Дивергентні здібності (креативність)
Ними вважають здатність породжувати різноманітні оригінальні ідеї у нерегламентованих умовах діяльності. Креативність у вузькому значенні - це дивергентне мислення (операції дивергентної продуктивності за Дж.-П. Гілфордом), особливістю якого є готовність висувати багато правильних ідей щодо об'єкта. Креативність у широкому розумінні - це творчі інтелектуальні здібності привносити щось нове у досвід (Ф. Баррон), породжувати оригінальні ідеї в умовах вирішення або постановки нових проблем (М. Валлах), здатність усвідомлювати пропуски і суперечності, формулювати гіпотези щодо відсутніх елементів ситуації (Торренс), відмовлятися від стереотипних способів мислення (Дж.-П. Гілфорд).
Як критерії креативності доцільно розглядати комплекс таких властивостей інтелектуальної діяльності:
- побіжність (кількість ідей, що виникають за одиницю часу);
- оригінальність (здібність продукувати "рідкісні" ідеї, відмінні від загальноприйнятих, типових);
- сприйнятливість (чутливість до незвичайних деталей, суперечностей і невизначеності, а також готовність гнучко і швидко переключатися з однієї ідеї на іншу);
- метафоричність (готовність працювати у фантастичному, незвичному контексті, схильність використовувати символічні, асоціативні засоби для вираження своїх думок, уміння бачити в простому складне, складному - просте).
Діагностують креативність за допомогою завдань такого типу: назвати всі можливі способи використання знайомого предмета; назвати всі предмети, які можуть належати до певного класу (перерахувати рідини, які горять); продовжити метафору ("жіноча краса подібна до осені, вона..."); зробити закінчене зображення на основі простої графічної форми (наприклад, кола) тощо.
При оцінюванні креативності до уваги беруть кількість сформульованих ідей і ступінь їх рідкісності порівняно з відповідями інших досліджуваних. Однак ці показники дивергентного мислення не є однозначним свідченням наявності креативності як творчої інтелектуальної здібності. Так, нестандартність відповіді може бути зумовлена абсолютно різними психологічними явищами: власне оригінальністю як проявом творчо-продуктивних можливостей, "оригіналюван-ням" як проявом особистісної гіперкомпенсації інтелектуальної неспроможності або психічною неадекватністю (наприклад, шизофренією). Тому П. Джексон і С. Мессик виокремили такі критерії креативного продукту з огляду на необхідність комплексної процедури його опису:
- оригінальність (статистична рідкісність);
- осмисленість (наприклад, рідкісний спосіб використання канцелярської скріпки: "скріпку можна з'їсти" - не є креативним);
- трансформація (ступінь перетворення вихідного матеріалу на основі подолання конвенціональних обмежень);
- об'єднання (утворення єдності і зв'язності елементів досвіду, що допомагає виразити нову ідею в концентрованій формі).
Традиційні показники дивергентних здібностей (креативності) переважно слабо відображають реальні творчі досягнення людини в повсякденній і професійній діяльності.
Научуваність. Уявлення про научуваність як прояв рівня інтелектуального (розумового) розвитку виникло в контексті поняття "зона найближчого розвитку" (Л. Виготський), тобто навчання,- процесу психологічного розвитку дитини, який вона проходить під керівництвом дорослого (насамперед учителя, що надає їй індивідуалізовану педагогічну допомогу).
Розуміння провідної ролі навчання в розумовому розвитку дітей дало психологам підставу для тверджень: оцінки рівня актуального розвитку інтелекту дитини недостатньо для оцінювання її інтелектуальних можливостей, які можуть виявлятися в інших якісних і кількісних показниках у зоні найближчого розвитку. Формування в цій зоні нових інтелектуальних механізмів залежить від характеру навчання і творчої самостійності самої дитини.
У широкому трактуванні научуваність розглядають як загальну здібність до засвоєння нових знань і способів діяльності. У вужчому значенні - це величина і темп приросту ефективності інтелектуальної діяльності під впливом навчальних дій. Критеріями научуваності є кількість дозованої допомоги, якої потребує дитина (з боку експериментатора або вчителя), можливість перенесення засвоєних знань або способів дії на виконання аналогічного завдання.
