Еволюційна теорія статевого диморфізму в. Геодакяна
Питання, для чого взагалі існує стать, виникло давно. Найпростішу відповідь - для розмноження - задовільною вважати не можна. У світі крім різностатевого існують ще й безстатеве (вегетативне) і гермафродитне розмноження, причому очевидних переваг перед ними у різностатевого розмноження не спостерігається. Навпаки, комбінаторний потенціал (поєднання генів) у гермафродитів удвічі більший, а кількість потомства (ефективність розмноження) вища у безстатевих. Проте всі вищі життєві організми розмножуються саме статевим шляхом.
Для прояснення ролі різностатевого розмноження у 1965 р. біолог Віген Геодакян розробив еволюційну теорію статевого диморфізму, в якій стверджував, що диференціація статей пов'язана зі спеціалізацією за двома основними аспектами еволюційного процесу - збереженням і зміною генетичної інформації як вигідної для популяції форми інформаційного контакту із середовищем. Лише чоловічих (жіночих) особин недостатньо для забезпечення спадковості Й розвитку виду. Вони мають співіснувати.
Поклавши в основу своєї теорії принцип зв'язаних підсистем, Геодакян відзначив, що адаптивні системи, які еволюціонують у мінливому середовищі, значно підвищують свою загальну стійкість за умови диференціації на дві зв'язані підсистеми з консервативною й оперативною спеціалізацією, які належать особинам відповідно жіночої і чоловічої статей.
Спочатку організм жіночих особин володіє ширшою нормою реакції, ніж чоловічий. Жінка може поєднувати у своїй поведінці кілька стратегій, гнучко використовуючи їх залежно від ситуації. Завдяки цьому адаптивні здібності жіночих особин набагато вищі, а научува-ність краща. Проте групи найзапекліших двієчників та бешкетників і найталановитіших учнів заповнюють, як правило, хлопчики. Тобто чоловіча вибірка наділена більш спеціалізованою поведінкою, що загалом заважає адаптації на рівні індивіда.
У стабілізованому (незмінному) середовищі природний добір призводить до простого збільшення чисельності особин без зміни їхнього генотипу. Для цього не потрібно мати багато чоловічих особин у популяції, головне, щоб було достатньо жіночих. Однак в умовах катастроф (екологічних, соціальних, історичних) і нестабільності від розмноження переважно усувається чоловіча стать, а модифікується - жіноча. Завдяки диференціації статей з'явилися дві основні зміни порівняно з безстатевим розмноженням - це більша кількість взаємодій у чоловічих особин і ширше коло реакцій у жіночих. Отже, чоловіча особина може запліднити більшу кількість самок, а жіноча - забезпечити різні фенотипи (сукупності ознак і властивостей організму) із одного генотипу. Після зникнення катастрофічного чинника й закінчення дії відбору частка чоловічих особин зменшується, їх генотипічне проникнення звужується (ті, що не вижили, не залишають генетичних слідів). Значить, жінки забезпечують постійну, філогенетичну, пам'ять виду, а чоловіки - тимчасову, онтогенетичну.
Чоловіки більш біологічно і психологічно вразливі, у них менша тривалість життя, новонароджені хлопчики гинуть частіше, оскільки володіють вузькою нормою реакції. Ці відмінності називають статевим диморфізмом.
Статевий диморфізм (грец. dis- два, morfi - вид, форма)- наявністьрізнихознакучоловічих іжіночихособин.
У сучасних людей, наприклад, існує статевий диморфізм за ознаками зросту, ваги, обволосіння, але немає за ознаками кількості пальців або вух, кольором очей. У стабільному середовищі статевий диморфізм не спостерігається (немає необхідності пристосовуватися, чоловічі І жіночі особини володіють однаковим еволюційно вигідним значенням ознаки), а в динамічно змінюваному - вже в одному поколінні з'являється генотипічний статевий диморфізм, що далі зростає.
