Особенности типа воспитания подростков с антисоциальным поведением

Исследование подростков с антисоциальным поведением показало, что в большинстве случаев отмечались явно неблагоприятные условия семейного воспитания; они выражались в недостаточном внимании к ним родителей, отсутствии теплоты, эмоциональной привязанности со стороны одного или обоих родителей. В ряде случаев семьи были неполными, дети воспитывались матерью, матерью и отчимом, домашняя обстановка характеризовалась частыми ссорами, скандалами, постоянной конфликтной ситуацией. Временами эта напряженная ситуация приводила к большим скандалам с взаимными оскорблениями, после чего подростки уходили из дома. Родители мало интересовались успеваемостью в школе и внутренней жизнью подростка. В лучшем случае забота родителей сводилась к обеспечению детей питанием и одеждой. У подростков не формировался положительный родительский образ, отсутствовала эмоциональная привязанность к дому, не возникало желания приходить домой.

Подростки не получали достаточного количества информации. Это касалось, прежде всего, формальных школьных знаний; не развивались интерес к чтению, любовь к книгам. Чтение книг связывалось обычно с неприятными эмоциональными реакциями, переживалось как нагрузка, неинтересное дело. В домашней обстановке оно заменялось просмотром телепередач исключительно развлекательного характера. Вкусы формировались в соответствии с модой и совпадали с ценностями массовой культуры. В подростковом возрасте формировались образы положительных героев, которыми являлись, как правило, кинозвезды, популярные роковые певцы, иногда барды. Наиболее типичной была слабая представленность конструктивных социально-позитивных мотиваций: на первый план выступало стремление к красивой и легкой жизни, которая должна была наступить сама собой, без каких-либо серьезных усилий. Этико-моральные критерии были слабо представлены и носили в основном поверхностный характер: было слабо выражено чувство сопереживания, моральной ответственности за других, необходимости исполнения долга. Возникали частые влюбленности, основанные на сексуальном влечении, однако стойкие привязанности не развивались. Формировались основные установки: жить сегодняшним днем, не думать о будущем, при этом жизненные трудности не преодолевались, а попросту не принимались во внимание, все в жизни протекало как бы "по воле волн". Поведение носило во многом хаотический характер, крайне зависело от поиска удовольствий в разных ситуациях. К "плотскому" ассортименту развлечений относились пребывание в компаниях, курение, раннее употребление алкоголя, наркотиков (вначале всегда только в обществе знакомых). Ради ''удовольствия" подростки пропускали занятия в школе, не готовили уроки, обманывали родителей и учителей. Угрызений совести не возникало, страх перед наказанием в большинстве случаев практически отсутствовал, что в какой-то степени можно было объяснить домашней ситуацией, а в основном - личностными особенностями исследованных. Кроме того, большое значение имело поведение по механизму: немедленное получение удовольствия важнее, чем более отдаленное наказание.

По данным Ц.П. Короленко и Т.А. Донских (1990), одной из характерных особенностей подростков-девушек с антисоциальным поведением является повышенная активность. С раннего детства они обращали на себя внимание неусидчивостью, капризностью, постоянным стремлением к общению. Их трудно было привлечь к какой-либо работе, продуктивной деятельности. Они не любили играть в традиционные для девочек игры: "куклы", "приготовление пищи", "дочки-матери" и др., а предпочитали участвовать в играх мальчиков: "в войну", "в прятки", носиться по улице, совершать хулиганские действия: поджигать почтовые ящики, портить лифты, разрисовывать стены и др. Интерес к школьным занятиям отсутствовал, что выражалось в частых опозданиях, пропусках уроков. Домашние задания они часто не готовили, в лучшем случае списывали. Девочки обманывали учителей, родителей, а также и своих сверстников, не испытывая никаких угрызений совести. Наряду с этим они старались произвести хорошее впечатление на взрослых, продемонстрировать свою осведомленность, подчеркнуть независимость, вызвать к себе интерес, кокетничали, экстравагантно одевались, пользовались косметикой, пытались быть модными.

Дома таким подросткам было скучно, и они стремились как можно меньше времени находиться в его стенах и общаться со своими родителями. Если по каким-либо причинам уход из дома оказывался невозможным, они предпочитали подолгу разговаривать по телефону. Содержание этих телефонных разговоров не касалось каких-либо деловых тем, связанных, например, с обсуждением занятий в школе, домашних заданий, решения математических задач и т.д. Обсуждались обычно отношения с кем-то из общих знакомых, любовные истории, межличностные конфликты, ссоры, планы совместного проведения времени на следующий день и вечер, организация вечеринок, загородные поездки, современная мода, «черный» рынок, различные способы получения "кайфа". В случае отсутствия телефона дома они предпочитали подолгу смотреть телевизионные передачи, если последние носили развлекательный характер.

Проведение времени у подростков с антисоциальным поведением вне дома достаточно типично. Оно включает прежде всего общение в группе, в которую входят другие подростки с антисоциальным поведением. Разнополый состав таких компаний не носит достаточно стабильного характера, так как очень легко принимаются другие люди. Каждая из групп имеет излюбленные места проведения времени: летом - улицы центральной части города, места около гостиниц, ресторанов, кинотеатров, парки, скверы, иногда привокзальные районы, набережная, зимой - свободные квартиры кого-либо из членов группы в случае, например, отъезда родителей, нередко не полностью достроенные здания, а также подвалы жилых домов, чердаки, гаражи, дачи. Как правило, каждая группа проводит время в своем районе.

В структуризации проведения времени у таких подростков преобладают гедонистические мотивации, т.е. стремление к получению удовольствия. Они практически находятся во власти своих желаний, на возможные неблагоприятные или опасные последствия своих действий внимания не обращают. Это связано, очевидно, с известным психологическим механизмом действий по принципу немедленного удовлетворения желаний, получения удовольствия любой ценой, невзирая на более отдаленные результаты. Страх перед наказанием мало выражен и не задерживал развитие отклонений в поведении.

Подростки с антисоциальным поведением находятся в постоянном конфликте с окружающими их людьми. У них отсутствует понимание прав других людей, они не способны к сочувствию, что сочетается со стремлением к беззастенчивой эксплуатации всех тех, кто этому поддается, включая прежде всего наиболее близких людей. Для достижения своих эгоцентрических целей они не стесняются в выборе средств: могут обманывать, предавать, шантажировать. Такими подростками мало осознаются также общественные интересы, социальные требования, предъявляемые к человеку. Во главу угла ставились только собственные желания, импульсы и эмоции. Им мало знакомо чувство тревоги. Обращает на себя внимание цинизм, демонстративное пренебрежение этическими нормами поведения.

Таким образом, можно сделать заключение о роли в возникновении антисоциального поведения определенных типов воспитания. Предупреждение этого деструктивного поведения связано с социально-психологическими факторами, повышением психологической грамотности в семье, улучшением психологического климата в микросоциальной среде.

В науково-педагогічній літературі немає однозначного визначення поняття педагогічної занедбаності. Російська педагогічна енциклопедія поняття "педагогічна занедбаність" розглядає як стійке відхилення від норми в моральній свідомості та поведінці дітей, обумовлені негативним впливом середовища та недоліками виховання.

Педагогічний словник під редакцією Кирова це ж поняття розглядає як відхилення у нормі поведінки особистості, що обумовлене недоліками виховання. У педагогічній енциклопедії поняття "педагогічна занедбаність" розглядається як відхилення від норми поведінки в навчальній діяльності, обумовлене недоліками навчально-виховного процесу.

С. Гіль пропонує наступне визначення педагогічної занедбаності - це нерозвиненість дитини, відставання у розвитку, викликане педагогічними причинами та яке піддається корекції педагогічними засобами.

Тобто, проаналізувавши дані підходи до визначення педагогічної занедбаності, виділивши загальні риси, на які вказують автори, ми будемо дотримуватися наступного визначення. Педагогічна занедбаність - це стійке відхилення від норми в поведінці, навчальній діяльності, що проявляється в нерозвиненості, неосвіченості та невихованості дитини, відставання у розвитку, що обумовлено впливом сім'ї, школи, навколишнього середовища. Власне, ця проблема викликана педагогічними причинами, і, отже, усувається за допомогою корекції педагогічними способами та засобами.

Під педагогічною занедбаністю розуміють такий стан особистості, який є наслідком неправильної організації вчителем навчальної роботи.

