1.1. Соціально-психологічна сутність сімейного виховання

Сім'я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює сою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди є моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності.

Отже, як пише В. Ерніязова, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в культурі відбиваються на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація [13, с. 224].

Не виникає сумнівів, стверджує Л. Вассерман, що розвиток особистості дитини в сучасній сім'ї не втрачає гострої актуальності. Сім'я – єдиний соціальний інститут, який забезпечує ефективне виховання дітей; так само як переконливим може бути підсумок історичного розвитку людства: дитина як суб'єкт соціалізації не лише сама змінюється під дією виховних впливів, а й змінює вихователів. І тому проблеми, з якими доводиться стикатися батькам у ставленні до своїх дітей, є вічними, а сім'я, як своєрідний мікроколектив, відіграє істотну роль у процесі становлення особистості дитини [7, с. 38].

Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регулятивна [14, с. 32-33].

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства.

Реактивна функція – це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родини з метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів.

Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрішньо-сімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура.

Виховна функція – полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для самостійного життя в суспільстві.

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соці­альний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родини з суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов'язків та здійсненні прав і свобод. Особливо для нашої роботи є виховна функція і регулятивна функція.

Для з'ясування особливостей організації виховного процесу в сім'ї в сучасній науці прийнято виділяти такі напрямки її психологічного аналізу:

1. Склад сім'ї. За такою ознакою виділяють повні, неповні, формально повні сім'ї. Зрозуміло, що найсприятливіші психологічні умови для повноцінної сімейної соціалізації найбільш ймовірно очікувати від повних сімей. До цього інтуїтивно прагнуть і самі діти. Правильними є слова однієї дитини, що у неї «дві руки для того, щоб однією триматися за руку батька, а другою – за руку матері». Однак, характеризуючи повну сім'ю, важливо враховувати типи взаємовідносин, що в ній складаються: чоловік – дружина; батьки – діти; діти – батьки; діти – діти [18, с. 43].

2. Характеристика сім'ї, яка визначається за критеріями гармонійності або проблемності взаємовідносин. Повна сім'я, в якій наявні всі типи взаємовідносин, називається повноцінною і в педагогічній психології переважно характеризується як гармонійна. Внутрішньо-сімейні відносини у таких сім'ях відповідають принципові гуманності – формуванню й прояву ставлень до іншого як до себе, і до себе як до іншого, а також передбачають взаємну повагу і вимогливість, доброту, щиросердність і відвертість.

В. Ерніязова пише, що це створює сприятливий соціально-психологічний клімат у сім'ї, де активні взаємостосунки між усіма її членами будуються на принципах позитивної взаємоприв'язаності, взаємозацікавле-ності тощо. За умов неповної чи формально повної сім'ї повноти таких відносин важко досягнути. Результати психологічних обстежень даних сімей засвідчують, що вони набагато частіше потрапляють до розряду проблемних (конфліктних, антипедагогічних, асоціальних) [13, с. 225].

3. Психологічному аналізу піддається типовий стан (мікроклімат сім'ї), що розуміють як спосіб самопочуття, найбільш характерний для всіх членів сім'ї, який визначає їхнє ставлення до неї. Тут розрізняють емоційно комфортні сім'ї (переважно діти переживають відчуття захищеності, емоційний комфорт); тривожні сім'ї (їх мікроклімат – найчастіше проекція відповідних особистісних характеристик батьків; у тривожних матерів часто виростають тривожні діти, що тривалий час позначатиметься на їх розвитку); сім'ї, яким притаманний емоційно-психологічний дискомфорт і нервово-психічне напруження [6, с. 32].

Такий мікроклімат, як правило, характерний для проблемних сімей, яким притаманне малоефективне, педагогічно неадекватне спілкування між членами родини. Поведінка значущих дорослих, їх бурхливі реакції на оточуючих чи повсякденні ситуації, що зазвичай виникають, - усе це дзеркально ображається на стилі спілкування їх дітей з іншими та формує у них подібний тип поведінки.

4. Напрямком психологічного аналізу є також стиль сімейного виховання, який прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини. Обраний стиль, як правило, визначає систему виховання, якій притаманне більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що у відношенні до дитини можна допускати, а чого не можна, хоча не завжди усвідомлюється об'єктивно існуюча мінлива множинність цілей і завдань виховної роботи з дітьми [9, с. 16].

5. Напрямком психологічного аналізу виховання дитини в сім'ї є також порушення сімейного виховання (розглядають як стійке поєднання певних рис виховання, яке призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини). Відповідно виділяється низка критеріїв: рівень протекції (гіпер- або гіпопротекція як сила і час, витрачені батьками на виховання дитини); ступінь задоволення потреб (матеріально-побутових і духовних: потурання, ігнорування потреб дитини); рівень вимогливості до дитини (як визначення кола обов'язків, покарання, заборони: надмірність або недостатність вимог-обов'язків, надмірність або недостатність заборон, надмірність або мінімальність санкцій при порушенні поведінки дитини) [20, с. 143].

Поєднуючись, такі риси утворюють певний тип порушення сімейного виховання. Зокрема, потуральна гіперпротекція (характерна для потураль-ного стилю); домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль); підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль); гіпопротекція (ліберальний стиль) [30, с. 42-43].

Важливо зазначити, що дорослі що до дитини займають неефективну виховну позицію, не враховуючи навіть особливостей порушень взаємодії у системі «батьки-діти», які в свою чергу провокують певні ускладнення й аномалії процесу виховання дитини в сім'ї. Наслідком є сімейні конфлікти і деформований особистісний розвиток дитини.