Геодакян сформулював філогенетичне правило статевого диморфізму: якщо за якоюсь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то у філогенезі ця ознака еволюціонує від жіночої форми до чоловічої. Це стосується всіх видів, які мають різностатеве розмноження. Наприклад, якщо у ссавців самка менша, ніж самець, то в еволюційному процесі самки збільшуватимуться в розмірі, бо це вигідно для виду.
За онтогенетичним правилом статевого диморфізму (Геодакян), якщо за якою-небудь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то і в онтогенезі ця ознака змінюється, як правило, від жіночої форми до чоловічої. За дивергентними ознаками батьків (які є предметом уваги) повинна домінувати форма батька (порода), а за конвергентними (неістотними для виведення породи) - жіноча. В онтогенезі жіночі форми ознаки виявляються раніше, а чоловічі - пізніше. Так, маленькі діти обох статей більше схожі на дівчаток, а у літніх людей починають виявлятися чоловічі риси (грубий голос, ріст волосся на обличчі тощо). За характерологічними ознаками маленької дівчинки можна точніше передбачити структуру особистості й поведінку дорослої жінки, ніж у хлопчиків, тобто йдеться про дихрономорфізм (часове незбігання прояву жіночих і чоловічих ознак).
Спостерігається статевий диморфізм у появі хвороб (усі нові захворювання спочатку з'являлися в чоловіків), будові мозку (у чоловіків чіткіше виражена асиметрія півкуль й оперативних систем - кори і лівої півкулі, а в жінок - консервативних систем - під кірки й правої півкулі, що зумовлює переважання в чоловіків аналітичного мислення, у жінок - інтуїтивного, образного й почуттєвого (чуттєвого) пізнання). Завдяки меншій асиметрії жінки також більш научувані. У культурно-історичному процесі кожна нова професія спочатку є чоловічою і лише потім стає жіночою тощо.
Проблема статі стосується важливих сфер інтересів людини: демографії і медицини, психології і педагогіки, навіть економіки. Правильна соціальна концепція статі потрібна для розв'язання проблем народжуваності і смертності, сім'ї і виховання, професійної орієнтації.
- 1. Теоретико-методологічні засади диференціальної психології
- 1.1. Предмет, історія становлення і основні напрями розвитку диференціальної психології
- Предмет і завдання диференціальної психології
- Зародження науки про індивідуальні відмінності
- 1.2. Принципи і методи диференціальної психології
- Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу
- Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології
- Методи теоретичного аналізу
- Психогенетичні методи
- Історичні методи
- Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях
- Математичні методи і продуктивність їх застосування
- Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження
- Канали отримання інформації про індивідуальність
- 1.3. Вплив середовища і спадковості на людину
- Теорії про вплив середовища і спадковості
- Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології
- 1.4. Людина як представник біологічного виду Homo sapiens
- Організм як чинник індивідуальності
- Індивід як формально-динамічна . Характеристика особистості
- Особистість - психологічний носій соціальних властивостей
- Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей
- Спеціальна теорія індивідуальності
- 2. Формальні і змістові властивості індивідуальності
- 2.1. Темперамент як формальна інтеграційна основа індивідуальності
- Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту
- Конституційні теорії темпераменту
- Організмічна типологія к.Сіго
- Співвідношення статури, темпераменту і характеру в теорії е. Кречмера
- Конституційна типологія особистостей в. Шелдона
- Описова теорія темпераменту г. Хейманса і е. Вірсми
- Типологія психічних відмінностей к.-г. Юнга
- Уявлення про темперамент г.-ю. Айзенка
- Факторні теорії темпераменту
- Спеціальні типи вищої нервової діяльності за і. Павловим
- Властивості нервової системи як альтернатива типу вищої нервової діяльності у теорії Теплова - Небилицина
- Психологічні теорії темпераменту
- Структура темпераменту в теорії в. Русалова
- 2.2. Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей
- Стать у структурі індивідуальності
- Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності
- Еволюційна теорія статевого диморфізму в. Геодакяна
- Етологія статі
- Нейроандрогенетична теорія л. Елліса
- Міжстатеві відмінності у психологічних якостях
- Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок
- 2.3. Диференціація характеру
