2.2.2.6. Чинники небезпеки на об'єктах життєзабезпечення

Системи водопостачання і водовідведення

Стан водопостачання

За даними Держводгоспу централізованим питним водопостачанням забезпечено населення всіх 445 міст країни, 829 селищ міського типу (91% від їх загальної кількості) і 6506 сільських населених пунктів (23%).

Система водопровідно-каналізаційного господарства в даний час знаходиться в кризовому стані.

Система водопостачання складається з водозаборів, водоочищувальних споруд, хлораторних, резервуарів чистої води, насосних станцій і водопровідних мереж.

Загальна протяжність водопровідних мереж в Україні складає приблизно 180 тис. км, з яких 112 тис. км знаходяться в системах міського водопостачання, з них 33%, або 37 тис. км, в даний час знаходяться в аварійному стані і потребують негайної заміни. Близько 91 тис. км трубопроводів визначені як магістральні водоводи (30 тис. км) і вуличні мережі (61 тис. км), з них відповідно 22 і 30% (або 6,6 і 18 тис. км) - аварійні.

Довжина внутріквартальних трубопроводів складає 19 тис. км, з яких 27%, або 5,1 тис. км визначено як такі, що знаходяться в аварійному стані. У сільській місцевості протяжність водопровідної мережі складає 70,7 тис. км, 16% якої - в аварійному стані.

Показник втрат води в міських мережах (10-70 м³/(км/добу)), також є дуже високим порівняно з показниками Західної Європи - 2-10 м³/(км/добу). Втрати води в розподільній мережі складають 30-50%, або майже половину загального об'єму поданої у сіть води.

Існуючий технічний стан водоводів і розподільних мереж створює постійну загрозу або призводить до погіршення якості питної води за фізико-хімічними і бактеріологічними показниками під час її транспортування.

Вимоги до якості питної води в усьому світі стають більш жорсткими, в Україні з 1 січня 2000 року поетапно вводиться в дію новий нормативний документ - Державні санітарні правила і норми "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання", який передбачає проведення досліджень і контролю якості питної води за 30 новими інгредієнтами і запроваджує особливо жорсткі вимоги. Враховуючи той факт, що більшість очисних споруд поверхневих водозаборів проектувались і будувались із розрахунку якості води джерел водопостачання І класу, а на сьогодні забруднення річок у місцях водозаборів сягнуло вже II і НІ класу, досягнути на діючих очисних спорудах нормативних значень складу і властивостей питної води дуже важко, а то і неможливо.

Стан водовідведення

Незадовільний стан склався і в каналізаційному господарстві, яке є одним з найбільших забруднювачів водних об'єктів і навколишнього середовища. У містах України систем водовідведення набагато менше ніж водопроводів. Близько 7 млн. міського населення країни не мають нагоди користуватися послугами централізованої каналізації.

На сьогодні централізованими системами водовідведення забезпечені 432 міста (95% від їх загальної кількості), 504 селища міського типу (57%) і 834 сільські населені пункти (3%), інші не мають їх зовсім.

Вся система водовідведення України складається приблизно з 47 тис. км мереж і 1,7 тис. насосних станцій, на яких встановлено близько 7,5 тис. насосів. Близько 42 тис. км мереж прокладено в міській місцевості, з них понад 10 тис. км каналізаційних труб (або 24%) знаходяться в аварійному стані і, з метою уникнення аварій, вимагають негайної заміни.

З 52 млн. куб. м стічних вод, що поступають в централізовані мережі водовідведення сіл, приблизно 22% не проходять очищення, 37% перед скиданням у водні об'єкти проходять первинне очищення і 41% - первинне і вторинне очищення.

Особливу тривогу викликає той факт, що протягом останніх років через економічні труднощі майже повністю припинилися будівництво і введення в експлуатацію нових водопровідно-каналізаційних потужностей, а також реконструкція діючих споруд і мереж.

Основні забруднювачі поверхневих водоймищ - перевантажені каналізаційні очисні споруди і мережі, які знаходяться в незадовільному технічному стані. їх устаткування зношене і потребує капітального ремонту або реконструкції.

Системи централізованого теплопостачання. Системи централізованого теплопостачання є суттєвим джерелом викидів парникових газів. В Україні вони становлять 20% від сукупних викидів СO₂ та 81% викидів метану в результаті спалення органічних видів палива. Окрім цього, системи центрального теплопостачання споживають приблизно 40% від усіх теплоенергетичних ресурсів, що використовуються у господарстві країни.

