4. Методи корекційної роботи: загальнопедагогічні, спеціальні

У практиці корекційного виховання використовуються загальні та спеціальні методи. Загальні методи виховання поділяються на три великі групи: методи формування свідомості, організації діяльності та стимулювання поведінки і діяльності

Методи формування свідомості (переконання):

До методів формування свідомості належать: розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі. Сильнодіючий метод переконання - приклад.

Розповідь на етичну тему - це яскравий емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають моральний зміст. Впливаючи на почуття, розповідь допомагає вихованцям зрозуміти і засвоїти зміст моральних оцінок і норм поведінки. Хороша розповідь не тільки розкриває зміст моральних понять, але і викликає в школярів позитивне ставлення до вчинків, відповідним моральним нормам, впливає на поведінку. У розповіді на етичну тему кілька функцій: служити джерелом знань, збагачувати моральний досвід особистості досвідом інших людей. Нарешті, ще одна важлива функція оповідання - служити способом використання позитивного прикладу у вихованні.

Умови ефективності етичного оповідання:

- Відповідати соціальному досвіду школярів, бути коротким, емоційним, доступним, відповідати переживань дітей;

- Супроводжуватися ілюстраціями - творами живопису, художніми фотографіями, виробами народних умільців. Підсилює розповідь добре підібране музичне зі проводження;

- Відповідна обстановка має велике значення для сприйняття етичного оповідання. Емоційний вплив навколишнього оточення має відповідати задуму і змісту розповіді.

- Професійне виконання. Невмілий, недорікуватий оповідач не може розраховувати на успіх;

- Обов'язкове співпереживання слухачами. Потрібно подбати, щоб враження від нього зберігалися як можна довше. Нерідко виховне значення етичного оповідання сильно знижується тільки тому, що відразу після нього діти переходять до справи, зовсім відмінному і по змісту, і за настроєм, наприклад, до спортивного змагання.

Роз'яснення - це метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Важлива риса, що відрізняє роз'яснення від пояснення і розповіді, - орієнтованість дії на дану групу чи окрему особистість. Застосування цього методу ґрунтується на знанні особливостей класу й особистісних якостей дітей. Для молодших школярів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення: «Вступати потрібно так», «Всі так роблять» і т. п.

Роз'яснення застосовується тільки там і тільки тоді, коли вихованцю дійсно необхідно щось пояснити, повідомити про нові моральні положення, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Вони зайві, коли мова йде про прості й очевидні норми поведінки у школі та суспільстві, наприклад не можна різати і розмальовувати парту, грубити, плювати і т. д. Тут необхідні інші методи. Роз'яснення застосовується: а) щоб сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки, б) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який вже складений.

Роз'яснення спирається на навіювання. Для нього характерно не критичне сприйняття школярем слів вчителя. Навіювання, проникаючи в підсвідомість, діє непомітно, створюючи потрібні мотиви поведінки. Педагог використовує навіювання в тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки. Навіювання використовується і для посилення впливу інших методів виховання. У клінічній практиці корекційного виховання навіювання поєднується з гіпнозом.

У практиці виховання вдаються і до умовлянь, що поєднує прохання з роз'ясненням і навіюванням. Дія вмовляння майже цілком залежить від прийнятої вихователем форми звернення. Застосовуючи напучування, педагог проектує в особистості вихованця позитивне, вселяє віру в краще, в можливість досягнення високих результатів. Педагогічна ефективність умовляння залежить від авторитету вихователя, його особистих моральних якостей, переконаності у правоті своїх слів і дій. Опора на позитивне, похвала, звернення до почуття власної гідності створюють необхідні передумови для майже безвідмовного дії вмовляння навіть у дуже складних ситуаціях виховання.

Умовляння іноді набуває форми порушення почуттів сорому, покаяння, незадоволеності собою, своїми вчинками. Педагог не тільки викликає ці почуття і змушує вихованця переживати їх, а й вказує шляхи до виправлення. У таких випадках необхідно переконливо показати значення негативного вчинку і його наслідків, створити ефективний стимул, позитивно впливає на поведінку. Іноді негативна поведінка буває наслідком незнання, необізнаність. Умовляння в даному випадку поєднується з роз'ясненням і навіюванням і здійснюється так, щоб вихованець усвідомив свої помилки, виправив поведінку.

