Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації
Кожна людина час від часу перебуває у стані тривожності, якому властиве переживання реальних і уявних небезпек. За реальної небезпеки тривожність допомагає мобілізувати і сконцентрувати зусилля, адаптуючи психіку до нових умов. Якщо людина впадає у цей стан частіше, ніж його спричинюють об'єктивні обставини, психіка виснажується, а продуктивність знижується. За таких обставин людина відчуває тривожність - внутрішній неспокій, заклопотаність, схвильованість, що переходить у збудження і часто має непродуктивний і демобілізуючий характер.
Дотримуючись не цілком правильної, але усталеної форми опису здорової особистості через патологію, можна стверджувати, що характер - це сукупність проявів особистості у відповідь на фруструючі ситуації, індивідуальний спосіб долання тривожності. Фрустрація - стан емоційного напруження, зумовлений нездоланними бар'єрами на шляху до поставленої мети чи задоволення потреби.
Складність ситуації людина оцінює суб'єктивно, тому одним важко знайомитися (астенічні особи), іншим - розлучатися ("застрягаючі"). Комусь важко монотонно працювати, а багатьом - діяти в екстремальних ситуаціях.
Людина, в якої надмірно виражена певна риса характеру, може набути особливої чутливості до деяких життєвих явищ, що є ознакою акцентуації характеру.
Акцентуація (лат. ассеntus - наголос) характеру - варіанти норм, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого людина виявляє вибіркову вразливість до певних психогенних дій за нормальної стійкості до Інших.
За прихованої акцентуації особливості задатків або здібностей "згладжуються" правильним вихованням, акцентуація не проявляється в зовнішній поведінці, а коли особистість зазнає певних труднощів, ознаки її можуть посилитися. За явної акцентуації особливості особистості проявляються в тих ситуаціях, коли на неї діють подразнюючі чинники. За особливо несприятливих обставин може відбутися деформація особистості, що нагадує психопатію, яку називають патохаракте-рологічним розвитком. Тотальна деформація, яка призводить до порушення соціальної поведінки людини (можливості працювати або мати сім'ю), є проявом психопатії.
Розглядаючи акцентуації характеру як крайні варіанти норми,К. Леонгард запропонував класифікацію, в якій виокремив чотири акцентуації характеру (X) і шість акцентуацій темпераменту (Т).Ця класифікація охоплює:
1) демонстративний (істероїдний) (X) тип, якому властиві прагнення бути в центрі уваги, для чого людина використовує будь-які засоби, не надто переймаючись їх доречністю. Особам цього типу притаманні висока здатність до витіснення і залежність від соціального оточення, навіюваність;
2) педантичний (надпунктуальний) (X) тип схильний довго переживати дрібні образи, надавати надважливого значення незначним подіям. Дотримується стандартів поведінки, традиційний, обмежено креативний і надвідповідальний;
3) застрягаючий (X) тип має труднощі з переходом від одного стану до іншого, а найвираженіша його риса - формування надцінних ідей, яким він надає виняткового значення і заради яких готовий жертвувати життям інших людей і власним. Такі люди схильні довго фіксувати увагу на невідреагованих почуттях образи, ненависті, провини;
4) збудливий (некерований, епілептоїдний) (X) тип не контролює свої потяги, висловлювання і поведінку, схильний несподівано вибухати, відповідати неадекватно сильною реакцією на незначний подразник, пам'ятати образи і мстити через великий проміжок часу;
5) гіпертимний (Т) тип завжди перебуває у піднесеному настрої, прагне бурхливої діяльності, у зв'язку з чим не завжди уважний до оточення і погано контролює власний стан. Дитина-гіпертим, прокидаючись, починає усміхатися. Позитивне ставлення до світу у представників цього типу не завжди зумовлене об'єктивними досягненнями;
6) дистимічний (Т) тип характеризується пригніченим настроєм, фіксується на негативі. Прокидаючись, частіше починає плакати, а в дорослому віці рідко усвідомлює і визнає світлі сторони життя, викликаючи в оточення неадекватне почуття провини; через це має не дуже високий статус у групі (зануд ніхто не любить);
7) тривожно-боязкий (Т) тип схильний до страхів, переживає тривогу навіть через нескладні життєві завдання;
8) циклотимічний (Т) тип, об'єднуючи вади дистимічного і тривожно-боязкого, схильний до зміни високого тонусу пригніченим станом. У разі патологічного розвитку особистості у нього виявляється маніакально-депресивний психоз;
9) емотивний (Т) тип живе почуттями, проходячи весь діапазон емоційних станів, легко заражаючись настроєм інших людей і відчуваючи вплив творів мистецтва;
10) афективно-екзальтований (Т) тип, для якого характерні вразливість, схильність ілюзорним світом замінювати реальність.
