25. Поняття про пам'ять.

Пам'ять—це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати й використо­вувати потрібну інформацію. Пам'ять включає такі процеси: запа­м'ятовування, зберігання, забування та відтворення. Залам'ятовування пов'язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального дос­віду. Його використання вимагає відтворення запам'ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання — забуванню.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати й відновлю­вати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість ак­туалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо, немає. Запам'ятовуван­ня і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасо­вих нервових зв'язків, забування — на їхньому гальмуванні, відтво­рення — на їхньому відновленні.

26. Теорії пам’яті. Психологічні теорії підкреслюють роль об'єкта або активність суб'єкта у формуванні процесів пам'яті. Теорія асоціатизму розкриває залежність утворення зв'язків від особливос­тей об'єкта й водночас недооцінює роль суб'єкта у вибірковому Утворенні. На противагу асоціатизму теорія гешталыпизму виходить із принципу цілісності відображувальної функції психіки, активної ролі свідомості в процесах пам'яті. Відпо­відно до цієї теорії головним у створенні зв'язків є організація мате­ріалу, яка й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принци­пом ізоморфізму, тобто подібності за формою.Теорія діяльності особи­стості. У контексті цієї теорії процеси пам'яті визначаються місцем, яке належить їм у діяльності суб'єкта, тим, що і як він запам'ято­вує, зберігає, пригадує та яке значення це має для навчальної чи продуктивної діяльності, а також тим. як суб'єкт ставиться до за­пам'ятовуваного матеріалу і з чим його пов'язує у своїй діяльності. Фізіологічні теорії механізмів пам'яті пов'язані з ученням І.П. Павлова про утворення тимчасових нервових зв'язків. Нейрофізіологічні дослідження з'ясовують перебіг нервового імпульсу й фізичні зміни в провідних шляхах, що полегшують повторне проходження імпульсу. Біохімічні теорії пов'язані з нейрофізіологічними, розкрива­ють механізми пам'яті на клітинному рівні. Хімічні теорії розглядають механізми пам'яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників. Ідеться про різні пере­групування білкових молекул нейронів і насамперед ДНК та РНК.

27.Види пам’яті. Рухова пам 'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає переважно в прак­тичній діяльності людини: виробничій, спортивній, навчальній, ігровій та ін. Емоційна пам 'ять — це запам'ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відоб­ражають наше ставлення до оточення. Образна пам'ять полягає в запам'ятовуванні образів, уяв­лень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв'язків між ними. Завдяки їй ми запам'ятовуємо й відтворюємо картини природи, мелодії пісень, пахощі весни, смак чаю тощо. Словесно-логічна пам'ять. Змістом цiеї па­м'яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предме­ти і явища з їх загальними властивостями, істотними зв'язками та відношеннями. Короткочасна пам 'ять характеризується швидким запам'я­товуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким стро­ком зберігання. Оперативна пам 'ять — запам'ятовування, збереження і відтворення інформації в міру потреби для досягнен­ня мети в конкретній діяльності або виконання окремих операцій. Довгочасна пам'ять базується на довгостроковій функції па­м'яті, характеризується тривалим зберіганням і наступним викори­станням інформації в діяльності людини. Мимовільна пам'ять полягає в запам'ятовуванні та відтво­ренні матеріалу без спеціальної мети його запам'ятати або прига­дати. Без спеціальних намірів і зусиль. Довільна пам'ять—це запам'ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам'ятати, коли виникає по­треба в навмисному заучуванні. Смислова пам'ять пов'язана з розумінням того змісту, що запам'ятовується. Механічна пам 'ять діє у тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу, а навмисне чи ненавмисне запамятовуються речі, які до кінця не усвідомлюються.

28. Загальна характеристика процесів пам’яті. Особливістю пам'яті є те, що її складові виступають водно­час і як автономні процеси. Запам'ятовування — це закріплення образів сприймання, уяв­лень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Процес запам'ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам'ятовування. Збереження — це процес утримання в пам'яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам'ятовування, використання матеріалу пам'яті в своїй діяльності. Забування — процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Згадування — це відтворення попереднього досвіду відповід­но до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним або довільним. Однак часом нам не вдасться згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборен­ня труднощів і називається пригадуванням. При ньому людина вир­ішує іноді досить складні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв'язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глиб­ше усвідомлює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади — локалізовані в часі й просторі згадування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами.

