4. Роль навчання в психічному розвитку дитини.

Аналіз категорії навчання буде неповним без усвідомлення її взаємовідносин з категорією розвитку. Для сучасної психолого-педагогічної науки проблема взаємозв'язку навчання й розвитку є одним із центральних методологічних питань. Правильне розв'язання питання про взаємовідношення цих двох наукових понять має велике значення не лише для психології, а й для педагогіки. Кожна концепція навчання, яку формулює педагог, включає в себе (усвідомлює він це чи ні) певну концепцію розвитку. Так само кожна концепція психічного розвитку, яку формулює психолог, має у собі й певну теорію навчання. В історії психологічної науки існували різні підходи до вирішення цього питання, які можна об'єднати в 4 групи:

1. Розвиток і навчання — незалежні процеси, навчання не впливає на розвиток, який розуміється як розгортання програми спадковості (біологічної або соціогенетичної), а лише демонструє результати останнього.

2. Навчання (научіння) і є розвиток, ці категорії синонімічні: одне й друге розуміються спрощено або як процес творення асоціацій і навичок, або напрацювання відповідних реакцій, або утворення умовно-рефлекторних зв'язків.

3. Навчання надбудовується над розвитком у міру того, як дозрівання створює готовність до нього, воно — зовнішня умова розвитку як дозрівання, що реалізує спадково зумовлені особливості психіки. По суті, розвиток тут розщеплюється на два незалежні процеси: розвиток — дозрівання та розвиток — навчання.

4. Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й, викликаючи в ньому новоутворення. Згідно з цим підходом навчання як передавання дитині соціального досвіду випереджає її розвиток, стимулює цей процес, створюючи "завтрашній день розвитку". При цьому воно спирається на досягнення розвитку дитини, які проявляються в її самостійній активності (це так звані рівень або зона її актуального розвитку). У педагогічній взаємодії дорослого з приводу нового змісту навчання створюється зона її найближчого розвитку учня. Остання діагностується по тому, що дитина може робити за наявності такої допомоги дорослого.

Четверта точка зору на сьогодні є найавторитетнішою у світовій психології. На визнанні провідної ролі навчання (й виховання) у психічному розвитку особистості базується сучасна психологічна теорія розвитку людини. Основні тези цієї теорії наступні.

Основним чинником психічного та особистісного розвитку дитини є цілеспрямоване навчання та виховання. Процес учіння розпочинається у віці немовляти. Дитина вчиться взаємодіяти з дорослими, які доглядають за нею, задовольняють її потреби; наслідувати їхні дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи доручення. На перших порах учіння є складовим елементом спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, згодом воно виокремлюється в самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння теоретичними знаннями, вміннями і навичками.

Сформувавшись у дітей дошкільного віку, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці. Їй підпорядковуються гра і праця. Учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння навичками) є формою розвитку дитини і основним його чинником. Поза учінням неможливий інтенсивний психічний розвиток. У дитячому садку, школі учіння підпорядковане спеціально організованому навчальному процесу. Добре організоване навчання зумовлює необхідний для певного віку розвиток дітей.

У процесі навчання розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним чинником розвитку мислення і мовлення; формуються науковий світогляд, свідомість і самосвідомість, переконання, моральні якості школярів, розвиваються їх духовність, здібності. Від змісту, форм і методів навчання залежить темп переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. В результаті запровадження у навчальний процес спеціальних засобів логічні операції формуються у дітей вже в 11—12 років, що розширює вікові можливості засвоєння знань.

Розвиток не вичерпується змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він охоплює переосмислення, систематизацію, узагальнення того, що засвоює індивід у процесі інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості. Ці зміни проявляються в розширенні можливостей особистості в саморегулюванні діяльності, самостійному засвоєнні знань.

Ефективність навчальної діяльності зумовлюється індивідуальними відмінностями учнів, їхньою готовністю вчитися. Засвоєння одного й того самого матеріалу різними дітьми відбувається по-різному, вимагає різних педагогічних умов. Врахування цих відмінностей необхідне для індивідуалізації навчання, підвищення його ролі у психічному розвитку учнів.

