2. Принципи корекційно-педагогічної діяльності

Загальнопедагогічні принципи

1. Найбільш значущими з них в корекційно-педагогічної діяльності є принцип цілеспрямованості педагогічного процесу. Виходячи із загальних цілей виховання і розвитку особистості дитини, в ході корекційно-педагогічної діяльності відбувається співвіднесення існуючого рівня розвитку підлітка з передбачуваним, проектованим еталоном, що створює основу для формування програми корекційної діяльності, визначення етапів її реалізації, шляхів, способів і засобів досягнення передбачуваного результату ,

2. Наступний принцип - принцип цілісності та системності педагогічного процесу. Якщо педагогічний процес розглядати як систему, тобто сукупність елементів, що перебувають у певних відносинах і зв'язках між собою і утворюють відповідну цілісність, єдність, то корекційно-педагогічна діяльність буде її елементом, підсистемою, субсистеми. У той же час корекційна діяльність має свою структуру, упорядкований безліч своїх взаємопов'язаних елементів, об'єднаних спільною метою функціонування та єдності управління.

3. Принцип гуманістичної спрямованості педагогічного процесу визначає необхідність гармонійного поєднання цілей суспільства і особистості, орієнтацію навчально-виховного процесу на особистісні можливості дитини, її інтереси і потреби. У корекційно-педагогічній діяльності з дітьми та підлітками з відхиленою поведінкою важливо розуміти те, що будь-яка нормальна дитина, як свого часу підкреслював А. С. Макаренко, яка опинилася «на вулиці» без допомоги, без суспільства, без колективу, без друзів, без досвіду, без перспективи, - кожна нормальна дитина став би вести себе так само, як ті підлітки, поведінку яких ми визначили як відхиляється.

4. У тісній єдності з принципами гуманістичної спрямованості педагогічного процесу знаходиться принцип поваги до особистості дитини в поєднанні з розумною вимогливістю до неї. Розумна вимогливість передбачає об'єктивну доцільність, зумовлену потребами педагогічного процесу, спрямовану на необхідність позитивного розвитку особистісних якостей дитини. Педагогічні вимоги - не самоціль, вони повинні пред'являтися вихователем з надією на успіх, з щирою зацікавленістю у долі дитини, з розумінням його відносин до пропонованим вимогам, з глибокою вірою в те, що вони допоможуть скорегувати поведінку вихованця, не завдавши шкоди його самолюбству, почуттю власної гідності.

5. Принцип опори на позитивне в людині, на сильні сторони її особистості є природним продовженням попередніх принципів. Тільки гуманне, шанобливе ставлення до дитини, педагогічна прозорливість, уміння побачити серед негативних рис його характеру і поведінки незахищеність, прагнення бути краще дозволяють більш ефективно побудувати корекційно-педагогічний процес. Спираючись на позитивні якості, посилюючи і розвиваючи їх, компенсуючи з їх допомогою негативні риси, вихователь як би передбачає процес позитивного формування особистості дитини. При досягненні успіху, оволодінні новими формами поведінки вона переживає радість внутрішньої задоволеності, віри у свої власні сили, у неї росте впевненість у перемозі, у досягненні поставленої задачі.

6. Принцип свідомості і активності особистості в цілісному педагогічному процесі є важливою ланкою корекційного процесу. Тільки розуміючи і усвідомлюючи необхідність проведених змін у поведінці, активно допомагаючи їх здійсненню, бажаючи і прагнучи їх прискорити і реалізувати, можна говорити про успішність і результативність корекційно-педагогічного процесу, сподіватися на успіх. Перетворення вихованця з об'єкта на суб'єкт педагогічної діяльності - тривалий і складний процес, але без нього неможливо сподіватися на позитивний результат.

7. Можна назвати ще один принцип - поєднання прямих і паралельних педагогічних дій. Цей принцип оптимізує педагогічний процес, мобілізує в ньому соціально значущі сили, створює поле додаткового педагогічного впливу, підключаючи вплив учнівського колективу, силу його громадської думки. А для підлітка, наприклад, думка однолітків-важливий чинник розвитку особистості, вибору спрямованості своєї поведінки.