29. Мнемічні властивості особистості. Особистісні особливості пам'яті полягають в індивідуальних поєднаннях видів пам'яті, специфіці окремих процесів і властивостей, змісту надбань і професійній спрямованості. Важливою рисою мнемічних властивостей особис­тості є розвиток пам'яті, її продуктивність і місце в загальній структурі якостей особистості. Значення має і те, які типи вищої нервової системи лежать в основі психічної діяльності, в тому числі і мнемічної.

30. Вивчення пам’яті.Знання про індивідуальні відмінності пам'яті можна здобувати різними шляхами. Методика вивчення запам'ятовування чисел (механічна пам'ять) дає можливість демонструвати матеріал для запам'ято­вування як шляхом зорового сприймання, так і слухового, проводи­ти випробування індивідуально з кожним і з групою одночасно. Методика передбачає виготовлення кількох таблиць із рядами двоз­начних чисел. Методика вивчення образної пам 'яті дає можливість вия­вити її обсяг, що важливо для профвідбору на художні й технічні професії. Піддослідному протягом 20 с демонструється таблиця з 16 зображеннями. Зображення треба запам'ятати і за 1 хв відтво­рити на бланку, відповідно заповнивши клітинки зображеннями або написами в словесній формі. Застосовуючи стандартні тестові методики, треба мати на увазі, що шкали оцінювання розроблені для певних умов і контин­гентів.

31.Виховання пам’яті. Розвиток пам'яті залежить від того, як забезпечується управ­ління цим процесом. Розвиток пам'яті насамперед залежить від зацікавленого вклю­чення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових ре­зультатів діяльності. Для запам'ятовування важливим є перше враження, його якість і глибина. Удосконалення пам'яті вимагає постійних тренувань. Регулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для фор­мування продуктивної пам'яті. Важливою умовою ефективного запам'ятовування є до­тримання певних правил. Запам'ятовувати треба в доброму настрої й коли ще не настала втома. Під час запам'ято­вування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Чим більше людина знає, тим легше їй запам'ятати нове, по­в'язуючи маловідоме з нагромадженим досвідом. Засвоєння по­нять та інших інформативних даних у процесі багаторазового повто­рення створює базу для подальших асоціацій з новим матеріалом запам'ятовування. Вправи: 1.     Уважно подивіться на знайомий предмет, потім, заплющивши очі, образно уявіть його собі в подробицях. Розплющіть очі, ще раз погляньте на нього і зазначте, які деталі були вами випущені. 2.     Вивчений предмет спробуйте намалювати з пам'яті. Потім ви­явіть, що забули намалювати.

32. Дослідження пам’яті. Існує безліч спеціальних методик для дослідження пам'яті, розроблених як у загальній психології, так і в області прикладної психології.   Особливості порушень пам'яті можуть допомогти психологу не тільки висловити припущення про характер захворювання, його нозологічної приналежності, а й про стадії перебігу патологічного процесу. Тест зорової та слухової пам'яті Методика наводиться нами в описі К. меш (1961) і складається з двох етапів. Перший етап полягає в дослідженні зорової пам'яті за допомогою двох серій картинок. Після показу картинок першої серії роблять перерву на 10 с, а потім перевіряють, скільки предметів запам'ятав обстежуваний.

33. Поняття про увагу. Увага є формою орга­нізації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об'єктах, що забезпечує їх виразне відображення.

Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюєгься. Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості . її вихідне положення по­лягає в тому, що увага нерозривно пов'язана з діяльністю, в діяль­ності вона існує і нею підтримується.

34. Природа уваги. Осередок оптимальною збудження (домінанта) є динамічним утворенням взаємодії споріднених збуджень середньої інтенсивності, що най­більше сприяє створенню нормальних умов для певної діяльності. Цей осередок віднос­но стійкий, він не тільки гальмує, а й підпорядковує собі побічні імпульси, завдяки їм посилюючись і набуваючи більшої стійкості. Відоме явище, коли слабкі звуки музики, звичний шум у приміщенні іноді навіть підсилюють зосередження уваги на виконуваній роботі, а їхня відсутність часом відволікає увагу від роботи. Виникнення панівної домінанти спонукається актуальними про­блемами, мотивами, інтересами, а зміна домінант зумовлюється виникненням нових потреб, сильніших і значущих. Проте поняття оптимального осередку збудження, або домі­нанти, до кінця не розкриває механізми уваги людини, зокрема її довільний характер. Якщо фізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження, викликаного об'єктивними зовнішніми чи внутрішніми подразниками, у певних ділянках кори головного моз­ку, то психологічний механізм пояснює його через різноманітні взаємо­зв'язки людини з навколишнім середовищем.