Формування нових психічних якостей залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від активності дитини, включення її в діяльність. Зовнішня діяльність під керівництвом дорослого зумовлює зміни у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має здійснюватися в сенситивні періоди для розвитку психічних функцій, враховувати рівень та особливості досягнутого психічного розвитку.

Навчальна діяльність є важливим фактором збагачення емоційного життя, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинне бути розвиваючим, у якому учень постає його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається і в процесі виховання, свідченням ефективності якого є прагнення вихованців до самовиховання, поєднання зростаючих вимог з повагою до дитини. Виховання не повинне зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а має враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах особистості, яка формується. Усе це переконує, що тільки спеціально організовані навчання та виховання ефективно впливають на зміст і темп психічного та особистісного розвитку.

5. Характеристика пам'яті молодших школярів та методи її діагностики. У молодшому шкільному віці пам'ять, як і всі інші психічні процеси, зазнає суттєвих змін. Як вже вказувалося, суть їх полягає в тому, що пам'ять дитини поступово набуває рис довільності, стаючи свідомо регульованою і опосередкованою.  Перетворення мнемічної функції обумовлено значним підвищенням вимог до її ефективності, високий рівень якої необхідний при виконанні різних мнемічних задач, що виникають під час навчальної діяльності. Тепер дитина повинна багато запам'ятовувати: заучувати матеріал буквально, вміти переказати його близько до тексту або своїми словами, а, крім того, пам'ятати завчене і вміти відтворити його через тривалий час. Невміння дитини запам'ятовувати позначається на його навчальної діяльності і впливає в кінцевому підсумку на відношення до навчання і школі. 