Етична бесіда - це метод систематичного і послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін - вихователя і вихованців. Бесіда відрізняється від розповіді, інструктажу саме тим, що вихователь вислуховує і враховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності і співробітництва. Етичної бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні проблеми. Мета етичної бесіди - поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення і закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань.

Етична бесіда - метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень по всіх хвилюють їх питань. Обговорюючи ситуації, конкретні вчинки, діти легше осягають їх сутність і значення. У більшості випадків приводом для етичної бесіди стають конкретні факти, події, вчинки дітей. Така бесіда, як правило, проводиться по «гарячих слідах», відразу ж після події, вчинку або дещо пізніше, коли діти осмислять і зрозуміють їх.

Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов.

1. Дуже важливо, щоб розмова набула проблемний характер, передбачала боротьбу поглядів, ідей, думок. Вихователь буде стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді.

Не допускайте, щоб етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію з заучування готових або підказаних дорослими відповідей. Давайте дітям можливість говорити те, що вони думають, навчайте їх з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору.

3. Не допускайте, щоб бесіда перетворювалася в лекцію, коли вихователь говорить, а вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки дозволяють вихователю направити бесіду так, щоб діти самі прийшли до правильного висновку. Успіх залежить від того, наскільки теплою буде бесіда, розкриють у ній вихованці свою душу.

4. Матеріал для розмови може бути близький емоційному

досвіду вихованців. Не можна очікувати і вимагати від них активності при обговоренні складних питань або таких, в яких за основу беруться факти, явища, пов'язані з незрозумілими або чужими подіями, почуттями. Тільки при опорі на реальний досвід бесіди будуть успішними.

5. У ході бесіди важливо виявити і зіставити всі точки зору. Нічиє думка не може бути проігноровано, це важливо з точки зору об'єктивності, справедливості, культури спілкування.

6. Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тому, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного висновку. Для цього вихователь зуміє подивитися на з буття чи вчинки очима вихованця, зможе зрозуміти його позицію і пов'язані з нею відчуття.

Помилково думати, ніби бесіда - спонтанний метод. Високопрофесійні вихователі проводять бесіди не часто і готуються до них ґрунтовно. У школі першого ступеня етична бесіда зазвичай розвивається індуктивним шляхом: від аналізу конкретних фактів, їх оцінки - до узагальнення і самостійного виведення.

Високого професіоналізму вимагають індивідуальні етичні бесіди з вихованцями, що провинилися. Дуже важливо, щоб під час такої бесіди не виник психологічний бар'єр. Якщо учень неправильно розуміє ситуацію, треба тактовно, не зачіпаючи його гідності, пояснити йому, що він помиляється.

Приклад - виховний метод виняткової сили. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. Коли говорять про приклад, мають на увазі передусім приклад живих конкретних людей - батьків, вихователів, друзів. Але велику виховну силу має і приклад героїв книг, фільмів, історичних діячів, видатних вчених.

Психологічною основою прикладу служить наслідування. Завдяки їй діти опановують соціальним і моральним досвідом.

Життя дає не тільки позитивні, але і негативні приклади. Звертати увагу школярів на негативне в житті і поведінці людей, аналізувати наслідки неправильних вчинків, витягати правильні висновки не тільки бажано, але й необхідно. Вчасно і до місця наведений негативний приклад допомагає утримати вихованця від неправильного вчинку.

Методи організації діяльності

Загальний метод формування необхідних якостей особистості - вправляння. В історії педагогіки чи зберігся випадок, щоб при достатній кількості розумно підібраних і належним чином виконаних вправ у дитини не сформувався заданий тип поведінки.

Неможливо сформувати необхідний тип поведінки, не привертаючи вихованців до активної цілеспрямованої діяльності. Сутність вправи полягає в багаторазовому виконанні необхідних дій, доведенні їх до автоматизму. Результат вправ - стійкі якості особистості, тобто навички і звички.