35. Види уваги. Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, до­вільну й післядовільну. Мимовільна увага — це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, відрізня­ються великою силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, по­силенням або послабленням, просторовими змінами руху, раптові­стю появи об'єкта. Довільна увага — це та, що свідомо спрямо­вується і регулюється особистістю. Довільна увага пов 'язана з силою волі та здатністю долати зовнішні й внутрішні перешкоди.

мети вимагає вміння відвертатися від побічних стимулів. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її за­цікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають вторинною мимовільною, або післядовільною. Таку захопленість нерідко мож­на помітити в діяльності фахівців, зайнятих творчою працею.

36. Властивості уваги. Властивості уваги: зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг. Зосередження уваги – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності. Стійкість уваги – характеризується тривалістю зосередження на об`єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єтів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею. Переключення уваги – навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Обсяг уваги – це така кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Існує певна закономірність, згідно з якою людина може тримати в полі своєї уваги 5 – 9 об’єктів.

37. Уважність як властивість особистості. Ступінь уважності — це стійка влас­тивість особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом життя в досить обмеженому діапазоні залежно від об­ставин, потреб та досвіду. Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й післядовільна увага. Неуважна людина — це та, яка не вміє зосередитися на пред­меті, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого.Однією з важливих характеристик уваги є зв'язок уважності з діяльністю і спрямованістю особистості. На певному етапі свого розвитку людина починає дедалі більше виділяти об'єкти, на які спрямовується довільна увага. Так складається професіоналізація уваги, що починає формуватися ще в школі.

38. Вивчення властивостей уваги. Методика "Переплутані лінії" дає можливість визначити ступінь стійкості та концентрації уваги в умовах напруженої діяль­ності. Методика передбачає роботу піддослідної з бланком зобра­жень 25 переплутаних ліній із завданням — простежити тільки зо­ровим контролем хід кожної лінії й поставити на кінцевій точці цієї лінії той самий номер, що стоїть на її початку. Методика відшукування чисел допомагає вимірювати ступінь розподілу зорової уваги в умовах однорідної діяльності. Використо­вуються бланки з 25 клітинками, на які нанесені числа від 1 до 40, 15 чисел випущено. Треба віднайти числа, яких немає на бланку.

39. Розвиток і виховання уваги. Увага в дітей з'являється досить рано. Мимовільна увага ви­никає в перші тижні життя. Це безумовно-рефлекторна увага, що викликається подразниками, безпосередньо пов'язаними із задо­воленням органічних потреб. Розвиток уваги посилюється, коли дитина починає сидіти, хо­дити, говорити, гратися з предметами. Увага стає дедалі стійкішою і керованішою. Велике значення для розвитку довільної уваги в дошкільному віці має гра. Гра виробляє здатність навмисно зосереджувати ува­гу на певних предметах, переключати й розподіляти її відповідно до програми діяльності. З розвитком розумових дій виникає внутрішня увага. Подальший розвиток уваги в дітей відбувається в шкільний період. Щоб активізувати увагу учнів, слід цікаво викладати на­вчальний матеріал, але потрібна й наполеглива розумова активність учнів. Необхідні різноманітні види й форми роботи, чітка організа­ція уроку, але й не менш потрібне спрямування навчальної діяль­ності, формування інтересу, волі та відповідальності.

40. Дослідження уваги. Методика оцінки перекладення і концентрації уваги за допомагаю 49 — позначеної двокольорової цифрової таблиці Для виконання цієї методики потрібно скористуватися двоко­льоровою, наприклад, чорно-червоною таблицею, яка включає в себе 49 цифр, з яких 24 одного кольору (наприклад, червоного) і 25 іншого кольору (наприклад, чорного). Досліджуваний отримує інструкцію — якомога швидше знай­ти і показати в таблиці по черзі то червоні, то чорні цифри, прицьо-му одні з них необхідно показувати в прямому, а інші у зворотному порядку. Наприклад, можна запропонувати рахувати чорні цифри від 1 до 25, а червоні від 1 до 25, чергуючи ними.

41. Поняття про мислення. Мислення являє собою процес опосередкованого й уза­гальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктив­ної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відно­шеннях. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання.