Вона обумовлюється такими чинниками [89, с.86]:

недоліками в навчально-практичних і соціально-етичних знаннях учнів молодшого шкільного віку;

недоліками в розвитку рис і якостей особистості;

недоліками в набутті соціальних ролей у суспільстві;

недоліками у взаємостосунках із оточуючими;

недоліками в реалізації власної особистості в шкільному колективі.

Розглянемо сутність педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку в дидактичному аспекті. Для неї є характерними певні ознаки, динаміка та прояви.

У дошкільному віці це:

а) неуспішність у рольовій грі як провідному виді діяльності;

б) непідготовленістю до навчання у школі, яка проявляється у несформованості уявлень дитини про навколишнє середовище віковим можливостям, у дисгармонійній емоційно-вольовій сфері, нерозвиненості психічних процесів, відсутністю або слабкою мотивацією навчання, невміння виділяти конкретні навчальні завдання у грі чи інших видах діяльності;

в) відхилення у поведінки.

Педагогічна занедбаність молодших школярів характеризується:

а) психологічною і етичною непідготовленістю до навчання, в основі якої - незбалансований розвиток індивідуально-психологічних якостей особистості, що є наслідком виховання у сім'ї, навчання і виховання у дитячому садку чи школі;

б) неуспішністю, важкістю у навчанні, наявністю прогалин у засвоєних знаннях;

в) несформованістю пізнавальних інтересів;

г) несформованістю особистісно-значущих пізнавальних мотивів навчання;

ґ) наданню учнями переваги грі, в якій його супроводжує успіх;

д) нерозвиненістю якостей спілкування;

е) неадекватною самооцінкою.

У зв'язку з вище зазначеним ми можемо виділити певні стадії "розвитку" занедбаності. А саме.

Перша стадія припадає на дошкільний вік і виникає у результаті неправильного виховання у сім'ї, через помилки вихователів дошкільних закладів, що призводить до несприятливого становища дитини в колективі.

Друга стадія - це наслідок низької психологічної і педагогічної підготовки до шкільного навчання. У молодших школярів з'являються початкові форми негативного ставлення до норм і правил поведінки в дитячому колективі. Основною причиною цього є відсутність успіху в навчанні.

Третя і четверта стадії проявляються здебільшого в підлітковому віці, коли учні не мають можливості не мають можливості реалізувати себе в групі тощо.

Дитина проходить через три стабільних виховних середовища: сім'я, дошкільний заклад і школа, кожне з яких створює чимало соціально-педагогічних ситуацій для її розвитку, що врешті-решт впливає на рівень успішності школяра.

Таким чином, можна зробити висновок, що педагогічна занедбаність закладається як "фундамент" ще в ранньому дитинстві в дошкільному віці, і якщо не вживати заходів щодо її подолання, то вона продовжує розвиватись і переходить на етап закріплення негативних рис і якостей у процесі шкільного навчання, і як наслідок це призводить до того, що школяр не формується як суб'єкт навчальної діяльності.

Елементами педагогічної занедбаності, в залежності від перебігу навчальної діяльності учнів є [38, с.225]:

неоволодіння мінімально необхідними операціями творчої діяльності, комбінування і використання у новій ситуації наявних знань, умінь і навичок;

небажання одержувати нові знання теоретичного характеру;

уникання труднощів творчої діяльності ;

пасивність у виконанні завдань підвищеної складності;

небажання оцінювати власні досягнення, удосконалювати набуті уміння і навички;

незасвоєння понять у системі.

Педагогічна занедбаність включає такі три компоненти:

по-перше: відхилення від норм поведінки та невиконання поставлених навчальних завдань, як наслідок проявами цього є неуспішність, невстигання, важкість у навчанні. Тут особлива роль приділяється віковим особливостям учнів, їх індивідуальному досвіду;

по-друге: відставання у розвитку пам'яті, мислення, уяви, емоційно-вольових, етичних , рис і якостей особистості. Це пояснюється віковими особливостями учнів - нестійкість настрою, швидка стомлюваність, конфліктність тощо;

по-третє: це відхилення у ставленні педагогічно занедбаних учнів до себе та до своїх власних можливостей, до однолітків, вчителів, а також батьків. Все це впливає на організацію навчальної діяльності. Тому вчителі педагогічну занедбаність визначають як непідготовленість до школи, нерозвиненість, неосвіченість та невихованість учня.

Систематична неуспішність веде до педагогічної занедбаності, під якою на сучасному етапі розвитку школи розуміють комплекс негативних якостей особистості, що суперечать вимогам школи, суспільства. Це явище вкрай небажане та негативне з моральної, соціальної, економічної позиції. Неуспішність - складне та багатовимірне явище шкільної діяльності, що вимагає різносторонніх підходів при її вивченні та обґрунтуванні.

Причини труднощів у навчальній діяльності молодших школярів у загальноосвітній школі розглядалися багатьма педагогами і психологами (М. Данилов, Н. Менчинська, Т. Власова, А. Леонтьєв, А. Смірнов, Л. Славіна, Ю. Бабанський та ін.). Вони вважали, що причинами неуспішності є

непідготовленість до шкільного навчання (соціальна і педагогічна занедбаність);

вади розумового розвитку;

вплив оточення.

У психолого-педагогічній літературі неуспішність дітей молодшого шкільного віку пояснюють багатьма факторами:

недосконалістю навчального процесу;

нестачею підручників, наочних і дидактичних матеріалів;

непідготовленістю вчителів індивідуально працювати з такими учнями.

Педагоги, які необізнані з індивідуальними та психологічними особливостями розвитку таких дітей, тимчасове відставання у навчанні пояснюють патологічними процесами, а отже, не надають їм кваліфікованої педагогічної допомоги. Не використовують значні компенсаторні можливості дитячого організму, тому з кожним наступним роком такі учні дедалі більше відстають у розвитку.

Виділяють три групи причин педагогічної занедбаності:

Перша група:

низький педагогічний і культурний рівень батьків;

неблагополучна сім'я;

відсутність чіткої організації життя та діяльності дитини в сім'ї;

порушення єдності вимог до дитини, їх послідовності;

негативне ставлення до дитини, приниження її гідності, фізичне покарання, надмірна опіка.

Друга група:

незнання педагогами особистості дитини, умов виховання у сім'ї;

недостатня робота щодо психолого-педагогічної підготовки батьків дошкільників (молодших школярів);

низька індивідуальна робота щодо усунення відхилень у поведінці, етичному вихованні та розвитку дітей;

недосконалість навчально-виховного процесу;

педагогічна некомпетентність вчителя.

Третя група:

вади в загальному розвитку дитини;

генотип;

стан здоров'я;

психоемоційний стан;

внутрішня позиція;

рівень активності при взаємодії із навколишнім середовищем.

Так як явище педагогічної занедбаності взаємопов'язане з неуспішністю, розглянемо класифікацію причин неуспішності.

Так, наприклад, А. Гельмонт своїм завданням вбачав співвіднесення причини неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (І категорія), часткової, але стійкої неуспішності (ІІ категорія), епізодичної неуспішності (ІІІ категорія).

Зазначимо причини першої категорії:

низький рівень попередньої підготовки учня до навчальної діяльності;

вади фізичного розвитку;

недоліки виховання;

слабкий розумовий розвиток.

Для другої категорії притаманними є такі причини:

недопрацювання вчителем у попередніх класах щодо формування у школярів адекватних способів організації навчальної діяльності;

недостатній пізнавальний інтерес учня до предмету, що вивчається;

слабка воля до подолання труднощів.

Причини третьої категорії:

недоліки в методиці викладання навчального предмету;

формалізм у засвоєнні нових знань;

слабкий поточний контроль;

невміння зосередитись на об'єкті, предметі, що вивчається;

нерегулярне виконання домашніх завдань.

Ближче до всіх до вирішення завдань опису системи причинно-наслідкових зв'язків неуспішності, що відповідає теоретичним вимогам, підійшов Ю. Бабанський [10].

До внутрішніх причин неуспішності він виділив:

дефекти здоров'я дітей, їх розвитку;

недостатній об'єм знань, умінь і навичок.

Зовнішніми причинами неуспішності є:

недоліки дидактичних і виховних дій;

причини організаційно-педагогічного характеру (організація педагогічного процесу в школі, матеріальна база);

недоліки навчальних планів, програм.