Ефективність вправи залежить від наступних важливих умов: 1) системи вправ; 2) їх змісту; 3) доступності і посильності, 4) обсягу; 5) частоти повторень; 6) контролю і корекції; 7) особистісних особливостей вихованців; 8) місця і часу виконання; 9) поєднання індивідуальних, групових і колективних форм; 10) мотивації і стимулювання. Число вправ, які повинні виконувати різні учні для вироблення якостей на одному і тому ж рівні, не збігається: там, де одним достатньо декількох вправ, іншим потрібні десятки спроб.

Для формування складних моральних якостей вихователь повинен добре подумати, які навички та звички будуть вироблятися. Адекватність (тобто відповідність) вправ проектованій поведінці - ще

Вимога - це метод виховання, за допомогою якого викликають, стимулюють або гальмують певну діяльність вихованця. За формою розрізняються прямі і непрямі вимоги. Для прямої вимоги характерні визначеність, конкретність, точність формулювань, не допускають двох різних тлумачень. Непряма вимога (порада, прохання, натяк, довіра, схвалення і т. д.) відрізняється від прямої тим, що стимулом до дії стає вже не стільки сама вимога, скільки викликані ним психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення вихованців. Серед найбільш уживаних форм непрямого вимоги виділяються наступні.

Вимога-порада. Це апеляція до свідомості вихованця, переконання його в доцільності, корисності, необхідності рекомендованих педагогом дій.

Вимога-гра. Досвідчені педагоги використовують притаманне дітям прагнення до гри для пред'явлення самих різноманітних вимог. Ігри доставляють дітям задоволення, а разом з ними непомітно виконуються і вимоги. Це найбільш гуманна і ефективна форма пред'явлення вимоги, що припускає, однак, високий рівень професійної майстерності.

Серед непрямих вимог виділяється і вимога довірою. Коли між вихованцями та педагогами складаються дружні відносини, довіру проявляється як природне ставлення поважають один одного сторін. У ряді випадків ефективним виявляється вимога-прохання. У добре організованому вихованні прохання стає одним з найбільш вживаних засобів впливу. Вона грунтується на виникненні товариських відносин між педагогами та вихованцями. Сама прохання - форма прояву співпраці, взаємної довіри і поваги.

Одне з головних умов ефективності даного методу - почуття міри. К.Д. Ушинський писав про те, що треба привчати дитину спочатку коритися 2-3 легким вимогам, не обмежуючи його самостійності ні безліччю, ні труднощами їх, і тоді ви можете бути впевнені, що воно буде легше підкорятися і новим вашим постановам. Якщо ж, стискав дитя разом безліччю правил, ви змусите його до порушення того чи іншого з них, то самі будете винні, якщо наведені вами звички не будуть вкорінюватися ....

Привчання - це інтенсивно виконувана вправа. Його застосовують тоді, коли необхідно швидко і на високому рівні сформувати необхідну якість. Нерідко приучення супроводжується болісними процесами, викликає невдоволення. На жорсткому привчанні ґрунтуються всі авторитарні системи виховання, де цей метод поєднується з покаранням.

Використання методу привчання в гуманістичних системах виховання обґрунтовується тим, що деякий насильство, неминуче присутнє в цьому методі, спрямоване на благо самої людини, і це єдине насильство, яке може бути виправдане. Гуманістична педагогіка виступає проти жорсткого привчання, що суперечить правам людини, вимагає по можливості пом'якшення цього методу і використання його в комплексі з іншими, насамперед ігровими. Привчання плюс гра - вплив дієве і гуманне.

Привчання застосовується на всіх етапах виховного процесу, але найбільш ефективно воно на ранній стадії. Умови правильного застосування привчання наступні.

1. Чітке уявлення про мету виховання у самого вихователя і його вихованців. Якщо вихователь погано розуміє, для чого він прагне прищеплювати ті чи інші якості, чи будуть вони корисні для людини в житті, якщо його вихованці не бачать сенсу в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі беззаперечної покори. Результату не буде, поки дитина не зрозуміє, що це йому необхідно.

2. Привчаючи, треба чітко і ясно формулювати правило, не давати вказівок типу: «Будь ввічливим», «Люби свою батьківщину». Краще сказати приблизно так: «Щоб люди оцінили твою чарівну усмішку - вичистити зуби», «У нечупари немає майбутнього: брудні вуха відлякують людей»; «Вітай сусіда - і він буде ввічливий з тобою».