Усі типи зумовлені значно вираженою акцентуацією, за невеликих її значень вони можуть бути корисними. Так, демонстративна (істероїдна) акцентуація є необхідною передумовою будь-якої публічної професії, шизоїдна сприяє творчому мисленню і продукуванню оригінальних рішень, параноїдна - цілеспрямованості поведінки.
Ця типологія не повністю відповідає вимогам наукової класифікації. К. Леонгард прагнув позначити лише ті риси характеру, які спричинюють у людей проблеми в житті.
У вітчизняній психології підхід К. Леонгарда ґрунтовно розвивав А. Личко, який виокремив 12 акцентуацій, що частково перетинаються з виділеними Леонгардом. Найчастіше класифікацію К. Леонгарда використовують під час роботи з підлітками, у яких характер ще не сформувався (табл. 2.8).
Таблиця 2.8
Зіставлення акцентуація характеру
№ п/п | С. Хатуей, Дж. Маккінлі (ММРІ) | К. Леонгард (опитувальник X. Смішека ) | А. Личко (опитувальник ПДО) |
1 | 2 | 3 | 4 |
1 | Іпохондрія | - | Астеноневро-тичний |
2 | Депресія | Дистимічний | - |
3 | Істерія | Демонстративний | Істероідний |
4 | Психопатія | - | Нестійкий |
5 | Жіночість | - | - |
6 | Паранояльність | "Застрягаючий " | - |
7 | Психастенія | Педантичний | Психастенічний |
8 | Шизоїдність | - | Шизоїдний |
9 | Гіпоманія | Гіпертимний | Гіпертимний |
10 | Інтроверсія | - | - |
11 | - | Збудливий | Епілептоїдний |
12 | - | Тривожно-боязк ий | Сенситивний |
Закінчення таблиці 2.8
1 | 2 | 3 | 4 |
13 | - | Циклотимічний | Циклоїдний |
14 | - | Афективно-екзальтований | Лабільний істероїд |
15 . | - | Емотивний | Лабільний |
16 | - | - | Конформний |
Разом | 10 | 10 | 12 |
На відміну від невротичних порушень, психопатії (П. Ганнушкін) мають такі ознаки: тотальність (зачіпають емоційно-афективну, когнітивну сфери, поведінку людини; невроз має локальний характер, наприклад енурез, заїкання, тики); стабільність у часі і довший період лікування (при неврозах спостерігаються і випадки самолікування - так звана спонтанна ремісія); соціальна дезадаптація, що виражається в порушенні прийнятих норм поведінки, критичності щодо себе (у невротиків зазвичай надмірно виражене почуття провини).
За класифікацією сучасного російського психофізика Фелікса Берьозіна, що грунтується на типовому способі звільнення від тривожності, виокремлюють такі невротичні розлади: депресія (виражена тривога, страх, зниження рівня спонукань, відчуття невідворотності катастрофи); іпохондрія (соматизація тривоги, турбота про стан здоров'я); істерія (витіснення чинників тривоги, звільнення від фактів).
До психотичних розладів, за Ф. Берьозіним, належать: асоціальна психопатія (реалізація напруженості в безпосередній поведінці); паранояльний синдром (ригідність афекту, "розгойдування" ситуації, "застрягай: ня", нав'язливість, марення); тривожно-фобійний синдром, психастенія (фіксація тривоги, обмежувальна поведінка); шизоїдний синдром (аутизація тривоги, відчуження, збільшення "психічної дистанції").
Акцентуації як крайні варіанти норми можуть проявлятися в гострих афективних реакціях, які бувають кількох видів: інтрапунітивні (афективний стан долають, завдаючи собі шкоди), екстрапунітивні (долання афективного стану шляхом агресії на оточення), імпунітивні (нерозсудлива втеча з афектогенної ситуації), демонстративні (афект розряджається у "спектакль").
Скороминущі психопатоподібні порушення поведінки теж є проявами акцентуацій: делінквентність(дрібні правопорушення), токсикоманічна поведінка, втечі з дому і бродяжництво, транзиторні сексуальні девіації (раннє статеве життя, нетривалий підлітковий гомосексуалізм).