Ефективність роботи системи централізованого теплопостачання залежить від належного функціонування всіх її складових: виробництва тепла, розповсюдження гарячої води й тепла та споживання тепла кінцевими споживачами.

Виробництво тепла.

Втрати, що супроводжують стадію виробництва тепла, становлять близько 30%. Цей рівень втрат значно перевищує проектні розрахунки. Приведення цих втрат до нормативного рівня дозволить зекономити до 2,4 млн. тонн умовного палива. Більше того, якщо вилучити втрати безпосередньо у котельних агрегатах, можна підвищити ефективність використання палива на 10-12% у новіших котлах та на 35% у старіших. За даними Держкомстату України на підприємствах усіх форм власності та відомчого підпорядкування експлуатується 26430 котелень, загальний технічний стан обладнання яких є критичним. З 64726 установлених котлів (енергоустановок) 22,2% (14333 одиниці) експлуатується понад 20 років.

Постачання тепла.

Понад 3 тис. км (14%) теплових мереж перебуває в аварійному стані, більше 1,5 тис. км (32%) - повністю амортизовано. На багатьох теплових пунктах експлуатуються застарілі кожухотрубні водопідігрівачі з низьким коефіцієнтом теплопередачі, а більше 1760 теплопунктів (29%) перебувають у зношеному чи аварійному стані. Неякісна теплоізоляція трубопроводів обумовлює втрати 25% тепла під час його транспортування від котелень до споживачів.

Споживання тепла.

В Україні у результаті неефективної теплоізоляції житлових та громадських будівель від 30 до 50 відсотків тепла розсіюється у навколишньому середовищі.

Системи газопостачання

Природний газ залишається пріоритетним енергоресурсом України. Його частка в паливно-енергетичному балансі держави сягає 45%. Ми споживаємо близько 70 млрд. куб. м природного газу за рік, посідаючи за цим показником шосте місце в світі, а за обсягами імпорту - третє після США та Німеччини.

В Україні у 2004 році природним газом користувалися 1447 міст і селищ міського типу та 257699 сіл. Тобто, газифіковано природним газом понад 11 млн. квартир та приватних будинків; скрапленим газом - близько 4,5 млн. квартир.

На обслуговуванні підприємств газопостачання та газифікації знаходиться більш як 16,1 млн. газових плит, понад 3,2 млн. газових водонагрівачів та 4,1 млн. опалювальних приладів.

Довжина мереж, через які подається газ споживачам, складає біля 269 тис. кілометрів. Необхідний режим газопостачання в цих мережах підтримують понад 48 тис. газорегуляторних пунктів.

За результатами проведеного обстеження, в Україні вже вичерпано термін амортизації понад 12 тис. км газорозподільних мереж, близько 500 км газопроводів потребують капітального ремонту, а понад 100 км - заміни.

Особливо гостро стоїть ця проблема в тих регіонах, де газорозподільні мережі збудовані і експлуатуються вже понад 50 років, зокрема, в Івано-Франківській, Львівській, Одеській, Чернівецькій областях.

Системи енергопостачання.

Основою електроенергетики країни є Об'єднана електроенергетична система (ОЕС), яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів.

Централізоване виробництво електричної енергії в ОЕС здійснюють 14 найбільш потужних теплових і вісім гідроелектростанцій, які входять до складу шести державних акціонерних енергогенеруючих компаній, підпорядкованих Мінпаливенерго України, та чотири АЕС, які входять до складу Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом".

Транспортування електричної енергії від енергогенеруючих компаній до енергопостачальних проводиться магістральними і розподільними електромережами країни загальною довжиною понад 1 млн. кілометрів. Необхідні при цьому диспетчерські функції забезпечує Національна енергетична компанія "Укренерго", до складу якої входять вісім регіональних електроенергетичних систем.

Стан основних фондів електроенергетичного комплексу постійно погіршується. Понад 95% енергоблоків на ТЕС відпрацювали свій розрахунковий (нормативний) ресурс - 100 тис. годин, а більше половини з них перебуває в експлуатації понад 200 тис. годин. На початок 200S року на устаткування з терміном експлуатації 30 і більше років припадає близько 80% потужностей у тепловій енергетиці.

