90.Багатоплановий характер спілкування. Структура спілкування: комунікативний, інтерактивний та перцептивний компоненти

Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності.Спілкування включає в себе обмін інформацією між учасниками спільної діяльності, який може бути охарактеризований як комунікативної сторони спілкування. Спілкуючись, люди звертаються до мови як одному з найважливіших засобів спілкування.Друга сторона спілкування - взаємодія людей, що спілкуються - обмін в процесі мови не тільки словами, але й діями, вчинками. Здійснюючи розрахунок біля каси універмагу, покупець і продавець спілкуються навіть у тому випадку, якщо жоден з них не вимовляє ні слова: покупець вручає касиру товарний чек на вибрану покупку і гроші, продавець вибиває чек і відраховує здачу.Нарешті, третя сторона спілкування передбачає сприйняття людьми, що спілкуються один одного. Дуже важливо, наприклад, сприймає чи один з партнерів по спілкуванню іншого як заслуговує на довіру, розумного, тями, підготовленого або ж заздалегідь припускає, що той нічого не зрозуміє і ні з чим повідомлених йому не розбереться. Враховуючи, що спілкування є досить складним феноменом, для більш ґрунтовного розуміння слід розглянути його структуру. До структури спілкування можна підійти по-різному, але найбільш поширеною є структура трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної й перцептивної.

^ Комунікативна сторона спілкування, або комунікація у вузькому змісті слова, полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, але й діями. ^ Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття й пізнання один одного партнерами по спілкуванню й установлення на цій основі взаєморозуміння. Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка направляє інформацію (комунікатор), і людина, яка приймає її (реципієнт),

91.Референтні групи та особистість. Проблема конформізму та нонконформізму.

Так називається група, з якою особистість ототожнює себе найбільшою мірою. Соціальні цінності та норми референтної групи виступають для індивіда як еталонів діяльності, хоча сам він часом може навіть і не входити до складу цієї групи. Розрізняються референтні групи, в які індивід безпосередньо входить, і ті, на які індивід орієнтується у своїй поведінці.Референтна група дає нам зразок для наслідування і порівняння. Теорія референтної групи показує, що встановлення соціальних зв'язків або розрив їх природно несуть з собою особливі когнітивні установки. Приєднуючись до певної групи, індивід «знає», що світ такий-то і такий-то. Переходячи з однієї групи в іншу, він повинен «знати», що раніше помилявся. Кожна група дивиться на світ «з власної дзвіниці».Отже, ставлення референтності виникає як результат сприйняття індивідом соціального суб'єкта (іншого індивіда, групи, спільності і т. п.), якщо їх норми і цінності певною мірою збігаються, але у суб'єкта сприйняття значущі для нього якості менш розвинені.Руйнування референтних відносин відбувається в результаті або досягнення індивідом того еталону, який був для нього метою саморозвитку і причиною виникнення відносини референтності, або розчарування індивіда в значимому іншому, як наслідок помилки (суб'єктивності) соціального сприйняття.

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Таке тлумачення конформізму охоплює різні, хоч зовні подібні, явища: — відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосовництво; — однаковість у поведінці, згода індивіда з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, котрі його оточують; — результат тиску групових норм на індивіда, який унаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи.Конформність проявляється там, де наявний конфлікт між думкою особистості і позицією групи. нонконформність” (лат. non — ні і conformis — подібний, відповідний) — цілковита незгода, нехтування будь-якими нормами та цінностями групи. Ознаками її вважають заперечення вимог, очікувань, норм, розпоряджень соціуму. Водночас відомі тлумачення нонконформізму не як альтернативи, а одного з проявів конформності. Міра конформності людини обумовлена і залежить

по-перше, від значущості для неї ставлення навколишніх – чим воно важливіше для неї, тим нижчий рівень конформності;

по-друге, від авторитету тих, хто висловлює ті або інші погляди в групі – чим вище їх статус і авторитетність для групи, тим вище конформність членів цієї групи;

по-третє, конформність залежить від кількості осіб, що висловлюють ту або іншу позицію, від їх одностайності;

по-четверте, міра конформності визначається віком і статтю людини – жінки в цілому більш конформні, ніж чоловіки, а діти – ніж дорослі дорослі.

В принципі, комфортність – явище неоднозначне, в першу чергу тому, що поступливість індивіда не завжди свідчить про дійсні зміни в його сприйнятті.

Різновидом залежності особи від групи є негативізм — опір груповому тиску, демонстрація поведінки або думок, які суперечать позиції групи. Нерідко поняття “негативізм” вживається в тому значенні, що й поняття “нонконформізм”