4. Наука як соціальний інститут

У процесі розвитку суспільства наука, як форма суспільної свідомості, набуває соціальних функцій і стає самостійною соціальною структурою.

Визначення науки як особливого соціального інституту дозволяє з'ясувати не лише її взаємозв'язок з технікою, культурою та іншими сторонами суспільних явищ, але й виділити історичні закономірності її розвитку, означити різноманітні аспекти керування нею, виділити соціологічні проблеми наукової творчості. Отже, соціальний аналіз науки охоплює вивчення її основних суспільних функцій, форм організації і матеріальні основи наукової діяльності.

Початковий період перетворення науки в соціальний інститут визначається другою половиною XVII ст. та першою чвертю XVIII ст.

Саме у цей період в Європі були організовані перші наукові товариства, а також стали видаватися наукові часописи.

До вищезазначеного періоду зберігання і відтворення наукового знання, як особливої форми цінностей суспільства, здійснювалися за допомогою книг, викладання, листування й особистих контактів між ученими.

До кінця XVIII ст. у сфері науки була зайнята порівняно невелика кількість людей, тобто наука була «малою».

В зв'язку зі значним прогресом матеріально-технічної бази наукової діяльності, з кінця XVIII ст. стали виникати нові засоби і форми організації науки. Створюються значні науково-дослідні інститути і лабораторії з потужною технічною базою. Це наблизило дослідницьку діяльність до форм виробничої праці. Водночас намітилося значне зростання чисельності наукових кадрів і обсягів асигнувань на розвиток науки, тобто наука перетворилася з «малої» у «велику».

Сучасна наука утворює все тісніші зв'язки з усіма соціально-економічними, політичними, виховними і культурними інститутами. Вона усе більше і глибше проникає у політику, промисловість, сільське господарство, адміністративну діяльність і військову сферу. Сьогодні матеріальні витрати на науку зростають невпинно. Водночас збільшується віддача науки суспільному виробництву. Останній факт визначає спрямованість державної політики в області науки. Розвиток науки і напрямки використання її досягнень впливають на розвиток засобів виробництва. В умовах планової (адміністративної) економіки і ринкової економіки кінцеві соціальні цілі науки діаметрально протилежні.

З розвитком цивілізації соціальна роль науки зазнає істотних змін, що виражається у зміні характеру її зв'язків з технікою і виробництвом. Відомо, що «мала» наука відігравала допоміжну роль стосовно вдосконалення виробництва. Розвиток «великої» науки став визначати розвиток як техніки, так і виробництва. На такій основі сформувалася єдина система: наука – техніка – виробництво, де головну роль відіграє все ж таки наука.

В умовах науково-технічної революції перетворення науки у продуктивну силу стає однією із основних закономірностей розвитку суспільства. Зростає значення не лише природничих і технічних, але й соціальних наук та філософії. Останній належить головна і керівна роль у розвитку наукового пізнання в цілому.

Для сучасної науки на перший план випливає проблема організації керування її розвитком. Спочатку ці проблеми вирішувалися за допомогою розвинутої системи університетів і ВЗО за галузевим принципом. Але, починаючи з 20-х років XX ст., розвивається спеціалізована система закладів. У наш час організаційна основа науки являє собою складну розгалужену систему.

Вищими формами організації науки в Україні є Національна Академія наук (НАН) і галузеві академії (Академія сільськогосподарських наук, Академія педагогічних наук, Академія медичних наук та ін.).

До структури академій належить велика кількість спеціалізованих науково-дослідних інститутів, проблемних лабораторій, дослідницьких станцій, наукових товариств, інформаційних центрів, видавництв, бібліотек, музеїв тощо. Крім того, існують галузеві науково-дослідні і проектні інститути, відділи, лабораторії та допоміжні заклади, які безпосередньо підпорядковані міністерствам і відомствам України (промисловості, сільського господарства, транспорту, екології, освіти і науки, культури та і тощо).

Необхідність концентрації і централізації наукової діяльності обумовила розвиток таких організаційних форм науки, як центри галузевого значення (наприклад, центр космічних досліджень НАН України та ін.), центри комплексного характеру (Південне, Кримське та інші відділення НАН України). Поруч з цим створені міжнародні наукові організації і центри за різноманітними сферами наук.

У нашій країні функціонують міжнародні центри ядерних, космічних і біологічних досліджень, де працюють учені з багатьох інших країн. Для вирішення низки міжгалузевих актуальних проблем часто створюються спеціальні творчі колективи із проблемних груп, які виконують комплексні проекти або цільові програми.

Отже, наука має складну ієрархічну систему структурних підрозділів, які забезпечують виконання її внутрішніх і соціальних функцій. У рамках зазначених організаційних форм науки здійснюються ті функції, які пов'язані з керуванням науковою діяльністю.

Очевидно, що загальні цілі і задачі науки на конкретний період розвитку кожної конкретної держави визначаються завданнями соціально-економічного і політичного розвитку цієї держави. Тому в системі державного управління створені спеціальні органи керівництва наукою.