- Характер у структурі індивідуальності
- Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру
- Я-система базових (генералізованих) орієнтацій
- Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації
- 2.4. Типологічний підхід до характеру особистості
- Особистісні типи
- Класифікація психологічних типів за к.Г Юнгом
- 2.5. Ідіографічний підхід до особистості
- Теорія рис г.-в. Олпорта
- Факторна структура особистості
- Теорія рис г.-ю. Айзенка
- П'ятифакторна модель вивчення особистості (ррм)
- 3. Диференціальна когнітологія
- 3.1. Диференціальна когнітологія як напрям диференціально-психологічних досліджень
- Диференціація сенсорних і сенсомоторних реакцій немовлят
- Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності
- Індивідуальні параметри сприйняття
- Диференціація уявлень і уяви
- Індивідуальні особливості уваги і пам'яті
- Стильові характеристики мислення
- 3.2. Диференціальна психологія здібностей
- Сутність і характеристики здібностей
- Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей
- Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю
- Типи інтелектуальних здібностей
- Конвергентні здібності
- Дивергентні здібності (креативність)
- Пізнавальні стилі
- Типи інтелектуальної обдарованості
- Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості
- Компетентність як особлива організація предметно-емпіричних знань
- Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості
- Мудрість як форма інтелектуальної зрілості
- Геніальність як прояв обдарованості
- Розумова відсталість і деменція
- Тестування здібностей особистості
- 3.3. Диференціально-психологічні характеристики інтелекту
- Сутність інтелекту як психічної реальності
- Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту
- Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення
- Багатофакторні теорії інтелекту
- Експериментально-психологічні теорії інтелекту
- Феноменологічний підхід до вивчення інтелекту
- Генетичний підхід до вивчення інтелекту
- Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту
- Освітній підхід до вивчення інтелекту
- Інформаційний підхід до вивчення інтелекту
- Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту
- Регуляційний підхід до розуміння інтелекту
- Онтологічний підхід до розуміння інтелекту
- Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей
- Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей
- Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту
- Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)
- Якісне зростання
- Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності
- Інтелекту структурі індивідуальних властивостей
- Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості
- Взаємозв'язок темпераменту та інтелекту
- 3.4. Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей
- Становлення проблематики стильових характеристик індивідуальності
- Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів
- Теорія психологічної диференціації
- Психологічна характеристика основних когнітивних стилів
- Полезалежність - поленезалежність
- Вузький - широкий діапазон еквівалентності
- Вузькість - широкість категорії
- Ригідний - лабільний (гнучкий) пізнавальний контроль
- Толерантність до нереалістичного досвіду
- Вузькість - широкість сканування
- Загострювання - згладжування
- Імпульсивність - рефлективність
- Конкретна - абстрактна концептуалізація
- Когнітивна простота - складність
- Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності
- Когнітивні стилі у структурі індивідуальності
- 3.5. Диференціальна специфіка феномену креативності
- Сутність креативності як особистісної властивості (риси)
- Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту
- Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту м. Воллаха і н. Когана
- Основні концептуальні підходи до креативності
- Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю
- Механізми і чинники креативності
- Інтуїція як механізм творчості
- Діагностування креативності
- 4. Детермінанти міжтрупових відмінностей
- 4.1. Соціоекономічний статус індивідуальності
- Критерії відмінностей між соціальними групами
- Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище
- Вплив статусного рівня на інтелект
- Детермінація індивідуальних відмінностей якістю життя соціальних груп
- 4.2. Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів
- Об'єкт і предмет вичення крос-культурної психології
- Специфіка крос-культурних досліджень
- Культурні відмінності і їх вияви
- Література