46 Проблема психічного розвитку дитини. Основні теорії психічного розвитку дитини.

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховногоо процесу.Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються розвитком.Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв).

Основні теорії психічного розвитку дитини. 1) На виникнення перших концепцій дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про те, що розвиток підлягає певним законам.Першою теоретичною концепцією психічного розвитку була так звана концепція рекапітуляції, яка базувалась на біогенетичному законі Е. Геккеля: онтогенез — це коротке і швидке повторення філогенезу. Цей закон було сформульовано щодо ембріогенезу, але американський психолог Ст. Холл переніс його на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду.А. Гезел розробив практичну систему діагностики психічного розвитку дитини від- народження до юнацького віку, яка базувалась на систематичних порівняльних дослідженнях. Ним було вперше застосовано кіно-фотореєстрацію вікових змін моторної активності, мовлення дитини та ін.. А. Гезел помітив, що з віком темпи розвитку знижуються, проте не зміг пояснити цієї закономірності, оскільки він ототожнював розвиток і зростання, підкреслював залежність розвитку від дозрівання, та обмежувався лише кількісним вивченням порівняльних зрізів дитячого розвитку, зводив розвиток до простого збільшення "приросту поведінки", не враховуючи якісних перетворень при зміні етапів розвитку. 2) Біхевіористична концепція, у витоків якої були американські психологи Дж. Уотсон, Е. Газрі, Е. Торндайк, Б. Скіннер та ін., виникла під впливом вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності та утворення умовних рефлексів. Вона ототожнювала розвиток з научінням і також була розкритикована представниками гуманістично спрямованих вчених як така, що надто механічно трактує поведінку людини.Психологи європейських країн зосередили в той же час пошуки на виявленні стадій, етапів розвитку поведінки в філо- та онтогенезі.3) Австрійський психолог К. Бюлер висунув теорію триступеневого розвитку: інстинкт, научіння, інтелект. Він пов'язував ці ступені не лише з дозріванням мозку та ускладненням відносин з довкіллям, але й з розвитком переживання задоволення, пов'язаного з дією.4) Теорія конвергенції — це найбільш поширена концепція сучасної психології, а існуючі, в її рамках теорії відрізняються лише трактуванням взаємодії спадковості і середовища, дозрівання та научіння, біології і культури, вроджених та набутих здібностей у ході психічного розвитку. При вивченні ролі досвіду в динаміці поведінки ключовими є проблеми активності суб'єкта в процесі розвитку та часу, коли здійснюється той чи інший вплив середовища.

47. Роль навчання у психічному розвитку. Поняття про зони актуального, потенційного та найближчого розвитку.Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зону найближчого розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвитком існує діалектичний взаємозв'язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитини тим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвиток психіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвиток зводити до тих надбань які виникають під впливом навчання….Підхід вітчизняних вчених на чолі з Виготським — вважали, що навчання повинно йти по переду і вести за собою розвиток. Він розробив вчення про дві зони розвитку (Зона (рівень) актуального розвитку — той рівень психічного розвитку якого дитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що дитина успішно розв'язує самостійно; зона найближчого розвитку — це потенційна можливість психіки дитини — той рівень розвитку якого вона ще не досягла, але може досягти при допомозі дорослого(виявляється за допомогою завдань які дитина не може розв'язати самостійно)….

48. Проблема вікової періодизації психічного розвитку дитини. Характеристика вікових періодів за Д. Б. ЕльконінимДля практики навчання і виховання підростаючого покоління особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розвитку на окремих вікових етапах цього відтинку життя дитини. Характеристика вікових періодів за Д. Б. Ельконіним

Епоха раннього дитинства (до 3 років).

1. Дитинство (до 1 року). Тут провідний вид діяльності - емоційне спілкування. У 2-2,5 місяця у дитини з'являється комплекс пожвавлення на появу дорослого: посмішка, рухова реакція і т.д. До 6 місяців ця діяльність спілкування розвивається, дитина дізнається маму. Дорослі розвивають руку дитини: дають йому іграшку, включають його в спілкування через предмет, що веде до дій з предметом. До року у дитини починає виникати потреба у вербальному спілкуванні.На кордоні дитинства і раннього віку відбувається перехід до власне предметним діям, до початку формування так званого практичного, або сенсомоторного інтелекту.

2. Ранній вік (власне раннє дитинство) (1-3 роки). Тут провідний вид діяльності - предметно-маніпулятивний. Дитина відкриває і закриває двері, пересипає пісок і т.д. Він опановує діями з ложкою, олівцем, відром, носовою хусткою і ін Це операціонально-технічна фаза.У цей період часу предметні дії служать для дитини способом налагодження міжособистісних контактів. Спілкування, у свою чергу, опосередковується предметними діями дитини і практично не відокремлене від них. Але до 3 років дитина починає порівнювати себе з дорослими і заявляти "Я", "Я сам".

Епоха дитинства (3-11 років).

1 Дошкільне дитинство (3-7 років). Прагнення до самостійності виводить дитину паролевую гру, що імітує відносини людей у ​​процесі праці. Завдяки ігровим прийомам дитина приймає на себе роль дорослого і моделює в грі їх міжособистісні відносини.

Таким чином, рольова гра, об'єднуючи спілкування і предметну діяльність, забезпечує їхній спільний вплив на розвиток дитини. У нього виникає потреба зайняти нову соціальну позицію, і до кінця цього періоду у дитини з'являється прагнення чомусь навчитися, він хоче отримати результат своєї діяльності в якості оцінки, тягнеться до навчання.

2. Молодше шкільне дитинство (7-11 років). Це фаза операційно-технічної діяльності, в основному діяльності навчальної. Дитина вчиться читати, писати. У процесі навчання формуються інтелектуальні та пізнавальні здібності, розвивається система відносин дитини з оточуючими - його власна практика взаємин з іншими людьми. Але приходить час, і він хоче наслідувати поведінки дорослих; хоче рівноправного ставлення до себе. Настає наступна епоха

Епоха подростничество (11-17 років).

1. Молодше подростничество (11-14 років). З'являється нова діяльність - діяльність інтимно-особистісного, емоційного спілкування з однолітками, виникає об'єднання з рівними собі за віком дітьми, з'являються лідери. Виникає "почуття дорослості" - особлива форма новоутворення свідомості, через яке під паросток порівнює себе з іншими, знаходить зразки для наслідування, перебудовує свою діяльність і відносини.

Тут важливо, щоб кола спілкування дитини не виходили з-під контролю дорослих - "важкий вік", "переломний вік".

2. Юність - старше подростничество (14-17 років). У дитини знову з'являється потреба до самопізнання, формується сама свідомість, ставляться завдання саморозвитку, самовдосконалення, самоактуалізації. Здійснюється професійне і особистісне самовизначення, йому важливо знати, ким він буде. Провідна діяльність - навчально-професійна (знову операціонально-технічна фаза), в процесі якої формуються світогляд, професійні інтереси, ідеали.