2.2.2.1. Загрози радіаційної небезпеки

Радіаційний вплив є одним з самих небезпечних техногенних чинників, які негативно відображаються на умовах життя населення і на навколишньому

середовищі. В Україні об'єктами ядерної і радіаційної небезпеки є:

4 діючих АЕС;

сховища відпрацьованого ядерного палива;

2 дослідницькі реактори;

підприємства по видобуванню і переробці уранової руди;

об'єкт "Укриття" і післяаварійні відходи в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС ;

8 підприємств, що займаються радіоактивними відходами;

підприємства, що використовують джерела іонізуючого випромінювання і радіаційно-небезпечні технології.

Радіаційна безпека на АЕС

На даний час в Єдиній енергетичній системі України працює 4 атомні електростанції (Запорізька АЕС, Рівненська АЕС, Південно-Українська АЕС, Хмельницька АЕС). В експлуатації знаходяться 15 енергоблоків: 13 - з реакторними установками типу ВВЕР-1000 і 2 - з ВВЕР-440.

За категоріями Цивільної оборони АЕС відносяться до об'єктів особливої важливості, за ступенем радіаційної небезпеки - до радіаційно-небезпечних об'єктів. Виходячи із загальної кількості сильнодіючих отруйних речовин, ВП АЕС відноситься до III ступеня хімічно-небезпечних об'єктів.

Поточний стан радіаційної безпеки та радіаційного захисту на АЕС визначається:

рівнями радіаційного опромінення персоналу АЕС;

величинами газо-аерозольних викидів та водних скидів радіоактивних речовин у навколишнє середовище, які визначають рівень опромінення населення, яке мешкає у районах розташування АЕС.

Для кожної АЕС встановлено допустимі і контрольні рівні газо-аерозольних викидів радіоактивних речовин у навколишнє середовище. З 1 лютого 2003 року з метою додаткового контролю технологічних режимів роботи обладнання АЕС були розроблені та введені в дію єдині для всіх АЕС адміністративно-технологічні рівні (АТР) викидів та скидів, що дозволило удосконалити систему нагляду за параметрами радіаційної безпеки та радіаційного захисту.

Проведений аналіз безпосередніх причин порушень у роботі енергоблоків АЕС показав, що найбільша частка припадає на порушення, пов'язані з відмовою обладнання через його недостатню надійність, придатність, функціональні якості під час експлуатації, фізичне зношення. Корінними причинами порушень у роботі обладнання атомних станцій є відсутність або недостатній контроль працездатності обладнання або недоліки процедур.

Поводження з радіоактивними відходами (РАВ)

Проблема поводження з РАВ, особливо їх зберігання і захоронення, та захист навколишнього середовища від їх негативного впливу є для України, яка має розвинуту атомну енергетику, уранодобувну та переробну промисловість, широко використовує радіаційно активні речовини та радіоізотопну продукцію в різних галузях виробництва, однією з найважливіших проблем.

Сучасний стан поводження з РАВ на АЕС України значною мірою обумовлений відсутністю повного технологічного циклу переробки до одержання кондиційованих продуктів, які мають передаватися спеціалізованим підприємствам з поводження з РАВ на тривале зберігання/поховання.

Проектами було передбачено оснащення українських АЕС установками для сортування і пресування твердих радіоактивних відходів, установками спалювання твердих і рідких радіоактивних відходів, установками глибокого випарювання, установками регенерації радіоактивних масел тощо. Але через ряд причин ці проектні рішення не реалізовані в повному обсязі. Відсутність переробних комплексів призводить до передчасного заповнення ємностей для збереження рідких та твердих РАВ.

У разі відмови від будівництва комплексів з переробки РАВ уже за 3-4 роки виникне необхідність будівництва нових потужностей із збереження РАВ на АЕС, що спричинить додаткове радіаційне навантаження на території АЕС.

