19. Розкрийте особливості роботи практичного психолога з тривожними та сором’язливими дітьми.

Тривога — одне із самих тяжких переживань. Кожному знайоме почуття небезпеки, які насувається невідомо звідки, коли потіють долоні, серце завмирає, а настирливе відчуття: "Треба щось робити й терміново!" не дає всидіти на місці. Але що саме робити , чого побоюватися, від чого бігти — ми не знаємо.

Тривога — страх невідомого. Німецький філософ Пауль Тилих писав, що тривога — реакція на погрозу небуття. Острах чогось, що не має ані назви, ані чіткого вигляду, але погрожуючого людині втратою себе, втратою свого "я". [29, 24]

Тривогу визначають як "відчуття неконкретної, невизначеної, ненаправленої погрози, неясне почуття небезпеки. Очікування небезпеки, яка насувається, сполучається з почуттям невідомості: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. У відмінності від емоцій страху, тривога не має певного джерела. Можна сказати, що тривога —"страх невідомого".

Для подолання шкільної тривожності молодших школярів потрібно розробити й експериментально впровадити систему роботи. Вона може бути представлена у вигляді комплексної програми, що включає психолого-педагогічні умови та систему психогімнастичних тренінгових вправ для подолання особистісної тривожності у дітей молодшого шкільного віку. Звичайно, потрібно розуміти певну штучність класифікації цих умов, оскільки загальний ефект вони дають лише у взаємодії. Але такий умовний поділ на групи дає можливість чіткіше виразити їх особливості і вказати на шляхи та прийоми забезпечення умов у процесі навчальної діяльності та міжособистісної взаємодії молодших школярів.

При розробці програми варто виходити з припущення, що вона буде ефективна при дотриманні і врахуванні ряду загальних психолого-педагогічних умов розвитку і формування особистості учнів початкової школи: врахування індивідуально-типологічних та вікових особливостей молодших школярів, соціального оточення, в якому живе дитина, аналізу історії її розвитку протягом дошкільного періоду; вивчення і складання диференційованої характеристики пізнавальної, емоційно-вольової і мотиваційної сфери молодшого школяра; виявлення особливостей його поведінки і діяльності в сім’ї, школі та при безпосередньому спілкуванні з учителем, однолітками в ході експериментального дослідження; забезпечення взаємодії між сім’єю та школою у питаннях розвитку навчання і виховання дітей та формування їх особистості. [34, 60]

Суттєвим є дотримання конкретних умов подолання особистісної тривожності молодших школярів, пов’язаних з факторами, які її викликають:

Створення дитині комфортних психофізіологічних умов перебування в школі; культивування педагогом доброзичливості, взаємодопомоги, взаємопідтримки у стосунках між учнями класу в процесі навчальної діяльності; підтримання в класі атмосфери прийняття дитини, захищеності, незалежно від досягнень у навчанні; розширення взаємної довіри, підтримки між вчителем і учнем, учнем і однокласниками.

Забезпечення педагогом індивідуального підходу в навчанні і вихованні молодших школярів; розвиток їх індивідуальності та самостійності; розробка разом з психологом необхідної для цього стратегії і тактики по розвитку довільності, оволодінню компонентами навчальної діяльності, формуванню пізнавальної, емоційно-вольової, мотиваційної сфери.

Оволодіння здатністю чітко ставити мету діяльності; вироблення разом з психологом критеріїв особистісного успіху; розвиток мотиву компетентності; адекватного рівня домагань, перш за все, в навчальній діяльності.

Використання по відношенню до тривожних дітей розгорнутих критеріїв педагогічної оцінки; застосування змістових суджень з максимальним звуженням і конкретизацією сфери їх дії; використання порівняльних оцінок власних успіхів дитини.

Оволодіння учнями прийомами самоаналізу; розвитку у них рефлексії власного “Я”, критичності самооцінки; створення можливостей для зближення оцінки між “Я – реальний” – “Я – ідеальний”; розширення здатності розуміти себе та інших. – Уміння визначати причини тривожності, розуміти психофізіологічні особливості прояву; здатність контролювати, долати її та інші. [34, 60-61]

В роботу з подолання особистісної тривожності учнів початкової школи повинні бути включені і їх батьки. Результати дослідження дають можливість зробити висновок, що подолання тривожності буде значно ефективнішим за умов забезпечення в сім’ї: поваги до індивідуальності дитини; виховання самостійності, розвитку спрямованості на вільний вибір; подолання ригідності; допомога у визначенні шляхів виходу із складної ситуації; формування гармонійної системи цінностей та збереження емоційного комфорту; рефлексивного аналізу батьками власних методів виховання, системи заборон, покарань та заохочень тощо.

Таким чином, на першому етапі потрібно розробити програму теоретичного узагальнення та визначення психолого-педагогічних умов, спрямованих на попередження виникнення та подолання особистісної тривожності. З цією програмою мають бути ознайомлені і включені в роботу по її виконанню вчителі-класоводи та батьки учнів. Крім названих умов, програма повинна включати і систему психогімнастичних коригуючих вправ. Тому на другому етапі варто проводити заняття з застосуванням системи цих вправ. Завдання потрібно підбирати і застосовувати з урахуванням факторів, які викликають тривожність, рівня її сформованості та особливостей прояву; індивідуальних властивостей дітей; їх соціального статусу в групі однолітків; рівня успішності в учінні. [36, 221]

Роботу по подоланню тривожності потрібно здійснювати на трьох взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих рівнях: вироблення конструктивних способів поведінки в важких для дитини ситуаціях; навчання учнів прийомам і методам оволодіння тривожністю; розширення функціональних і операційних можливостей школяра, формування в нього необхідних знань, умінь та навичок, які ведуть до підвищення результативності діяльності, створення запасу емоційної рівноваги і стійкості; перебудова мотивації учня, вироблення і закріплення впевненості в собі; розвиток самооцінки і уявлень про себе, формування адекватного рівня домагань, позитивного ставлення до себе.