Також Ю. Бабанський виділяє умови, якими слід керуватися в організації навчання:

І. Умови внутрішнього плану:

особливості психологічного розвитку школяра;

рівень сформованості навичок організації навчальної діяльності.

ІІ. Умови зовнішнього плану:

побутові умови;

особливості виховання у сім'ї;

особливості навчання і виховання у школі.

Спроби згрупувати причини неуспішності представлені автором П. Борисовим. Він розглядає три групи причин:

а) загально-педагогічні:

недотримання принципів і правил дидактики в організації процесу навчання;

недооцінка ролі позакласної та позашкільної роботи з дітьми.

б) психофізіологічні:

порушення нормального фізичного розвитку дітей;

порушення інтелектуального розвитку дітей.

в) соціально-економічні:

матеріальна база школи;

низький рівень дошкільного виховання дітей;

культурний рівень батьків;

компетентність вчителів.

Таким чином, класифікація причин педагогічної занедбаності (неуспішності) має за мету показати не лише різні підходи до її побудови, але й зазначити головне і спільне, що є притаманне вище зазначеному явищу.

Шляхи подолання педагогічної занедбаності молодших школярів в процесі навчання масової початкової школи

На відміну від того, що проблема педагогічної занедбаності є не досить вивченою, все ж чимало досягнень зроблено при визначенні конкретних шляхів її подолання в процесі навчання молодших школярів.

Сучасна дидактика щодо подолання занедбаності пропонує такі шляхи її усунення:

педагогічна профілактика;

педагогічна діагностика;

педагогічна терапія;

виховна дія.

Розглянемо ці шляхи більш детально.

Педагогічна профілактика - це система попередніх заходів, пов'язаних із усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають певні недоліки в розвитку дітей. Це пошуки оптимальних педагогічних систем, в тому числі використання активних форм і методів навчання, нових педагогічних технологій, проблемного та програмованого навчання, інформатизація педагогічної діяльності. Ю. Бабанським для такої профілактики була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу

Загальні принципи профілактики та корекції педагогічної занедбаності школярів згідно даної концепції [60, с.117]:

Комплексний підхід до діагностики, оптимізації і корекції.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей і специфіки розвитку у них занедбаності.

Орієнтація на гармонізацію розвитку особистості.

Єдність і взаємодоповнюваність психологічних і педагогічних методів.

Диференційований підхід.

Рання профілактика занедбаності безпосередньо пов'язана з якістю навчально-виховного процесу, і тому відображає загальнопедагогічний характер.

В залежності від вікових особливостей дітей виділяють чотири групи методів профілактики [60, с.118]:

І. Стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної та ігрової діяльності:

створення ситуації емоційного переживання;

пізнавальні ігри;

створення ситуації з опорою на життєвий досвід;

створення ситуації успіху в навчально-пізнавальній та ігровій діяльності.

ІІ. Організація життя та діяльності дитячого колективу:

створення ситуації особистісної та групової перспективи;

колективні ігри;

вироблення колективно-єдиних вимог;

колективні змагання;

колективне самообслуговування.

ІІІ. Спілкування і взаємодія в різних ситуаціях:

педагогічна вимога;

переконання;

довіра;

осуд;

аналіз вчинків;

розв'язання конфліктних ситуацій.

ІV. Психолого-педагогічний вплив і стимулювання активності дитини:

приклад, пояснення;

очікування радості;

виховання самоповаги;

вимогливість.

Педагогічна діагностика - це системний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення недоліків у засвоєнні навчального матеріалу, що спрямовано на підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Метою педагогічної діагностики є виявлення ознак і проявів педагогічної занедбаності школярів, визначення шляхів і способів профілактики і корекції, прогнозування подальшого розвитку дитини [60, с.110].

Методичними критеріями комплексної діагностики занедбаності в дитячому віці є:

виявлення домінуючих тенденцій, виявлення рівня розвитку;

діагностика цілісної індивідуальності;

єдність прогностичних та діагностичних функцій.

Діагностико значимими ознаками педагогічної занедбаності є:

неадекватна самооцінка;

низький соціальний статус;

неуспішність у навчальній діяльності;

неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях.

Педагогічна терапія - заходи щодо усунення відставань у навчанні. Це можуть бути індивідуальні, додаткові заняття.

Виховна дія. Оскільки неуспішність часто пов'язана з недоліками у вихованні, то з занедбаними учнями слід проводити індивідуальну виховну роботу, яка включає і роботу з батьками.

Педагогікою накопичений значний досвід щодо подолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних заходів дозволяє виявити деякі принципові положення.

На перший план в роботі з неуспішними школярами висуваються виховні та розвивальні педагогічні дії. Метою роботи з такими учнями є не лише "заповнення" прогалин у навчанні, але й одночасно розвиток їх пізнавальної самостійності.

Отже, розробка шляхів вдосконалення навчально-виховного процесу, як правило полягає у створенні сприятливих умов для навчання і виховання занедбаних школярів. Розробляються також окремі заходи, що розповсюджуються на всіх учнів; вони служать для загального поліпшення умов навчання. Сюди відносяться пропозиції до покращення обліку та контролю, рекомендації щодо способів активізації діяльності учнів і їх самостійності, посилення творчих елементів у ній, стимулювання розвитку інтересів тощо.

Позитивними є ідеї щодо постановки перед учнями таких завдань, в яких би вони досягнули успіху.

Від успіху, навіть незначного, може бути прокладений "місток" до позитивного відношення до навчання. З цією метою використовують ігрову та практичну діяльність.

Щоденне вивчення учнів, постійна підтримка, стимулювання їх зусиль - важлива умова попередження неуспішності. Об'єктами вивчення виступають навички навчальної діяльності школярів, рівень розвитку їх мислення та пам'яті, стан здоров'я, побутові умови, вплив оточуючого середовища. У психологічних роботах об'єктами вивчення виступають також самооцінка учнів, стосунки в колективі, ставлення до вчителя і до школи [88; 89; 9; 10].

Вивчення учнів слід вести на основі спостережень, з допомогою анкетувань, бесід із батьками та школярами. Зокрема, вчителі, перевагу надають спостереженню, ефективність цього методу зазначалась ще педагогами та психологами А. Бударним, А. Гельмінтом тощо.

Аналізуючи розроблені в науці та практиці засоби попередження неуспішності, зазначимо конкретні форми організації роботи з занедбаними школярами. Дидактикою розроблено цілий ряд заходів щодо покращення умов навчання в школі: одні з них реалізовуються на уроці (індивідуальна, групова форма), інші - в позаурочний час (різного виду додаткові заняття). Зокрема, широко розповсюдженими були класи вирівнювання, навчання в яких велось за окремою програмою з врахуванням вимог і особливостей розвитку таких учнів. На сучасному етапі ці класи є поодинокими і називаються вони класами оздоровлення або оздоровчі класи. Щодо впровадження таких класів, то 85 % опитуваних вчителів початкових класів ставляться до них негативно, мотивуючи думки тим, що у звичайному класі дитина не відчуває себе іншою і слабшою, на відміну від класів оздоровлення, де діти розуміють свою відмінність від інших встигаючих учнів.

Одним із ефективних шляхів подолання неуспішності є індивідуалізація навчання на уроці. Індивідуалізація стосується змісту роботи учнів, дозування навчального матеріалу та характеру їх навчальної діяльності. Для слабких учнів рекомендуються картки з індивідуальними завданнями, окрема методика аналізу помилок у письмових роботах. Зокрема, під час самостійної роботи на уроці завдання таким учням слід ділити на етапи, більш ґрунтовно, осмислено давати інструктаж до виконання завдань.

Індивідуалізація досягається також із допомогою програмованих посібників.

Що стосується опитування невстигаючих учнів, то рекомендується давати їм більше часу на обдумування, при цьому можна використовувати допоміжні засоби навчання: план, схеми, плакати, алгоритми. Опитування таких учнів слід поєднувати з самостійною роботою інших школярів, щоб індивідуально працювати з невстигаючим учнем, при потребі використовувати навідні слова, запитання.

Чимала увага в педагогічній літературі звернена щодо диференційованої роботи вчителя на уроці з тимчасовими групами учнів. Виділяють три групи учнів: слабкі, середні та сильні. Завдання вчителя полягає не лише в тому, щоб "підтягнути" в навчанні слабких учнів до певного рівня, але й в тому, щоб надати посильні завдання щодо рівня складності середнім та сильним школярам. Під час уроку організовується самостійна робота по групах і учні приступають до виконання різного рівня складності завдань.