Розробкою тестів научуваності зайнялися недавно. Ю. Гутке і У. Ворлаб підготували "діагностичну програму" - короткотривалий тест научуваності (45 хв.), у якому 6-8-річній дитині пропонують серію завдань з висхідним рівнем складності, які є засобом тренування в умовах постійного зворотного зв'язку (дитині надають допомогу, пропонують зразки розв'язання, пояснюють, аналізують її помилки тощо). Матеріалом слугують геометричні фігури, на яких дитина повинна засвоїти дію класифікації за аналогією (знайти закономірність у варіюванні форми, кольору, розміру й контуру фігур).
Як показники научуваності враховують такі характеристики інтелектуальної діяльності дитини:
- потреба в підказці (до уваги беруть зміст і спосіб пропонованої допомоги, а також міру її використання);
- витрати часу на пошук принципу аналогії фігур;
- види помилок з аналізом їх джерел;
- кількість необхідних дитині вправ.
Показники научуваності психологічно неоднозначні. Зокрема, порівняльний аналіз научуваності розумово відсталих і здорових дітей у віці 7-8 років за такими психологічними показниками, як успішність навчання (вміння виявляти закономірність на матеріалі геометричних фігур) і здібність до категоріального узагальнення (здатність групувати зображення предметів за категоріями) дав такі результати:
1) здорові діти перевершували розумово відсталих за обома показниками. Однак прямого співвідношення між здібністю до категоріального узагальнення і можливістю засвоєння нового виду інтелектуальної діяльності серед розумово відсталих і здорових дітей встановлено не було;
2) діти з однаковим рівнем здібності до категоріального узагальнення (в межах своєї групи) могли мати крайні показники научуваності, і навпаки, навіть у здорових дітей з найвищою научуваністю різний рівень здібності до категоріального узагальнення.
У цих дослідженнях, як і в дослідженнях конвергентних здібностей і креативності, прояви научуваності тільки констатують. При цьому показники динаміки научуванності співвідносять із кінцевим результатом.
Деякі дослідники виокремлюють два типи навчання, засновані на різних нейрофізіологічних механізмах і пов'язані з різними способами засвоєння знань:
1) експліцитна научуваність - навчання здійснюється на основі довільного свідомого контролю процесів переробки інформації;
2) імпліцитна научуваність - навчання відбувається мимовільно, в умовах поступового накопичення інформації і необхідних навичок у міру освоєння нової діяльності.
Хоч механізми індивідуальних відмінностей в научуваності не пояснені, важливо, що реальний інтелектуальний потенціал дитини можна оцінити тільки після включення навчання (якісного й індивідуалізованого викладання) та учіння (активної творчої діяльності самої дитини). Отже, констатувальна психодіагностика щодо психологічного діагнозу і прогнозу індивідуальних інтелектуальних можливостей дошкільнят, школярів і студентів має обмежені можливості.
- 1. Теоретико-методологічні засади диференціальної психології
- 1.1. Предмет, історія становлення і основні напрями розвитку диференціальної психології
- Предмет і завдання диференціальної психології
- Зародження науки про індивідуальні відмінності
- 1.2. Принципи і методи диференціальної психології
- Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу
- Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології
- Методи теоретичного аналізу
- Психогенетичні методи
- Історичні методи
- Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях
- Математичні методи і продуктивність їх застосування
- Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження
- Канали отримання інформації про індивідуальність
- 1.3. Вплив середовища і спадковості на людину
- Теорії про вплив середовища і спадковості
- Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології
- 1.4. Людина як представник біологічного виду Homo sapiens
- Організм як чинник індивідуальності
- Індивід як формально-динамічна . Характеристика особистості
- Особистість - психологічний носій соціальних властивостей
- Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей
- Спеціальна теорія індивідуальності
- 2. Формальні і змістові властивості індивідуальності
- 2.1. Темперамент як формальна інтеграційна основа індивідуальності
- Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту
- Конституційні теорії темпераменту
- Організмічна типологія к.Сіго
- Співвідношення статури, темпераменту і характеру в теорії е. Кречмера
- Конституційна типологія особистостей в. Шелдона
- Описова теорія темпераменту г. Хейманса і е. Вірсми
- Типологія психічних відмінностей к.-г. Юнга
- Уявлення про темперамент г.-ю. Айзенка
- Факторні теорії темпераменту
- Спеціальні типи вищої нервової діяльності за і. Павловим
- Властивості нервової системи як альтернатива типу вищої нервової діяльності у теорії Теплова - Небилицина
- Психологічні теорії темпераменту
- Структура темпераменту в теорії в. Русалова
