Заняття №18 характеристика малих та великих психологiчних груп в аспектi медичної деонтологiї

ТРИВАЛIСТЬ ЗАНЯТТЯ: 2 академiчнi години.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: ознайомити студентiв з психологiчними особливостями груп в медицинi, принципами лiкувального впливу групи на особистiсть. Ознайомити студентiв iз основними закономiрностями психологiї спiлкування. Сформувати розумiння науково обгрунтованої органiзацiї терапевтичного середовища в колективах лiкувальних закладiв.

МIСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ: учбова кiмната, стацiонар психiатричного вiддiлення, кабiнет групової психотерапiї.

ОБЛАДНАННЯ ЗАНЯТТЯ: атлас експериментально-психологiчних дослiджень, соцiально-психологiчнi анкети, комп’ютернi соцiометричнi тести.

Особистiсть формується, розвивається i пiзнає себе тiльки через її стосунки iз суспiльством, включаючись в дiяльнiсть рiзноманiтних соцiальних груп.

Група - це обмежена сукупнiсть людей, якi пов’язанi мiж собою за певними ознаками: соцiальною i класовою належнiстю чи характером спiльної дiяльностi, структурою, рiвнем розвитку i т.д.

Визначальними характеристиками групи є :

1)            безпосередня мiжособиста взаємодiя її членiв;

2)            спiльнiсть мети i дiяльностi;

3)            наявнiсть розподiлених функцiй i ролей в групi;

4)            достатня стабiльнiсть у часi;

5)            здатнiсть здійснювати певну дiяльнiсть i через неї бути вкюченою до всiєї системи суспiльних вiдносин;

6)            здатнiсть розвиватися вiд рiвня дифузної групи до рiвня колективу.

Групи подiляються за розмiрами (великi та малi), суспiльним станом (формальнi - офiцiйнi i неформальнi - неофiцiйнi), рiвнем розвитку (низького рiвня - асоцiацiї, корпорацiї, дифузнi групи; високого рiвня - колективи), взаємною значущiстю (референтнi групи i групи членства) i т.д. Мала група об’єднує вiдносно невелику кiлькiсть людей, якi займаються спiльною дiяльностю i знаходяться у безпосередньому мiжособовому спiлкуваннi значущістю (референтнi групи та групи членства) i т. д.

Мала група об’єднує вiдносно невелику кiлькiсть людей, якi займаються спiльною дiяльнiстю та знаходяться в безпосередньому особовому спiлкуваннi. Налiчує вона вiд 2 до 40 членiв, оптимальна кiлькiсть - 7 чоловiк. Найпростiшою первинною групою в дитячому вiцi є «мати – дитина», сiм’я, пiзнiше - друзi, клас, трудовий колектив. Якщо дитина внаслiдок певних обставин вiдокремлена вiд малих груп (наприклад, здичавiлi у джунглях дiти), то вона не розвивається як особистiсть. Велика група має необмежену кiлькiсть членiв i видiляється на основi певних соцiальних ознак (стать, вiк, нацiональнiсть, професiя i т.ін.), наприклад, пiдприємство, лiкарня, профспiлка. Референтною називають «еталонну» реальну чи уявну групу, на яку орiєнтуються в своїх поглядах, цiнностях, поведiнцi. Виховання мети, iдеалiв, прагнень, характеру, тобто того, чим визначається поведiнка людини в трудовому колективi i в сiм’ї, її взаємостосунки з оточуючими, у великiй мiрi залежить вiд впливу референтних груп, який здебiльшого залишається прихованим.

Кожна група у своєму розвитковi проходить через етапи: утворення, функцiонування, розвитку, стагнацiї, регресу та розпаду. Найвищою формою розвитку групи є колектив. Це - група людей, органiзована i об’єднана загальною суспiльнокорисною дiяльністю. Запорукою успiшного функцiонування будь-якого колективу є:

-               усвiдомлене пiдкорення особистих iнтересiв суспiльним;

-               вимогливiсть один до одного;

-               товариська спiвпраця, готовнiсть до взаємодiї i взаємодопомоги, iнтерес до проблем i потреб один одного;

-               взаємоповага, довiра, доброзичливiсть i тактовнiсть;

-               психофiзiологiчна сумiснiсть темпераментiв i характерiв його членiв;

-               задоволення своєю приналежнiстю до колективу, взаємна значущiсть (референтнiсть);

-               вiльний виклад свого погляду при обговореннi питань, що стосуються колективу;

-               вiдсутнiсть тиску керiвника на пiдлеглих i визнання за ними права приймати найбiльш значущi для колектива рiшення;

-               достатня iнформованiсть членiв колективу про його завдання i стан справ при їх виконаннi;

-               прийняття на себе вiдповiдальностi за стан справ у колективi (кожним з його членiв, за успiхи та невдачi один одного i т.д.).

За рiзних перiодiв свого життя людина включається до рiзних груп, котрi справляють на неї стiйкий вплив. Пiд тиском групи особа приймає її судження i цiнностi, приводить свої дiї у вiдповiднiсть iз тим, чого вiд нього очiкує група, чи, точнiше, чого, на її думку повинна очiкувати вiд неї група. Посiдаючи певнi мiсця у рiзних групах, людина по-різному поводиться залежно вiд її статусу в групi, iнакше кажучи, виконує свою роль: користується рiзним ступенем авторитету, популярностi, по-рiзному мiрою впливає на iнших членiв. У кожнiй групi є лiдер, ядро – «популярні», «середнi» та «непопулярнi» члени (аутсайдери).