Вчитель надає індивідуальну допомогу щонайперше слабким учням. На кінцевому етапі виконання завдань вони виступають зі звітом пор виконану роботу, формулюють певні висновки, узагальнення, звертаючи увагу на позитивні та негативні сторони під час виконання запропонованих завдань.

Слід зазначити, що такі групи носять тимчасовий характер і перехід з однієї групи в іншу проводиться за бажанням самих дітей, а також із врахуванням вчителем рівня успішності в навчанні кожного учня.

Що стосується диференціації домашніх завдань для невстигаючих школярів, то використовують програмовані посібники, створення проблемних ситуацій та індивідуалізація домашніх завдань.

Ще одним важливим питанням залишається все ж таки обов'язкове відвідування груп продовженого дня.

Висувають вимоги вчителів щодо удосконалення навчальних програм і підручників. Підручники повинні містити: мінімум програмованого матеріалу, основний матеріал у повній мірі, завдання логічного та творчого характеру.

Слід зазначити, що ефективним шляхом попередження неуспішності є підвищення кваліфікації вчителів, їх періодична атестація. Підвищення рівня методичної, загально-педагогічної і психологічної підготовки вчителів щодо роботи з невстигаючими школярами. Проведення лекцій, семінарів щодо впровадження позитивних способів та засобів щодо навчання дітей даної категорії.

Для попередження неуспішності основне значення має своєчасне виявлення причин неуспішності та їх усунення .

Якщо у молодших класах у дитини не виробилися навики та бажання вчитися, то корекція занедбаності відбуватиметься з труднощами, тому, що у дитини сформувалося негативне ставлення до навчання, не має свідомих знань, не сформовано навички та вміння навчальної діяльності. У цьому випадку слід безпосередньо щодо окремого учня визначити причини, які безпосередньо передували отриманню ним незадовільних оцінок і могли вплинути на його успішність.

Це можуть бути: пропуск уроків, невиконання домашніх завдань, неактивність, неуважність на уроці тощо.

Корекція неуспішності молодших школярів повинна відбуватися із врахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на неї. Вчитель, аналізуючи сутність причин, що викликають неуспішність і відставання у навчанні учнів молодшого шкільного віку обирає ті, які є притаманними та індивідуальними для конкретного учня.

Опираючись на результати свого аналізу, визначає ті шляхи та способи, які будуть ефективно сприяти усуненню неуспішності.

Рекомендації вчителя батькам невстигаючих учнів зводяться до наступного:

формувати в дітей бажання читати та пізнавати нове;

проводити максимум вільного часу з дітьми;

обговорювати з ними їх успіхи та невдачі в школі;

додатково займатися, виконуючи різного виду вправи та завдання;

підтримувати та вірити в успіхи свої дітей.

Що стосується ролі вчителя щодо усунення занедбаності школярів, то вона полягає ще й у використанні таких корекційних та ефективних методів як:

наочні опори в навчанні;

ігрові форми навчально-пізнавальної діяльності;

поетапне формування розумових дій;

випереджувальне консультування перед вивченням важких для сприймання тем.

Види завдань для, вчителя, які пов'язані з подоланням неуспішності в окремих учнів класу, запропоновані Ю. Гільбухом:

Усвідомлене з'ясування конкретних причини відставання для того, щоб врахувати їх при відборі корекційних дій та заходів.

Вивчення рівня сформованості пізнавального інтересу до вивчення навчальних предметів.

Використання в процесі навчання завдань різного рівня складності.

Використання завдань і вправ пізнавального та творчого характеру.

Проте найдієвішим профілактичним засобом корекції та ліквідації педагогічної занедбаності є класова диференціація, а також індивідуалізація навчально-виховного процесу.

Отже, нами зазначені різні шляхи подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку. Кожен із них є структурним компонентом цілої, єдиної системи щодо усунення явища неуспішності. Власне, удосконалення навчально-виховного процесу, використання різних форм і засобів, співпраця з сім'єю занедбаних учнів допомагає вчителеві правильно методично та дидактично організувати роботу на уроці.

Тому не слід покладати лише на вчителя усю роботу з такими учнями, - при цьому необхідна допомога батьків.

Корекція девіантної поведінки

Лекція 4 Корекція девіантної поведінки (2 год)

План

1. Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема. Причини девіантної поведінки.

2. Форми і рівні девіантної поведінки

3. Організація корекційно-психологічної і профілактичної роботи з дітьми, які мають відхилення у поведінці.

4. Корекційна робота з дітьми для полегшення перебігу кризового періоду (криза 7 років)

5. Особливості корекційної роботи з дітьми, які мають проблеми в адаптації до школи

Відхилення поведінки від норми називають також аномальним, асоціальним, антисоціальним, девіантним, порушеним, неправильним, викривленим, зіпсованим, деліквентним. Всі ці назви говорять про одне: поведінка дитини не відповідає прийнятій нормі, тобто є аномальною

Деякі вітчизняні (А. Є. Лічко, В. Д. Менделевіч, В. Г. Степанов та ін), а також і зарубіжні дослідники вважають за доцільне розділення девіантної поведінки на три види. На поведінку злочинну, тобто кримінальну, на делинквентну, тобто поведінка передзлочинну, і на аморальну.

 Девіантна (від англ. Deviation - відхілення) поведінка - Це загальна назва для різних порушень правил поведінки, що використовується в зарубіжній літературі. Девіантною зазвичай називають поведінку школярів, викликане неспецифічними (тобто не вродженими) чинниками. Сюди відносяться звичайні дитячі пустощі, порушення дисципліни, іноді хуліганські вчинки, властиві дитячому віку. Вони найчастіше обумовлені ситуацією і дитячою готовністю їх зробити, а не внутрішніми причинами, психічними розладами.

Девіантна поведінка - звичайні труднощі розвитку дитини.

У всіх випадках девіантної поведінки відзначається наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії. Їй нічого не варто нагрубити, вдарити, щось зламати. А чим ще може відповісти незахищена, слабка людина на погіршення умов, як не зміною своєї поведінки? Таким чином, девіантна поведінка - це зміна реакції дитини на неприйнятну для нього ситуацію.

Девіантна поведінка - майже завжди результат неправильного виховання. Неправильне виховання - це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки та холодного відторгнення. При нормальному, зваженому, збалансованому вихованні, яке спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються нормальні люди.

Наведемо приклад надмірного виховання, або так званої непомірне опіки. Дитина живе в благополучній, заможній родині. Він єдиний спадкоємець. Для батьків «най, най». Його постійно пестять, опікають, їм милуються, знаходять у нього всякі таланти, найкращі якості. Йому ні в чому і ніколи не відмовляють. При цьому він зростає невмілим, несамостійним, безпорадним. День за днем формується егоїст, сімейний деспот, який не вміє і не хоче нічого робити, а тільки вимагає виконання своїх бажань. Можна легко передбачити, яке йому буде в школі. Для нього, незвичного трудитися, звичайні завдання і вимоги шкільного розпорядку виявляються надмірними. Неминуче виникає девіантна поведінка, результат якого неважко передбачити - істероїдний характер. Дитина негативно реагує на всі трудові зусилля. Вона надовго залишиться інфантильною, в життя вступить без належної підготовки і загартування, з важким характером, погано уживався. Егоїзм, себелюбство, небажання трудитися, звичка жити за рахунок інших будуть супроводжувати цю людину все життя. Нелегко доведеться йому серед нормально вихованих людей, а суспільству важко буде задовольняти всі його забаганки.

Інший дуже нині поширений приклад недостатнього виховання. Дитина кинута напризволяще. Нею ніхто не займається. Виховання по суті ніякого немає. Дитя стихійно успадковує те, що воно бачить в навколишньому житті, - в рівній мірі і погане, і хороше. Але хорошого, на жаль, менше. У доросле життя така дитина входить, ввібравши всі пороки. Її поведінка неминуче буде відхиляється від норми, бо іншої поведінки така дитина не знає, ніхто ніколи не вчив її, як повинна поводитися нормальна людина.

Аномальна поведінка - відповідна реакція дитини на ситуацію, яка не відповідає її поглядам, оцінкам, поняттям. Зазвичай ця реакція має хворобливий характер. Якщо вона сильно зачіпає почуття дитини і викликає закріплення у свідомості, то девіантна поведінка стає нормою і переходить в розлад.