3. На кожен відрізок часу виділіть оптимальний обсяг дій, посильних для вихованців. Для вироблення звички необхідний час, квапливість тут не наближає, а віддаляє мета.

4. Показ виконаних дій та їх результату. Наприклад, порівняти брудні і вичищені черевики, відпрасовані і пом'яті штани, але так, щоб це порівняння викликало відгук у душі вихованця, змусило його засоромитися своєї невихованості і викликало бажання від неї позбутися.

5. Використання послідовно-паралельної схеми привчання. Якщо виховувати якості особистості послідовно, тобто одне за іншим, то це вимагатиме дуже багато часу. Не можна відразу формувати всі якості. Спочатку необхідно визначити, які якості органічно поєднуються між собою, намітити групи якостей, в яких вже сформовані якості полегшують виховання нових потрібних рис.

6. Постійний контроль. Контроль повинен бути доброзичливим, зацікавленим, але неослабною і строгим і обов'язково поєднуватися з самоконтролем.

7. Використання ігор, коли: а) цілі діяльності недостатньо привабливі для вихованців, б) процес досягнення мети нудний, одноманітний і пов'язаний з неприємними відчуттями.

Метод доручень дає результати. З його допомогою дітей привчають до позитивних вчинків. Доручення мають різноманітний характер: відвідати хворого товариша і допомогти йому у навчанні; виготовити іграшки для підшефного дитячого садка; прикрасити до свята класну кімнату і т. д. Доручення дають і для того, щоб розвинути необхідні якості: неорганізованим дітям, наприклад, дають завдання підготувати і провести дію, яка потребує точності і пунктуальності, і т.п. Не потрібно в деталях пояснювати, як виконувати доручення.

Метод виховних ситуацій. Виділимо два важливих моменти, обов'язкових для успішного застосування виховують ситуацій:

- Ситуації не надумані. Вони відображають життя з усіма її суперечностями і складнощами. Вихователь навмисне створює лише умови для виникнення ситуації, а сама ситуація повинна бути природною. Такі ситуації шкільне життя підносить на кожному кроці;

- Несподіванка ситуації. Вихованець, що очікує певну реакцію педагога, заздалегідь готує себе до неї, а якщо дії для нього несподівані, в більшості випадків погоджується з учителем. Порушників роззброюють великодушність, доброта, але за єдиної і важливої умови: вони повинні бути правильно зрозумілі саме як гуманні дії, а не прояви слабкості, невпевненості. В окремих випадках виправдовує себе невтручання вихователя у розвиток ситуації.

Методи стимулювання поведінки і діяльності

З давніх часів відомі такі методи стимулювання, як заохочення і покарання. Педагогіка XX ст. звернула увагу на ще один дуже дієвий, хоча й не новий метод стимулювання - змагання.

Заохочення - позитивна оцінка дій вихованців. Воно закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення засноване на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює приємний настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення дуже різноманітні: схвалення, підбадьорення, похвала, подяка, надання почесних прав, нагородження грамотами, подарунками і т. д.

Схвалення - найпростіший вид заохочення. Схвалення вихователь може висловити жестом, мімікою, позитивною оцінкою поведінки чи роботи вихованців, довірою у вигляді доручення, підбадьоренням перед класом, учителями чи батьками.

Заохочення більш високого рівня - подяки, нагородження і т. д. - викликають і підтримують сильні і стійкі позитивні емоції, дають вихованцям тривалі стимули, так як вони не тільки сприяють тривалому і наполегливій праці, але й свідчать про досягнення нового, більш високого рівня. Нагороджувати треба урочисто, при всіх вихованців, педагогів, батьків; це значно посилює емоційну сторону стимулювання та пов'язані з ним переживання.

Незважаючи на уявну простоту, метод заохочення вимагає ретельного дозування і відомої обережності. Тривалий досвід використання методу показує, що безрозсудне або надмірне заохочення приносить не тільки користь, а й шкоду вихованню. Враховується насамперед психологічна сторона заохочення, його наслідки.