Програма повинна бути спрямована на зниження високого та середнього рівня тривожності до характеристик, які б не викликали порушень у розвитку особистості дитини і, зокрема, її емоційної сфери, та включати в себе такі завдання: виховання впевненості в собі; зняття емоційної напруги; допомога у знятті страхів та агресивності.

Поставлені завдання реалізуються в наступних напрямках профілактично-корекційної роботи: формування адекватних форм поведінки; усвідомлення і регуляція власних емоційних проявів; корекція афективної поведінки; розвиток форм спілкування, самостійності і впевненості; формування позитивного ставлення дитини до свого “Я”; вміння правильно оцінювати і характеризувати особливості своєї зовнішності; уміння бачити свої недоліки і виділяти свої переваги; розвиток орієнтації на позитивну оцінку якостей ровесників; навчання прийомам релаксації, психогімнастики. 

Сором’язливість.

Сором’язливі діти здебільшого поводяться дуже спокійно і не завдають клопоту дорослим. Зазвичай це тихі дітки, яких «не видно і не чутно». Тому більшість навіть не підозрює, що за такою поведінкою може «ховатися» проблема.

Найчастіше така риса притаманна дівчаткам. Проте батьки дівчаток звертаються по допомогу рідше, аніж батьки хлопчиків, що, найімовірніше, пов’язано зі стереотипними поглядами на виховання. У нашій культурі вважається, що хлопчики повинні бути жвавими й активними, а дівчатка — скромними.

Сором’язливість як рису характеру необхідно відрізняти від скромності. Остання виявляється у чіткому засвоєнні правил поведінки й оволодінні ними, що проявляється в різних ситуаціях. Скромна дитина говорить тихим голосом і поводиться дуже спокійно в ситуаціях, що вимагають стриманості, наприклад, у громадських місцях (театр, виставка, музей, поліклініка, магазин тощо) або коли у дорослих відбувається важлива розмова.

А сором’язливість прямо корелює зі скутістю, настороженістю, підвищеною тривожністю, невмінням спілкуватися, невірою у свої сили і низькою самооцінкою. Такі діти зазвичай скуті навіть тоді, коли немає об’єктивних причин для такої поведінки: на дитячому святі, при зустрічі зі знайомими дорослими, під час відповіді біля дошки у школі...

Зовнішній вигляд сором’язливої дитини характерний: боязкий погляд, частіше в бік і вкрай зрідка — прямо в очі співрозмовнику; тихий голос, практично позбавлений інтонацій; збіднена мова; скутість у рухах. Часто такі діти сутуляться, опускають голову або втягують її у плечі, щось тереблять у руках, кусають губи, гризуть нігті, переминаються з ноги на ногу, соваються на стільці. Вони зазвичай малоактивні і малорухливі, мало і невміло спілкуються з однолітками.

Сором’язливим дітям не хочеться вступати у близький контакт із співрозмовником, їм часто некомфортні тілесні дотики. Візьмеш сором’язливу дитину за руку, а вона її вириває, обіймеш за плечі — напружується. Виступати публічно для неї — важке, а іноді непосильне випробування. Часто діти відмінно пишуть контрольні роботи, а високі оцінки за усні відповіді отримати не можуть саме внаслідок своєї сором’язливості.

У сором’язливої дитини також порушений контакт із дорослими: страх підійти, заговорити, розповісти про свою проблему, звернутися по допомогу, може навіть не відповідати на запитання. Такі діти можуть відставати в навчанні. У них зазвичай занижена самооцінка, вони не впевнені в собі.

Проте бувають випадки, коли сором’язлива дитина може демонструвати зайву жвавість, рухливість і навіть агресивність. Це надмірна, неприродна активність, що виходить за рамки прийнятих норм. Таке спричинено насамперед тим, що дитина не має необхідних навичок спілкування і взаємодії з навколишнім світом.

Внаслідок нерозвиненості комунікативної сфери такі діти можуть неадекватно реагувати на вчинки інших, зокрема й без причини битися. У деяких випадках дитина проявляє таким чином агресію як захисну реакцію, розуміючи, що відстає у соціальному плані від однолітків.

Особливості роботи із сором’язливими й замкненими дітьми

У роботі із сором’язливими і замкненими дітьми потрібний індивідуальний підхід. Дуже важливо визначити причину такої поведінки. Це дасть ключ до вибору методів і способів корекції. Але не завжди розуміння причин проблеми є запорукою її успішного вирішення.

Так, коли сором’язливість успадкована в сім’ї для її подолання треба спочатку побороти сором’язливість дорослих. А на це можуть піти місяці, роки. Тим часом дитина росте і розвивається, і допомога їй потрібна саме зараз. У такому разі доцільно просто давати досвід іншої, ефективнішої взаємодії з оточенням, удосконалювати комунікативні навички, підвищувати самооцінку, розвивати здібності. Звичайно, навряд чи ці діти будуть потім лідерами в товаристві однолітків, але стануть розкутішими і вільнішими у спілкуванні.

Для успішної корекції сором’язливості і замкненості необхідна психологічна просвіта батьків і педагогів. Новий досвід, отриманий під час занять із практичним психологом, необхідно обов’язково закріплювати: ефективність роботи буде вищою і результат з’явиться раніше. А для цього дорослі повинні знати, яким чином вони можуть допомогти дитині подолати свою сором’язливість. Рекомендації, наведені у додатках 1, 2, будуть корисні і викладачам, і батькам сором’язливих дітей.