Розлад - набута форма поведінки. Воно не пов'язане ні з спадковістю, ні з органічними порушеннями. В основі його зазвичай лежать видимі причини і наслідки. Зазвичай спочатку виникає ситуація, не прийнятна для дитини, що створює для неї певні труднощі і яка веде до переживань, образ, обмеження самолюбства. Вона є стимулом, грає роль механізму, що запускається. Коли стимул досягає критичного порога, то викликає відповідну реакцію, за допомогою якої дитина намагається зняти, скинути тяжкі для неї переживання.

Природна реакція у кожної дитини своя. Вона обумовлена розумінням ситуації (минулим досвідом), складністю самої ситуації, особливостями дитячого характеру та темпераменту, знанням виходу із ситуації, звичними формами реагування. У дітей характери різні, різна манера їх прояви, що й призводить до природних розбіжностей і навіть конфліктів. І для того щоб дитина склалася як особистість, вона повинна навчитися самостійно і осмислено долати виникаючі перешкоди. Якщо таких перешкод занадто багато, то дитина починає їх обходити, шукати способи позбутися від занадто обтяжливих обов'язків. Тут і зароджується поведінка, що відхиляється, вірніше, така що відхиляється - для дорослих, але природна для дитини у виниклій ситуації.

Сьогодні все частіше висловлюється думка, що дитині необхідна майже не обмежена свобода в його розвитку. Тоді, мовляв, він виростає вільної, розкутої особистістю. При цьому зазвичай посилаються на теорію вільного виховання і її нібито позитивні результати - формування творчої особистості. Особливо її підтримують вихователі і вчителі, самоусунувся від складного і многотрудного виховного процесу. Може, одному з сотні при сприятливому збігу обставин і пощастить вирости нормальною людиною. Інші ж діти, надані самим собі, з нецілеспрямованою, недоцільною поведінкою. Подивіться на дітей з «каналізаційних люків», які ростуть «вільно» і незалежно. Лютому ворогові своєму не побажаєш такої «свободи». Ні, не свободу потрібно надавати дитині, а правильно керувати його вихованням. Потрібно усувати зайві перешкоди, що заважають недосвідченому дитині адаптуватися до життя. Кожному добре відомо, що дитина, що не володіє ще ні розвиненим розумом, ні досвідом життя самостійно не спіткає всій її складності. Злочинно кидати його в бурхливому життєвому морі.

У які ж складні ситуації потрапляє дитина, що особливо травмує її? Це перш за все образи, часто повторювані, що ображають самолюбство, глузування над її батьками та близькими, над ним самим, неприйняття в гру або компанію, конфліктна ситуація в сім'ї (батьки зайняті з'ясуванням відносин і не звертають уваги, що дитина на це дуже болісно реагує) , всі випадки депривації і багато інших причин. На жаль, вони не можуть бути усунені тільки шкільної корекцією.

Девіантна поведінка небезпечно не порушеннями дисципліни. Навіть значні порушення порядку можна пережити. Справа в наслідках. Поведінка, що відхиляється дуже істотно впливає на формування характеру, який визначає все майбутнє життя людини. Якщо така поведінка вчасно не зупинити і не підправити, то суспільство отримає неврівноваженого, морально незрілого, схильного до різних впливів, без життєвих принципів і морального стрижня, слабкого, неврастенічного людини. Ось чому корекція поведінки не благе побажання, а життєва необхідність, до якої потрібно підходити з усією серйозністю і відповідальністю.

До 12 років особливо інтенсивно йде становлення духовного, соціального і тілесного в людині. У цей період відбувається закарбування в собі внутрішнього образу дій і зовнішньої поведінки дорослих людей. Як надходять дорослі - так і дитина. Дитина всією душею та зором своїм відкрита тому, щоб брати приклад з дорослих.

Закон послідовності вражень стверджує: те, що в житті дорослої людини є найбільш значущим, в дитині закарбовується перш за все. Дитина бачить дорослого не так, як ми. Внутрішню сутність іншої людини він відчуває інтуїтивно, а зовнішність сприймає безпосередньо. Вираз дорослості для нього - перш за все дорослі атрибути: одяг, манера поведінки. Скільки сліз пролито через те, що мама не дозволяє надягати дівчинці туфлі на високих підборах, а тато не дозволяє синові вживати лайливі слова, які сам з таким смаком вимовляє в його присутності!

Поява усіх недужих схильностей слід помічати та попереджати у дитячому віці. Якщо час втрачено, сентизивний період пройшов, то результат виправлення буде незначний. Небезпечно, аморально і нелюдяно закривати очі на те, що в майбутньому може зіпсувати життя людині. Дитина не винен в тому, яким його виростили. Вся відповідальність цілком лягає на його батьків і вчителів. Потрібні спокій, витримка, твердість, терпіння, наполегливість, обов'язково спокійний тон, доброзичливість, аргументованість, якщо ми взяли відповідальність за майбутнє людини. Тікати від труднощів, кидати дитину напризволяще аморально і злочинно. Без допомоги дорослих дитина не зрозуміє, що калічить своє майбутнє життя, спотворює долю.

Суспільство висуває до дитини як майбутньому своєму члену цілком певні норми і вимоги. Їх потрібно навчитися дотримуватися. А до цього поки що є лише два шляхи: або влаштувати так, щоб дитина сама захотіла виконати ту чи іншу норму поведінки, або примусити його. Перший шлях переважно, але і важче. Другий легше, але небезпечніше: дія з примусу зникає разом з дією самого примусу. Чи буде дитина дотримуватися норм без цього - невідомо. Третій шлях теж відкрито. Він швидкий і ефективний. Але вимагає великого педагогічної майстерності, любові до дітей, інтересу до їх життя. Можемо назвати його просто - реалістичним вихованням, а можемо і професійно - поєднанням самостійності, ініціативи дитини з вимогливістю і допомогою йому. Цим шляхом ми і підемо. Він розрахований на те, щоб зробити виконання соціальних норм більш привабливим для дитини, ніж прагнення діяти по безпосередньому спонуканню. У цих випадках небажана потреба буде не просто придушуватися, а перемагати зсередини іншим, більш сильним позитивним мотивом. В якості такого мотиву може виступати прагнення школяра до схвалення дорослого, бажання зробити приємне іншому людині.

Діти не ростуть, як бур'ян в полі. Який характер, які звички і нахили закладені в дитинстві, з тим і піде людина по життю. В основі корекційного виховання формування звички до правильної поведінки, тобто такої звички, коли дитина вже не може вчинити інакше, коли правильна поведінка стає його потребою.

3. Форми та рівні девіантної поведінки.

За ступенем соціальної небезпеки, а також залежно від вікових особливостей дітей девіантна поведінка підрозділяється на наступні рівні (рис. 12).

Непослух - найбільш поширена в дошкільному і молодшому віці форма опору вимогам, прохання, радам педагогів і батьків, моральним нормам суспільної поведінки. Може виступати у формі витівок (шалость), пустощів (озорство), проступку. 

Витівка - короткий, епізодичний відрізок поведінки дитини, в якому яскраво виявляється його активність, ініціатива, винахідливість. Особливістю витівки є її позитивний тон, переживання величезного задоволення від зробленого і обов'язково добре ставлення до оточуючих.

Пустощі теж являють собою епізод у поведінці дитини. І в ньому проявляються вигадка, ініціатива, активність. Однак на відміну від витівок бешкетник вже свідомо порушує встановлені правила, навмисне вчиняє дії, що шкодять однолітку або старшим. Мета пустощів - дошкулити, помститися або отримати вигоду для себе.

Проступок або провина - це вже соціально небезпечне явище. Основна відмінність проступку від пустощів в його повторюваності і завчасної продуманості. Якщо дитина повторює проступки неодноразово, є всі підстави говорити про створених у нього негативних рисах характеру. Найчастіше проступки пояснюють віковими особливостями, невмінням дитини довільно пригнічувати свої миттєві бажання і свідомо керувати поведінкою.

Дитячий негативізм (від лат. Nego - заперечую) проявляється як невмотивоване та нерозумне опір дитини впливу на нього оточуючих людей. Буває активним і пасивним. Пасивний - це один з видів упертості, що виражається у відмові від виконання необхідного дії. Активний - коли дитина вчиняє дії, протилежні тим, які від нього очікуються.