У першокласників (як і в дошкільнят) добре розвинута мимовільна пам'ять, яка фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події її життя. Однак далеко не все з того, що доводиться запам'ятовувати першокласнику в школі, є для нього цікавим і привабливим. Тому безпосередня пам'ять виявляється тут вже недостатньою.  Немає сумніву в тому, що зацікавленість дитини в шкільних заняттях, його активна позиція, висока пізнавальна мотивація є необхідними умовами розвитку пам'яті. Це - факт незаперечний. Проте спірним представляється твердження, що для розвитку пам'яті дитини корисні не тільки і не стільки спеціальні вправи на запам'ятовування, скільки формування інтересу до знань, до окремих навчальних предметів, розвиток позитивного ставлення до них. Практика показує, що одного інтересу до навчання недостатньо для розвитку довільної пам'яті як вищої психічної функції.  Удосконалення пам'яті в молодшому шкільному віці зумовлене в першу чергу придбанням в ході навчальної діяльності різних способів і стратегій запам'ятовування, пов'язаних з організацією і обробкою матеріалу, що запам'ятовується. Однак без спеціальної роботи, спрямованої на формування таких способів, вони складаються стихійно і нерідко виявляються непродуктивними.  Здатність дітей молодшого шкільного віку до довільного запам'ятовування неоднакова протягом навчання в початковій школі і суттєво відрізняється у учнів I-II та III-IV класів. Так, для дітей 7 -8 років «характерні ситуації, коли запам'ятати без застосування будь-яких засобів набагато простіше, ніж запам'ятати, осмислюючи і організовуючи матеріал ... Піддослідні цього віку на питання: «Як запам'ятовував? Про що думав в процесі запам'ятовування? і т. д. »- найчастішевідповідають:« Просто запам'ятовував, і все ». Це відбивається і на результативною боці пам'яті. Для молодших школярів простіше виконати установку «запам'ятати», ніж установку «запам'ятати з допомогою чого-небудь»  У міру ускладнення навчальних завдань установка «просто запам'ятати" перестає себе виправдовувати, і це змушує дитину шукати прийоми організації пам'яті. Найчастіше таким прийомом виявляється багаторазове повторення - універсальний спосіб, що забезпечує механічне запам'ятовування.  У молодших класах, де від учня вимагається лише просте відтворення невеликого за обсягом матеріалу, такий спосіб запам'ятовування дозволяє справлятися з навчальним навантаженням. Але нерідко він залишається у школярів єдиним на протязі всього періоду навчання у школі. Це пов'язано в першу чергу з тим, що у молодшому шкільному віці дитина не опанував прийомами смислового запам'ятовування, його логічна пам'ять залишилась недостатньо сформованою.  Основою логічної пам'яті є використання розумових процесів в якості опори, засоби запам'ятовування. Така пам'ять базується на розумінні. У зв'язку з цим доречно згадати висловлювання Л.М. Толстого; «Знання тільки тоді знання, коли воно придбане зусиллями думки, а не однієї пам'яттю».  В якості розумових прийомів запам'ятовування можуть бути використані: смислове співвіднесення, класифікація, виділення смислових опор, складання плану та ін  Спеціальні дослідження, спрямовані на вивчення можливостей формування цих прийомів у молодших школярів, показують, що навчання мнемічної прийому, в основі якого лежить розумова дія, повинне включати два етапи:  а) формування самого розумової дії;  б) використання його як мнемічних прийомів, тобто засоби запам'ятовування. Таким чином, перш ніж використовувати, наприклад, прийом класифікації для запам'ятовування матеріалу, необхідно оволодіти класифікацією як самостійним розумовою дією.  Процес розвитку логічної пам'яті у молодших школярів повинен бути спеціально організований, оскільки в переважній більшості діти цього віку самостійно (без спеціального навчання) не використовують прийоми смислової обробки матеріалу та з метою запам'ятовування вдаються до випробуваного засобу - повторення. Але, навіть успішно освоївши в ході навчання способи смислового аналізу і запам'ятовування, діти не відразу приходять до їх застосування у навчальній діяльності. До цього необхідно спеціальне спонукання з боку дорослого.  На різних етапах молодшого шкільного віку відзначається динаміка ставлення учнів до придбаних ними способам смислового запам'ятовування: якщо у другокласників, як сказано вище, потреба у їх використанні самостійно не виникає, то до кінця навчання у початковій школі діти самі починають звертатися до нових способів запам'ятовування при роботі з навчальним матеріалом.  У розвитку довільної пам'яті молодших школярів необхідно виділити ще один аспект, пов'язаний з оволодінням в цьому віці знаковими і символічними засобами запам'ятовування, перш за все письмовою мовою і малюнком. У міру освоєння писемного мовлення (до III класу) діти опановують і опосередкованим запам'ятовуванням, використовуючи таку мову, як знакова засіб. Однак і цей процес у молодших школярів «відбувається стихійно, некеровано, якраз на тому відповідальному етапі, коли складаються механізми довільних форм запам'ятовування і пригадування».  Формування письмової мови йде ефективно в ситуації, коли потрібно просте відтворення тексту, а побудова контексту. Тому для освоєння писемного мовлення потрібно не переказувати тексти, а складати, При цьому найбільш адекватний для дітей вид словотворчості - складання казок.  Молодший шкільний вік сензитивний для формування вищих форм довільного запам'ятовування, тому цілеспрямована робота з оволодіння мнемічної діяльністю є в цей період найбільш ефективною. Важливим її умовою є облік індивідуальних характеристик пам'яті дитини; її обсягу, модальності (зорова, слухова, моторна) і т. п. Але незалежно від цього кожен учень повинен засвоїти основне правило ефективності запам'ятовування: щоб запам'ятати матеріал правильно і надійно, необхідно з ним активно попрацювати і організувати його будь-яким чином. 

Методи діагностики пам‘яті.

Досліджуючи опосередковану та короткочасну пам’ять учнів молодшого шкільного віку проводились такі методики як “Піктограма“, “Асоціації“ (для дослідження опосередкованої пам’яті), “Запам’ятання геометричних фігур“, “Запам’ятання слів“ та “Запам’ятання чисел“ (для дослідження короткочасної зорової пам’яті).

.