1. Заохочуючи, вихователь буде прагнути, щоб поведінка вихованця мотивувалося і прямувало не прагненням отримати похвалу чи нагороду, а внутрішніми переконаннями, моральними мотивами.

2. Заохочення не має протиставити вихованця іншим дітям. Тому заохочення заслуговують не тільки школярі, що домоглися успіху, але й ті, хто сумлінно працював, показував приклад чесного ставлення до справи.

3. Заохочення тоді буде відповідати заслугах вихованця, його індивідуальних особливостей, якщо він буде знати міру своїх заслуг.

4. Заохочення вимагає особистісного підходу. Дуже важливо під час підбадьорити невпевненого, відсталого. Заохочуючи позитивні якості учнів, вихователь вселяє в них впевненість, виховує цілеспрямованість і самостійність, бажання подолати труднощі.

5. Головне в шкільному вихованні - дотримуватися справедливості. Вирішуючи питання про заохочення, треба частіше радитися зі всіма вихованцями.

Змагання. Змагаючись між собою, школярі швидко освоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості. Особливо велике значення має змагання для відстаючих: порівнюючи свої результати з досягненнями товаришів, вони отримують нові стимули для зростання і починають докладати більше зусиль. Організація змагання - важка справа, яка потребує знання психології виховання, дотримання цілого ряду важливих умов і вимог. Педагог визначає цілі та завдання змагання, складає програму, розробляє критерії оцінок, створює умови для проведення змагання, підведення підсумків і нагородження переможців. Змагання повинно бути досить важким, захоплюючим, пункти (правила) змагання - конкретними, щоб можна було оцінити і порівняти результати їх виконання. Критерії оцінок повинні бути простими і зрозумілими для всіх учасників, механізм підведення підсумків та визначення переможців - наочним.

Встановлюються спрямованість і зміст змагання. Класичним видом є змагання за звання першого учня школи, класу, кращого знавця предмета.

Покарання - це метод педагогічного впливу, яка повинна попереджати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Як і всі методи виховання, покарання розраховане на поступове перетворення зовнішніх стимулів у стимули внутрішні. Відомі такі види покарання, пов'язані з: 1) накладенням додаткових обов'язків; 2) позбавленням або обмеженням певних прав; 3) вираженням морального осуду, засудження. У нинішній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, осуд, попередження, стягнення.

Серед педагогічних умов, що визначають ефективність методу покарання, наступні.

1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить від авторитетного для учня людини. Учень гостріше переживає почуття провини, якщо його провина засудив не лише вихователь, але ярмо найближчі товариші, друзі. Тому вихователю треба спиратися на громадську думку.

2. Не рекомендується застосовувати покарання для всього класу.

3. Якщо рішення про покарання прийнято, то порушник повинен бути покараний.

4. Покарання дієво, коли воно зрозуміло учню, і він вважає його справедливим. Після покарання про нього не згадують, а з учнем зберігають нормальні відносини.

5. При покарання не допустимо образа вихованця. Формула «проступок - покарання» повинна дотримуватися неухильно.

6. При вирішенні питання, за що карати, рекомендується дотримуватися таку лінію розвитку: від покарань, спрямованих переважно на гальмування негативних вчинків, рис характеру, звичок, - до покарань, головний зміст яких у виробленні певних позитивних якостей.

7. Основа для застосування методу покарання - конфліктна ситуація. Але не всякі порушення і відхилення від норми призводять до дійсних конфліктів, і, отже, далеко не при всякому порушенні треба вдаватися до покарань. Не існують які-небудь загальні рецепти для покарання, так як кожну провину завжди індивідуальний, і залежно від того, ким він зроблений, за яких обставин, які причини, що спонукали дитину його зробити, покарання може бути різним - від найлегшого до суворого.

8. Покарання - сильнодіючий метод. Помилку педагога в покаранні виправити значно сутужніше, ніж у будь-якому іншому випадку. Тому не рекомендується поспішати з покаранням до тих пір, поки не з'ясована ситуація, що створилася, поки немає повної впевненості в справедливості і корисності покарання.

