Предмет та завдання психодіагностики

У психологічному словнику дається таке визначення: “Психодіагностика – це галузь психологічної науки, що розробляє методи виявлення й вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості”. “Психодіагностика виступає як інтегративна науково-технологічна дисципліна, що спирається на наукові теорії диференціальної психології й математизовану технологію конструювання тестів (психометрика), а в результаті розробляє й використовує репертуар конкретних психодіагностичних методик для вирішення конкретних практичних задач” (А. Г. Шмельов).

Психодіагностика спрямована на вимір якоїсь якості, постановку діагнозу на цій основі, знаходження того місця, яке займає респондент серед інших за вираженістю особливостей, що вивчаються.

Можна говорити про два типи діагнозу. По-перше, діагноз на основі констатації, наявності чи відсутності якої-небудь ознаки. По-друге, діагноз, що дозволяє знайти місце респондента чи групи респондентів на “вісі континууму” за вираженістю тих чи інших якостей. Психодіагностичні методики покликані досить швидко й належно забезпечувати збір даних про респондента для формулювання психологічного діагнозу.

Психологічний діагноз – це структурований опис комплексу взаємопов’язаних психічних властивостей – здібностей, мотивів, стійких особливостей особистості. Поставлений діагноз може супроводжуватися рекомендаціями з розвитку чи корекції досліджуваних якостей і призначатися не тільки фахівцям (педагогам, практичним психологам, соціальним працівникам та ін.), але і самим обстежуваним.

Основними функціями психодіагностики в системі сучасної вищої освіти є здійснення контролю за формуванням необхідних знань і професійно важливих якостей, оцінка особливостей розумового й особистісного розвитку студентів у ході навчання, оцінка якості самої освіти. Все більшого поширення набуває застосування психодіагностичних методик для підбору абітурієнтів у ті чи інші навчальні заклади.

Психодіагностика у вузі покликана допомогти у вирішенні практичних завдань із вдосконалення навчально-виховного процесу і підготовці фахівців вищої кваліфікації. Відомо, що успішність навчальної діяльності студентів залежить як від рівня інтелектуального розвитку і спеціальних здібностей, необхідних для оволодіння даною професією, так і від особливостей особистості і мотивації. Психодіагностика зазначених психологічних особливостей дозволить більш ефективно здійснювати відбір абітурієнтів і подальший розвиток здібностей і умінь студентів, проводити необхідну корекцію навчально-виховного процесу з врахуванням індивідуальних психологічних особливостей.

Головною метою психодіагностики є забезпечення повноцінного психічного й особистісного розвитку. Зрозуміло, психодіагностика робить це доступними їй способами, тобто прагне розробляти такі методи, які б дозволяли надавати допомогу в розвитку особистості у подоланні виникаючих труднощів тощо.

Головною метою психодіагностики стає створення умов для проведення прицільної корекційно-розвиваючої роботи, вироблення рекомендацій, проведення психотерапевтичних заходів тощо.

Н. Ф. Тализіна так сформулювала основні функції психодіагностики в освіті на сучасному етапі: “Вона втрачає своє дискримінаційне призначення, хоча і зберігає у визначених межах прогностичну роль. Головною її функцією повинно бути визначення умов, найбільше сприятливих для подальшого розвитку даної людини, допомога при розробці програм навчання і розвитку, що враховують своєрідність наявного стану її пізнавальної діяльності”.

Таким чином, психодіагностика здійснюється заради прогнозу, тобто за рядом ознак визначає психічну властивість, що є причиною певної поведінки, і прогнозує цю поведінку (критеріальна поведінка), наприклад, діагностуються здібності студентів для того, щоб спрогнозувати їх подальше навчання, успішність (навчання – критеріальна поведінка, а успішність – критеріальний показник). Успішне прогнозування можливе тоді, коли вимірювана психічна властивість є причиною даної критеріальної поведінки.

Виділяють психодіагностичні ознаки, психодіагностичні категорії і діагностичний висновок.

Психодіагностичні ознаки можна безпосередньо спостерігати і реєструвати, а психодіагностичні категорії – це сховані внутрішні психологічні фактори (психологічні причини), що обумовлюють певну поведінку й особливості людини. Труднощі психологічного діагнозу полягають в тому, що між ознаками і категоріями часто не існує твердих взаємно-однозначних зв’язків. Технологічні прийоми одержання цих первинних психодіагностичних ознак і логічні правила їхнього синтезу в діагностичні категорії – це головний предмет і продукт розвитку психодіагностики. Основні принципи і математизована технологія створення стандартизованих вимірювальних психодіагностичних методик розробляються в психометриці.

Для діагностики інтелектуального розвитку, спеціальних здібностей і професійно важливих психологічних якостей людей, їхніх особистісних якостей і мотиваційної сфери потрібен широкий арсенал психодіагностичних методик.