Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту
Найдавнішу теорію темпераменту розробив давньогрецький лікар Гіппократ (460 - прибл. 377 до н. е.), який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором - співвідношенням між чотирма рідинами (кров, жовч, чорна жовч і слиз, або лімфа, флегма), які циркулюють у людському організмі. На основі Гіппократової теорії поступово сформувалося вчення про темперамент, згідно з яким існує чотири типи темпераменту. Залежно від переважання тієї або іншої рідини в організмі людина має відповідні темпераментальні характеристики: оптимістичну, життєрадісну (сангвінічну) вдачу мають ті, у кого більше крові; сумні і пригнічені (меланхоліки) люди, у яких переважає чорна жовч; дратівливі й збудливі (холерики), у яких дуже багато світлої жовчі; апатичні, байдужі (флегматики) люди, що мають більше за інших в організмі мокроти (флегми).
Назви типів темпераментів (сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний) з'явилися пізніше і пов'язані з іменами римських лікарів, що жили кілька сторіч опісля і розвивали Гіппократові уявлення про змішування рідин. Один із них, Клавдій Гален (130-200), запропонував першу розгорнуту класифікацію темпераментів, що ґрунтувалася на гуморальних ідеях Гіппократа про "красис" (темперамент) і включала 13 типів темпераменту. На його думку, переважання жовтої жовчі свідчить про холеричний (грец. chole - жовч) темперамент, крові - про сангвінічний ( лат. sanguis - кров), чорної жовчі - про меланхолійний (грец. melas(melanos) - чорний і chole - жовч), а слизу - про флегматичний (грец. phlegm а - слиз). Психологічні характеристики темпераменту давніх лікарів практично не цікавили. Вони вивчали організм і навіть окремі органи. Наприклад, Гален говорив про темперамент окремих органів: серця, печінки, мозку.
У середні віки, з виникненням алхімії, з'явилися спроби пояснити темпераменти переважанням у тілі алхімічних елементів: солі, сірки, ртуті, навіть ефіру й повітря.
Розвиток анатомії і фізіології в епоху Відродження сприяв появі нового напряму пояснення типів темпераменту, їх стали пов'язувати з особливостями будови тіла. Наприклад, деякі вчені основою поділу темпераментів крім фізичних властивостей крові вважали відмінності тканин і ширини просвіту судин. Легка кров, пухкі тканини і помірно розширені судини, на їхню думку, полегшують перебіг життєвих процесів і породжують сангвінічний темперамент. За значної щільності тканин кров затримується в судинах, пульс робиться сильнішим і швидшим, загальна теплота тіла зростає, що зумовлює виникнення холеричного темпераменту. За щільної крові й вузьких судин у тканині виникає тільки рідка, водяниста частина крові, що спричинює флегматичний темперамент, який характеризується малою теплотою і блідим кольором шкіри. Нарешті, щільна, темна кров з вузькими порами тканин і широким просвітом судин є причиною утворення меланхолійного темпераменту.
Французький філософ Альфред Фулльє (1838-1912) намагався побудувати теорію темпераментів з огляду на вчення про обмін речовин в організмі. Більша або менша активність процесів розпаду і відновлення речовин у тканинах тіла, особливо в центральній нервовій системі (нині називають інтенсивністю обмінних процесів), зумовлює тип темпераменту. За Фулльє, в одних випадках переважає розпад енергетичних ресурсів, в інших - відновлення. Виходячи з цього, сангвінічному темпераментові властиві переважання відновлення, надлишок живлення, швидка, але слабка і нетривала реакція. Меланхолійний (нервовий) темперамент характеризується переважанням відновлення нервової речовини, недостатнім її живленням, повільною, зате сильною і тривалою реакцією. Холеричному темпераменту притаманний швидкий і сильний розпад нервової речовини, а флегматичному - повільний і слабкий.
Фулльє сформулював найвдаліше визначення темпераменту в контексті конституціонального підходу: "Темперамент - це характерна відмінність у вродженій тілесній конституції людей, що виражається у різній мірі їх сприйнятливості, швидкості розумового процесу й сили активності. На основі темпераменту виробляється характер, причому темперамент додає характеру певного забарвлення, подібно до того, як тембр додає забарвлення голосу".
Природничо-наукову основу теорії темпераменту розробив І. Павлов у вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Він виокремив основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного нервових процесів. Із можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Так" сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи Павлов вважав відповідним темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний - флегматика; сильний, неврівноважений - холерика; слабкий - меланхоліка.
Павлов розумів темперамент як загальну характеристику вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості вищої нервової системи (зазвичай силу і швидкість). Він застерігав від поширення своїх висновків на поведінку людини загалом і наголошував, що в своїх дослідах обмежувався класифікацією типів нервової діяльності тварин. Надалі психологи розробили теорії темпераменту, які грунтуються на різних основах.