За тривалістю прояви негативізм буває стійким і епізодичним. Перший триває довго, а другий проявляється лише часом.

Основні причини виникнення дитячого негативізму:

• перезбудження нервової системи;

• перевтома;

• протест проти нечутливого, несправедливого ставлення;

• капризи розбещеної дитини.

Свавілля виникає як результат розвивається самозаможності і вольового елемента в поведінці дитини, її прагнення самоствердитися і невміння обрати для цього відповідні засоби.

Поширеною помилкою вчителів і батьків у подоланні дитячої свавілля є надмірність, неадекватність сили їх впливу, в результаті чого вони не тільки пригнічують свавілля дитини, але й, домагаючись абсолютного, сліпого послуху, знищують у самому зародку волю дитини, здатність до ініціативних, самостійних дій.

Грубість, зухвалість, неповажне ставлення до дорослих виникають як результат неправильної реалізації дитиною, підлітком прагнення до дорослості, помилкового сорому проявити ласку, слухняність. Нерідко причинами грубості виступають нестриманість, нерішучість, невміння дитини володіти собою.

Недисциплінованість особливо характерна для хлопчиків.Вона може бути двох видів: злісної і незлостной. До незлостним порушень дисципліни, як правило, ведуть пустощі, пустощі.Більш небезпечними є злісні порушення дисципліни. Вони вже, як правило, не ситуативні і мають повторюваний характер.

Правопорушення. В умовах соціальної та педагогічної занедбаності можливий перехід дітей і підлітків на рівень злочинної поведінки. Вони здатні здійснювати значні протиправні дії, порушення і навіть злочини - хуліганство, крадіжки, шахрайство, шахрайство, бандитські нальоти, грабежі. Особливо важкими й жорстокими стають злочину в складі групи. Переступивши межі дозволеного, що втратили контроль над собою, малолітні злочинці стають особливо зухвалими. Для профілактики правопорушень та боротьби з ними використовуються спеціальні методи. З ними ви зможете ознайомитися, відвідавши дитячу кімнату міліції в своєму районі.

Зрозуміло, поведінка дитини може більшою чи меншою мірою відхилятися від нормального. Незначні відхилення є у всіх дітей. У різні періоди життя у дітей з'являється або зникає прагнення до відхиляється. Фахівці говорять навіть про наявність сензитивності, тобто найбільш сприятливих для виникнення відхилень у поведінці, періодів. Якщо це так, то педагог професійно повинен навчитися розпізнавати, наскільки проявляються відхилення небезпечні для кожного учня. Чи пройдуть дитячі пустощі безслідно з віком або залишать мітку на все життя? Чи не розвинеться безневинні пустощі спочатку в негативізм, потім в грубість та зухвалість, а закінчиться правопорушенням?

З дітьми не доводилося б «воювати» і виховання їх не становило б жодних труднощів, якби потягу, бажання, напрямок думок і почуттів дітей завжди збігалися з устремліннями їх вихователів. Саме розбіжність між дитячим «хочеться» і дорослим «треба» змушує педагогів знаходити кошти для подолання виникаючих труднощів. Якщо педагог хоче з честю і успіхом дозволити стоять перед ним виховні завдання, необхідно зрозуміти походження різних видів дитячого непослуху і залежно від цього вибрати засоби для їх подолання.

За спільності цілей виділено три головні стратегії девіантної поведінки: 1) задоволення вимог; 2) реалізація влади; 3) вчинення помсти. Вони заслуговують на те, щоб розібратися в них докладно. Дітей з такими стратегіями поведінки назвемо відповідно вимогливими, владними, мстивим. Розглянемо їх наміри і характерні шляху досягнення своїх цілей.

Вимогливі діти. Дітей, віднесених до цієї групи, важко назвати девіантними, але їх поведінка насторожує. Їх головна мета - привернути до себе увагу, бути завжди на виду, проявити перевагу над іншими, закріпити високий власний статус. Це діти з дуже розвиненою потребою бути завжди в центрі уваги.

Шляхи досягнення цілей: манірність, клоунада, показна лінь, навмисна недбалість, недоречні вигуки, іноді хуліганські вчинки. Такі діти постійно крутяться біля вчителя, лізуть «в очі», задають несуттєві і недоречні запитання виключно з метою звернути на себе увагу, готові виконати будь-яке доручення вчителя. Щоб на них звернули увагу, виставили перед іншими, похвалили, вони готові на все. Часто такі діти ходять у фаворитах у вчителів, але справжньою метою їхньої поведінки є самовозвишеніе, а не співпраця.

Характерні особливості поведінки вимогливого учня:

-Хорошу поведінку, надійний, постійний помічник вчителя;

-Старанний, старанний;

-Настирливий, непостійний, неврівноважений, ревнивий;

-Здатний на дрібні капості, щоб помститися вчителю і друзям «за зраду»;

-Підвищена тривожність;

-Любить прибрехати, оздобити події.

Владні діти. 

Це дуже складний тип поведінки, що відхиляється. Прихована мета дітей, що відносяться до цієї групи, - влада. Вони наполегливі, вимогливі, потребують уваги, бажаючі верховодити, керувати іншими, бути постійно в центрі уваги. Діти цієї групи підсвідомо на перший план виставляють питання «Хто головніший?» З пелюшок вони увірували: їх люблять тільки тоді, коли їм поступаються. Свої права вони звикли відстоювати за допомогою вимог, тобто крику, підвищених інтонацій, відмов від виконання завдань. Владний дитина в жорсткому протистоянні зі старшими та однолітками може відмовитися від всіх і всього. Наполягає на своєму. Заперечує, часто різко і грубо. Хоче верховодити, вибухає гнівом, робить все навпаки. Працює мало або не працює зовсім. Може обманювати, брехати, лицемірити, поки не доб'ється свого.

Видимі ознаки поведінки:

-Ледачий, неохайний, з поганими манерами;

-Недовірливий, неслухняний;

-Часто нащетинюються і заперечує;

- Забуває обіцянки, не тримає слово;

-Якщо сильний фізично, то ображає всіх, хто слабший;

-Якщо слабкий фізично, то боїться сильних, боягузливий, йде від чесного поєдинку, вважає за краще діяти обманом.

Мстиві діти. Мета їх нестандартної поведінки - помста. Усім і кожному. Ця мета не усвідомлюється і обумовлюється найчастіше самонавіюванням, почуттям власної неповноцінності. Емоційний стан мстивих дітей найчастіше викликано фізичними вадами (наприклад, заїканням) або депривацією (бідністю, позбавлення). Звідси прагнення зробити боляче іншим, вигадати недоліки у них для збереження власного престижу. Дітям даної групи здається, що їх постійно ображають, до них несправедливі, не так ставляться, що всі проти них, що у них нічого немає і не буде. При неуважне ставлення до них їх поведінка, що відхиляється прогресує, стає некерованим, агресивним, деструктивним. Мстиві діти найчастіше перебувають у стані тривалої, мляво поточної депресії. Вони не

розуміють дружнього ставлення, хочуть, щоб усіх однаково любили, щоб усім було всього порівну. Канючать оцінки, переводять вчителів запитаннями на кшталт: а чому того так, а мені так?

Характерні особливості поведінки:

-Замкнутий, понурий, загальмований;

-Нерідко із затримкою психічного, соціального розвитку;

-Робить боляче іншим, коли йому боляче;

-Легко відступає від наміченої мети, відмовляється від боротьби;

-Болісно сприймає свої поразки і невдачі;

-Має погані звички, приховані вади;

-Любить залишатися наодинці зі своїми переживаннями;

-Йде від спілкування;

-Схильний суїцидні настрої.

Таблица  1 Классификация отклоняющегося поведения

3. Організація корекційно-психологічної і профілактичної роботи з дітьми, які мають відхилення у поведінці

Корекційно-педагогічна діяльність: це запланований і спеціальним чином організований психолого-педагогічний процес, в який включено групи школярів, що виявлять девіантні форми поведінки і направлений на виправлення і реконструкцію індивідуальних якостей особистості і недоліків поведінки, створення необхідних умов для їх формування і розвитку.

Основні методи і прийоми корекції дитячого негативізму:

• зміцнення нервової системи;

• відволікання дитини від того, що стало причиною капризу;

• спокійне ігнорування проявів примхливості;

• утримання від прямих дій і покарань;

• застосування методу природних наслідків коли дитині надається можливість пережити наслідки своєї примхливості (залишився голодним, не взяли на прогулянку і т. д.);

• спокійна вимогливість;

• відсутність дратівливості;

• тактовне навіювання;

• підказування правильних дій;

• доведення вимог до кінця;

• підтримка.