На фоні акцентуації можуть розвиватися психічні розлади, що переводять особистість на рівень хвороби.
Акцентуації зазнають динамічних змін, що зумовлює розвиток характеру: перехід з явної форми в латентну (вікова компенсація), перетворення акцентуації на "межову психопатію" і трансформація, що виражається в приєднанні до однієї акцентуації іншої, близької за змістом (наприклад, перетворення гіперти-ма на циклоїда).
Характер з його акцентуаціями завершує своє формування до підліткового віку, тому основним чинником його розвитку є сімейне виховання. Російські науковці Едманд Ейдеміллер і Вікторас Юстицький встановили зв'язок між деякими спотвореннями батьківського виховання і появою акцентуацій та іншими спотвореннями поведінки і особистості.
У разі потуральної гіперпротекції (ретельний контроль і відсутність заборон) часто розвивається істероїд-ність або гіпертимність, а при домінуючій гіперпротекції (ретельний контроль і надмірність заборон) у психастеніків, сенситивів і астено-невротиків посилюються астенічні риси, а гіпертими проявляють прагнення ухилитися від впливу батьків (наприклад, утекти з дому).
У разі емоційного відторгнення з боку батьків у дитини формується епілептоїдна акцентуація; на фоні початкової емоційно-лабільної, сенситивної або астено-невротичної акцентуації посилюється декомпенсація, призводячи до появи стійких невротичних розладів. Підвищена моральна відповідальність, за якої високі вимоги до підлітка поєднуються з недостатньою увагою до нього, призводить до появи психастенічної акцентуації. Бездоглядність, коли ослаблені контроль, заборони, вимоги, задоволення дитячих потреб батьками, зумовлює гіпертимну акцентуацію, а в дітей зі слабким психічним складом - нестійку чи конформну.
Сформувавшись, акцентуація розвивається, поки живе особистість. До 26-30 років навіть психопатичні натури можуть набути більшої психічної стійкості, а деякі з них, опинившись у сприятливих умовах, здатні вести нормальне трудове життя.
Майже половина людей належить до змішаних типів - проміжних (зумовлені ендогенними чинниками, наприклад лабільно-циклоїдний, конформно-гіпертимний) і амальгамних (сформовані як наслідок нашарування рис одного типу на ендогенне ядро іншого, наприклад гіпертимно-нестійкий, конформно-нестійкий).
Людина з "нормальним" характером є теоретичним допущенням, а психіатри вважають, що акцентуація є у кожного.
Дослідження ролі середовища і спадковості у формуванні характеру, проведені за допомогою опитувальника ММРІ і його модифікацій, продемонстрували відсутність психогенетичних впливів на формування як окремої акцентуації, так і профілю показників загалом; винятком є лише шкала соціальної інтроверсії. Найтісніше пов'язані з генотипом ознаки, що визначають поведінку в ситуації спілкування ("Мене лякає навіть думка про публічний виступ").
Загалом характер - різнорідний, невичерпний людський феномен - багато в чому ще не досліджений.
