зі складом сім'ї, станом її внутрішніх взаємин або виховально-невірними позиціями батьків, можуть викликати зниження виховної здатності сім'ї. Ці чинники можуть приводити до порушень в поведінці дітей і навіть до негативних явищ у формуванні їхньої особистості. Одним з чинників, що порушують виконання виховних функцій сім'ї, можуть бути зміни в її складі. Сім'я є такою малою групою, яка постійно розвивається і видозмінюється.

Стабільність сімейного середовища є важливим чинником для емоційної рівноваги і психічного здоров'я дитини. Розпад сім'ї, викликаний розлученням або роздільним мешканням батьків, завжди приносить глибоке потрясіння і залишає у дитини сильну образу, яку можна лише пом'якшити. Це явище – істотна проблема. Розлука з одним з батьків може привести до появи у дитини відчуття страху, депресії і ряду інших симптомів неврозу.

Існують крайнощі виховного процесу, які створюють високий ризик виникнення неадекватної поведінки дитини і невстигання її у школі. Розглянемо, як впливає стиль сімейного виховання на навчання дитини підліткового віку [13, с. 226-227].

Авторитарний стиль виховання. Батьки змалку виховують у дитини почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Але негативним є надмірно високі вимоги до дитини, виконання яких потребує максимальної мобілізації всіх розумових та фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах, що стає для неї самоціллю, і через це страждає її духовна сфера.

Ліберальний стиль виховання. Здатність дитини до самоствердження різко знижується. Очікування невдачі стає постійним.

Потуральний стиль виховання. Внаслідок психотравмуючої ситуації в сім‘ї у дитини можуть порушитися процеси запам‘ятовування. У більшості випадків дітям із сімей з потуральним стилем виховання характерне негативне ставлення до навчання, низький рівень навчальної мотивації.

Нестійкий стиль виховання. Непрогнозованість батьківських емоційних реакцій провокує підвищену тривожність, невпевненість у собі, неадекватну самооцінку, а в складних ситуаціях — соціальну дезадаптацію.

Демократичний стиль виховання. Демократичний стиль вважається оптимальним для сімейного виховання, оскільки в цьому випадку батьки вірять в успішну самостійну діяльність дитини, здійснюють адекватний контроль. В школі такі діти мають високий рівень адаптації.

Важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися. Можна сказати, що школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності. Родина ж забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння співчувати іншій людині, відчувати її стан [18, с. 44].

Серед причин неефективного батьківського ставлення назвемо такі: 

― педагогічна й психологічна неграмотність батьків; 

― ригідні стереотипи виховання; 

― вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батьків і дітей; 

― особистісні проблеми й особливості батьків, які вносяться у спілкування з дитиною [20, с. 68-69]. 

Доволі часто батьки схильні розв’язувати особистісні проблеми за рахунок дитини. Це може виражатися у наступному: 

― переданні дитині своїх власних небажаних якостей; 

― винесенні конфлікту між подружжям у сферу виховання; 

― зсуві в установках батьків по відношенню до статі дітей (надавання переваги жіночим / чоловічим якостям у дитини протилежної статі); 

― нерозвиненості батьківських почуттів; 

― надмірному розширенні сфери батьківських почуттів; 

― виховній невпевненості батьків; 

― боязні втратити дитину (особливо якщо такі прецеденти були) (В. Ерніязова) [13, с. 226].

Подібні порушення викривають: підвищену протекцію батьків або, навпаки, їх низьку опіку, емоційне відкидання й жорстоке поводження – проблема, яку психологові доводиться вирішувати у кожному окремому випадку. Ця робота необхідна батькам, насамперед, для того, щоб усвідомити, як не слід поводитись з дітьми. 

Отже, усе вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що основну роль у вихованні дітей відіграють саме батьки.