9. Не допускається перетворення покарання в знаряддя помсти. Школяр повинен розуміти, що карають для його ж користі. Не можна формально підходити до цього методу, бо покарання дієво лише тоді, коли воно максимально індивідуалізоване

10. Індивідуалізація, особиста спрямованість покарань не означає порушення справедливості. Це дуже серйозна педагогічна проблема. Педагог визначає для себе: якщо він приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються, якщо ж він його відкидає, то бачить лише проступок, але не школяра, яка його вчинила. Педагог пояснює свою позицію вихованцям, тоді вони будуть розуміти, чому він робить так, а не інакше. Можна дізнатися і думку школярів, яку позицію вони поділяють.

11. Покарання вимагає педагогічного такту, гарного знання вікової психології, а також розуміння того, що одними покараннями справі не допомогти. Тому покарання застосовується тільки в комплексі з іншими методами виховання.

Спеціальні методи педагогічної корекції

Корекційна педагогіка розробляє і застосовує спеціальні методи виправлення відхиляється поведінки дітей. Спеціальними можуть бути названі методи, прицільно використовувані педагогом для усунення будь-якого недоліку поведінки або порушень, викликаних однією загальною причиною. До спеціальних методів корекційної роботи відносяться суб'єктивно-прагматичний, метод природних наслідків, метод відшкодування, метод корекції через працю («трудовий метод») і деякі інші. З цими методами вчителю бажано ознайомитися, але застосовувати їх у класі без спеціальної підготовки не можна. Не можна рекомендувати для застосування такі, наприклад, методи, як «заставаніе зненацька», «огорошуванне», «ігнорування», «переслідування», «підглядання», «замикання під замок» «ізоляція», «афективна гімнастика (коли дитині, яка, наприклад, боїться вогню, прив'язують до руки сірники) »,« придушення », гіпноз і багато інших, які використовуються в медичній та психотерапевтичної практиці. Незначні відхилення поведінки нормальних дітей вчитель буде коригувати традиційно педагогічними методами.

Сутність суб'єктивно-прагматичного методу виховання зумовлена зростаючою автономією особистості в сучасному світі. Наукові дослідження і практика підтверджують, що відмітна риса нинішніх підростаючих поколінь - яскраво виражене ділове (прагматичне), часто споживацьке ставлення до життя, що випливає з нього виборче відношення до виховання, його цінностей. Що мені дасть виховання? навіщо воно потрібне? коли знадобиться? чи вигідно і наскільки вигідно бути вихованою? - Ось питання, які постійно ставлять собі і один одному школярі. Враховуючи ці утилітарно-прагматичні тенденції, деякі зарубіжні педагогічні системи дивляться на процес виховання як на комерційні відносини партнерів - вихователів і вихованців, де головною спонукає силою стає особиста вигода. Метод ще не оформився остаточно, але вже повсюдно діє через систему контрактних угод вихователів і вихованців, різного роду договорів і взаємних зобов'язань.

Він ґрунтується на створенні умов, коли бути невихованим, неосвіченим, порушувати дисципліну і суспільний порядок стає невигідно. Розвиток суспільних і економічних відносин з раннього дитинства занурює дітей у жорстоку конкурентну боротьбу і змушує готуватися до життя з усією серйозністю. Не дивно, що шкільне вихованці в розвинених країнах набуває все більш утилітарний характер і підпорядковане по суті одній головній меті - знайти після закінчення навчального закладу роботу, не залишитися без засобів до існування.

Конкретні модифікації суб'єктивно-прагматичного методу такі:

1) контракти, які укладають вихованці з вихователями, де чітко визначаються обов'язки сторін;

2) особисті картки самовдосконалення (програми самовиховання), які складаються вихователями і батьками;

3) диференційовані групи за інтересами, які робляться платними для посилення особистої зацікавленості, а також так звані групи ризику з дітей, схильних до правопорушень, з якими ведеться профілактична робота;

4) моніторинг, тобто безупинне спостереження за поведінкою, соціальним розвитком вихованця за допомогою новітніх технічних засобів і ЕОМ, здатних розраховувати тенденцію індивідуального розвитку, визначати «сценарії долі» при тій чи іншій спрямованості виховання, розвитку тих чи інших якостей особистості;

5) тести вихованості, соціальної зрілості, громадянськості, «накладені» на постійно проводяться ігри, змагання, конкурси;

6) штрафи (у балах), що тягнуть за собою цілком реальні покарання - грошові компенсації неправильного поводження, позбавлення прав і свобод, привілеїв і т. д.