Більша частина устаткування ТЕЦ та ГЕС теж є фізично зношеною і потребує реконструкції та модернізації.

Термін експлуатації більшості існуючих блоків АЕС досяг 15 років, що становить близько половини від установленого нормативного. Стає все актуальнішим питання продовження періоду експлуатації, а також реконструкції наявних ядерних енергоблоків.

У 2004 році було введено в експлуатацію два енергоблоки на АЕС: у серпні - 2-й енергоблок на Хмельницькій, у жовтні - 4-й на Рівненській.

На цей час в електроенергетичній галузі експлуатується близько 1 млн. км повітряних та кабельних ліній електропередач всіх класів напруги, а також 203 тис. трансформаторних підстанцій напругою 6-750 кВ загальною потужністю 201 тис. МВА.

Магістральні електричні мережі напругою 220-750 кВт налічують 131 підстанцію загальною потужністю 76,8 тис. МВА та 22,5 тис. км повітряних ліній електропередачі.

Електроустаткування 52 підстанцій напругою 220 кВт та вище, або 40% від загальної кількості, за більш ніж 40-річну експлуатацію, практично спрацювало свій технічний ресурс, морально застаріло і потребує заміни.

У магістральних електромережах напругою 220 та 330 кВт потребують відновлення 63% повітряних ліній напругою 220 кВ і 19% - напругою 330 кВт від їх загальної довжини.

Стан українських електричних мереж із року в рік погіршується, що призводить до аварійних ситуацій на рівні окремих областей. Відсутність достатнього фінансування ремонтних робіт, заходів з модернізації та реконструкції електричних мереж і підстанцій може спричинити до системної аварії в ОЕС. Незадовільний стан електричних мереж, їх невідповідність існуючим рівням та режимам електроспоживання призводить до значного зростання технологічних витрат при транспортуванні електроенергії.

Житлове господарство

Основними чинниками небезпеки на об'єктах життєдіяльності є старіння основних фондів та порушення вимог безпеки.

На даний час житловий фонд України складає понад 10,1 млн. будинків, загальною площею 1040,0 млн. кв. м, з нього житловий фонд комунальної власності — 254,2 тис. будинків загальною площею 102,7 млн. кв. м, або 9,9% житлового фонду країни. Приватний житловий фонд складає 88,0% від усього житлового фонду.

Упродовж останніх років зберігається тенденція щодо старіння житлового фонду, який здебільшого перебуває у незадовільному технічному стані. До категорії непридатних для проживання та аварійних житлових будинків в Україні віднесено 52,7 тис. житлових будинків загальною площею 4,84 млн. кв. м, або 0,5 % житлового фонду країни, де постійно проживають 169,3 тис. мешканців.

За статистичними даними, ліфтове господарство України налічує 85,4 тис. ліфтів, які обслуговують 26,9 тис. житлових будинків загальною площею 177,2 млн. кв. м, з них обслуговуються диспетчерами - 51,0 тис. одиниць, що складає 59,7% від загальної кількості ліфтів, які обслуговують житлові будинки. Кількість ліфтів, які мають термін експлуатації 25 і більше років становить 21,9 тис. одиниць, що складає 25,6% ліфтового господарства України.

Особливе занепокоєння викликає незадовільний технічний стан великопанельних житлових будинків забудови 60-70 років. Необхідність їх ремонту та реконструкції зумовлена багатьма факторами. У свій час ці будинки зняли гостроту житлової проблеми, сотні тисяч громадян отримали житло. Але протягом останніх 25-30 років відбувається прискорене як фізичне, так і моральне старіння таких будинків. Моральне - через невдале їх внутрішнє планування, малу площу як жилих кімнат, так і допоміжних приміщень, неестетичність. Фізичне - зносилися стелі та вузли збірних елементів таких будинків, основа їх міцності та сталості, а також зовнішні стінові панелі, що значно погіршило і без того недостатній теплозахист квартир.

Розподіл надзвичайних ситуацій на системах життєзабезпечення за видами у 2003 - 2006 роках наведено у таблиці 2.3.

Причинами виникнення НС на системах життєзабезпечення в основному є незадовільний технічний стан каналізаційних та водопостачальних систем - приблизно 70%, порушення вимог технологічного процесу - приблизно 25%, протиправні дії сторонніх осіб.

Таблиця 2.3