Велике значення мають самооцiнка члена групи i рiвень його вимог (тобто, те, на яку роль претендує особистiсть у групi, колективi на основi самооцiнки). Розходження самооцiнки та оцiнки з боку iнших членiв групи (колективу) призводить до викривленя соцiальнго сприйняття, коли людина невiрно розумiє мотиви вчинкiв партнерiв по спiлкуванню, не досить адекватно реагує на життєвi ситуацiї, уся його увага зосереджена не на вирiшеннi реальних проблем, а на збереженнi уявлення про значущість свого «Я» у своїх очах i серед оточуючих. Наприклад, якщо рiвень вимог надто високий i не вiдповiдає дійсному становищу людини в колективi, вона вiдчуває себе ображеною, вважає, що її недооцiнюють, «затирають» i т. iнше. Такi суперечності називають невротичним конфлiктом, який супроводжується болiсно-тужливим переживанням невдачi, незадоволення потреб, недосяжностi життєвої мети, непоправностi втрати, i може перетворитися на психосоматичні захворювання.

Головним методом лiкування, корекцiї соцiально-психологiчних проблем особистостi з метою змiни статусу особистостi у колективi є метод групової психотерапiї. Групова психотерапiя - це метод лiкувального впливу на особистiсть хворого шляхом залучення його до активної взаємодiї iз спецiально створеним, керованим, психологiчно позитивним мiкросоцiальним середовищем, яким може вважатися лiкувальна група спiлкування.

 Психотерапія здiйснюється у вiдкритих або закритих групах у складi 25-30 осiб (великi групи) i 8-12 осiб (малi), частiше за монотематичною ознакою етiологiї та патогенезу конфлiкту (визначальна роль психогенного чинника у розвитку захворювання) i рiзницею у статi, вiцi, типах особистостi, способах поведiнки, клiнiчному синдромi та iн. Засобів проведення групової психотерапiї iснує безлiч: групова дискусiя, психодрама, пантомiма, психогiмнастика, проективний малюнок, рухова психотерапiя, гештальттерапiя, психосинтез, музикотерапiя i т. д. У психотерапевтичнiй групi, що пропонує модель «природної групи» - виробничої, сiмейної, дружньої, – учасники поводять себе близько до реального життя: продукують конфлiкти, вступають iз iншими учасниками групи у стосунки того ж типу, користуються звичними «прийомами» для досягнення бажаної мети. Але тут є зворотний зв’язок, який дає можливiсть усвiдомити психологiю механiзмiв своєї хвороби. Хворий може на власнi очi побачити чинники своїх конфлiктiв i, отже, перекручення свого соцiального сприйняття, зрозумiти чинники своєї поведiнки.

У такiй психотерапевтичнiй групi, що оптимально розвивається, починають дiяти терапевтичні, психокорегуючi чинники, такi як:

1) вiдчуття єдності iз групою: долається вiдчуття соцiального вiдчуження пацiєнта, що виникло внаслiдок зосередження на власних проблемах, уявленнi про те, що «вiн не такий, як інші», що його страждання є унiкальним. Розумiння проблем учасникiв групи призводить до дезактуалiзацiї особистих страждань;

2) зниження егоцентризму: пацiєнт не тiльки отримує допомогу та пiдтримку, але i сам активно спiвчуває стражданню iнших;

3) емпатiя: вiдчуття емоцiйної пiдтримки з боку групи, визнання права на рiзнi страждання без ризику втратити повагу iнших, на власну точку зору. Формується установка на розумiння i допомогу у змiнах щодо певних негативних якостей, замiсть засудження;

4) саморозкриття: можливiсть вiдчути власну цiннiсть, ризик бути самим собою, вiдмовившись вiд неадекватних захисних стереотипiв (наприклад, схильнiсть справляти «благоприємне» враження на iнших за рахунок перебiльшення якихось реальних чи уявних якостей);

5) зворотний зв’язок: iнформацiя, яку пацiєнт отримує вiд iнших членiв групи вiдносно того, як сприймають його поведiнку, дає можливiсть усвiдомити нереалiстичнiсть якихось сторін своєї поведiнки, деяких своїх установок, дiзнається про неусвiдомлюванi риси свого характеру, засоби неадекватного захисту. Отримання позитивного зворотного зв’язку надає впевненостi у собi, пiдкрiплює позитивнi сторони характеру та поведiнки;

6) катартичне переживання сильних емоцiй («катарсис» - очищення): обговорення у групi прихованих або пригнiчених «неприйнятних» потреб, зосередження уваги на таких непроаналiзованих емоцiях, як вiдчуття провини або ворожостi, призводить до психологiчного очищення, полегшення i свободи;

7) мiжособистiсне навчання (розширення репертуару соцiальних ролей): група слугує експериментальним полiгоном для дослiдження позитивних та негативних емоцiй i випробування нових стилiв поведiнки. Явно чи приховано, учасники удосконалюють своє вмiння спiлкуватися.