42. Мислення як процес. Мислення як процес відбувається завдяки мисленнєвим діям та операціям. Мисленнєві дії— це дії з об'єктами, що відображені в образах, уявленнях та поняттях. Вони відбиваються "в думці" за допомогою мовлення. Людина не діє безпосередньо з предметами, вона робить це подумки, не вступаючи в контакт із самими пред­метами і не вносячи реальних змін у їхню будову, розміщення.

43. Класифікація видів мислення. Наочно-дійове – характеризується тим, що в ньому розв’язання завдання безпосередньо включається в саму діяльність. Наочно-образне – характеризується тим, що завдання за своїм змістом є образним матеріалом, застосовуючи який людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти в предметах та явищах. Абстрактне або словесно-логічне мислення – відбувається в словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманню та уявленню.Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділя­ються за типом розв'язуваних задач і відповідних структурних і динамічних особливостей.

44. Проблемна ситуація і задача. Проблемна ситуація - одна з закономірностей процесів мислення, його початковий момент. Тому й розглянута вона нами буде спочатку як психологічна категорія. Задача характеризується мірою складності, тобто мірою „прозорості" головного відношення задачі (зв'язку між даними та тим, що необхідно знайти) і кількістю перетворень умов задачі на шляху від даного до того, що необхідно знайти. Отже, на відміну від задачі, проблемна ситуація включає три головні компоненти: 1) пізнавальну потребу в новому, невідомому знанні; 2) невідоме, яке повинне бути розкрите в проблемній ситуації; 3) можливості учня у виконанні поставленого завдання. Розглянемо основні типи цих ситуацій. Так, проблемні ситуації першого типу інколи називають показовими задачами. Є питання, відповідь на яке потрібно знайти, відомий метод розв'язування і відомо, що саме вважати рішенням. Такі задачі дуже часто засто­совуються в навчанні. Цікавим є і другий тип: є питання, добре зрозумілий процес розв'язування, невідомий тільки критерій того, що є рішенням. Такі задачі не мають єдиної відповіді й тому в психології називаються "відкритими ". Третій тип проблемних ситуацій інколи називають риторич­ними проблемами, їхніми характерними особливостями є те, що вони, як правило, чітко сформульовані кимось, обов'язково мають рішення , коло пошуку досить обмежене. Приклад про­блем цього типу — кросворди та інші аналогічні задачі. До четвер­того типу належать так звані класичні проблеми, скажімо, наукові, які вже поставлені, однак через якісь обставини ще не розв'язані. Останні чотири типи проблемних ситуацій — ситуації само­стійної постановки проблеми. Задача відрізняється від проблемної ситу­ації тим, що вона усвідомлена суб'єктом, об'єктивована й найчас­тіше описана словесно або в іншій знаковій (числовій, графічній) формі. Вона обов'язково передбачає врахування можливих реаль­но доступних і наявних засобів розв'язування задачі.

45. Проблемне навчання. Зазначені вище підходи до поняття задачі та процесу її розв'я­зування, творчого мислення широко використовуються в проблем­ному навчанні для організації такої діяльності школяра, студента та ін., яка сприяє не тільки засвоюванню ними знань, умінь, навичок, а й розвиває творчі здібності, формує творчий потенціал. В основі концепції проблемного навчання лежить поняття навчально-твор­чої задачі, тобто такої форми організації змісту навчального мате­ріалу, за допомогою якою педагог вводить школярів у проблемну ситуацію. Можливості такої організації навчального матеріалу досить широкі та різноманітні, оскільки можна підібрати й розробити бага­то типів і видів творчих задач, залежно від мети розвитку певних компонентів творчого потенціалу. Так задачі з явно вираженою суперечністю (задачі-парадокси, антиномії) сприяють виробленню вміння бачити супереч­ності, здатності формулювати проблему, задачі з конкретно зада­ною інформацією (неповною, зайвою, суперечливою тощо) сприя­ють розвиткові здатності відшукувати потрібну інформацію й вико­ристовувати її.