У координації і керуванні науково-дослідницькою діяльністю головну роль відіграють Державні комітети з питань освіти і науки при Верховній та місцевих Радах України. Розробкою стратегічних напрямків розвитку науки займається Департамент з питань науки при Міністерстві освіти і науки України. Важливе місце в координації і керуванні науковою діяльністю належить також президії НАН України. Стратегічні та тактичні схеми розвитку наукових напрямків реалізують наукові (з певних дисциплін) ради, товариства учених, ради університетів та інститутів, проблемних лабораторій та інших наукових підрозділів. Наукові товариства, з'їзди, конференції, симпозіуми дають значний внесок у практичну реалізацію щодо виконання визначених функцій науки.

У наші часи, у період науково-технічного удосконалення усіх галузей суспільства, виникає потреба щодо інтенсивного збільшення ефективності методів керування розвитком науки, її структури, утриманням наукової діяльності як такої.

Наука, як соціальний інститут, має у своєму розпорядженні потужну матеріально-технічну базу. Сюди належать: техніка, будинки, обчислювальні центри, експериментальні заводи, іспитові полігони, дослідницькі станції та багато чого іншого.

Суттєвими пізнавальними елементами науки є наукові ідеї, гіпотези, факти, а також засоби матеріалізації наукових ідей – книги, карти, графіки, креслення, таблиці, методики і відповідні матеріальні засоби спостереження у процесі проведення експерименту, методи фіксації результатів дослідження тощо.

Символічні засоби науки утворюються за допомогою наукової термінології, системи мір, наукової символіки, різноманітних форм «технічної мови» (графіки, таблиці, «сайти» Інтернету тощо).

До «ідейних» засобів науки ставляться логіка і методологія науки.

Наука має у своєму розпорядженні засоби контролю, оцінки, санкції і заохочення. Це вчені звання, авторські дипломи, гарантія авторських прав та ін.

Забезпечення функцій інформації здійснюється інформаційними центрами, відділами, бібліотеками та іншими підрозділами.

Використовуючи ЕОМ і кібернетику, створюються автоматичні системи керування і розвитку, власне, самої науки – автоматизовані системи управління (АСУ).

Зростає значення наукового керування творчими функціями, насамперед, людського чинника, у тому числі в системі – людина-машина (комп'ютер, прилад та ін.).

На основі системного аналізу, пов'язаного з застосуванням методів математики, кібернетики, моделювання та ЕОМ, розробляються проблеми удосконалювання принципів керування науковими і виробничими колективами, підприємствами та ін.

Урахування національних умов і можливостей розвитку науки має важливе значення в раціональному розподілі наукових кадрів між окремими державами (наприклад, країнами, які входили в минулому до складу СРСР) з метою ефективної розробки деяких проблем науки зусиллями вже сформованих раніше наукових шкіл і напрямків, у визначенні адекватних співвідношень між фундаментальними і прикладними науками і у політиці відносно розвитку науки.

Водночас досягнення науки мають загальнолюдське (інтернаціональне) значення.

Найважливішою умовою відтворення науки як соціального інституту є удосконалювання системи підготовки наукових кадрів. Ця робота безпосередньо здійснюється академіями, галузевими інститутами, проблемними лабораторіями і ВЗО через аспірантуру, магістратуру та інші форми підвищення кваліфікації спеціалістів (захист дисертацій, затвердження відкриття, реалізація проектів, винаходів, розробок тощо).

У останні часи, коли Україна має намір інтегруватися до Європейського Союзу, високорозвинені держави Західної Європи, США та інші пропонують українським вченим, фахівцям різних галузей широкі можливості стажування та проведення сумісних наукових досліджень за фінансовою підтримкою власних країн. Сам факт реалізації таких наукових проектів у висококласних європейських та амери­канських лабораторіях свідчить про те, що українські вчені спроможні підтримувати високі традиції своїх наукових шкіл.

Контроль за якістю підготовки та атестацією наукових кадрів здійснюється Вищою атестаційною комісією при Раді Міністрів України (ВАК України), який має власний друкований орган – Бюлетень ВАК.

Зростаючі вимоги до підготовки наукових кадрів обумовили необхідність удосконалювання всієї системи навчання у вищій школі, підвищення якості підготовки спеціалістів на основі проблемного навчання, творчої самостійної роботи і диференційованого підходу до навчання студентів.

У нашу епоху виняткове значення одержують проблеми патріотичного, морального і естетичного виховання наукових кадрів. Це випливає із закономірностей внутрішньої логіки розвитку самої науки та об'єктивних законів розвитку людства.

Для науки найвищою цінністю є істина, вираження якої залежить також від морального образу вченого. Нові умови розвитку науки виражаються в моральній відповідальності вченого за результати своїх досліджень, практичного їх застосування та соціально-екологічні наслідки.

Однією із міжнародних організаційних форм науки, у якій знаходять свій відбиток зазначені вище сторони, є систематичні конференції з такої тематики, яка має глобальне загальнолюдське значення, – це, наприклад, незастосування і нерозповсюдження ядерної зброї на Землі, раціональне використання земних ресурсів, боротьба проти тероризму та інші, які покликані запобігати антигуманістичного застосування новітніх технологій.

Практичне заняття 1

План

І. Перевірка засвоєння студентами теоретичних положень з теми заняття:

1. Історичні передумови виникнення науки.

2. Основні етапи розвитку науки.

3. Класифікація наук.

4. Наука як соціальний інститут.

ІІ. Аналіз та обговорення опрацьованих і оформлених практичних завдань за такою схемою:

ІІІ. Обговорення реферативного повідомлення «Наука як система знань».

Рекомендована література