- 2.2. Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей
- Стать у структурі індивідуальності
- Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності
- Еволюційна теорія статевого диморфізму в. Геодакяна
- Етологія статі
- Нейроандрогенетична теорія л. Елліса
- Міжстатеві відмінності у психологічних якостях
- Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок
- 2.3. Диференціація характеру
- Характер у структурі індивідуальності
- Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру
- Я-система базових (генералізованих) орієнтацій
- Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації
- 2.4. Типологічний підхід до характеру особистості
- Особистісні типи
- Класифікація психологічних типів за к.Г Юнгом
- 2.5. Ідіографічний підхід до особистості
- Теорія рис г.-в. Олпорта
- Факторна структура особистості
- Теорія рис г.-ю. Айзенка
- П'ятифакторна модель вивчення особистості (ррм)
- 3. Диференціальна когнітологія
- 3.1. Диференціальна когнітологія як напрям диференціально-психологічних досліджень
- Диференціація сенсорних і сенсомоторних реакцій немовлят
- Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності
- Індивідуальні параметри сприйняття
- Диференціація уявлень і уяви
- Індивідуальні особливості уваги і пам'яті
- Стильові характеристики мислення
- 3.2. Диференціальна психологія здібностей
- Сутність і характеристики здібностей
- Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей
- Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю
- Типи інтелектуальних здібностей
- Конвергентні здібності
- Дивергентні здібності (креативність)
- Пізнавальні стилі
- Типи інтелектуальної обдарованості
- Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості
- Компетентність як особлива організація предметно-емпіричних знань
- Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості
- Мудрість як форма інтелектуальної зрілості
- Геніальність як прояв обдарованості
- Розумова відсталість і деменція
- Тестування здібностей особистості
- 3.3. Диференціально-психологічні характеристики інтелекту
- Сутність інтелекту як психічної реальності
- Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту
- Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення
- Багатофакторні теорії інтелекту
- Експериментально-психологічні теорії інтелекту
- Феноменологічний підхід до вивчення інтелекту
- Генетичний підхід до вивчення інтелекту
- Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту
- Освітній підхід до вивчення інтелекту
- Інформаційний підхід до вивчення інтелекту
- Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту
- Регуляційний підхід до розуміння інтелекту
- Онтологічний підхід до розуміння інтелекту
- Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей
- Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей
- Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту
- Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)
- Якісне зростання
- Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності
- Інтелекту структурі індивідуальних властивостей
- Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості
- Взаємозв'язок темпераменту та інтелекту
- 3.4. Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей
- Становлення проблематики стильових характеристик індивідуальності
- Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів
- Теорія психологічної диференціації
- Психологічна характеристика основних когнітивних стилів
- Полезалежність - поленезалежність
- Вузький - широкий діапазон еквівалентності
- Вузькість - широкість категорії
- Ригідний - лабільний (гнучкий) пізнавальний контроль
- Толерантність до нереалістичного досвіду
- Вузькість - широкість сканування
- Загострювання - згладжування
- Імпульсивність - рефлективність
- Конкретна - абстрактна концептуалізація
- Когнітивна простота - складність
- Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності
- Когнітивні стилі у структурі індивідуальності
- 3.5. Диференціальна специфіка феномену креативності
- Сутність креативності як особистісної властивості (риси)
- Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту
- Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту м. Воллаха і н. Когана
- Основні концептуальні підходи до креативності
- Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю
- Механізми і чинники креативності
- Інтуїція як механізм творчості
- Діагностування креативності
- 4. Детермінанти міжтрупових відмінностей
- 4.1. Соціоекономічний статус індивідуальності
- Критерії відмінностей між соціальними групами
- Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище
- Вплив статусного рівня на інтелект
- Детермінація індивідуальних відмінностей якістю життя соціальних груп
- 4.2. Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів
- Об'єкт і предмет вичення крос-культурної психології
- Специфіка крос-культурних досліджень
- Культурні відмінності і їх вияви
- Література