46. Мислення і мовлення. Мова й мовлення є одним із засобів мислення, розуміння. Мова є носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання ново­го. Один з видів мовлення — внутрішнє мовлення. Воно є формою існування внутрішніх мисленнєвих дій, і саме тому процес перетворення зовнішніх дій у мисленнєві, проходячи ряд етапів, обов'язково завершуєть­ся станом, коли дія коментується й контролюється за допомогою мовлення не зовнішнього , а внутрішнього. Мисленнєва дія, думка часто розгортається як таке зіткнення різних позицій і підходів, яке відображається й у внутрішньому мов­ленні. Перехід від думки до внутрішнього мовлення й від останнь­ого до мовлення зовнішнього, повноцінного вербалізованого вира­ження думки — процес не тільки не прямолінійний, а загалом та­кий, що не може бути описаний на площині.

47. Особистісна зумовленість мислення. Для психологічного аналізу мислення принциповим є те, що мислить суб'єкт. Рівень розвитку особистості інколи характеризується ступенем соціальної значущості справи її життя. Головне в особистості - це її мотиви, ставлення до себе й до навколишнього світу. Мислячи, особистість розв'язує задачі. Задача завжди викликає певне ставлення до себе, має для людини особистіший смисл. Це ставлення може бути позитивним або негативним, відрізнятися за об'єктом, формою виразу та його проявом. Крім того, задачі мають ту або іншу соціальну й індивідуальну значущість, яка залежить від їх співвідношення з суспільними та індивідуальними потребами. Основною умовою, яка забезпечує розгортання процесу розв'язування задачі, коли вона поставлена ззовні, є акт її прийняття, котрий пов'язує задачу з актуалізованою в певній ситуації мотиваційною структурою. Мотивація - головна характеристика суб'єкта діяльності, основне джерело його активності. Існує дві групи мотивів мисленнєвої діяльності: зовнішні та внутрішні. Коли йдеться про зовнішню мотивацію, то це означає, що задача розв'язується заради досягнення якихось результатів, не пов'язаних із пізнанням об'єкта.

48. Інтелектуальні властивості особистості. Інтелект– сукупність загальних розумових здібностей, які забезпечують успіх у розв’язанні різноманітних задач. Факторами розвитку інтелекту є спадковість та вплив навколишнього середовища. Важливi інтелектуальнi якостi особистості : організованість мислення (здатність мобілізуватися у складній ситуації), дисциплінованість мислення (здатність здійсню­вати трудомістку технічну роботу), послідовність та розважливість думки тощо. Не меншу значущість має критичність мислення. Критичність звичайно визначають як усвідомлений контроль за ходом інтелектуальної діяльності людини, показник збереження і сили особистісно-мотиваційної сфери та її впливу на мислення. Гнучкість мислення – виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні життєвої ситуації, звільняючись від закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язання аналогічних завдань. Глибина мислення – виявляється в умінні проникати в сутність складних питань. Широта мислення – виявляється в здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики.

49. Методики діагностики мислення. Методика "Нісенітниці"З допомогою методики оцінюють елементарні образні уявлення дитини про оточуючий світ і про логічні зв’язки і відношення. Дитині показують малюнок і дають наступну інструкцію: "Уважно подивись на картинку і скажи чи все тут знаходиться на свому місці і правильно намальовано.Методика "Що тут зайве?"Методика для діагностики образно-логічного мислення дітей від 4 до 5 років. Час  методики 3 хв. Методика "Кому чого не вистачає?" Методика для діагностики мислення дітей від 3 до 4 років. Дитині слід пояснити, що на малюнках зображені діти, у яких чогось не вистачає вона має назвати цих дітей і вказати предмети яких не вистачає.

50. Ригідність мислення. Ригідність мислення — нездатність швидко змінювати логічні побудови в залежності від мінливої ​​ситуації. Характерно для органічного ураження головного мозку. Словник психології характеризує ригідного людини як суб’єкта, мало мінливого навіть під впливом зовнішніх впливів, не здатної до самостійного регулювання та корекції.Більш виражена ригідність в психології характерна для психопатів з ознаками параної. Виділяють наступні види ригідності в психології: Когнітивна ригідність передбачає складності перебудови сприйняття і уявлень в змінених ситуаційних умовах. Це неготовність суб’єкта створювати нову концептуальну картину світу, навколишнього його при надходженні нової інформації, яка не відповідає колишньою. Афективна ригідність в психології виражається у незмінності відгуків на мінливі об’єкти емоцій. Мотиваційна ригідність проявляється в складності перебудови системи мотивів в обставинах, які вимагають гнучкості і зміни поведінки. Ригідність, яку проявляє суб’єкт в тій чи іншій ситуації, багато в чому залежить від складності завдання, її привабливості для нього, наявності небезпеки і так далі.