Специфічні принципи корекційно-педагогічної діяльності:

1. Провідним у системі цілеспрямованої корекційно-педагогічної діяльності є принцип єдності корекційних, профілактичних і розвиваючих завдань, де системність і взаємозумовленість завдань відображає взаємозв'язок розвитку різних сторін особистості дитини та їх гетерохронность, тобто нерівномірність розвитку. Закон нерівномірності, гетерохронності, розвитку особистості дитини свідчить про те, що кожна людина перебуває ніби на різних рівнях розвитку в різних станах в одному і тому ж віковому періоді: на рівні благополуччя, відповідного нормі розвитку, на рівні ризику, тобто загрози виникнення потенційних труднощів розвитку, і на рівні актуальних труднощів розвитку, об'єктивно виражаються в різного роду відхиленнях від нормативного перебігу розвитку. Необхідно не забувати при цьому, що всі аспекти розвитку особистості, її свідомості і діяльності також взаємопов'язані і взаємозумовлені.

Тому при визначенні цілей і завдань корекційно-педагогічної діяльності необхідно виходити з найближчого прогнозу розвитку дитини, а не миттєвої ситуації її поведінки, що відхиляється. Своєчасно прийняті превентивні (профілактичні) заходи дозволять уникнути непотрібних ускладнень в його розвитку і поведінці, а отже, необхідності розгортання в подальшому повномасштабних спеціальних корекційних заходів. Разом з тим будь-яка програма корекції розвитку вихованця повинна бути спрямована не стільки на корекцію відхилень у розвитку і поведінці, на їх попередження, скільки на створення сприятливих умов для найбільш повної реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості дитини.

2. Реалізація принципу єдності діагностики та корекції забезпечує цілісність педагогічного процесу. Неможливо вести ефективну та повномасштабну корекційну роботу, не знаючи вихідних даних про об'єкт. Важко підібрати необхідні методи і прийоми корекції, що відхиляється і розвитку, якщо у нас немає об'єктивних даних про дитину, про причини і характер девіації, особливості його взаємин з однолітками і дорослими.

Корекційно-педагогічний процес вимагає постійного систематичного контролю, фіксації змін чи їх відсутності, тобто контролю динаміки перебігу та ефективності корекції; проведення діагностичних процедур, які пронизують (охоплюють) всі етапи корекційно-педагогічної діяльності - від постановки цілей до її досягнення, отримання кінцевого результату.

3. Принцип обліку індивідуальних і вікових особливостей дитини в корекційно-педагогічному процесі доцільніше розглядається як принцип «нормативності» розвитку особистості, як послідовність змінюють один одного віку, вікових стадій онтогенетичного розвитку.

4. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи та способи реалізації поставлених цілей, підкреслюючи, що вихідним моментом у їх досягненні є організація активної діяльності дитини, створення необхідних умов для його орієнтування в складних конфліктних ситуаціях, вироблення алгоритму соціально прийнятної поведінки.

При плануванні та організації корекційно-педагогічної діяльності слід вибирати найбільш адекватну цілям та завданням корекції модель діяльності, щоб у її змісті, формах і методах реалізації були посильні складні ситуації, які дитина в змозі був би вирішити, а роздільна здатність їх направляла б його в позитивне русло розвитку.

5. Принцип комплексного використання методів і прийомів корекційно-педагогічної діяльності. Ні в психології, ні в педагогіці не існує універсальних прийомів впливу, сприяють переорієнтації, зміні спрямованості особистості, різкої зміни поведінки дітей та підлітків. Тому в корекційної педагогіці необхідна якась сукупність способів і засобів, методів і прийомів, що враховують індивідуально-психологічні особливості особистості, стан соціальної ситуації, рівень матеріально-технічного та навчально-методичного забезпечення педагогічного процесу, підготовленість вчителів до його проведення. Повинна бути присутнім при цьому і певна логіка і послідовність застосування педагогічних методів і корекційних прийомів, ступінчастість впливу на свідомість дитини, її емоційно-чуттєву сферу, залучення його в активну індивідуальну або групову діяльність з однолітками чи дорослими.

6. Принцип інтеграції зусиль найближчого соціального оточення. Дитина не може розвиватися поза соціальним оточенням, вона активний її компонент, складова частина системи цілісних соціальних відносин. ЇЇ відхилення в розвитку і поведінці є не тільки результат її психофізіологічного стану, а й активного впливу на них батьків, найближчих друзів і однолітків, педагогічного та учнівського колективів школи, тобто складнощі в його поведінці - наслідок ставлення дитини з найближчим оточенням, форм і способів їх спільної діяльності та спілкування, характеру міжособистісних контактів із соціумом. Отже, успіх корекційної роботи з дітьми та підлітками без співпраці з батьками або іншими дорослими, без опори на взаємини з однолітками в залежності від характеру відхилень у розвитку і поведінці виявляється або недостатньо ефективним, або просто безрезультатним (Г. В. Бурменской, О. А . Карабанова).