Перевезення радіоактивних матеріалів

Перевезення радіоактивних матеріалів територією України здійснюється у сертифікованих упаковках (транспортних пакувальних комплектах), а подільних матеріалів -свіже та відпрацьоване ядерне паливо - в упаковках для подільних матеріалів.

Практика перевезень радіоактивних матеріалів в Україні та за кордоном свідчить про високий фактично досягнутий рівень безпеки при їх здійсненні. До цього часу в Україні не було зареєстровано жодного аварійного випадку при транспортуванні.

Об'єкт "Укриття" та післяаварійні відходи у 30-кілометровій зоні ЧАЕС.

Після аварії на ЧАЕС загальний об'єм накопичень РАВ (техніка, конструкції, тимчасові захоронення) тільки у зоні відчуження становить близько 2 млн. куб. метрів.

Стратегічним завданням щодо поводження з РАВ у зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення є мінімізація їх шкідливого впливу на довкілля.

На промисловому майданчику Чорнобильської АЕС є чотири ядерні установки: реактори першого, другого та третього енергоблоків та сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-1). Всього на Чорнобильській АЕС зберігаються 21 284 відпрацьовані паливні збірки, у т.ч. 53 дефектні збірки, які мають значні механічні ушкодження (15 603 у СВЯП-1 і 5 681 на енергоблоках).

Зберігання відпрацьованого ядерного палива на ЧАЕС здійснюється відповідно до встановлених норм і правил. Щодо зберігання дефектного ядерного палива, то воно завантажено у спецпенали і зберігається у приреакторних басейнах витримки на 1 та 2 енергоблоках ЧАЕС та у СВЯП-1.

У зруйнованому 4 енергоблоці (об'єкт "Укриття"), за різними оцінками, знаходиться до 214 т ядерного палива, яке міститься у паливовмісних матеріалах (ПВМ).

Використання джерел іонізуючого випромінювання

Джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ) використовуються в Україні в промисловості, медицині, науково-дослідній роботі, навчанні. ДІВ застосовуються у вигляді радіоактивних речовин або пристроїв, що генерують іонізуюче випромінювання. У разі використання ДІВ з порушенням вимог законодавства, норм правил та стандартів з радіаційної безпеки, виникає ризик неконтрольованого опромінення людей, а також може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Всього в Україні зареєстровано понад 180,0 тис. ДІВ та понад 18,0 тис. приладів іонізуючого випромінювання, які використовуються більше ніж на 7,0 тис. підприємств.

Видобування та переробка уранових руд

Видобуванням та переробкою уранових руд в Україні займається державне підприємство „Східний гірничо-збагачувальний комбінат".

Внаслідок видобутку та переробки уранових руд утворюється велика кількість відходів -хвости переробки уранових руд (хвостова пульпа), відвали шахтних порід, шахтні води, скиди і викиди (рідкі, газоподібні), що являють собою джерела радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Хвостосховища відходів переробки уранових руд є потенційно небезпечними джерелами виникнення аварійних ситуацій.

Ці хвостосховища розташовані на площі 542 га і містять радіоактивні речовини, загальна кількість яких складає близько 66 мли. тонн і має сумарну активність більше 4,4 * 10¹⁵ Бк (120000 Кі).

2.2.2.2. Загрози хімічної небезпеки

У даний час відповідно до Міжнародного реєстру в світі використовується в промисловості, сільському господарстві і для побутових потреб більше 6 мли. токсичних речовин. 60 тис. з них виробляється у великих кількостях, у тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин - найотруйніших для людей.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються небезпечні хімічні речовини (НХР), є потенційними джерелами техногенної небезпеки - хімічно небезпечними об'єктами (ХНО).

В Україні у 2005 році функціонувало понад 1600 об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 330 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: близько 11,5 тис. т хлору, 230 тис. т аміаку та понад 90 тис. т інших НХР.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки [51]:

I ступінь - 80 об'єктів ;

II ступінь -184 об'єкти;

III ступінь - 381 об'єкт;

IV ступінь - 927 об'єктів.