Цей метод поки мало використовується в практиці вітчизняної школи. Але, судячи з набирає чинності тенденцій соціального і економічного розвитку, це метод завтрашнього дня.

До спеціальних методів педагогічної корекції належить метод природних наслідків. Сутність його проста й очевидна: будь-яка дія має наслідки.

Суть методу в тому, щоб дитина швидко і наочно переконувався на практиці, до чого веде те чи інше його дію. Стародавні мудреці не без підстав вважали, що краще дати маленькій людині один раз випробувати неприємні відчуття, щоб він назавжди засвоїв небажаність певних дій. Навіщо довго пояснювати, що до гарячої печі краще не торкатися, дитина все одно не зрозуміє, поки не обпечеться. Тоді запам'ятає на все життя, та так міцно, що, обпікшись на молоці, буде дути і на холодну воду. Навіщо переконувати, що потрібно закривати двері: посидить у холодній кімнаті - швидко порозумнішає і зрозуміє, що до чого. Стародавні мудреці були переконані, що багато знань і виконання норм поведінки досягаються лише ціною розірваних штанів, розбитих носів, міцних запотиличників. Правильна лінія поведінки зміцнюється тільки шляхом наступу всіляких неприємностей і бажання їх уникнути. Більш швидкого та ефективного шляху виховання просто, не існує.

Потрібно дітям говорити просто і ясно: не поводься так, тому що тобі самому буде погано. І на конкретному прикладі тут же закріпити сказане: дерево, яке ти щойно зламав, не дасть тобі кисню, плодів, не стане стовпом або дошкою для споруди. Ти виростаєш, а дихати нічим - приблизно так оголює причинно-наслідковий зв'язок вчитель. Щоб у дитини виробилася стійка звичка не брати чуже, він повинен власним ревом пережити свої особисті втрати.

Необхідно відродити метод природних наслідків в його гуманістичному подобі. Ніхто не ратує за відновлення грубих тілесних покарань, жорстоких і принизливих розіграшів, до яких вдавалися для виховання раніше. Але показувати наслідки скоєних дій, прийнятих рішень дітям потрібно обов'язково. Нехай вчаться на чужих помилках.

Там, де можна без порушення гуманістичних принципів застосувати даний метод, його слід застосовувати для підвищення ефективності виховного процесу!

Нехай же вчитель не зупиняється ні перед якими порівняннями, нехай діти прозрівають, бачачи невідворотні залежності: горілка - в'язниця, куріння - хвороба, злодійство - злидні, погане ставлення до інших - самознищення.

Метод відшкодування також має тривалу історію, він простий і очевидний: будь-який збиток, нанесений іншій людині, повинен бути відшкодований. Слід або матеріальне відшкодування, або відшкодування збитків працею.

Як відшкодовується завданий поведінкою, що відхиляється збиток? В історії педагогіки містяться ясну відповідь на це питання - працею. Праця - загальний метод виховання, а в корекційної роботи ще й метод відшкодування завданих збитків. З часів К.Д. Ушинського погляди на виховне значення праці не змінилися. Його з успіхом застосовують у виховних цілях, а перевиховання, переробка людини повністю стоять на фізичному, нерідко примусову працю.

Хороші результати дає поєднання праці з грою, в якому максимально проявляються ініціативність, самодіяльність, змагальність самих хлопців. Прагнення молодшого школяра до яскравого, незвичайного, бажання пізнати прекрасний світ, проявити рухову активність - все це має задовольнятися в розумній, що приносить користь і задоволення трудової грі. Якщо ми граючи виметений шкільний двір, наспівуючи приберемо клас (а саме так і має бути), то вирішимо відразу безліч виховних проблем.

Коли праця непосильний, то він пригноблюючий діє на психіку, учень втрачає віру в себе і часто взагалі відмовляється виконувати навіть легку роботу, почуття невпевненості переслідує його. Отже, надто важких завдань слід уникати.

