1.1 Аналіз психологічних понять агресія, агресивність

Для чіткого опису й аналізу обраної нами проблеми необхідно уточнити поняття агресії.

В основному під агресією розуміється шкідливе поводження. Причому в понятті “агресія” поєднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від таких, як злі жарти, плітки, ворожі фантазії, деструктивні форми поводження, до бандитизму й убивств. У підлітковому житті нерідко зустрічаються форми насильницького поводження, обумовленого в термінах “задерикуватість”, “драчливість”, “озлобленість", “жорстокість".

Психоаналітична теорія розглядає агресивність як реакцію на блокування або руйнування лібідозних імпульсів.

Представники фрустраційної теорії розуміють агресію як намір нашкодити іншому своєю дією, як "акт цілеспрямованою реакцією якого є нанесення шкоди організму".

До агресивності близько підходить стан ворожості. Згідно А. Басса, ворожість - більш вузький по спрямованості стан, що завжди має визначений обєкт. Часто ворожість і агресивність сполучаються, але нерідко люди можуть знаходитися у ворожих і навіть антагоністичних відносинах, однак ніякої агресивності не виявляють хоча б тому, що заздалегідь відомо її негативні наслідки для "агресора". Буває й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, до яких ніяких ворожих почуттів не відчувають. А. Басс розуміє агресію як "реакцію", в результаті якої організм одержує болючі стимули.

Психологи, що знаходяться на біхевіористичних позиціях, звичайно говорять про агресивну поведінку, тобто про відкриті, зовні виражені дії. Ці дії дуже активні, часто ініціативні і завжди приносять обєкту (людині, а в деяких випадках неживому предмету) якусь шкоду.

Л. Бендер розуміє агресію як сильну активність, прагнення до самоствердження. Він говорить про агресію як тенденцію наближення до обєкта чи видалення від нього, а Ф. Алан описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам.

Х. Дельгадо під агресією розуміє акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, що шкодять іншій особі чи обєкту. Він затверджує, що "людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі нанести шкоду чи збиток особистості або суспільству".

Уілсон визначає агресію як "фізичну дію чи погрозу такої дії з боку однієї особи, що зменшують волю або генетичну пристосованість іншої особи".

Фішбах запропонував розрізняти три види агресії: випадкову, інструментальну і ворожу. Кауфман справедливо заперечує проти того, щоб випадкову, тобто ненавмисну дію, що принесла шкоду, називати агресивною. Але він не правий, сумніваючись у необхідності розрізняти агресію інструментальну і ворожу, чи навмисну. Правда в деяких випадках нелегко установити, є агресія засобом чи метою, але це розходження дуже істотне. У випадку інструментальної агресії заподіяння шкоди - це не самоціль, а спосіб досягнення якої-небудь іншої позитивної мети. Отож ворожу агресію ми можемо назвати "гарячою", інструментальну - "холодної".

А. Адлер вважає, що агресивність є невідємною якістю свідомості людини, що організовує його діяльність.