Корекція поведінки вимогливої дитини:

1. Увага вимогливому дитині краще приділяти тоді, коли він чим-небудь зайнятий. Педагог похвалить його роботу, зверне увагу інших дітей, як добре виконується завдання. Учитель буде ігнорувати будь-які спроби дитини звернути на себе увагу (капризи, прояви агресивності і т. п.). Він запитає: «Чи не хочеш ти, щоб я був тільки з тобою?», «Чи потрібно мені забути про всіх інших дітей?»

2. Учитель не покаже свого невдоволення настирливістю, недоречною наполегливістю учня.

3. Буде стійким, спокійним, урівноваженим, буде вести себе рівно, передбачувано, щоб не дати приводу учневі запідозрити його в мінливості поведінки.

4. Учитель буде однаково уважно ставитися до всіх учнів, щоб не давати приводу для ревнощів.

Корекція поведінки владних дітей:

- не поступатися і не боротися. Зайняти вичікувальну, спокійну, дипломатичну позицію. Намацати слабкі місця для рішучої дії;

- відмовитися від авторитарного тиску, тому що авторитарна позиція лише зміцнює бажання активної протидії;

- відмовитися від покарань, оскільки покарання в будь-якій формі посилюють погану поведінку; практикувати індивідуальні етичні бесіди, показувати на прикладах, що право панувати над іншими людині потрібно заслужити. Влада завжди належить старшому, що стоїть вище, більш освіченій, доброму, люблячому людей людині;

- дати свободу, право самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. Причини такої поведінки часто в тому, що дитині не дозволяли ні думати, ні діяти самостійно;

- створювати ситуації, щоб владний дитина сам постраждав від своїх необдуманих вчинків, застосовувати метод природних наслідків. Можливо, він сам відвикне від своїх необґрунтованих претензій;

- вчитель не повинен дозволити втягнути себе в конфлікт, коли виникають складні ситуації, з яких дітям самим потрібно знайти правильний вихід;

- вчитель ставиться до кожного з повагою, звертається за допомогою: це посилює у дітей віру у власні сили;

- постійно шукати шляхи до співпраці;

- тільки в роботі з владними і мстивими дітьми можна застосовувати рекомендований А.С. Макаренко метод «вибуху», коли разом, круто і досить жорстко «вибухають» внутрішні передумови, що викликають девіантну поведінку дитини.

Корекція поведінки мстивих дітей складна і тривала. Здійснюючи її, вчитель буде:

- вчити відчувати таких дітей повноцінними, формувати комплекс повноцінності;

- підбадьорювати при помилках, невдачах, постійно висловлювати впевненість у тому, що будь-яка робота їм посильна і може бути успішно виконана;

- хвалити, коли є спроба зробити щось самостійно;

- переконувати і показувати, що любить дитину такою, якою вона є;

- допомагати дитині знаходити шлях до себе, знаходити внутрішню рівновагу, спокій;

- частіше практикувати групові заохочення, щоб посилити їх дію на дитину;

- постійно повторювати: «Я не втрачаю надії, що в тебе буде все добре!»

Про що потрібно пам'ятати педагогу, яка виявила девіантну поведінку школярів і поставив перед собою гуманну і благородну мету - допомогти дітям його подолати?

1. Перш за все, про те, що потрібно зайняти непримиренну позицію і пред'являти категоричні вимоги, активно примушувати виконати їх у випадку, коли справа стосується найважливіших суспільних правил поведінки чи законів. Дитині будь-якого віку вказуються рамки дозволеного, вихід за межі яких не тільки засуджується, але і карається.

2. Учитель повинен усувати не наслідки, а з причину. Усунення причин, що викликають неправильну поведінку, якщо тільки ці причини переборні і якщо педагоги та батьки змогли розібратися в них, - реальна основа для усунення розвиваються відхилень.

3. Педагог встановлює безперервний моніторинг, тобто систематичний нагляд за відхиленнями у поведінці дітей з обов'язковим і своєчасним реагуванням на ситуації, що виникають. Іноді він може «не помітити» проступку, якщо останній носить чисто випадковий характер, або дитина і сама його досить болісно переживає, або, нарешті, зауваження батьків і вчителя загрожує «переповнити чашу» і викликати додаткові ускладнення.

4. Політика «батога і пряника», тобто поєднання покарань з умовляннями, проханнями, порадами - поки найнадійніша в корекційному вихованні і дає найкращі результати. Роз'яснення, переконання, пробудження почуття обов'язку, каяття, сорому поєднуються, якщо це корисно, з залякуваннями, застереженнями, покараннями. Не треба боятися і відкидати того, що здавна застосовувалося в нашому національному вихованні. У кожного народу виховання пройшло свій шлях. Гуманізм для нас сьогодні - це реальна допомога дитині. Тут всі засоби хороші. У наших національних традиціях - прагнення до того, щоб каяття і сором, невдоволення собою переживалися глибше, ніж покарання.

5. Відомо, що почуття здатні притуплятися, якщо причини, що їх викликають, стають звичними. Тому дії педагога повинні сприйматися дітьми як справедливі («за діло») і співмірні скоєного проступку. Покарання повинні бути рідкісними, відчутними, різноманітними. Неприємні переживання, пов'язані з покараннями, вагоміші, ніж задоволення, отримане від вчинення поганого вчинку. Покарання не повинно ображати і принижувати дитину, воно не повинно носити знущального або невиправдано жорстокого характеру.

6. Заохочення не повинні сприйматися дітьми як обов'язкові за будь їхній гарний вчинок. Нагороди не повинні бути спрямовані на виховання у дитини підвищеної самооцінки. Задоволення, отримане від доброго вчинку, і пам'ять про нього можуть переживатися дітьми сильніше, ніж заохочення за нього.

7. Загрози покаранням повинні бути реальними. Ми часто і дуже легко обіцяємо порушнику всілякі загрози, не маючи ні можливості, ні сили, ні бажання приводити їх у виконання. Що це виховує? Тільки недовіру і небажання прислухатися до наших слів. Не слід загрожувати заходами, свідомо не здійсненними.

Поради вчителя дитині:

    нічого не зміниться у твоєму житті до тих пір, поки ти не захочеш, щоб щось змінилося;

       якщо важко, хапайся не за все відразу, а виправляй помилки поступово;

       вибирай для початку лише один, найлегший недолік і, перш за все, кінчай з ним;

       не падай духом, якщо довго немає поліпшення або навіть є погіршення;

       не дуже радуйся, якщо відразу вийде; позбавлятися від придбаних недоліків завжди важко, вони можуть повернутися знову.

Немає дитини, яка не хотіла би стати краще. Вона розуміє це і хоче. Але не може. Допоможемо йому.

Бачимо: вчитель має перед собою різноманітні форми і рівні девіантної поведінки. Одні безпечні і скоро проходять, інші представляють загрозу для правильного розвитку. Для кожної форми поведінки, що відхиляється педагогіка запропонувала досить ефективні методи і прийоми корекційної роботи. Головне, як підкреслював А.С. Макаренко, як тільки починається дія, потрібно його порядок і завершення, сталість, холоднокровність і стійкість.

На підставі виникнення особистої свідомості відбувається криза 7 років. Основна симптоматика кризи: 1) втрата безпосередності - між бажанням і дією вклинюється переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини; 2) манірність - дитина щось із себе строїть, щось приховує; 3) симптом «гіркої цукерки» - дитині погано, але вона намагається цього не показати, виникають труднощі виховання: дитина починає замикатися і ставати некерованою

Перший період, коли дезадаптація може проявитися яскраво і сильно, - при вступі до школи. Прояви такі:

1. Дитина не може контролювати свої емоції і свою поведінку. З'являються заїкання, нав'язливі рухи, тики, часті відлучки в туалет, нетримання сечі.

2. Дитина не залучена в життя класу. Не може засвоїти модель поведінки на уроці, не намагається налагодити контакт з однолітками.

3. Не може проконтролювати правильність виконання завдання, деталі оформлення роботи. Успішність знижується з кожним днем. Не може виконати тести, які виконував на вступному тестуванні або при проходженні медкомісії.