Чому неприпустимим вважається покарання школярів працею? Карають ж їм ув'язнених, солдатів, правопорушників! Працею спокутують провину. Народна педагогіка допускала покарання додатковою працею і провинилися дітей, особливо тих, чия вина спричинила за собою матеріальні збитки. Чому ж наша педагогіка досі вважає: виховувати в праці необхідно, а карати працею не можна, інакше у свідомості учнів праця асоціюється з неприємними переживаннями і у дітей неминуче виникне негативне ставлення до праці? Праця виховує тоді, коли він не є для школяра примусом, неприємною обов'язком. Не зовсім правильні ці постулати, вони погано узгоджуються з практикою життя. Застосовуючи їх, ми аніскільки не наблизилися до виховання працьовитої особистості, а шкоди маємо багато. Якби свого часу менше слідували новомодним закликів, а більше спиралися на народну педагогіку, прислухалися до порад Макаренко, слідували традиціям старої школи, то людей невихованих у нас було б менше.

Негативне ставлення до праці, особливо праці важкої, одноманітної, не престижної, існує завжди. Ніхто добровільно не хоче його виконувати. І це споконвіку використовується у виховних цілях. Хто винен, що учень розкидав у класі сміття? Нехай прибирає. Вимагати потрібно жорстко. Змушувати, привчати, а не наймати прибиральниць. Потрібно шукати не способи відходу від праці, а способи посилення його виховної сили.

Праця повинна давати продукт, який йде на відшкодування збитку. Діти це добре розуміють і всупереч нашому вихованню влаштовують свої стосунки саме за цим принципом. У школах завелися справжні експлуататори, які нещадно змушують служити собі всіх, хто так чи інакше потрапляє під їхню залежність. Розроблено тонкі способи заманити дитини в мережі, щоб потім його шантажувати, «ставити на лічильник», тероризувати.

Праця як корекційна засіб у початковій школі може виступати в різних формах. Можна виправдати форму залишення дітей після уроків для виконання під наглядом вчителя завдань з прибирання класу, рекреацій, коридорів, шкільних приміщень, дворів і т. д. Учні різних класів, які потребують корекції, збираються в одну бригаду, призначається черговий вчитель, визначається завдання і обсяг роботи. Потрібно, щоб діти залишилися без обіду і втомилися. Докоряти чим-небудь, ображати забороняється. Дітям потрібно пояснити, що будь-яку провину потрібно спокутувати - це справедливо по відношенню до інших людей і до своєї власної совісті. Додатковим аргументом до використання трудової терапії як виховного засобу є і те, що діти зайву годину перебувають у школі під наглядом педагога.

Один зі спеціальних методів корекційної педагогіки - запропонований А.С. Макаренко метод «вибуху». «Вибух» - це такий вплив на вихованця, яка має «підірвати» його шкідливу внутрішню установку і очистити в душі місце для формування нової якості. «Вибух» небезпечний, його можуть пережити не всі вихованці, тому користуватися цим методом можна лише у виняткових випадках.

Кілька прикладів «вибуху» наводить А.С. Макаренко. Перший - коли безпритульників, зібраних на вокзалі і знятих з потягів, зустрів на площі чудовий духовий оркестр колонії. Природно, вони були приголомшені. Другий приклад пов'язаний з епізодом, коли А.С. Макаренко назвав колоніста «сволотою» і той так глибоко пережив це, що став цілком порядною людиною. Прикладом «вибуху» може бути випадок, коли вихователь повинен був вдарити колоніста. «Вибухом» можна назвати і винятковий прийом виховання, коли А.С. Макаренко навчав своїх колоністів пити горілку. «У мене не було іншого виходу», - зізнається педагог. І це дало свої позитивні результати. Багато хто з тих, хто міг легко загинути від пияцтва, навчилися обмежувати себе, стали корисними суспільству людьми. Те ж саме було і з курінням. «Я купував їм тютюн та цигарки і вони курили в моїй присутності. Я не пішов на шлях максимуму і це дозволило мені вести боротьбу з курінням іншими засобами. Заборони нічого не дають ».

Лекція 2 Принципи і методи педагогічної корекції