Усього в зонах можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) від цих об'єктів мешкає близько 14 млн. осіб (31,7% від населення країни). Територіально найбільша кількість ХНО зосереджена у східних областях України, а саме у Харківській -169, Донецькій - 168, Луганській - 142 і Дніпропетровській- 106.

Серед об'єктів, які зберігають або використовують у своїй діяльності хімічні речовини, найбільш потенційно небезпечними є об'єкти з виробництва вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів; великотоннажні виробництва неорганічних речовин (добрива, хлор, аміак, кислоти); нафто- та газопереробні заводи; об'єкти з виробництва продуктів

органічного синтезу; об'єкти, що використовують хлор та аміак; склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства; магістральні аміако- та етиленопроводи.

Застосування застарілих систем протиаварійного захисту, потенційно небезпечних технологічних процесів та ресурсне зношення основних фондів сприяло зниженню рівня безпеки хімічних, нафтохімічних та нафтогазопере-робних виробництв. Значна частина технологічного обладнання та ряд технологічних процесів не відповідають вимогам безпеки. На виробництвах вибухових речовин застосовуються недосконалі технології та застаріле технологічне обладнання. Практично немає нормативних документів, що регламентують безпеку виробництв з утилізації звичайних видів боєприпасів.

Вісімдесят відсотків аміачно-холодильних установок знаходяться в незадовільному стані через фізичне та моральне їх старіння, відсутність в Україні виробництва комплектуючих.

Значною проблемою є забруднення довкілля викидами та скидами забруднюючих речовин від промислових підприємств, транспортних засобів та інших джерел забруднення.

Наприклад, у 2005 році у 7 містах було зафіксовано 33 випадки високого забруднення атмосферного повітря за максимальними концентраціями (максимальні разові концентрації дорівнювали або перевищували 5 ГДК): з діоксиду азоту у Києві - 10 випадків (максимум 11,5 ГДК), у Красноперекопську - 4 (максимум 5,9 ГДК), у Хмельницькому - 3 (максимум 7,8 ГДК), у Донецьку (максимум 7,8 ГДК), Луцьку та Херсоні - 1; з хлористого водню в Красноперекопську - 12 випадків (максимум 10,5 ГДК), з пилу в Харкові -1 випадок.

До міст з дуже високим рівнем забруднення належать Одеса, Дніпродзержинськ, Красноперекопськ, Армянськ.

Водні об'єкти України забруднені переважно сполуками важких металів, азоту, сульфатами, дещо менше нафтопродуктами та фенолами. Причиною забруднення поверхневих вод є стічні води підприємств різних галузей промисловості, поверхневий стік із забруднених територій, а також явища вторинного забруднення, які спостерігаються на водних об'єктах через донні відклади.

У 2005р. на 74 водних об'єктах відмічено 599 випадків високого забруднення та 2 випадки надзвичайно високого забруднення.

Хронічно високим забрудненням характеризується басейн Західного Бугу, зокрема р. Полтва. Скиди недостатньо очищених вод з очисних споруд м. Львова в цю річку обумовлюють високий вміст сполук азоту до 12-15 ГДК, максимальних концентрацій до 15-37 ГДК.

Основними забруднюючими речовинами річок і водосховищ басейну Дніпра були сполуки марганцю, цинку та сульфати. Найбільш висока концентрація по сполуках марганцю ( 57 ГДК) відмічена на р. Сула - м. Лубни, по сполуках цинку (27 ГДК) на р. Псел - м. Гадяч. по сульфатах (19 ГДК) на р. Солона - с. Новоселівка.

Води Чорного моря найбільш забруднені нафтовими вуглеводнями, фенолами, а води дельти р. Дунай нітритним азотом; Азовського моря - також нафтовими вуглеводнями, фенолами, нітритним азотом.