4. Нездатна знайти розв’язання з навчальних проблем, що виникають. Не бачить власних помилок. Не може самостійно вирішити проблеми стосунків з однокласниками.

5. Є тривожною на фоні гарної успішності. Спостерігаються хвилювання, підвищене занепокоєння в школі, очікування поганого відношення до себе, острах низької оцінки своїх здібностей, навичок і вмінь.

6. Шкільний невроз - важкий за формою прояв шкільної дезадаптації.

Соціально - педагогічна діяльність з адаптації першокласників до школи здійснюється роботою психолога, соціального педагога, класного керівника, а також ведеться робота з сім'єю для виявлення рівня підготовки школярів, в рамках цієї роботи здійснюються такі напрями діяльності:

Психолого-педагогічна діагностика, спрямована на виявлення особливостей статусу школярів. Така діагностика протягом першого року проводиться два рази - на етапі вступу (зарахування) дитину в школу і в середині першого класу.

Розвиваюча психологічна і педагогічна робота. Вона здійснюється протягом всього року і наповнюється конкретним змістом залежно від завдань того чи іншого етапу роботи.

Консультативна робота з педагогами та батьками. Вона здійснюється психологом, пов'язана, в основному, з обговоренням результатів проведеної діагностики, конкретним запитом педагога або батька у зв'язку з проблемами навчання, спілкування або психічного самопочуття.

Методична робота, спрямована на вдосконалення методики та модифікацію змісту навчання. Вона здійснюється педагогами, спільно з адміністрацією школи за результатами аналізу психолого-педагогічного статусу першокласників.

Психокорекційна робота, орієнтована на надання допомоги дітям, що зазнають труднощі в шкільній адаптації. Ці труднощі можуть виявлятися у поведінці, навчанні, самопочутті дитини. Надання допомоги здійснюється у формі групової та індивідуальної психокорекційної роботи.

Організаційно-консультативна робота зі шкільною адміністрацією, спрямована на вдосконалення процесу управління навчально-виховним процесом, створення соціальних і педагогічних шкільних умов, що сприяють успішній адаптації.

Усі зазначені вище напрямки роботи в рамках соціально - педагогічної діяльності на етапі шкільної адаптації наповнюються конкретним змістом відповідно до того або іншого етапу роботи.

 У цілому теоретично, можуть бути виділені наступні основні етапи: Перший етап - вступ дитини до школи. Він починається в березні - квітні одночасно із записом (або відбором) дітей у школу і закінчується на початку вересня. У рамках цього етапу передбачається

1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, спрямованої на визначення шкільної готовності дитини. Як правило, діагностика складається з двох складових частин. Спочатку здійснюється загальна експрес-діагностика, що дозволяє судити про рівень психологічної готовності та сформованості деяких навчальних навичок у дитини. Потім, по відношенню до дітей, що показали надзвичайно низькі результати, організовується другий діагностичний тур. Він спрямований на виявлення причин низьких результатів. У ряді випадків, другий діагностичний зріз здійснюється в кінці літа - на початку червня. Така уточнююча діагностика ефективніша восени, перед початком навчання або в перші тижні занять.

2. Проведення групових та індивідуальних консультацій батьків майбутніх першокласників. Групова консультація в формі батьківських зборів - це спосіб повідомити батькам деяку корисну інформацію по організації останніх місяців життя дитини перед початком шкільних занять. Індивідуальні консультації, перш за все, проводяться для батьків, чиї діти показали низькі результати в процесі тестування і можуть зазнавати труднощі у пристосуванні до школи.

3. Групова консультація педагогів майбутніх першокласників, що носить на даному етапі загальний ознайомлювальний характер.

4. Проведення психолого-педагогічного консиліуму за результатами діагностики, основною метою якого є вироблення і реалізація певного підходу до комплектування класів.

Другий етап - первинна адаптація дітей в школі. Без перебільшення його можна назвати найскладнішим для дітей і найвідповідальнішим для дорослих. У рамках даного етапу - з вересня по січень - передбачається:

1. Проведення консультативної та просвітницької роботи з батьками першокласників, спрямованої на ознайомлення дорослих з основними завданнями і труднощами періоду первинної адаптації, тактикою спілкування та допомоги дітям.

2. Проведення групових та індивідуальних консультацій педагогів з вироблення єдиного підходу до окремих дітей і єдиної системи вимог до класу з боку різних педагогів, що працюють з класом.

3. Організація методичної роботи педагогів, спрямованої на побудову навчального процесу відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей школярів, виявлених у ході діагностики і спостереження за дітьми в перші тижні навчання.

4. Організація педагогічної підтримки школярів. Така робота проводиться як правило вихователями, педагогами в позаурочний час. Основною формою її проведення є різні ігри. Підібрані і проводяться в певній логіці вони допомагають дітям швидше дізнатися один одного, налаштуватися на пред'являється школою систему вимог, зняти надмірну психічну напругу і ін.

5. Організація групової розвиваючої роботи з дітьми, спрямована на підвищення рівня їх шкільної готовності, соціально-психологічну адаптацію в новій системі взаємин. Така групова робота будується як продумана система занять з фіксованою міні-групою школярів (не більше 10-ти чоловік).

6. Аналітична робота, спрямована на осмислення підсумків діяльності педагогів, психологів та батьків в період первинної адаптації першокласників.

Третій етап - психолого-педагогічна робота зі школярами, що зазнають труднощі в шкільній адаптації. Робота в цьому напрямку здійснюється протягом другого півріччя першого класу і припускає наступне:

1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, спрямованої на виявлення групи школярів, які відчувають труднощі в шкільному навчанні, спілкуванні з педагогами й однолітками, самопочутті.

2. Індивідуальне і групове консультування і освіта батьків за результатами діагностики.

3. Освіта і консультування педагогів з питань навчання і спілкування з окремими школярами і дітьми даного віку в цілому.

4. Організація педагогічної допомоги дітям, що зазнають різні труднощі у навчанні і поведінці з урахуванням даних психодіагностики. Тут же - методична робота педагогів, спрямована на аналіз змісту і методики викладання різних предметів. Мета такого аналізу - виявити і усунути ті моменти в навчальному процесі, стилі спілкування з дітьми, які можуть провокувати різні шкільні труднощі.

5. Організація групової психокорекційної роботи зі школярами, що зазнають труднощі в навчанні і поведінці.

6. Аналітична робота, спрямована на осмислення результатів проведеної протягом півріччя і року в цілому роботи.

Однією з умов адаптації першокласника в школі виступає відношення соціального середовища дитини до його успіхів і невдач, де провідна роль належить вчителю. За допомогою ігрових методів розвиваючого і психокорекційного характеру вчитель може допомогти дитині в успішній адаптації. Гра - найважливіший засіб включення дітей в учбову діяльність, спосіб забезпечення емоційного відгуку на виховні дії і нормальних (без перевантажень) умов життєдіяльності.

Рекомендується застосовувати наступні ігрові методи і вправи: психофізичні вправи та ігри, які сприяють зняттю м'язових затисків, емоційної напруги, перемикання уваги, підвищення працездатності; рухливі ігри та ігри, що розвивають "комплекс довільності", які пробуджують активність дитини, його кмітливість, спритність, швидкість реакції, дисциплінують, згуртовують;

ігри - драматизації, психокорекційні вправи для роботи з дитячими страхами, негативними емоційними станами і переживаннями, що розвивають уяву, фантазію, здатність до емпатії, виразність міміки і рухів.

Всі зазначені вище ігрові методи і вправи можна використовувати як під час уроків, на перервах, прогулянках, так і на спеціально організованих заняттях.

Зміни і прогулянки доцільно заповнювати рухливими іграми.

Тематичне малювання добре поєднується з мімічними і пантомімічними вправами. При чергуванні образотворчої діяльності з іграми, що тренують виразні рухи, відбувається взаємне посилення впливу на дитину і тієї й іншої діяльності, що в свою чергу веде до покращення його спілкування з однолітками. Сам процес малювання здатний впливати на поведінку дітей: вони робляться спокійніше і доступніше.

Лекція 5. Соціально занедбані діти (2 год.).

План

1. Корекція асоціальної поведінки дітей.

2. Вияв і корекція нечесності.

3. Подолання грубощів і лихослів’я.

4. Профілактика паління, алкоголізму і наркоманії

5. Корекційна робота щодо подолання афективних станів у дітей.

6. Корекційна робота педагога з дітьми із неповних сімей.