3.Конкретні моральні норми, що регулюють дії практичного психолога в різних соціальних ситуаціях

Для конкретного уявлення про застосування морально-етичних принципів у діяльності шкільних психологів доречно розглянути найбільш типові випадки. І тут знову-таки слід нагадати, що психолог системи освіти має справу з особливим контингентом і специфічним процесом взаємовідносин, які складаються в ході навчально-виховного процесу. Тому він повинен чітко усвідомлювати необхідність бути об'єктивним та обережним у будь-яких ситуаціях, особливо коли його залучають до розгляду конфліктів між учителями та учнями. Безумовно, що передусім шкільний психолог повинен захищати інтереси дитини, але, як зазначає І.Дубровіна, не всі загалом, а лише ті, що сприяють продуктивному розвиткові її особистості. Крім того, щоб судити про те, що і як захищати, потрібно добре знати ці інтереси. З іншого боку, в таких випадках може виникнути думка, що шкільний психолог стоїть між учнем і вчителем у ролі єдиного захисника інтересів дітей. Це не зовсім так. Досвід показує, що найбільший успіх досягається тоді, коли психолог не протиставляє свої дії вчителям, а, навпаки, намагається познайомити їх з інтересами і проблемами учнів, а потім спільно з ними розробляє психологічно-педагогічну технологію розвитку цих інтересів або їх корекцію. До того ж досить часто без конкретної участі вчителя в цій технології ніяк не обійтись, а іноді саме тільки вчитель і виступає активним провідником корекційного процесу.

Часом трапляються ситуації, коли самі вчителі звертаються до психолога з проханням оцінити ті чи інші дидактичні методи чи якісь педагогічні заходи. Тут на допомогу психологові має прийти принцип компетентності. У жодному випадку не слід намагатися будь-що надати пораду вчителеві з питань, які є поза межами психологічної компетенції. Але, з іншого боку, психолог не повинен дозволяти педагогам брати на себе турботу втручатися у вибір методів, які він використовує. Подібні ситуації мають розв'язуватися в атмосфері коректності й тактовності.

До дії принципу компетентності слід віднести й ситуації, коли психолог не в змозі точно встановити причини відхилень у навчанні та поведінці учня. Тоді йому необхідно зачекати з висновками та рекомендаціями і продовжувати пошук адекватних засобів психологічного аналізу. Тут найбільш доречно у ненав'язливій формі спостерігати за цим учнем і водночас знайомитися з об'єктивними умовами його життя, оскільки причини девіантної поведінки часто лежать поза межами власне психологічних факторів розвитку (низький матеріальний рівень сім'ї, специфічні економічно-географічні умови оточення, природжені патології тощо). Якщо до такої дитини будуть застосовуватися психокорекційні методи, це може спричинити негативні наслідки. У такому випадку психолог має діяти іншим чином: звернутися до відповідних організацій з конкретними науково обґрунтованими пропозиціями щодо вирішення проблеми та вимагати реальної допомоги у своїй роботі.

Трапляються випадки, коли учень, з яким необхідно проводити психокорекційну роботу, не бажає спілкуватися з психологом, уникає зустрічей з ним. Тут психолог має проявити наполегливість, причому в украй тактовній і ввічливій формі з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей даної дитини. Обов'язковою умовою успішного розв'язання проблеми є залучення авторитетних для даного учня вчителів, товаришів та його батьків.

Багато неприємних ситуацій виникає у зв'язку з розголошенням даних психологічного обстеження. Психологам слід постійно пам'ятати, що на побутовому рівні фізичні хвороби вважаються нещастям, яке не залежить від людини, тоді як психічні відхилення пов'язуються саме з особистісними недоліками, винуватцем яких є сама людина або її близькі родичі. Отож і приходять до школи батьки зі скаргами на те, що психолог сказав про якісь особисті недоліки їхньої дитини або критикував їхню манеру сімейного виховання. Неважко зрозуміти, що від цього падає авторитет не тільки даного психолога, а й узагалі психологічної служби як такої.

Таким чином, слід наголосити, що з етичного боку від шкільного психолога вимагається передусім глибоке розуміння суті навчально-виховного процесу, особливостей поведінки та взаємовідносин усіх його учасників.