- 1. Теоретико-методологічні засади диференціальної психології
- 1.1. Предмет, історія становлення і основні напрями розвитку диференціальної психології
- Предмет і завдання диференціальної психології
- Зародження науки про індивідуальні відмінності
- 1.2. Принципи і методи диференціальної психології
- Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу
- Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології
- Методи теоретичного аналізу
- Психогенетичні методи
- Історичні методи
- Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях
- Математичні методи і продуктивність їх застосування
- Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження
- Канали отримання інформації про індивідуальність
- 1.3. Вплив середовища і спадковості на людину
- Теорії про вплив середовища і спадковості
- Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології
- 1.4. Людина як представник біологічного виду Homo sapiens
- Організм як чинник індивідуальності
- Індивід як формально-динамічна . Характеристика особистості
- Особистість - психологічний носій соціальних властивостей
- Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей
- Спеціальна теорія індивідуальності
- 2. Формальні і змістові властивості індивідуальності
- 2.1. Темперамент як формальна інтеграційна основа індивідуальності
- Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту
- Конституційні теорії темпераменту
- Організмічна типологія к.Сіго
- Співвідношення статури, темпераменту і характеру в теорії е. Кречмера
- Конституційна типологія особистостей в. Шелдона
- Описова теорія темпераменту г. Хейманса і е. Вірсми
- Типологія психічних відмінностей к.-г. Юнга
- Уявлення про темперамент г.-ю. Айзенка
- Факторні теорії темпераменту
- Спеціальні типи вищої нервової діяльності за і. Павловим
- Властивості нервової системи як альтернатива типу вищої нервової діяльності у теорії Теплова - Небилицина
- Психологічні теорії темпераменту
- Структура темпераменту в теорії в. Русалова
- 2.2. Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей
- Стать у структурі індивідуальності
- Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності
- Еволюційна теорія статевого диморфізму в. Геодакяна
- Етологія статі
- Нейроандрогенетична теорія л. Елліса
- Міжстатеві відмінності у психологічних якостях
- Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок
- 2.3. Диференціація характеру
- Характер у структурі індивідуальності
- Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру
- Я-система базових (генералізованих) орієнтацій
- Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації
- 2.4. Типологічний підхід до характеру особистості
- Особистісні типи
- Класифікація психологічних типів за к.Г Юнгом
- 2.5. Ідіографічний підхід до особистості
- Теорія рис г.-в. Олпорта
- Факторна структура особистості
- Теорія рис г.-ю. Айзенка
- П'ятифакторна модель вивчення особистості (ррм)
- 3. Диференціальна когнітологія
- 3.1. Диференціальна когнітологія як напрям диференціально-психологічних досліджень
- Диференціація сенсорних і сенсомоторних реакцій немовлят
- Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності
- Індивідуальні параметри сприйняття
- Диференціація уявлень і уяви
- Індивідуальні особливості уваги і пам'яті
- Стильові характеристики мислення
- 3.2. Диференціальна психологія здібностей
- Сутність і характеристики здібностей
- Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей
- Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю
- Типи інтелектуальних здібностей
- Конвергентні здібності
- Дивергентні здібності (креативність)
- Пізнавальні стилі
- Типи інтелектуальної обдарованості
- Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості
- Компетентність як особлива організація предметно-емпіричних знань
- Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості
- Мудрість як форма інтелектуальної зрілості
- Геніальність як прояв обдарованості
- Розумова відсталість і деменція
- Тестування здібностей особистості
- 3.3. Диференціально-психологічні характеристики інтелекту
- Сутність інтелекту як психічної реальності
- Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту
- Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення
- Багатофакторні теорії інтелекту
- Експериментально-психологічні теорії інтелекту
- Феноменологічний підхід до вивчення інтелекту
- Генетичний підхід до вивчення інтелекту
- Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту
- Освітній підхід до вивчення інтелекту
- Інформаційний підхід до вивчення інтелекту
- Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту
- Регуляційний підхід до розуміння інтелекту
- Онтологічний підхід до розуміння інтелекту
- Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей
- Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей
- Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту
- Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)
- Якісне зростання
- Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності
- Інтелекту структурі індивідуальних властивостей
- Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості
- Взаємозв'язок темпераменту та інтелекту
- 3.4. Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей
- Становлення проблематики стильових характеристик індивідуальності
- Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів
- Теорія психологічної диференціації
- Психологічна характеристика основних когнітивних стилів
- Полезалежність - поленезалежність
- Вузький - широкий діапазон еквівалентності
- Вузькість - широкість категорії
- Ригідний - лабільний (гнучкий) пізнавальний контроль
- Толерантність до нереалістичного досвіду
- Вузькість - широкість сканування
- Загострювання - згладжування
- Імпульсивність - рефлективність
- Конкретна - абстрактна концептуалізація
- Когнітивна простота - складність
- Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності
- Когнітивні стилі у структурі індивідуальності
- 3.5. Диференціальна специфіка феномену креативності
- Сутність креативності як особистісної властивості (риси)
- Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту
- Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту м. Воллаха і н. Когана
- Основні концептуальні підходи до креативності
- Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю
- Механізми і чинники креативності
- Інтуїція як механізм творчості
- Діагностування креативності
- 4. Детермінанти міжтрупових відмінностей
- 4.1. Соціоекономічний статус індивідуальності
- Критерії відмінностей між соціальними групами
- Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище
- Вплив статусного рівня на інтелект
- Детермінація індивідуальних відмінностей якістю життя соціальних груп
- 4.2. Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів
- Об'єкт і предмет вичення крос-культурної психології
- Специфіка крос-культурних досліджень
- Культурні відмінності і їх вияви
- Література