- 1. Теоретико-методологічні засади диференціальної психології
- 1.1. Предмет, історія становлення і основні напрями розвитку диференціальної психології
- Предмет і завдання диференціальної психології
- Зародження науки про індивідуальні відмінності
- 1.2. Принципи і методи диференціальної психології
- Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу
- Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології
- Методи теоретичного аналізу
- Психогенетичні методи
- Історичні методи
- Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях
- Математичні методи і продуктивність їх застосування
- Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження
- Канали отримання інформації про індивідуальність
- 1.3. Вплив середовища і спадковості на людину
- Теорії про вплив середовища і спадковості
- Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології
- 1.4. Людина як представник біологічного виду Homo sapiens
- Організм як чинник індивідуальності
- Індивід як формально-динамічна . Характеристика особистості
- Особистість - психологічний носій соціальних властивостей
- Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей
- Спеціальна теорія індивідуальності
- 2. Формальні і змістові властивості індивідуальності
- 2.1. Темперамент як формальна інтеграційна основа індивідуальності
- Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту
- Конституційні теорії темпераменту
- Організмічна типологія к.Сіго
- Співвідношення статури, темпераменту і характеру в теорії е. Кречмера
- Конституційна типологія особистостей в. Шелдона
- Описова теорія темпераменту г. Хейманса і е. Вірсми
- Типологія психічних відмінностей к.-г. Юнга
- Уявлення про темперамент г.-ю. Айзенка
- Факторні теорії темпераменту
- Спеціальні типи вищої нервової діяльності за і. Павловим
- Властивості нервової системи як альтернатива типу вищої нервової діяльності у теорії Теплова - Небилицина
- Психологічні теорії темпераменту
- Структура темпераменту в теорії в. Русалова
- 2.2. Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей
- Стать у структурі індивідуальності
- Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності
- Еволюційна теорія статевого диморфізму в. Геодакяна
- Етологія статі
- Нейроандрогенетична теорія л. Елліса
- Міжстатеві відмінності у психологічних якостях
- Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок
- 2.3. Диференціація характеру
- Характер у структурі індивідуальності
- Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру
- Я-система базових (генералізованих) орієнтацій
- Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації
- 2.4. Типологічний підхід до характеру особистості
- Особистісні типи
- Класифікація психологічних типів за к.Г Юнгом
- 2.5. Ідіографічний підхід до особистості
- Теорія рис г.-в. Олпорта
- Факторна структура особистості
- Теорія рис г.-ю. Айзенка
- П'ятифакторна модель вивчення особистості (ррм)
- 3. Диференціальна когнітологія
- 3.1. Диференціальна когнітологія як напрям диференціально-психологічних досліджень
- Диференціація сенсорних і сенсомоторних реакцій немовлят
- Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності
- Індивідуальні параметри сприйняття
- Диференціація уявлень і уяви
- Індивідуальні особливості уваги і пам'яті
- Стильові характеристики мислення
- 3.2. Диференціальна психологія здібностей
- Сутність і характеристики здібностей
- Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей
- Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю
- Типи інтелектуальних здібностей
- Конвергентні здібності
- Дивергентні здібності (креативність)
- Пізнавальні стилі
- Типи інтелектуальної обдарованості
- Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості
- Компетентність як особлива організація предметно-емпіричних знань
- Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості
- Мудрість як форма інтелектуальної зрілості
- Геніальність як прояв обдарованості
- Розумова відсталість і деменція
- Тестування здібностей особистості
- 3.3. Диференціально-психологічні характеристики інтелекту
- Сутність інтелекту як психічної реальності
- Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту
- Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення
- Багатофакторні теорії інтелекту
- Експериментально-психологічні теорії інтелекту
- Феноменологічний підхід до вивчення інтелекту
- Генетичний підхід до вивчення інтелекту
- Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту
- Освітній підхід до вивчення інтелекту
- Інформаційний підхід до вивчення інтелекту
- Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту
- Регуляційний підхід до розуміння інтелекту
- Онтологічний підхід до розуміння інтелекту
- Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей
- Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей
- Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту
- Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)
- Якісне зростання
- Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності
- Інтелекту структурі індивідуальних властивостей
- Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості
- Взаємозв'язок темпераменту та інтелекту
- 3.4. Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей
- Становлення проблематики стильових характеристик індивідуальності
- Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів
- Теорія психологічної диференціації
- Психологічна характеристика основних когнітивних стилів
- Полезалежність - поленезалежність
- Вузький - широкий діапазон еквівалентності
- Вузькість - широкість категорії
- Ригідний - лабільний (гнучкий) пізнавальний контроль
- Толерантність до нереалістичного досвіду
- Вузькість - широкість сканування
- Загострювання - згладжування
- Імпульсивність - рефлективність
- Конкретна - абстрактна концептуалізація
- Когнітивна простота - складність
- Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності
- Когнітивні стилі у структурі індивідуальності
- 3.5. Диференціальна специфіка феномену креативності
- Сутність креативності як особистісної властивості (риси)
- Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту
- Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту м. Воллаха і н. Когана
- Основні концептуальні підходи до креативності
- Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю
- Механізми і чинники креативності
- Інтуїція як механізм творчості
- Діагностування креативності
- 4. Детермінанти міжтрупових відмінностей
- 4.1. Соціоекономічний статус індивідуальності
- Критерії відмінностей між соціальними групами
- Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище
- Вплив статусного рівня на інтелект
- Детермінація індивідуальних відмінностей якістю життя соціальних груп
- 4.2. Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів
- Об'єкт і предмет вичення крос-культурної психології
- Специфіка крос-культурних досліджень
- Культурні відмінності і їх вияви
- Література